Постанова

від 09.10.2019 по справі 369/6601/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№22-ц/824/12569/2019 Головуючий у 1 інстанції - Дубас Т.В.

Унікальний №369/6601/15-ц Доповідач - Панченко М.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача - Панченка М.М.

суддів - Білич І.М., Іванченка М.М.

при секретарі - Кемському В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017року у справі за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінту Міністрів України, Державного підприємства Київське лісове господарство до ОСОБА_1 , Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, третя особа ОСОБА_2 про скасування рішень щодо державної реєстрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінту Міністрів України, Державного підприємства Київське лісове господарство звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області і просив ухвалити рішення, яким скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:09:004:0131,3222484400:09:002:0051,3222484400:09:002:0078,3222484400:09:002:0050, 3222484400:09:6004:0126, 3222484400:09:002:0088, 3222484400:09:002:0079 загальною площею 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405, від 08.07.2014, державного реєстратора: приватного нотаріуса Апатенко Марини Анатоліївни. А також просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування Державного підприємства Київське лісове господарство вище зазначені земельні ділянки загальною площею 6,93га та ринковою вартістю 14.078.988 грн./т.1 а.с.2-9/.

Позивач свої вимоги мотивував тим, що у період з березня по травень 2009 року головою Київської обласної державної адміністрації (далі - голова Київської ОДА) прийнято розпорядження, згідно з якими видано державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київсько області, у тому числі на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Позивач зазначив, що указані розпорядження прийнято на підставі рішень суду, які в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції, однак вище зазначені фізичні особи відчужили указані земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який, у свою чергу, на підставі договорів дарування від 08.07.2014 року подарував їх ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки незаконно вибули з державної власності, позивач просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребувати їх з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України в постійне користування Державного підприємства Київське лісове господарство .

Справа судами розглядалась неодноразово.

Так, первісним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16.02.2016 року у позові відмовлено за пропуском позивачем строку позовної давності, а також з підстав недоведеності позовних вимог /т.1 а.с.118-120, 199-207/.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06.06.2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.02.2016 року залишено в силі /т.1 а.с.244-247/.

Постановою Верховного Суду України від 12.07.2017 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.02.2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції /т.2 а.с.156-160/.

При повторному розгляді справи у суді першої інстанції рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 06.02.2018 року, у позові відмовлено за пропуском строку позовної давності /т.2 а.с.218-224, т.3 а.с.57-62/.

Застосовуючи строк позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення прав Кабінету Міністрів України, в інтересах якого прокурор звернувся до суду з цим позовом, було відомо ще у 2009 році через свої підконтрольні структури у Київській обласній державній адміністрації, яка була уповноважена здійснювати розпорядчі функції у сфері земельних відносин. Між тим, як зазначив суд, прокурор звернувся до суду лише у червні 2015 року, тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 24.07.2019 року постанову Апеляційного суду Київської області від 06.02.2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційної інстанції /т.3 а.с.104-110/.

В апеляційній скарзі на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2017 року Перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати указане рішення, та постановити нове рішення, яким якого позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Послався на те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки спірні правовідносини торкаються лише скасування незаконної реєстрації спірних земельних ділянок та їх віндикації, що вчиненео було державним реєстратором у 2014 році. При цьому позов прокурором подано до суду у 2015 році, тобто, з дотриманням трирічного строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України.

В силу ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_1 та Центр надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, а тому неявку до суду указаних учасників процесу, суд розглядає, як неповажну. З урахуванням викладеного, відповідно до положень ст.372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд за їх відсутності.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення представника Прокурора Київської області, та представника Кабінету Міністрів України, вивчивши матеріли справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які булим досліджені у судовому засіданні.

Між тим, судове рішення не відповідає нормам матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, і ухвалене без повно і всебічного з`ясування обставин, у зв`язку з чим рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.11.2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст.7,8 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Відповідно до ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

А, згідно до ч.2 ст.1 ЛК України ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, вони є національним багатством України і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні,захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель, чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. б ч.1 ст.164 ЗК України).

Відповідно до п.5 розділу VІІІ Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до ст.27 ЛК України до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин належать функції передачі у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земель лісогосподарського призначення площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

При цьому, відповідно до ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше, як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (ст.27 ЛК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Як слідує з матеріалів справи, на підставі листів-дозволів Київської обласної державної адміністрації від 29.08.2007 року Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою вирішено надати дозволи на підготовку проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП Київське лісове господарство квартали 72,73, переведення відповідних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх для ведення особистого селянського господарства фізичним особам, в тому числі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

27 вересня 2007 року ДП Київське лісове господарство надано згоду на вилучення таких ділянок з постійного користування ДП Київське лісове господарство .

Розроблені проекти землеустрою були погоджені зі всіма необхідними службами та установами та подані до Головного управління земельних ресурсів Київської області для здійснення державної експертизи землевпорядної документації.

Відповідно до висновків державної експертизи землевпорядної документації проекти землеустрою відповідають вимогам чинного законодавства України, нормам і правилам, оцінюється позитивно за умови їхнього погодження з Києво-Святошинською районною державною адміністрацією.

Між тим, оскільки, згідно абзацу 2 розпорядження Кабінету Міністрів України Про деякі питання розпорядження земельними ділянками за №610 від 10.04.2008 року було зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, Києво-Святошинська районна держадміністрація та Київська обласна державна адміністрація відмовила фізичним особам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у погодженні державної експертизи землевпорядної документації.

Не погоджуючись з відмовою Києво-Святошинської районної держадміністрації та Київської обласної державної адміністрації про відмову у погодженні державної експертизи землевпорядної документації, указані фізичні особи звернулись до суду, в результаті чого, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 року та додатковим рішенням цього ж суду від 10.03.2009 року задоволено позов вище зазначених фізичних осіб до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, ТОВ Екер про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії щодо затвердження проектів землеустрою та безоплатної передачі земельних ділянок у власність вище зазначеним фізичним особам.

На виконання зазначеного судового рішення головою Київської обласної державної адміністрації були прийняті розпорядження від 27,30 березня 2009 року №№214,220; 1,2,9,10,14,16 квітня 2009 року №№229,238,263,267,282,290; 06, 07 травня 2009 року №356,357, на підставі яких ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 одержали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 27.07.2011 року скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 року та додаткове рішення цього ж суду від 10.03.2009 року та закрив провадження у справі з підстав порушення судом юрисдикційної підсудності, вважаючи, що цей спір повинен був розглядатись в порядку адміністраціного судочинства.

У квітні 2014 року перший заступник прокурора Київської області звернувся в інтересах держави в особі КМ України, ДП Київське лісове господарство до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Київської державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та визнання права власності та права користування земельними ділянками.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.07.2014 року позов задоволено частково, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 27,30 березня 2009 року, №№214,220; 01,02,09,10,14, 16.04.2009 року №№229,238,263,267,282,290; 06,07.05.2009 року №№356,357, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані на підставі цих розпоряджень. У задоволенні іншої частини позовних вимог, що стосується вилучення земельних ділянок, було відмовлено з підстав недоведеності володіння відповідачами - фізичними особами, спарніними земельними ділянками.

Між тим, до ухвалення вище зазначеного судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.07.2014 року фізичні особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який у свою чергу на підставі договорів дарування від 08.07.2014 року подарував їх відповідачці ОСОБА_1 .

У свою чергу ОСОБА_1 08.07.2014 року зареєструвала спірні земельні ділянки на своє ім`я /т.1 а.с.22-44/.

У червні 2015 року прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Отже, як слідує з матеріалів справи, прокурор у цій справі пред`явив дві позовні вимоги: про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки загальною площею 6,93га, з кадастровими номерами3222484400:09 :004 :0131,3222484400:09:002:0051,3222484400:09:002:0078,3222484400:09:002:0050, 3222484400:09:6004:0126, 3222484400:09:002:0088, 3222484400:09:002:0079 загальною площею 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405, від 08.07.2014 року та про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі КМ України у постійне користування ДП Київське лісове господарство указані земельні ділянки загальною площею 6,93га. Отже, перша вимога звернута до Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київсбької області, а друга до ОСОБА_1 .

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідні за статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло із володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(ч.3 ст.388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч. перша-третя ст.388 ЦК України).

Судом встановлено, що земельні ділянки вибули з володіння власника в особі Кабінету Міністрів України поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем.

З урахування наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності факту порушення прав ОСОБА_1 , як власника спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 6,93га на території ДП Київське лісове господарство в частині реєстрації цих земельних ділянок на ім`я відповідачки ОСОБА_1 та перебування цих земельних ділянок у її фактичному володінні.

Між тим, відмовляючи у задоволенні позову прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі КМ України, ДП Київське лісове господарство, суд першої інстанції виходив з того, що у період часу з 2007 року по 2015 рік ДП Київське лісове господарство через систему органів виконавчої влади було підконтрольне Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим останній міг отримати інформацію від указаного ДП про факти, що стосуються незаконного відчуження земель лісогосподарського призначення ще у 2007 році, а з позовом до суду в його інтересах прокурор звернувся лише у червні 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності(ст.257 ЦК), про застосування наслідків спливу якої заявлено у справі представником відповідачки ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з таким висновком, колегія суддів виходить з наступного.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звергнутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

А в силу ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки ОСОБА_1 лише у 2014 році отримала у власність спірні земельні ділянки і зареєструвала їх на своє ім`я, безпідставно стверджувати про порушення Прокурором строків позовної давності при зверненні до суду з позовом про скасування незаконної реєстрації спірних земельних ділянок на ім`я ОСОБА_1 та витребування цих земельних ділянок із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним стверджувати про прорушення прокурором строків позовної дачності в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації земельних ділянок на ім`я ОСОБА_1 ще й з таких підстав.

Як встановлено судом, заява про застосування строку строку позовної давності відповідачем Центром надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області до суду не подавалась, а в силу ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

А в силу роз`яснень, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16-ц (провадження №14-208цс18) - у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Крім того, дійшовши висвноку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог прокурора Київської області, колегія суддів також враховує, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16-ц (провадження №14-208цч18) у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у мирне володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та сумупільству (частина третя сттатті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18,19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (статя 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатми розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішенна або змінити рішення.

А, згідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповно з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застсування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого всупереч дісним обставинам справи, з порушенням матеріальних норм права та постановлення нового рішення про задоволення апеляційної скарги прокурора.

Керуючись ст.ст.374,376 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017року та постановити нове рішення наступного змісту.

Скасувати рішення від 08 липня 2014 року державного реєстратора приватного нотаріуса Апатенко Марини Анатоліївни про державну реєстрацію права власності на ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:09:004:0131, 3222484400:09:002:0051, 3222484400:09:002:0078, 3222484400:09:002:0050, 3222484400:09:6004:0126, 3222484400:09:002:0088, 3222484400:09:002:0079 загальною площею 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування Державного підприємства Київське лісове господарство земельні ділянки загальною площею 6,93га з наступними кадастровими номерами:3222484400:09:004:0131,3222484400:09:002:0051,3222484400:09:002:0078,3222484400:09:002:0050,3222484400:09:6004:0126,3222484400:09:002:0088,3222484400:09:002:0079 загальною вартістю 14.078.988грн.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді