Постанова

від 15.12.2021 по справі 369/6601/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 грудня 20 21 року

м. Київ

справа № 369/6601/15-ц

провадження № 61- 23052св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. ,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Київське лісове господарство ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Центр надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Білич І. М., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Київське лісове господарство (далі - ДП Київське лісове господарство ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Центр) про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації.

Позов обгрунтований тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року частково задоволено позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП Київське лісове господарство до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 30 березня 2009 року № 220, від 01 квітня 2009 року № 229, від 02 квітня 2009 року № 238, від 09 квітня 2009 року № 263, від 10 квітня 2009 року № 267, від 16 квітня 2009 року № 290, від 06 травня 2009 року № 356, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Однак у витребуванні вказаних земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів відмовлено у зв`язку з недоведеністю, що відповідачі володіють спірними земельними ділянками.

Прокурор, посилаючись на те, що власники зазначених земельних ділянок відчужили їх на користь ОСОБА_2 , який на підставі договору дарування від 08 липня 2014 року подарував їх ОСОБА_1 , просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки та витребувати їх з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування ДП Київське лісове господарство .

Короткий зміст судових рішень

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року у позовівідмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, проте позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявлено ОСОБА_1 , клопотання про поновлення позовної давності позивач не заявляв, доказів поважності причин його пропуску не надав, а отже, порушене право держави в особі Кабінету Міністрів України на користування земельною ділянкою не підлягає захисту у зв`язку зі спливом позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 лютого 2018 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає обставинам справи, оскільки прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України 22 червня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої заявила відповідач ОСОБА_1 , що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до цього суду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, то суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено.

Скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року та ухвалено нове рішення.

Скасовано рішення від 08 липня 2014 року державного реєстратора приватного нотаріуса Апатенко М. А. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, кадастрові номери 3222484400:09:004:0131, 3222484400:09:002:0051, 3222484400:09:002:0078, 3222484400:09:002:0050, 3222484400:09:6004:0126, 3222484400:09:002:0088, 3222484400:09:002:0079, загальна площа 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування ДП Київське лісове господарство земельні ділянки, загальна площа 6,93 га, кадастрові номери: 3222484400:09:004:0131, 3222484400:09:002:0051, 3222484400:09:002:0078, 3222484400:09:002:0050, 3222484400:09:6004:0126, 3222484400:09:002:0088, 3222484400:09:002:0079, загальна вартість 14 078 988,00 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 лише у 2014 році отримала у власність спірні земельні ділянки і зареєструвала їх на своє ім`я, тому безпідставно стверджувати про порушення прокурором позовної давності при зверненні до суду з позовом про скасування незаконної реєстрації спірних земельних ділянок на її ім`я та витребування цих земельних ділянок із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Заяву про застосування позовної давності відповідач Центр надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області до суду не подавав, а відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, просила її скасувати та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення за відсутності відповідачів та їх законних представників.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 24 липня 2019 року у цій справі. Верховний Суд зазначив про правильність застосування позовної давності, проте звернув увагу на той факт, що у позові містяться дві вимоги до двох відповідачів, кожен відповідач міг заявити про застосування позовної давності стосовно вимог позивача, спрямованих до нього. Суд апеляційної інстанції не приділив належної уваги тому факту, що клопотання про застосування позовної давності заявлено тільки ОСОБА_1 , а Центр такого клопотання не заявляв.

ДП Київське лісове господарство надало згоду на вилучення земельних ділянок у 2007 році, тому перебіг позовної давності почався саме з цього часу, а не з моменту укладення цивільно-правових угод.

Суд апеляційної інстанції не зазначив, коли саме особа, в інтересах якої звернувся прокурор з позовом, дізналась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що витребування з незаконного чужого володіння не можна ставити в залежність від цивільно-правових угод, отже, немає правових підстав для обчислення позовної давності з моменту їх укладення у цих правовідносинах.

Суд не дослідив представництво прокурором інтересів особи в суді. Підстави представництва прокурором не обґрунтовані.

Суд не обґрунтував втручання держави у право власності ОСОБА_1 .

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу. Відмовлено у зупиненні виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

16 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів .

Ухвалою Верховного суду від 30 червня 2021 року касаційне провадження у справі зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справ № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21та № 911/2169/20, провадження №12-20гс21.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року касаційне провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі листів-дозволів Київської обласної державної адміністрації від 29 серпня 2007 року Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою вирішено надати дозволи на підготовку проєктів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП Київське лісове господарство , квартали 72, 73, переведення відповідних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшого передання їх для ведення особистого селянського господарства фізичним особам, у тому числі ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10

27 вересня 2007 року ДП Київське лісове господарство надало згоду на вилучення цих ділянок з постійного користування ДП Київське лісове господарство .

Розроблені проєкти землеустрою погоджені зі всіма необхідними службами та установами і подані до Головного управління земельних ресурсів Київської області для здійснення державної експертизи землевпорядної документації.

Відповідно до висновків державної експертизи землевпорядної документації проєкти землеустрою відповідають вимогам законодавства України, нормам і правилам, оцінюються позитивно за умови їхнього погодження з Києво-Святошинською районною державною адміністрацією.

Оскільки, згідно з абзацом другим розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610 Про деякі питання розпорядження земельними ділянками , зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, Києво-Святошинська районна держадміністрація та Київська обласна державна адміністрація відмовили фізичним особам ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у погодженні державної експертизи землевпорядної документації.

Не погоджуючись із відмовою Києво-Святошинської районної держадміністрації та Київської обласної державної адміністрації у погодженні державної експертизи землевпорядної документації, вказані фізичні особи звернулись до суду. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2008 року та додатковим рішенням цього ж суду від 10 березня 2009 року задоволено позов зазначених фізичних осіб до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, ТОВ Екер про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії щодо затвердження проєктів землеустрою та безоплатної передачі земельних ділянок у власність зазначеним фізичним особам.

На виконання цього судового рішення голова Київської обласної державної адміністрації прийняв розпорядження від 27, 30 березня 2009 року № 214, 220; від 01, 02, 09, 10, 14, 16 квітня 2009 року № 229, 238, 263, 267, 282, 290; від 06, 07 травня 2009 року № 356, 357, на підставі яких ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 одержали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 27 липня 2011 року скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2008 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2009 року і закрив провадження у справі з підстав порушення судом юрисдикційної підсудності, вважаючи, що цей спір повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

У квітні 2014 року перший заступник прокурора Київської області звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП Київське лісове господарство до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та визнання права власності та права користування земельними ділянками.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 27, 30 березня 2009 року, № 214,220; від 01, 02, 09, 10, 14, 16 квітня 2009 року № 229, 238, 263, 267, 282, 290; від 06, 07 травня 2009 року № 356, 357, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані на підставі цих розпоряджень. У задоволенні іншої частини позовних вимог, що стосується вилучення земельних ділянок, відмовлено з підстав недоведеності того, що відповідачі - фізичні особи володіють спірними земельними ділянками.

Разом з тим, до ухвалення судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року фізичні особи ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який на підставі договорів дарування від 08 липня 2014 року подарував їх відповідачу ОСОБА_1

ОСОБА_1 08 липня 2014 року зареєструвала спірні земельні ділянки на своє ім`я (т. 1, а. с. 22-44).

У червні 2015 року прокурор звернувся до суду з позовом у справі, яка переглядається.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог в інтересах держави в особі ДП Київське лісове господарство

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , в редакції на час звернення позивача до суду (далі - Закон № 1697- VII ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України, в редакції на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (абзац третій частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII ).

Отже, прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 , провадження № 12-20гс21,дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697- VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Згідно з висновком у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону № 1697- VII в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства.

У цій справі позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП Київське лісове господарство , із залишенням позову без розгляду в цій частині.

Позовні вимоги прокурора, подані в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України .

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦК України одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України 2004 року у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред`явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Згідно з частиною другою статті 1 ЛК України (тут і далі у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Відповідно до частини другої статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу .

Згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

За змістом статей 20, 21 ЗК України (тут і далі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно з пунктом ґ частини третьої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з пунктом 12 Розділу Х Перехідні положення ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 5 Розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Як відомо з матеріалів справи, спірні земельні ділянки перебували в постійному користуванні ДП Київське лісове господарство Ірпінське лісництво, квартали 72, 73, і належали до земель лісогосподарського призначення.

Отже, з урахуванням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року у справі № 369/3946/13-ц, яке має приюдиційне значення для розгляду цієї справи, спірні земельні ділянки перебували в постійному користуванні ДП Київське лісове господарство Ірпінське лісництво, квартали 72, 73, і відносились до земель лісогосподарського призначення.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування , їх вилучення визначено статтями 122, 149 ЗК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції, з`ясувавши, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави - поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування їх від добросовісного набувача ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд зазначає, що через об`єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок ОСОБА_1 , виявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що подаровані земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У справі що переглядається ОСОБА_1 набула спірні земельні ділянки безвідплатно.

З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку. Витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся у червні 2015 року.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 362/44/17, провадження № 14-183цс18.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі.

З урахуванням ухвали Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2011 року у справі № 2-4348/08, яка стала підставою для встановлення прокурором порушеного права власності держави на землі лісового фонду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом в межах позовної давності, оскільки ОСОБА_1 набула право власності на спірні земельні ділянки у 2014 році.

Доводи касаційної скарги щодо початку перебігу позовної давності є необґрунтованими, оскільки позов у справі поданий з урахуванням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року у справі № 369/3946/13-ц, в якій вирішенно питання правомірності набуття фізичними особами спірних земельних ділянок, і прокурор зазначав, що позовна давність не сплила. З урахуванням мотивів та висновків суду першої інстанції у цій справі щодо останнього власника спірних земельних ділянок позивач звернувся із цим позовом.

Зазначення судом апеляційної інстанції про неподання Центром заяви про застосування позовної давності не впливає на правомірність рішення суду апеляційної інстанції та не є підставою для його скасування, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції з`ясовував питання застосування позовної давності за заявою представника ОСОБА_1 .

Щодо задоволення судом вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності рішення про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки, то Верховний Суд зазначає таке.

У постанові від 23 листопада2021 року, справа № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18, пункт 100, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17, де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу. З огляду на викладене, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, пункт 6.21, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20, пункт 52, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20, пункт 76.

З урахуванням цих правових висновків Великої Палати Верховного Суду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині вимоги про скасування державної реєстрації з ухваленням в цій частині нового про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів та їх законних представників не дають підстав для скасування судового рішення, з огляду на таке.

Згідно з частиною шостою, пунктом 2 частини сьомої, частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається, зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції на адресу відповідачів ОСОБА_1 та Центру направив судові повістки - повідомлення про місце, день і час розгляду справи на 09 жовтня 2019 року о 10:15 год, які вони отримали (т. 3, а. с. 120, 121, 122).

Відповідно до частини тртеьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки належно повідомлені відповідачі не виявили бажання брати участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції , то їх неявка не перешкоджада розгляду справи.

Верховний Суд зауважує, що відповідачі не були позбавлені об`єктивної можливості бути присутніми у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, власним тлумаченням норм матеріального права та необхідності встановлення обставин та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зчастиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення скасувати в частині вимог в інтересах держави в особі державного підприємства, ухвалити в цій частині нове рішення про залишення позову без розгляду, в частині вимоги про скасування рішення про державну реєтрацію та ухвалити нове рішенняв цій частині про відмову в позові. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року в частині вимог, заявлених в інтересах держави в особі Державного підприємства Київське лісове господарство , скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року в частині задоволення позову про скасування рішення від 08 липня 2014 року державного реєстратора приватного нотаріуса Апатенко Марини Анатоліївни про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, кадастрові номери 3222484400:09:004:0131, 3222484400:09:002:0051, 3222484400:09:002:0078, 3222484400:09:002:0050, 3222484400:09:6004:0126, 3222484400:09:002:0088, 3222484400:09:002:0079, загальна площа 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405, скасувати, ухвалити нове.

У позові прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про скасування рішення від 08 липня 2014 року державного реєстратора приватного нотаріуса Апатенко Марини Анатоліївнипро державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, кадастрові номери 3222484400:09:004:0131, 3222484400:09:002:0051, 3222484400:09:002:0078, 3222484400:09:002:0050, 3222484400:09:6004:0126, 3222484400:09:002:0088, 3222484400:09:002:0079, загальна площа 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405, відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко