Рішення

від 27.04.2021 по справі 227/4268/19

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

27.04.21

Провадження 2/235/370/21

Справа 227/4268/19

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2021 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі:

головуючого судді судді Філь О.Є.

за участю секретаря судового засідання Придворової В.В.

за участю відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області, Служба у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

07 жовтня 2029 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2006 року на праві власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

У будинку з 20.07.2012 року зареєстровані відповідачі: колишня дружина її сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онуки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований в будинку з 20.09.2012 року.

Відповідачі не проживали жодного дня в будинку, добровільно з реєстрації не знімаються, що обмежує її право користування та розпорядження своїм майном. Участі в утриманні житла та в сплаті комунальних послуг не приймають, тому вона змушена сплачувати за комунальні послуги з розрахунку кількості зареєстрованих в будинку осіб, що негативно впливає на її матеріальне становище, оскільки вона отримує мінімальну пенсію. Крім того, вона позбавлена можливості отримувати субсидію та пільги на сплату комунальних послуг.

Відповідач ОСОБА_4 з жовтня 2014 року проживає у м. Харків.

Відповідачі ОСОБА_1 та її діти з 2015 року проживають у м. Львів, де винаймають житло. Крім того, відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , саме в цій квартирі вона та її діти проживали з 2012 року.

Домовленості про проживання відповідачів з нею не було. Це була їх тимчасова реєстрація за проханням її сина ОСОБА_4 . Особисті речі відповідачів в її будинку не знаходяться.

Згідно ст. 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. ст. 386, 391 ЦК України власник має право звертатися до суду за захистом свого права перед іншою особою та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Позивач вважає, що відповідачі є такими, що втратили право користування будинком, оскільки їх реєстрація була тимчасовою, вони не мешкають та не мешкали жодного дня в будинку, в добровільному порядку не бажають знятися з реєстрації. Відповідач ОСОБА_1 та її діти мають власне житло та перешкоджають позивачці у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

У випадку задоволення позову права відповідачів, в тому числі неповнолітньої ОСОБА_5 порушені не будуть, оскільки її мати ОСОБА_1 має власне житло, де вони можуть зареєструватись.

19 березня 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Філь О.Є.

20 березня 2020 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 14 квітня 2020 року.

10 квітня 2020 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_4 про визнання позову, в якій він зазначив, що відповідач ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та його діти ніколи не проживали, їх речей в будинку не має. ОСОБА_1 має власне житло у м. Харцизьк, тому визнання її та дітей такими, що втратили право користування будинком, не порушить її житлові права та права дітей (а.с. 218).

Розгляд справи неодноразово відкладався в зв`язку з заявами відповідачки ОСОБА_1 від 13 квітня 2020 року, 12 травня 2020 року, 04.06.2020 року, 07 липня 2020 року, 31 липня 2020 року, 10 вересня 2020 року, 19 жовтня 2020 року про відкладення розгляду справи в зв`язку з оголошенням карантину (а.с. 219-220, 229-230, 234-235, 239-240, 244-245 т. 1, а.с. 2-3 т. 2, а.с. 8-9 т. 2).

21 жовтня 2020 року будо ухвалено заочне рішення у справі.

17 листопада 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 16 грудня 2020 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2020 року скасовано, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 14 січня 2021 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Франківського району управління Служби у справах дітей департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, підготовче засідання відкладено.

25 лютого 2021 року ухвалою суду було закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

07 квітня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому вона просила визнати поважною причину пропуску строку для подачі відзиву, в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на те, що інформація про те, що вона та її діти не проживали за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає дійсності. Позбавлення її та дочки ОСОБА_5 права користування житловим будинком позивача ставить під загрозу їх право на свободу пересування територією України. Твердження позивача про те, що вона вимушена сплачувати комунальні послуги за відповідачів не підтверджено жодними доказами. На підтвердження того, що вона разом з дітьми були зареєстровані та проживала в спірному будинку нею надана довідка про склад сім`ї або зареєстрованих в житловому приміщенні від 21.05.2014 року, видана Громадським дільничним комітетом мікрорайону Дружба міста Харцизька Донецької області.

27.04.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив позивача ОСОБА_3 , в якій вона посилається на те, що підтвердженням непроживання в будинку відповідача є надана суду копія довідки про зареєстрованих осіб та копія акту про непроживання відповідачів від 16.09.2019 року. Враховуючи намібійський виняток вказані докази є допустимими та мають бути прийняті до уваги судом при розгляді справи. У ОСОБА_1 наявне власне житло в м. Харцизьку Донецької області, тому перешкоди переміщення її разом з дочкою відсутні та вона має можливість зареєструватися у власному житлі разом із дитиною. Відповідачу ОСОБА_1 достовірно відомо, що оплата послуг за вивезення сміття здійснюється за кількістю зареєстрованих осіб, але на неодноразові прохання надати довідку з місця проживання та роботи відповідачка ОСОБА_1 відмовляла. За час тривалого розгляду справи виникла необхідність у продажу будинку та залишенні тимчасово окупованої території з переїздом до сина або дочки на контрольовану територію України. Проте реєстрація відповідачів перешкоджає продажу будинку.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з`явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності (а.с. 218 том 1, а.с. 152-153 том 2).

Відповідачка ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила відмовити в їх задоволенні, підтримала доводи на обгрунтування своїх заперечень, які викладені у відзиві на позовну заяву. Пояснила, що в місті Харцизьк не проживає з того часу, як він став тимчасово окупованою територією України. Дійсно у неї на праві власності в м. Харцизьку є квартира. Вона з дітьми проживала і в цій квартирі, і в будинку, який належить позивачці, яка є матір`ю її колишнього чоловіка, діти ходили до бабусі з дідусем (а.с. 143-145 том 2).

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що реєстрація відповідачці ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці необхідна, оскільки вона дає їм право доступу на тимчасово окуповану територію України. Відповідачі не можуть зареєструватись на підконтрольній території України, оскільки не мають на цій території власного житла.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи Служба у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в зазначеній заяві заперечував проти задоволення позовних вимог.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності його тещі ОСОБА_8 . Відповідачку ОСОБА_1 разом з дітьми теща зареєструвала в своєму будинку на прохання сина ОСОБА_4 , оскільки з їх слів їм ніде було зареєструватись. Ніхто на той час не знав, що ОСОБА_9 купила власне житло, думали, що вона цю квартиру винаймає. Жодного дня ні ОСОБА_1 , ні діти в зазначеному будинку не проживали, жодних їх речей в будинку немає. Він це достовірно знає, оскільки разом з дружиною через тиждень, а іноді частіше приїжджав до тещі. Останній раз був в будинку в червні 2014 року, після цього жодного разу на непідконтрольній території не був. На теперішній час батьки вже похилого віку, тому виникла необхідність в продажу будинку та переїзду до сина або дочки, а з особами, які зареєстровані, але не проживають в будинку, це зробити неможливо.

Заслухавши пояснення відповідача, представника відповідача, свідка, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатній і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2006 року на праві власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13-14).

В зазначеному будинку з 20.07.2012 року зареєстровані відповідачі: колишня дружина сина позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онуки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований в будинку з 20.09.2012 року (а.с. 15-18 т. 1).

Відповідачі не проживали та не проживають в будинку з моменту їх реєстрації за вказаною адресою, що підтверджується довідкою, яка видана головою мікрорайону Дружба м. Харцизька від 26.08.2019 року (а.с. 19 т. 1), актом з місця проживання від 16.09.2019 року (а.с. 20 т. 1).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), практика якого відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права, дійшов висновку у справі Набії так званого намібійського винятку , який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окуповані йтериторії, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи набійський виняток у справі Кіпр проти Туреччини , ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справи.

Зазначена обставина також підтверджена показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_7 , який підтвердив, що в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності позивачу ОСОБА_3 відповідачі жодного дня не проживала, їхні особисті речі в будинку відсутні, реєстрація відповідачів була лише формальною та була здійснена на прохання ОСОБА_4 , оскільки відповідачка ОСОБА_1 замовчувала той факт, що вона має власне житло, де могла бути зареєстрованою разом з дітьми.

При цьому суд враховує, що довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб, яка видана 21 травня 2014 року Громадським дільничним комітетом мікрорайону Дружба міста Харцизька Донецької області для пред`явлення до Управління соціального захисту населення м. Харцизька, лише підтверджує факт реєстрації відповідачів в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , але жодним чином не є доказом того, що вони фактично там проживали (а.с. 145 том 2).

Відповідач ОСОБА_4 з жовтня 2014 року проживає у м. Харків. Зазначену обставину відповідач ОСОБА_4 не оспорював, що підтверджується його заявою про визнання позову.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та неповнолітня ОСОБА_5 , 2005 року народження, з 2015 року проживають у м. Львів, що підтверджується довідкою департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації від серпня 2015 року № 01-4733 (а.с. 51 т. 1) та довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 24 травня 2017 року (а.с. 52-53 т. 1).

Крім того судом встановлено, що відповідачці ОСОБА_1 на праві власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2012 року , посвідченого приватним нотаріусом Харцизького міського нотаріального округу Старко О.П., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 21 т. 1).

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Разом з тим у статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

Судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 , її неповнолітня дочка ОСОБА_5 , відповідачка ОСОБА_6 в силу положень частини другої статті 64 ЖК Української РСР, частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР не є членами сім`ї власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , оскільки не проживали разом із нею у цьому житловому будинку, не вели спільного господарства.

Водночас суд звертає увагу на те, що позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; її син ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_1 , від шлюбу мають дітей: неповнолітню ОСОБА_5 та повнолітню ОСОБА_6 , в 2011 році шлюб між ними було розірвано, відповідачі зареєстровані в указаному будинку.

Відповідачі жодного дня не проживали у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , жодних угод між сторонами щодо порядку користування спірним житлом укладено не було.

У зв`язку з реєстрацією у вказаному житловому будинку відповідачів у позивача виникають проблеми зі сплатою комунальних послуг (плата за вивіз сміття), які не надаються, але нараховуються, та перешкоди щодо продажу будинку.

За таких умов та з огляду на положення статті 391 ЦК України позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, підлягають задоволенню.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що позбавлення її та неповнолітньої ОСОБА_5 права користування житловим будинком позивача ставить під загрозу їх право на свободу пересування територією України, суд відхиляє, оскільки вони не є достатньою підставою для обмеження позивача ОСОБА_3 , як власника, на мирне володіння її майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. В зазначеному випадку суд враховує, що неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час розгляду справи судом виповнилось 15 років.

Згідно ст. 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. ст. 386, 391 ЦК України власник має право звертатися до суду за захистом свого права перед іншою особою та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та становлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав , передбачено, що застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

В зазначеному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачка ОСОБА_3 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані в зазначеному будинку, але не проживали та не проживають в ньому з моменту реєстрації, що порушує права позивачки, як власника будинку, оскільки реєстрація відповідачів тягне за собою додаткові витрати по сплаті комунальних послуг (плата за вивіз сміття) та унеможливлює продаж будинку.

У справі відсутні належні і допустимі докази на спростування доводів позивачки.

За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому з врахуванням того, що відповідачка ОСОБА_1 має на праві власності житло, то ні її права на житло, ні права на житло її дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_5 не будуть порушені.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн, то з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 256,13 грн з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 391 ЦК України, ст. ст. 259, 263-268, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі по 256,13 грн з кожного.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті та проголошена його вступна та резолютивна частина в судовому засіданні 27 квітня 2021 року. Повний текст рішення буде складено 06 травня 2021 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду, з врахуванням вимог п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач 2: ОСОБА_9 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач 3: ОСОБА_6 , ідентифікаційний номер невідомий, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Харцизької міської ради Донецької області, місцезнаходження: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Краснознаменська, 87-А, ЄДРПОУ 36062894.

Третя особа: Служба у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, місцезнаходження: м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 85, ЄДРПОУ 04056121.

Суддя: