Ухвала

від 10.11.2021 по справі 523/18122/21

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №523/18122/21

Провадження №1-кс/523/4482/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2021 Слідчий суддя Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника власника майна адвоката ОСОБА_4 , розглянувши в судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ТОВ «РЕМ-КАР» про скасування арешту майна,-

ВСТАНОВИВ:

До Суворовського районного суду м. Одеси надійшло клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ТОВ «РЕМ-КАР» про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №12021163490000698 від 02.10.2021 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченогоч.2 ст.364КК України, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 07.10.2021р. (справа №523/18122/21, провадження 1-кс/523/4022/21).

В судовому засіданні, представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 пояснила, що в провадженні СВ ВП №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження №12021163490000698 від 02.10.2021року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченогоч.2 ст.364КК України. Згідно витягу, до ЄРДР внесені відомості за заявою ФОП ОСОБА_5 щодо зловживання своїм службовим становищем в інтересах третіх осіб з метою одержання неправомірної вигоди арбітражним керуючим ОСОБА_6 . Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 07.10.2021р. задоволено клопотання органів досудового розслідування про арешт майна та накладено арешт на об`єкти нерухомості. Далі, адвокат ОСОБА_4 пояснила, що ТОВ «РЕМ-КАР» не відноситься до переліку осіб, на майно яких може бути накладений арешт; нормами чинного Кримінально-процесуального Законодавства України не передбаченого законних підстав для арешту нерухомого майна третьої особи - добросовісного набувача, яким є ТОВ «РЕМ-КАР»; накладений на нерухоме майно арешт позбавляє Товариство вільно розпоряджатися та користуватися своїм майном; крім того, в рамках кримінального провадження органами досудового розслідування жодній особі не повідомлено про підозру, що свідчить про відсутність правових підстав взагалі для арешту об`єктів нерухомості, про скасування яких просить заявник; крім того, органами досудового розслідування не встановлено та не доведено існування достатніх підстав вважати, що арештоване майно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину чи таким, що набуте злочинним шляхом, все вищевикладене порушує законні права та інтереси власника майна, що і стало підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні, прокурор заперечував щодо задоволення вищевказаного клопотання та відповідно щодо скасування арешту майна.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали наданого клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню за наступних підстав.

Так, положеннями ст.ст.2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно дост.9 КПКУкраїни, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України,КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

Так, до основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польши» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп.69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n.50, Series A N 98) (справа«East/West Alliance Limited» проти України).

Далі, статтею 41 Конституції Українивстановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, накладення арешту на об`єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Далі, згідно зі ст.174 Кримінально-процесуального Законодавства України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування…за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Крім того, згідно Узагальнення ВССУ від 07.02.2014р., арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Щодо осіб, які не є підозрюваними, обвинуваченими, або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

За ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, в судовому засіданні прокурором не підтверджено факт відповідності арештованого майна, що належать ТОВ «РЕМ-КАР», критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, та окрім того, останнім повідомлено, що жодній особі не повідомлено про підозру.

Крім того, в судовому засіданні відповідно до наданих матеріалів клопотання встановлено, що ТОВ «РЕМ-КАР» є єдиним власником об`єктів нерухомого майна на підставі отриманого свідоцтва на право власності від 23.09.2021р. .

З огляду на приписи п.18 ч.1ст.3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

Враховуючи викладене, вважаю, що потреба у застосуванні заходу забезпечення, у вигляді арешту вищезазначеного майна відпала та арешт накладений на підставі ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 07.10.2021 року на об`єкти нерухомості, підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.174 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ТОВ «РЕМ-КАР» про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 07.10.2021 року по справі №523/18122/21, якою задоволено клопотання слідчого СВ відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 про арешт майна в матеріалах кримінального провадження №12021163490000698 від 02.10.2021, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, яким накладено арешт на об`єкти нерухомості, розташовані за наступними адресами:

-місто Одеса, вулиця Одеська, будинок 43-Ж (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2411461451101);

-місто Одеса, вулиця Одеська, будинок 43-Е (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2411428351101);

-місто Одеса, вулиця Одеська, будинок 43-Г (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2411399151101).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1