Постанова

від 05.03.2019 по справі 205/5394/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2307/19 Справа № 205/5394/17 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В.С. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.,

суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,

за участю секретаря Черкас Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євровал» , ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, скасування державної реєстрації та поновлення реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» , ТОВ «Євровал» , ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, скасування державної реєстрації та поновлення реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2008 року вона є власником квартири АДРЕСА_1. 13 червня 2008 року між нею та ВАТ Сведбанк було укладено кредитний договір № 0301/0608/71-117, за умовами якого банк надав їй грошові кошти у сумі 83 000 доларів США. З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між нею та ВАТ Сведбанк було укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала у іпотеку банку вищевказану квартиру. Як їй стало відомо, ВАТ Сведбанк відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс . 20 жовтня 2015 року, між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_4, за реєстровим №999, відповідно до умов якого ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс продало, а ТОВ ЄВРОВАЛ придбало квартиру АДРЕСА_2, яка є предметом іпотеки. В подальшому 25 січня 2016 року між ТОВ ЄВРОВАЛ та ОСОБА_1, ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5, за реєстровим № 982. Зазначає, що ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс не мали права відчужувати належну їй на праві власності квартиру, яка є предметом іпотеки, її права порушені. Просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, квартири, укладений між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ від 20 жовтня 2015 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 999; витребувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 з чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь; скасувати реєстрацію нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; поновити за нею реєстраційний запис про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.2-8).

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ 20 жовтня 2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 999. Витребувано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на користь ОСОБА_3 В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто в рівних частках із приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ТОВ Факторингова компанія Вектор плюс , ТОВ ЄВРОВАЛ , ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 4 697 грн. (т.1 а.с.161-169).

З таким рішенням, в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, не погодилися ОСОБА_1 та ОСОБА_2, звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити повністю (т.1 а.с.182-187).

ТОВ Факторингова компанія Вектор плюс подали апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 19 липня 2018 року, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, порушення норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати (т.1 а.с.188-190).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року було задоволено заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_6 до набрання рішенням законної сили (т.1 а.с.214-216).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи 13 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ Сведбанк було укладено кредитний договір №0301/0608/71-117, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_3 отримала у кредит грошові кошти в сумі 83 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування в розмірі 11,9% річних, строком користування до 12 червня 2038 року. Кредитні кошти надавалися для придбання нерухомого майна (т.1 а.с.14-16).

На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 13 червня 2008 року, позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_7 (т.1 а.с.13).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ Сведбанк та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 0301/0608/71-117-Z-1 від 13 червня 2008 року, за умовами якого позичальник передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_8 (т.1 а.с.9-12).

Встановлено, що договором № 6970 від 28 листопада 2012 року ВАТ Сведбанк відступило право вимоги за іпотечними договорами ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс , в тому числі і за іпотечним договором №0301/0608/71-117-Z-1 від 13 червня 2008 року (т.1 а.с.23).

20 жовтня 2015 року між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, за реєстровим номером 999, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (т.2 а.с.81-82).

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2015 року право власності на спірну квартиру не було зареєстровано за ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс , власником зазначено іпотекодавця ОСОБА_3

Згідно п.1.1 вищевказаного договору продавець - ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс діяв відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» .

У п.1.3 Договору вказано, що право на відчуження квартири АДРЕСА_10 у будь-який спосіб належить ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс на підставі договору іпотеки, посвідченого 13 червня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 595. Договору відступлення прав за іпотечним договром, посвідченим 28 листопада 2012 року за реєстровим №6970 ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс . Право власності на зазначену квартиру належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, 13 червня 2008 року за реєстровим номером 589.

В п 2.3. договору зазначено, що згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_3 була більш, ніж за 30 днів повідомлена продавцем ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс про наміри звернути стягнення на квартиру (т.2 а.с.81-82).

Слід зазначити, доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять.

З позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки - вищевказану квартиру ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до суду не зверталися, відповідне рішення судом не ухвалювалося.

Як вбачається зі змісту п.10.3, 11 Іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання позичальником умов основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі. Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов'язанням, позичальник не поверне йому суму кредиту та/або процентів та/або пеню або іншу заборгованість, що випливають із основного зобов'язання, в т.ч. у разі одноразового прострочення Основного зобов'язання.

При настанні зазначених випадків Іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання у не менш, ніж тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.12 Іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: - за рішенням суду (п.12.1); - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.12.2); - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п. 12.3.1 та 12.3.2 договору (п.12.3).

Відповідно до п.12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України Про іпотеку . Відповідно до ст.37 Закону України Про іпотеку у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотеко держателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотеко держателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року №868 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У відповідності до ст.37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України Про іпотеку . Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказана правова позиція викладено в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 14-66 цс 18.

Отже, сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя так і у порядку, встановленому Законом України Про іпотеку (підпункти 12.3.,12.3.1. пункту 12 договору іпотеки).

Однак, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, відсутні докази на підтвердження переходу права власності на спірну квартиру в порядку Закону України Про іпотеку до ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс .

Згідно з ч.1 ст..202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06 листопада 2009 року роз'яснено, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розглядаючи по суті даний спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтовного висновку, що договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2015 року, укладений між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ є недійсним, оскільки ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс не мали повноважень як продавець щодо його укладення, оскільки ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс не набули право власності на спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку та вищевказана квартира на час укладання оспорюваного правочину на праві власності продавцю не належала, оскільки проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, не була здійснена.

Зазначена обставина підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12 квітня 2017 року (т.1 а.с.17-23).

Власник квартири - іпотекодавець ОСОБА_3І також не надавала відповідних повноважень іпотекодержателю - ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс на продаж об'єкта нерухомості.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2015 року, укладеного між ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та ТОВ ЄВРОВАЛ .

З матеріалів справи вбачається 25 січня 2016 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ТОВ ЄВРОВАЛ було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10, за реєстровим номером 982, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (т.1 а.с.17, 18).

В п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При застосуванні положення ст. 387 ЦК України необхідно враховувати, що відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, тобто особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Важливою умовою є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.

Згідно ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати добросовісний набувач, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублено власником або собою,якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння,не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. п. 21, 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387,388 ЦК України). Якщо в такій ситуації пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1ст. 388 ЦК.

Отже, визнання у цьому випадку договорів купівлі-продажу спірного майна укладеними в подальшому недійсними не вимагається, належним способом захисту права є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині витребування нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_11, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно того, що в силу норм Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель мав право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, є безпідставними, оскільки ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс не скористались таким своїм правом у встановлений законом спосіб.

Доводи апеляційної скарги ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс стосовно безпідставного задоволення позовних вимог позивача щодо витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є необгрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Приведені в апеляційних скаргах інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційних скаргах не наведено, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 липня 2018 року - залишити без змін .

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року у вигляді заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_6.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді