Постанова

від 01.11.2021 по справі 205/5394/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 205/5394/17

провадження № 61-12160св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс , Товариство з обмеженою відповідальністю Євровал , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Златова Наталія Анатоліївна,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2018 року у складі судді Яременка В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - МНО) Кобелєвої А. М., Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс (далі - ТОВ ФК Вектор Плюс ), Товариства з обмеженою відповідальністю Євровал (далі - ТОВ Євровал ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського МНО Златова Н. А., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, скасування державної реєстрації та поновлення реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що 13 червня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством Сведбанк (далі - ВАТ Сведбанк ), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство Сведбанк (далі - ПАТ Сведбанк ), було укладено кредитний договір № 0301/0608/71-117, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 83 000 доларів США під 11,9 % річних з кінцевим терміном повернення до 12 червня 2038 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 13 червня 2008 рокувона уклала з банком договір іпотеки № 0301/0608/71-117-Z-1, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1 . 28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором ПАТ Сведбанк відступило ТОВ ФК Вектор Плюс права вимоги за вищезгаданими кредитним та іпотечним договорами. 20 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського МНО Кобелєвою А. М. без її відома та згоди було проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ ФК Вектор Плюс як іпотекодержателем. Цього ж дня, 20 жовтня 2015 року, між ТОВ ФК Вектор Плюс та ТОВ Євровал було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Кобелєвою А. М., зареєстрований у реєстрі за № 999, за умовами якого ТОВ ФК Вектор Плюс продало, а ТОВ Євровал придбало квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 січня 2016 року ТОВ Євровал відчужило спірну квартиру покупцям ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Приватний нотаріус порушила процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки за відсутності окремо укладеного між нею та іпотекодержателем договору про задоволення вимог останнього, ненаправлення їй письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги у тридцятиденний строк, ТОВ ФК Вектор Плюс не набуло права відчужувати спірну квартиру іншій особі. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2015 року, укладений між ТОВ ФК Вектор Плюс і ТОВ Євровал , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., зареєстрований у реєстрі за № 999; витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь; скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про право власності за нею на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2015 року, укладений між ТОВ ФК Вектор Плюс і ТОВ Євровал , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., зареєстрований в реєстрі за № 999. Витребувано квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в пункті 12 договору іпотеки від 13 червня 2008 року№ 0301/0608/71-117-Z-1 сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та в порядку, встановленому Законом України Про іпотеку . В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження укладення між іпотекодавцем та іпотекодержателем окремого договору про задоволення вимог останнього, а тому прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ ФК Вектор Плюс як такого, що виникло на підставі договору іпотеки, є протиправним. Оскільки ТОВ ФК Вектор Плюс не набуло увстановленому законом порядку право власності на спірну квартиру, то це товариство не мало й повноважень на укладення з ТОВ Євровал договору купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2015 року. Зважаючи на те, що відчуження спірного нерухомого майна відбулося поза волею його власника, це майно може бути витребувано від добросовісного набувача, який не є стороною недійсного правочину, на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому в такому випадку не вимагається визнання недійсниминаступних договорів та інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, оскільки належним способом захисту порушеного права є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ТОВ ФК Вектор Плюс залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу ТОВ ФК Вектор плюс задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскільки іпотечний договір від 13 червня 2008 року № 0301/0608/71-117-Z-1 містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, то суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо необхідності укладення між іпотекодавцем та іпотекодержателем окремого договору про задоволення вимог останнього. Разом з тим за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку реалізації права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки має обов`язково передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. Адже лише якщо іпотекодавцем не задоволено вимогу про усунення порушень виконання основного зобов`язання, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Недодержання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак у справі, яка переглядається, суди не перевірили та не спростували доводи позивача про недотримання іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги. Без з`ясування вказаних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити власне судове рішення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ТОВ ФК Вектор Плюс задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2018 року змінено в частині обґрунтування підстав про часткове задоволення позовних вимог.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за наявності в іпотечному договорі від 13 червня 2008 року № 0301/0608/71-117-Z-1 відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності укладення між іпотекодавцем та іпотекодержателем окремого договору про задоволення вимог останнього. Разом з цим за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку реалізації права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки має обов`язково передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. Пунктом 11 вищезгаданого договору іпотеки визначено, що в разі невиконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання у не менш, ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги; якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Отже, умови іпотечного договору та вимоги частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання новим кредитором процедури належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги. Оскільки через недотримання частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку ТОВ ФК Вектор Плюс не набуло права відчужувати предмет іпотеки іншій особі, то укладений між ним та ТОВ Євровал договір купівлі-продажу спірної квартири є недійсним. У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України. При цьому в такому випадку не вимагається визнання недійсниминаступних договорів та інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Враховуючи, що при частковому задоволенні позову суд першої інстанції помилково виходив з необхідності укладення між сторонами іпотечного договору окремого додаткового договору про задоволення вимог іпотекодержателя з метою набуття останнім права на продаж предмета іпотеки від свого імені, то рішення місцевого суду підлягає зміні в частині його обґрунтування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У липні 2021 року ТОВ ФК Вектор Плюс подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким залишити позов без задоволення.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 638/16922/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/4415/17. Згідно з умовами іпотечного договору від 13 червня 2008 року № 0301/0608/71-117-Z-1 іпотекодавець надав добровільну згоду іпотекодержателю на здійснення в позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. З цього випливає, що на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача з її волі, що унеможливлювало витребування цього майна від добросовісних набувачів за статтею 388 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

28 серпня 2021 року справа № 205/5394/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на квартиру та поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 13 червня 2008 року між ВАТ Сведбанк , яке змінило назву на ПАТ Сведбанк , та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0301/0608/71-117, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 83 000 доларів США під 11,9 % річних з кінцевим терміном повернення до 12 червня 2038 року.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищезгаданим кредитним договором 13 червня 2008 року ВАТ Сведбанк та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки № 0301/0608/71-117-Z-1 , предметом якого є належна іпотекодавцю на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 11 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання позичальником умов основного зобов`язання звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі. Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов`язанням, позичальник не поверне йому суму кредиту та/або процентів та/або пеню або іншу заборгованість, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, в тому числі у разі одноразового прострочення основного зобов`язання. При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Пунктом 12 іпотечного договору передбачено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (підпункт 12.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 12.2); на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього договору (підпункт 12.3).

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку . Відповідно до статті 37 Закону України Про іпотеку у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель вправі від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором ПАТ Сведбанк відступило ТОВ ФК Вектор Плюс права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

В порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 20 жовтня 2015 року між ТОВ ФК Вектор Плюс та ТОВ Євровал було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Кобелєвою А. М., зареєстрований у реєстрі за № 999, за умовами якого ТОВ ФК Вектор Плюс продало, а ТОВ Євровал придбало квартиру АДРЕСА_1 .

25 січня 2016 року між ТОВ Євровал , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з іншої сторони, було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Златовою Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 982, за яким до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі провадження № 6-2407цс15).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Разом з тим частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частинами першою, другою статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 36 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, дев`ятою статті 38Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952- IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-IV), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Абзацом першим пункту 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України Про іпотеку . Вимоги частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати і таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном. У разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України Про іпотеку щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.

Апеляційним судом також встановлено, що договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Разом з тим матеріали справи не містять, а ТОВ ФК Вектор Плюс не надано доказів на підтвердження надіслання позивачу вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та попередження, що у разі невиконання цієї вимоги товариство як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на майно (стаття 37 Закону України Про іпотеку ) або продажу предмета іпотеки в порядку, передбаченому статтею 38 цього Закону.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ТОВ ФК Вектор Плюс як іпотекодержателем не було дотримано вимог частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку щодо належного надсилання позивачу як іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання , що унеможливлювало застосовування позасудового порядку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, апеляційний суд правильно виходив з того, що укладений між ТОВ ФК Вектор Плюс та ТОВ Євровал договір купівлі-продажу спірної квартири є недійсним. Оскільки спірне житлове приміщення вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею та в подальшому було відчужено особою, яка не мала права на таке відчуження, то наявні підстави для витребування цього майна у відповідачів, які є останніми його набувачами, за пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив мотивувальну частину рішення місцевого суду щодо наведених цим судом правових підстав для часткового задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 638/16922/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 522/4415/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 638/16922/16-ц (провадження № 61-6434св18) вказано, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У справі, яка переглядається, при зверненні до приватного нотаріуса іпотекодержателем було надано: оригінали іпотечної вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності кредитором на предмет іпотеки, оригінал поштового фіскального чеку про направлення листа, оригінал опису вкладення в цінний лист, оригінал зворотнього поштового повідомлення про вручення вимоги, у якій наявний підпис іпотекодавця ; оригінали кредитного та іпотечного договорів, договорів відступлення права вимоги за цими правочинами; документи, що підтверджують особу заявника, сплату ним передбачених законодавством обов`язкових платежів за проведення державної реєстрації речових прав; оригінал розрахунку заборгованості за кредитним договором, що підтверджує факт та розмір невиконаного боржником/іпотекодавцем основного зобов`язання. Таким чином, особа, до якої перейшло відповідне право вимоги за кредитним та іпотечними договорами, звернулася із заявою до приватного нотаріуса про здійснення ним державної реєстрації її права власності на іпотечне майно, при цьому надавши усі документи, необхідні для здійснення нотаріусом вказаної реєстраційної дії. У зв`язку з наведеним Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність дій приватного нотаріуса при проведенні нею державної реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем.

Однак на відміну від цієї справи, у справі № 638/16922/16-ц іпотекодержатель надав відповідні докази дотримання ним вимог частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, тобто підтвердив правомірність набуття права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

В постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/4415/17 (провадження № 61-41495св18) зазначено, що предметом спору в цій справі є витребування майна, яке було предметом іпотеки та вибуло з власності іпотекодержателя на підставі угоди, яка оспорена у межах іншої справи. Віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном. Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. У справі, яка переглядається, сторони іпотечного договору погодили між собою позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому позивач оскаржувала в іншій справі правомірність набуття товариством прав нового кредитора та іпотекодержателя щодо спірного майна, однак судами їй було відмовлено в задоволенні позову про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію. Таким чином, встановивши, що волевиявлення на передачу права власності на іпотечне майно при порушенні зобов`язань за кредитним договором позивач надала у договорі іпотеки і вона не довела порушення її права на переважене придбання спірного майна, а у ході судового розгляду не встановлено факт вибуття спірного майна поза волею його власника - позивача або особи, якій він передав майно у володіння, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Однак на відміну від цієї справи, при вирішенні спору у справі № 522/4415/17 судами не досліджувалося питання дотримання іпотекодержателем передбаченої частиною першою статті 35 Закону України Про іпотеку процедури належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 638/16922/16-ц та № 522/4415/17.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі відповідають правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими.

Наведені у касаційній скарзі аргументи ТОВ ФК Вектор Плюс про те, що згідно з умовами іпотечного договору від 13 червня 2008 року № 0301/0608/71-117-Z-1 іпотекодавець надала добровільну згоду іпотекодержателю на здійснення в позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача з її волі, що унеможливлювало витребування цього майна від добросовісних набувачів за статтею 388 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Недотримання частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку щодо належного надсиланняіпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 761/37287/16-ц (провадження № 61-9727св19) зазначено, що ненаправлення письмової вимоги згідно з частиною першою статті 35 Закону України Про іпотеку є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, оскільки цей закон встановлює пріоритетність дотримання вимог статті 35 Закону України Про іпотеку перед виконанням частини першої статті 38 Закону України Про іпотеку . Оскільки квартира вибула з володіння іпотекодавця поза її волею, у подальшому була повторно відчужена, право власності на неї зареєстровано за іншою особою, а тому, за встановлених фактичних обставин справи, спірне майно має бути витребуване від останнього володільця на користь її правомірного власника.

Таким чином, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішенні суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та постанові апеляційного суду , питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2018 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс , Товариства з обмеженою відповідальністю Євровал , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко