Постанова

від 26.01.2021 по справі 415/7215/17

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 415/7215/17

Провадження № 22-ц/810/904/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В. Стахової Н.В.,

за участю секретаря Сінько А.І.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад Лисичанський професійний ліцей , правонаступником якого є Державний професійно-технічний навчальний заклад Привільський професійний ліцей ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2020 року, ухваленого Лисичанським міським судом Луганської області у складі: судді Луньової Д.Ю. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей , правонаступником якого є Державний професійно-технічний навчальний заклад Привільський професійний ліцей , про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

13 листопада 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що позивачка працювала з 2003 за переводом в Державному професійно-технічному навчальному закладі Лисичанський професійний ліцей , зокрема з 24.06.2003 - на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи.

Міністерством освіти і науки України видано Наказ № 885 від 21 червня 2017 року Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області шляхом приєднання до Державного професійно-технічного навчального закладу Привільський професійний ліцей .

Наказом № 72-к від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 з 31 серпня 2017 року була звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки виконання Наказу № 855 від 21 червня 2017 Міністерства освіти і науки України головою комісії з припинення державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей проведено з грубим порушенням КЗпП України щодо скорочення штату, Наказ № 120 від 29.06.2017 про попередження працівників щодо реорганізації професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області не містить чітких формулювань щодо скорочення чисельності працівників, позивачку не було належним чином повідомлено про скорочення штату та керівництвом не дотримано норм законодавства щодо вивільнення працівників, відповідні дії не задокументовано, не враховане переважне право на залишення працівника на роботі, не запропоновано перейти на іншу роботу, наказ про припинення трудового договору не містить посилання, на підставі якого наказу відбулося скорочення.

Тому позивачка просила суд поновити її на роботі на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2017 року по день поновлення на роботі.

Від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, що згідно з Наказом МОН № 885 від 21 червня 2017 року Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області діяльність Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей реорганізовано шляхом приєднання до Державного професійно-технічного навчального Привільський професійний ліцей згідно передавального акту. З цієї причини позивачку було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку з припиненням діяльності ліцею та скороченням її посади; позивачу не пропонувалась інша посада, оскільки станом на 01.09.2017 вакантних посад у ДПТНЗ Привільський професійний ліцей не було.

Також, відповідач зазначив, що позивачка порушила вимоги ч. 1 ст. 233 КЗпП України та пропустила строки звернення до суду з позовом.

Посилаючись на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9, вважає, що правила ч. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому законом порядку, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 09 вересня 2020 року замінено відповідача Державний професійно-технічний навчальний заклад Лисичанський професійний ліцей його правонаступником - Державним професійно-технічним навчальним закладом Привільський професійний ліцей .

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей , правонаступником якого є Державний професійно-технічний навчальний заклад Привільський професійний ліцей , про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи. Доводами апеляційної скарги є допущені під час звільнення позивачки порушення, зокрема, звільнення поза межами строку на розгляд профспілкою подання власника, та те, що позовна заява позивачкою до суду подана на початку листопада 2017 року, оскільки перед цим позивачка намагалася вирішити питання з відповідачем у досудовому порядку, зверталася із заявами про порушення своїх прав до голови комісії з припинення та компетентних державних органів, що підтверджується копіями звернень та відповідями, а тому вважає, що пропуск строку звернення до суду відбувся з поважних причин.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачки відповідач Державний професійно-технічний навчальний заклад Привільський професійний ліцей скаргу не визнає та просить рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12.11.2020 року залишити без змін, посилаючись на те, що позивачкою в апеляційній скарзі не було зазначено доказів та надання документів, які підтверджують поважність обставин пропущення строків звернення до суду, з клопотанням про поновлення пропущених строків з поважних причин згідно ст. 234 КЗпП України не зверталась.

Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2020 року головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії - Кострицький В.В., Стахова Н.В. Апеляційне провадження по справі було відкрито 14 грудня 2020 року. Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду на 26 січня 2021 року о 12.30.

В судове засідання сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надавши заяви про розгляд справи за їх відсутності: позивачка та її представник підтримують доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечує проти скарги. Наведене відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 05.07.1982 на ім`я ОСОБА_1 , остання перебувала на посаді виконуючого обов`язки заступника директора з учбово-виробничої роботи, а 24.06.2003 - заступника директора з учбово-виробничої роботи Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійно-технічний ліцей (а.с. 6).

Згідно наказу Міністерства освіти та науки України № 885 від 21.06.2017 Про реорганізацію професійно-технічних закладів міста Лисичанська припинено Державний професійно-технічний навчальний заклад Лисичанський професійний ліцей шляхом приєднання до Державного професійно-технічного закладу Привільський професійний ліцей ; утворено комісію з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей , якій доручено попередити в установленому законом порядку працівників закладу про реорганізацію та забезпечити дотримання їх трудових прав і соціальних гарантій у порядку, визначеному законодавством України; головою комісію призначено директора ДПТНЗ Привільський професійний ліцей - Жукова О.І. (а.с. 8-11).

Згідно наказу голови комісії з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей Жукова О.І. № 120 від 29.06.2017 № 120 наказано попередити під підпис про наступне можливе звільнення робочих місць та можливе скорочення штату 29 серпня 2017 року працівників Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей за списком згідно додатку № 1 (а.с. 13).

З подання голови комісії з припинення ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей від 30.06.2017 р. вихідний № 141 встановлено, що комісія з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей зверталась до голови профспілкового комітету ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей за отриманням згоди на масове звільнення робітників Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за списком працівників, який додається та в якому відсутнє прізвище позивачки (а.с. 57).

З листа Голови Лисичанської територіальної організації профспілки працівників вугільної промисловості вих.№ 87 від 27.08.2019 року встановлено, що голова комісії з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей ОСОБА_2 не звертався до виборного органу первинної профспілкової організації ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей та Лисичанської територіальної організації профспілки працівників вугільної промисловості з поданням на згоду про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 не було попереджено про розірвання трудового договору у зв`язку з скороченням кількості посад штатного розпису навчального закладу. При підготовці пакета документів на подання, для розгляду подання про згоди на звільнення працівника за п. 1 чт. 40 КЗпП України, був поданий список про масове звільнення за загальним списком, а не на кожного працівника окремо, що свідчить про упереджений підхід до вирішення проблеми скорочення штату по відношенню до кожного працівника (а.с. 75).

Згідно наказу № 72-к про припинення трудового договору від 31.08.2017 року заступника директора з навчально-виробничої частини ОСОБА_1 звільнено на підстав п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ голови комісії з припинення від 31.08.2017 р. № 130 Про скорочення працівників ліцею ). Позивачка з наказом ознайомлена та отримала його 31.08.2017 року, що підтверджується її підписом на наказі (а.с. 7).

Із посиланням на застосування до спірних правовідносин вимог п. 1 ст. 40, ч. 2 ст. 40, 43, 43-1 КЗпП України суд вважав, що відповідач не надав суду доказів дотримання ним визначеної законом процедури звільнення позивачки з підстав, передбачених ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тому звільнення позивачки ОСОБА_1 є незаконним.

Відмову у задоволенні позову суд мотивував тим, що наказ про звільнення позивачці був виданий у день звільнення 31 серпня 2017 року, що визнається позивачкою в позовній заяві, строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі розпочався 31 серпня 2017 року та сплинув 30 вересня 2017 року, але до суду з позовом позивачка звернулась 13 листопада 2017 року, тобто позивачкою пропущено визначений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та з будь-якою заявою про поновлення строку звернення до суду позивачка не зверталась, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з таких підстав.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Судом першої інстанції встановлено факт порушення процедури звільнення позивачки з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України та визнано звільнення позивачки незаконним.

Хоча позивачкою і оскаржується рішення суду в цілому, проте доводів щодо помилковості висновків суду про незаконність звільнення позивачки апеляційна скарга не містить.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що оскільки на звернення голови комісії з припинення установи ОСОБА_2 від 30.06.2017 до профспілкового комітету ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей про масове звільнення робітників державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей профспілковий комітет на своєму засіданні 12.07.2017 відхилив розгляд цього подання у зв`язку з масовими зауваженнями, то нерозгляд цього подання протягом 15-ти днів та відсутність повідомлення профспілки про прийняте рішення протягом 3-х днів давало право відповідачу на звільнення працівників у межах місячного строку, тобто по 18 серпня 2017 включно, тоді як позивачку було звільнено майже через два тижні після граничного строку для цього. Вказане свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 43 КЗпП України щодо порядку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Оскільки матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення позивачки про наступне можливе вивільнення, не є таким попередженням Наказ № 120 від 29.06.2017, який носить загальний характер і відсутні відомості про ознайомлення позивачки із ним, голова комісії з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу Лисичанський професійний ліцей не звертався до виборного органу первинної профспілкової організації ДПТНЗ Лисичанський професійний ліцей та Лисичанської територіальної організації ППВП з поданням на згоду про звільнення ОСОБА_1 згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України, то висновки суду про незаконність звільнення позивачки з наведеної підстави є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги, які стосуються помилковості висновків суду про відмову у задоволенні позову через пропущення позивачкою визначених статтею 233 КЗпП України строків для звернення до суду за вирішенням трудового спору не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Встановлено, що позивачку звільнено Наказом № 72-к від 31.08.2017, і цього ж дня ОСОБА_1 ознайомлена з наказом та отримала копію наказу, а з позовом до суду замість місячного строку звернулася 13 листопада 2017, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів звертає увагу, що поновити строк звернення до суду позивачка не просила, відповідного клопотання не заявляла.

Доводи апеляційної скарги про те, що перед зверненням до суду позивачка намагалася вирішити питання з відповідачем у досудовому порядку, зверталася із заявами про порушення своїх прав до голови комісії з припинення та компетентних державних органів, не підтверджено жодним доказом, як і посилання на звернення та відповіді, що свідчить про відсутність дійсних істотних перешкод чи труднощів для своєчасного звернення до суду або неможливість такого звернення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

З`ясувавши, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд дійшов до правильного висновку про те, що позивачку звільнено із займаної посади з порушенням норм трудового законодавства, проте строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, пропущено нею без поважних причин, що є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального права, на які посилається скаржник, підстави для задоволення скарги відсутні, і рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 26 січня 2021 року.

Головуючий

Судді: