Постанова

від 26.01.2022 по справі 227/4268/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 227/4268/19-ц

провадження № 61-20247св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 ,

треті особи : служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області, Служба у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах

та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2021 року у складі судді Філь О. Є.

та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року

у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області та служба

у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона на підставі свідоцтва про право

на спадщину за законом від 07 квітня 2006 року є власником будинку АДРЕСА_1 .

З 20 липня 2012 року у зазначеному будинку зареєстровані її син

ОСОБА_2 , колишня його дружина ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 зазначала, що відповідачі жодного дня не проживали у спірному будинку та їх особистих речей там немає, оскільки це була їх тимчасова реєстрація за проханням її сина.

Разом із цим зазначала, що її син ОСОБА_2 з жовтня 2014 року проживав у м. Харкові, а ОСОБА_3 з дітьми з 2015 року проживали

у м. Львові.

Також зазначала, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира

АДРЕСА_2 , в якій вона та її діти проживали з 2012 року.

Посилалась на те, що відповідачі добровільно з реєстрації не знімаються, що, на думку ОСОБА_1 , обмежує її право на користування та розпорядження своїм майном, обтяжує її додатковими витратами на комунальні послуги, які не співмірні із її маленькою пенсією та позбавляють права на отримання субсидії та інших пільг на сплату комунальних послуг.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітню ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2020 року у складі судді Філь О. Є. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

За заявою ОСОБА_3 зазначене заочне рішення скасовано ухвалою Красноармійського міськрайонного суду від 16 грудня 2020 року, а справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 27 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є власником спірного житлового будинку. Відповідачі зареєстровані у цьому житловому будинку, проте не проживали та не проживають в ньому з моменту реєстрації, що порушує права позивача, як власника будинку, оскільки реєстрація відповідачів тягне за собою додаткові витрати зі сплати комунальних послуг (плата за вивіз сміття) та унеможливлює розпоряджатися будинком. Відповідач ОСОБА_3 має на праві власності житло, тому ні її права

на житло, ні права її дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не будуть порушені.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині позовних вимог щодо визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими,

що втратили право користування житловим приміщенням ОСОБА_3 звернулася із апеляційною скаргою до Донецького апеляційного суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням до суду апеляційної інстанції не оскаржено і предметом перегляду не було.

Постановою Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня

2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки позивач має право на захист свого права власності, що припинення права користування відповідачів спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те,

що відповідачі не проживають у спірному будинку, мають на праві власності своє власне житло, а саме: ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня

2012 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав

до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17,

від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18, просить скасувати оскаржувані судові рішення

у частині визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими,

що втратили право користування житловим будинком та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у цій частині.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції

у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням до суду апеляційної інстанції ОСОБА_5 не оскаржено

і предметом перегляду не було.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 227/4268/19-ц

із Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягненням певного віку. Не впливає

на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати

її особистих житлових прав.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 зазначає, що неповнолітня

ОСОБА_4 є особою з інвалідністю, тому на його думку, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки

та піклування.

Разом із цим зазначає, що ОСОБА_3 та її діти були не тільки зареєстровані у спірному житловому приміщенні, а й проживали у ньому. Виїхали

до м. Львова у 2015 року у зв`язку із тимчасовою втратою Україною контролю над м. Харцизьк Донецької області.

Вважає, що на підтвердження зазначеного були надані належні та допустимі докази, яким судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки.

Разом із цим, судами попередньої інстанції, на думку представника

ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , було прийнято недопустимий доказ

на підтвердження непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні, зокрема: довідку та акт про непроживання від 16 вересня

2019 року, які були видані представниками окупаційної влади.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів оплати нею комунальних послуг, а також наявності перешкод для продажу належного їй будинку у зв`язку

із реєстрацією у ньому відповідачів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом

від 07 квітня 2006 року на праві власності належить будинок АДРЕСА_1

(а. с. 13, 14, т. 1).

З 2012 року у зазначеному будинку зареєстровані: син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , колишня його дружина ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_1 : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено відповідною довідкою

та не заперечувалося сторонами під час розгляду справи судами першої

та апеляційної інстанцій (а. с. 15-18, т. 1).

ОСОБА_3 на праві власності належить квартира

АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харцизького міського нотаріального округу Старко О. П.,

що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно (а. с. 21, 22, т. 1).

ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 10 січня

2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В., що підтверджується інформацією

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 163, т. 2).

З 2015 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації від серпня 2015 року № 01-4733, довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб

від 24 травня 2017 року та актом оцінки потреб від 25 лютого 2021 року

(а. с. 51-53, т. 1, а. с. 137-140, т. 2).

Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки

та піклування заперечувала проти задоволення позовних вимог у частині неповнолітньої ОСОБА_4 (а. с. 117, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах

та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законами України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам

та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або

за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності

не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Згідно із статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За статтею 406 ЦК України, сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи,

на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення.

Члени сім`ї власника житлового приміщення не мають права власності

на житло, в якому вони проживають, що свідчить про суттєву відмінність їхнього правового статусу від правового статусу власника такого приміщення, унеможливлюючи, зокрема право розпорядження цим майном. Разом із тим, цим особам належить право використовувати приміщення для проживання, яке є сервітутним правом, тобто правом користування чужим майном (стаття 405 ЦК України). Проте член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним

і власником житла або законом.

Обмеження (втрату) права користування житлом можуть обумовити тільки такі дії членів сім`ї власника житла, які пов`язані зі зловживанням ними своїми правами або з невиконанням покладених на них обов`язків

і безпосередньо порушують при цьому права та законні інтереси інших осіб.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_4

та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідачі ніколи не проживали у зазначеному житловому будинку, а були лише зареєстровані на прохання

її сина - ОСОБА_2 , на підтвердження чого надала виключно довідку, видану головою мікрорайону Дружба м. Харцизька Донецької області

від 26 серпня 2019 року та акт з місця проживання від 16 вересня 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не проживали

та не проживають у будинку з моменту їх реєстрації за адресою: будинок

АДРЕСА_1 , які завірені печаткою так званої Донецької народної республіки (а. с. 19, 20, т. 1).

У відповідності до частин першої-третьої статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України,

їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

У законі України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях

у Донецькій та Луганській областях зазначено, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи довідку, видану головою мікрорайону Дружба м. Харцизька Донецької області від 26 серпня 2019 року та акт

з місця проживання від 16 вересня 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не проживали та не проживають у будинку

з моменту їх реєстрації за адресою: будинок

АДРЕСА_1 , які завірені печаткою так званої Донецької народної республіки як належні докази та встановлюючи

на підставі таких доказів обставини справи, не врахував положення

статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян

та правовий режим на тимчасово окупованій території України .

Ухвалюючи рішення у справі, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (стаття 89 ЦПК України).

Досліджуючи виключно докази, надані органами, утвореними на тимчасово окупованій території України, суд позбавлений можливості належним чином встановити факт непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні з моменту їхньої реєстрації у ньому та відсутності їх особистих речей.

Крім того, матеріали справи містять належні та допустимі докази того,

що відповідачі із м. Харцизька Донецької області вимушено переїхали

до м. Львова у 2015 році як внутрішньо переміщені особи.

Наявні в матеріалах справи копії нотаріально завірених заяв від 12 грудня 2017 року, 18 грудня 2017 року та 13 грудня 2018 року від батьків неповнолітньої ОСОБА_4 , якими вони надавали дозвіл на тимчасові поїздки до м. Харцизька Донецької області їхній неповнолітній дочці

у супроводі позивача ОСОБА_1 , на думку Верховного Суду, також свідчать про те, що відповідачі не втрачали інтерес до місця своєї реєстрації.

З огляду на зазначене, ухвалені у справі рішення суду першої інстанції

та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області та служби дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягають скасуванню

з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті).

Враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а під час розгляду справи судами ОСОБА_3 повинна була сплатити судовий збір

у розмірі 420,40 грн - за подання заяви про перегляд заочного рішення, 1 152,60 грн - за подання апеляційної скарги та 1 536,80 грн - за подання касаційної скарги, від сплати якого її було звільнено, ці суми судового збору підлягають стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє

в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , - ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 27 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 10 листопада 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах

та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області та служба

у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області та служба у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати

у розмірі 3 109,80 грн (420,40 грн + 1 152,60 грн + 1 536,80 грн).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович