Окрема думка

від 09.11.2023 по справі 420/2411/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А.

у справі № 420/2411/19 за позовом Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» до держави в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів.

1. У квітні 2019 року Приватне підприємство «Компанія «Флай сервіс»» (далі - ПП «Компанія Флай сервіс», Підприємство, позивач) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), у якому просило стягнути з відповідача на користь Підприємства 605 928 грн 48 коп., з яких: 543 145 грн 65 коп. - інфляційні втрати; 62 782 грн 83 коп. - 3 % річних.

Позов мотивовано тим, що судовим рішенням у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, серед іншого, стягнуто з ДКС України на користь Підприємства 380 502 грн - вартість майна (літака), втраченого через неправомірні дії органу державної податкової служби. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням боржником цього рішення Підприємству заподіяно грошову шкоду (збитки) у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних, на відшкодування якої, згідно з доводами позивач, він має право.

2. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 29.07.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020, адміністративний позов Підприємства задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 у частині стягнення на користь позивача 380 502 грн; стягнув з відповідача на користь Підприємства компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 у розмірі 62 782 грн 83 коп.; в іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги Підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з ДКС України на користь Підприємства компенсації у розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011у справі № 2а-608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між позивачем і відповідачем не виникло цивільно-правових відносин, зокрема зобов`язального характеру, а тому норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зокрема ті, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж Законом України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду як «інфляційні втрати».

3. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 касаційну скаргу ПП «Компанія «Флай сервіс» задоволено частково: рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПП «Компанія «Флай сервіс» щодо стягнення з держави в особі ДКС на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» інфляційних втрат скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» 11 060,71 грн інфляційних втрат.

Приймаючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила із установленого судами попередніх інстанцій факту виплати Підприємству стягнутих на його користь постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, грошових коштів у сумі 380 502 грн лише в жовтні 2018 року (25 жовтня 2018 року - 218 069,47 грн, 30 жовтня 2018 року - 141 354,58 грн і 21 077,95 грн).

Застосувавши до спірних правовідносин норми статті 625 ЦК, статей 3, 5 Закону

№ 4901-VI, Велика Палата виснувала, що, отримавши 19.02.2018 виконавчий лист № 608/08/1570 у справі № 2а-608/08/1570, ДКС України повинна була виплатити позивачу 380 502 грн впродовж трьох місяців, як це встановлено статтею 3 зазначеного Закону. Внаслідок прострочення виконання цього грошового зобов`язання боржник (держава в особі ДКС України) зобов`язаний сплатити позивачу, зокрема інфляційні втрати за період з 21.05.2018 по 30.10.2018 в розмірі 11 060,71 грн.

4. Погоджуючись в цілому з висновком Великої Палати Верховного Суду, що ПП «Компанія «Флай сервіс» має право на відшкодування інфляційних втрат, не можу погодитися з висновком Великої Палати щодо підстав, з яких у позивача виникло таке право та застосуванням норм статті 625 ЦК і статті 3 Закону № 4901-VI у спірних правовідносинах.

Підприємство звернулося до адміністративного суду з позовом до держави в особі ДКС України про стягнення грошових втрат у загальній сумі 605 928,48 грн (з яких:

543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних) у зв`язку з несвоєчасним виконанням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 (набрала законної сили з 14.03.2013) в адміністративній справі № 2а-608/08/1570. Цією постановою, зокрема, частково задоволено позов Підприємства до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державного казначейства України, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси та Державної податкової адміністрації в Одеській області щодо вилучення 12.01.2000 належного Підприємству літака з подальшою його реалізацією задля погашення податкової заборгованості за 380 502 грн. Стягнуто з Державного казначейства України на користь Підприємства 380 502 грн.

Позовні вимоги про стягнення грошових втрат у розмірі 605 928,48 грн Підприємство обґрунтовує тим, що тривале невиконання судового рішення у справі № 2а-608/08/1570 мало місце внаслідок чинників, на які держава мала вплив: подання Державною податковою інспекцією в Приморському районі міста Одеси, Державною податковою адміністрацією в Одеській області та Державним казначейством України касаційних скарг у цій справі, зупинення виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 судом касаційної інстанції до закінчення касаційного перегляду справи, тривалий касаційний перегляд справи (ухвалою від 22.05.2017 Вищий адміністративний суд України залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 2а-608/08/1570).

Правовою підставою позову Підприємство зазначило норму частини другої статті 625 ЦК.

Частиною другою статті 625 ЦК передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосовуючи норму частини другої статті 625 ЦК в постанові від 16.05.2018 (справа № 686/21962/15-ц), Велика Палата Верховного Суду виснувала, що цією нормою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. При цьому Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України в постановах від 20.01.2016 (справа № 6-2759/15) та від 02.03.2016 (справа № 6-2491цс15), що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК) (постанова від 20.01.2016) та що дія статті 625 ЦК поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин (постанова від 02.03.2016).

В розвиток цього висновку Велика Палата у постанові від 19.06.2019 (справа № 646/14523/15-ц) зазначила, що за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Положення статті 625 ЦК передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, з деліктного зобов`язання, а в окремих випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стягнення постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 на користь Підприємства 380 502 грн [шкоди, заподіяної неправомірними діями органів державної податкової служби] не припинило деліктного зобов`язання між Підприємством та державою, яка в силу норми частини першої статті 1173 ЦК є зобов`язаною стороною за шкоду, завдану органом державної влади. Це зобов`язання виникло з факту завдання Підприємству майнової шкоди неправомірними діями щодо вилучення та реалізації літака і було припинено фактом сплати позивачу грошових коштів, стягнутих судовим рішенням на відшкодування шкоди. Останнє, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, мало місце 25 жовтня 2018 року (сплачено 218 069,47 грн) та 31 жовтня 2018 року (сплачено 141 354,58 грн та 21 077,95 грн).

Ураховуючи наведене, норма частини другої статті 625 ЦК щодо стягнення на користь Підприємства інфляційних втрат підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Позивач має право на відшкодування завданої йому неправомірними діями органів державної податкової служби в повному розмірі, включаючи інфляційні втрати, які були обумовлені простроченням сплати позивачу майнової шкоди в розмірі 380 502,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС; у редакції, чинній на момент прийняття судами першої та апеляційної інстанції рішень у справі № 2а-608/08/1570) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

За змістом частини третьої цієї статті у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі (частина п`ята статті 254 КАС).

Частиною першою статті 255 КАС визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Нарахування інфляційних втрат за період з 14.04.2013 по 31.10.2018 (з 14.04.2013 по 25.10.2018 на 218 069,47 грн; з 14.04.2013 по 31.10.2018 на 162 432,53 грн (141 354,58 грн + 21 077,95 грн) відповідає нормі частини другої статті 625 ЦК щодо обов`язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та нормі частини першої статті 1166 ЦК щодо відшкодування шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи, в повному розмірі. З набранням постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 законної сили 14.04.2013 грошове зобов'язання держави перед Підприємством набуло конкретного визначення і підлягало виконанню. Внаслідок прострочення цього зобов'язання виконанням у Підприємства виникло право на отримання компенсації інфляційних втрат за весь час прострочення.

Спірні правовідносини не регулюються нормами Закону № 4901-VI, зокрема статтею 5 цього Закону, яка не передбачає такий вид компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, як інфляційні втрати. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.11.2023 фактично ж дійшла до іншого висновку, розглядала норми статті 625 ЦК та статті 5 Закону № 4901-VI однопредметними та колізійними, вирішивши колізію на користь норм статті 625 ЦК.

Насправді ж, стаття 625 ЦК та стаття 5 Закону № 4901-VI мають самостійні предмети регулювання, а тому колізії між ними не може бути.

Як уже зазначено вище, норми статті 625 ЦК встановлюють відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Ця стаття структурно входить до Розділу І «Загальні положення про зобов`язання» Книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Такою підставою у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, може бути рішення суду (частина п'ята статті 11 ЦК). Тобто, зобов'язання виникає не з будь-якого судового рішення, а лише якщо це прямо встановлено актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (частина перша статті 2 цього Закону).

Частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - так само) установлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частини друга, четверта статті 3 зазначеного Закону).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга цієї ж статті).

Тлумачення наведених норм в системному зв`язку дає підстави виснувати, що в разі невиконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є орган державної влади, державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства [при цьому рішення не стосується цивільно-правового зобов'язання боржника перед стягувачем] протягом тримісячного строку з дня надходження до ДКС України необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу гарантовано компенсацію в розмірі 3 % річних від несплаченої суми. Така компенсація нараховується і виплачується ДКС України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215. У випадку не нарахування та / або не виплати ДКС України суми компенсації особа (стягувач) може оскаржити таку бездіяльність до суду та вимагати виплати відповідної компенсації. Такі спори підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки виникають з приводу реалізації ДКС України повноважень, прямо визначених частиною першою статті 3

Закону № 4901-VI.

Що ж до спорів про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК, то ці спори, враховуючи акцесорний (похідний) характер позовних вимог такого змісту від основної вимоги до боржника, розглядаються за правилами того судочинства, за якими розглянута (підлягає розгляду) основна вимога (такий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4520/19).

Розмежування правовідносин, які регулюються нормами ЦК та Законом № 4901-VI, виключає застосування до спірних правовідносин статті 3 цього Закону, оскільки спірні правовідносини виникли з факту спричинення Підприємству шкоди, тобто є цивільно-правовими. Внаслідок же застосованого Великою Палатою підходу до застосування норм частини другої статті 625 ЦК та статей 3, 5 Закону № 4901-VIу цій справі (№ 420/2411/19) поширено дію норми частини другої статті 625 ЦК на правовідносини щодо виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з державного органу у всіх правовідносинах, в тому числі в адміністративно-правових, в яких цей орган виконує визначену законом функцію (зокрема, пенсійних, податкових), що не відповідає діючому правовому регулюванню.

Правило частини другої статті 625 ЦК про сплату боржником на вимогу кредитора за прострочення виконання грошового зобов'язання суми боргу з урахуванням інфляційних втрат стосується не будь-якого боргу з простроченої виплатою грошової суми, а лише того, що виник за грошовим цивільним зобов'язанням. Це (крім наведеного вище обґрунтування) підтверджується нормою частини другої статті 1 ЦК, згідно з якою до майнових відносин, застосованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Натомість, нормами Закону № 4901-VIне встановлено, що в разі невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за якими є державний орган, судове рішення виконується з нарахуванням на прострочену грошову суму інфляційних втрат. Це, однак, не означає, що особа, на користь якої ухвалено таке судове рішення (стягувач) не вправі заявити вимогу про відшкодування інфляційних втрат. Але в такому випадку підставою позову буде спричинення шкоди невиконанням судового рішення поза межами гарантованого нормою статті 5 Закону № 4901-VI строку, і цей факт повинен бути встановлений судом відповідно до норм статей 1166 та 1173 ЦК.

Що ж до результату касаційного перегляду справи № 420/2411/19 то, враховуючи наведені вище аргументи, касаційну скаргу ПП «Компанія «Флай сервіс» слід задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПП «Компанія «Флай сервіс» про стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» інфляційних втрат у розмірі 543 145,65 грн скасувати, а позов Підприємства в цій частині позовних вимог задовольнити. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 залишити без змін.

Також відповідно до статті 139 КАС слід здійснити перерозподіл судових витрат: стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» судові витрати (судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) у розмірі 36 662,37 грн.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Є. А. Усенко