Постанова

від 21.10.2021 по справі 415/7215/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 415/7215/17

провадження № 61-2835св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад Привільський професійний ліцей ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2020 року в складі судді Луньової Д. Ю. та на постанову Луганського апеляційного суду від 26 січня 2021 року в складі колегії суддів Назарової М. В., Кострицького В. В., Стаханової Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст обставин справи

13 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу Привільський професійний ліцей про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначала, що вона працювала з 24 червня 2003 року за переведенням в Державному професійно-технічному навчальному закладі Лисичанський професійний ліцей на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи.

Міністерством освіти і науки України видано наказ № 885 від 21 червня 2017 року Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області шляхом приєднання до Державного професійно-технічного навчального закладу Привільський професійний ліцей .

Наказом № 72-к від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 з 31 серпня 2017 року звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки виконання наказу № 855 від 21 червня 2017 року Міністерства освіти і науки України головою комісії з припинення державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей проведено з грубим порушенням КЗпП України щодо скорочення штату; наказ № 120 від 29 червня 2017 року про попередження працівників щодо реорганізації професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області не містить чітких формулювань щодо скорочення чисельності працівників, позивачку належним чином не повідомлено про скорочення штату та керівництвом не дотримано норм законодавства щодо вивільнення працівників, відповідні дії не задокументовано, не враховане переважне право на залишення працівника на роботі, не запропоновано перейти на іншу роботу, наказ про припинення трудового договору не містить посилання, на підставі якого наказу відбулося скорочення.

У зв`язку з наведеним позивачка просила поновити її на роботі на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення ОСОБА_1 про наступне можливе вивільнення, а наказ № 120 від 29 червня 2017 року, який носить загальний характер, не є таким попередженням, крім того відсутні відомості про ознайомлення позивачки із цим наказом. Голова комісії з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей не звертався до виборного органу первинної профспілкової організації ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей та Лисичанської територіальної організації ППВП з поданням на згоду про звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з чим суди вважали, що позивачка звільнена з роботи незаконно та підлягає поновленню на роботі з 01 вересня 2017 року із стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач у суді першої інстанції просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску без поважних причин строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Встановивши, що з наказом про звільнення від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 ознайомилася цього ж дня, та виходячи з того, що з 01 вересня 2017 року починається відлік місячного строку на звернення до суду у справах про звільнення, а з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 13 листопада 2017 року з пропуском такого строку без поважних причин, суди зробили висновок про відмову в задоволенні позову з цих підстав.

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга з урахуванням уточнень мотивована тим, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 233 КЗпП України та не взяли до уваги її доводи стосовно пропуску строку, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі. Звертає увагу суду, що в Лисичанському міському суді Луганської області розглядалися аналогічні спори за позовами незаконно звільнених працівників до ліцею, в яких суди зробили висновки про відсутність підстав пропуску строків звернення до суду. Зазначає, що її звільнення проведено з порушенням законодавства про працю, а тому її слід поновити на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу. Вказує на відсутність висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах.

У червні 2021 року Державний професійно-технічний навчального закладу Привільський професійний ліцей подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Вказує, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить у собі аргументів щодо наявності підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду з цим позовом. Посилання позивачки на судові рішення в аналогічних справах не заслуговують на увагу, оскільки в одній справі наявне клопотання позивача про поновлення пропущеного строку, яке вирішено судом у встановленому законом порядку, а в інших двох справах відмовлено у задоволенні позову в зв`язку з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України строку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України , є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 17 травня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 Кодексу законів про працю України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 05 липня 1982 року на ім`я ОСОБА_1 , вона перебувала на посаді виконуючого обов`язки заступника директора з учбово-виробничої роботи, а 24 червня 2003 року - заступника директора з учбово-виробничої роботи Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійно-технічний ліцей .

Згідно з пунктами 1-3, 5 Наказу Міністерства освіти і науки України Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області від 21 червня 2017 року № 885 шляхом приєднання до Державного професійно-технічного навчального закладу Привільський професійний ліцей був припинений ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей , правонаступником якого став Державний професійно-технічний навчальний заклад Привільський професійний ліцей . Департаменту науки і освіти ЛОДА було доручено попередити керівників учбових закладів про вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

29 червня 2017 року головою комісії з припинення ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей Жуковою О. І. виданий наказ Про попередження працівників щодо реорганізації професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області № 120.

З поданняголови комісії з припинення ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей від 30 червня 2017 року № 141 встановлено, що комісія з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей зверталась до голови профспілкового комітету ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей за отриманням згоди на масове звільнення робітників Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, за списком працівників, який додається та в якому відсутнє прізвище позивачки.

З листа Голови Лисичанської територіальної організації профспілки працівників вугільної промисловості № 87 від 27 серпня 2019 року встановлено, що голова комісії з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей Жуков О. І. не звертався до виборного органу первинної профспілкової організації ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей та Лисичанської територіальної організації профспілки працівників вугільної промисловості з поданням на згоду про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. ОСОБА_1 не попереджено про розірвання трудового договору у зв`язку з скороченням кількості посад штатного розпису навчального закладу.

Наказом від 31 серпня 2017 року № 72-к ОСОБА_1 з 31 серпня 2017 року звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 ознайомлена з наказом про звільнення та отримала трудову книжку.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходили з того, що права позивачки під час звільнення з роботи 31 серпня 2017 року були порушені, оскільки відповідачем не було дотримано визначеної законом процедури звільнення позивачки з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, однак позов ОСОБА_1 пред`явлено 13 листопада 2017 року, з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, та поважні причини для поновлення такого строку відсутні. Доводи касаційної скарги щодо сподівання на вирішення спору в позасудовий спосіб, очікування кореспонденції від відповідача та інших органів не є непереборними обставинами, які перешкоджали позивачу звернутись до суду у строк, визначений законом.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2021 року в справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) вказано, що поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Під час розгляду цієї справи позивач не навела поважних причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом і не підтвердила належними та допустимими доказами їх наявність.

Суди надали оцінку причинам пропуску строку звернення позивача до суду, навівши відповідні мотиви. Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом із пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, не порушивши питання про його поновлення. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди з судовими рішеннями.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1 , 3 , 4 , 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2021 року в справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20), не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук