Окрема думка

від 09.11.2023 по справі 420/2411/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)

Велика Палата Верховного Суду постановою від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 касаційну скаргу ППК «Флай сервіс» задовольнила частково. Скасувала рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 у справі № 420/2411/19 участині відмови в задоволенні позовних вимог ППК «Флай сервіс» щодо стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ППК «Флай сервіс» інфляційних втрат й ухвалила у цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат. Стягнула з Державного бюджету України на користь ППК «Флай сервіс» 11 060,71 грн інфляційних втрат.

Частково не погоджуючись із зазначеною постановою Великої Палати Верховного Суду та керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 128 постанови від 09.11.2023 виснувала, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

З цього приводу вважаю за необхідне зауважити таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (пункти 17, 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, який полягає у тому, що правила частини другої статті 625 ЦК України мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Цей висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала, зокрема, у постановах від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового (тобто вираженого у грошових одиницях) зобов`язання. При цьому вказаною статтею передбачено акцесорну (додаткову) відповідальність боржника за прострочення виконання основного грошового зобов`язання.

Зобов`язання зі сплати державою на користь ППК «Флай сервіс» мало грошовий вираз та складало 380 502,00 грн. При цьому обов`язок зі сплати, зокрема, інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є акцесорним (додатковим) по відношенню до обов`язку держави зі сплати 380 502,00 грн.

Обов`язок зі сплати грошових коштів на користь ППК «Флай сервіс» виник не з постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 - такий обов`язок існував ще до прийняття зазначеного судового рішення.

Як наслідок, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання триває і після прийняття відповідного судового рішення, обов`язок зі сплати інфляційних втрат продовжує існувати.

Отже, за наведених обставин і правового регулювання Велика Палата Верховного Суду мала скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 у справі № 420/2411/19 у частині відмови в задоволенні позовних вимог ППК «Флай сервіс» щодо стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ППК «Флай сервіс» інфляційних втрат й ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Суддя І. В. Ткач