Постанова

від 04.10.2007 по справі 47/68

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

47/68

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.10.2007                                                                                           № 47/68

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Андрієнка  В.В.

 суддів:             Студенця  В.І.

 при секретарі:             

 За участю представників:

 від позивача - Максименко Ю.Ф. – директор,

 від відповідача - Мога М.В., довіреність № 216/700/1/с від 26.01.2007р.,

 третьої особи - Бредельов О.О., довіреність № 308/8/213 від 18.01.2007р.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.05.2007

 у справі № 47/68  

 за позовом                               Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М"

 до                                                   Генеральний штаб Збройних Сил України

 третя особа відповідача           Військова частина А-0106 (Головне управління зв"язку та інформаційнихсистем Генерального штабу Збройних Сил України)

 про                                                  стягнення 101456,98 грн.

 Суть рішення і скарги:

Мале приватне підприємство “Фірма “Альфа-М” (надалі – МПП “Альфа-М, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до військової частини А-0106 (Головне управління зв”язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) про стягнення заборгованості та санкцій за порушення строків виконання зобов”язання в розмірі 101 456,98 грн.

Під час розгляду справи ухвалою суду від 25.04.2007р. було здійснено заміну відповідача по справі, а саме: військову частину А-0106 (Головне управління зв”язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) на Генеральний штаб Збройних Сил України(надалі – ГШ ЗСУ, Відповідач), а саму військову частину А-0106 (Головне управління зв”язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України (надалі – в/ч А-0106, Третя особа) залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.05.2007р. у справі № 47/68 позов МПП “Альфа-М” було задоволено частково, а саме: стягнуто з ГШ ЗСУ на користь МПП “Альфа-М” 18 845,48 грн. інфляційних втрат, 188,40 грн. витрат по сплаті державного мита та 21,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову, судом було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2007р. у справі № 47/68 та прийняти постанову про задоволення позовних вимог Позивача в повному обсязі, поклавши на Відповідача понесені витрати по сплаті державного мита та інші судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, а саме: ст.ст. 4-2, 4-3, 33,  78, 80 та 83 – 85 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), ст.ст. 165 та 214 ЦК УРСР, ст.ст. 530, 604, 625 та 547 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції Позивач, відповідно до ст. 47 ГПК України та ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, подав до суду заяву про повернення помилково (зайво) сплаченого ним державного мита в розмірі 1014,56 грн., згідно платіжних доручень № 17 від 13.07.2007р. і № 18 від 17.07.2007р., пояснюючи це тим, що в останніх було вказано невірний номер розрахункового рахунку Держказначейства, у зв”язку з чим, ним було проведено нову оплату держмита в розмірі 507,28 грн., на підтвердження чого було надано суду інше платіжне доручення – № 19 від 06.08.2007р.

Представники Відповідача та Третьої особи письмових відзивів на апеляційну скаргу не надали, однак в судовому засіданні зазначили, що рішення господарського суду м. Києва від 23.05.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просили залишити це рішення без змін, а подану на нього Відповідачем апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, МПП “Альфа-М звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до в/ч А-0106 (Головне управління зв”язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України), яке було замінено ухвалою суду від 25.04.2007р. на ГШ ЗСУкраїни, а в/ч А-0106 (Головне управління зв”язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, про стягнення заборгованості за договором № 1 від 03.02.1997р. в розмірі 64 878,27 грн., інфляційних витрат в розмірі 30 158,24 грн., пені в розмірі 6 420,47 грн. та понесених по справі судових витрат, а всього на суму 101 456,98 грн. і рішенням господарського суду м. Києва від 23.05.2007р. у справі № 47/68 позов МПП “Альфа-М” було задоволено частково, а саме: стягнуто з ГШ ЗСУ на користь МПП “Альфа-М” 18 845,48 грн. інфляційних втрат, 188,40 грн. витрат по сплаті державного мита та 21,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову, судом було відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у Відповідача відсутня заборгованість по договору підряду № 1 від 03.02.1997р. та мировій угоді № 52 від 24.07.2003р., оскільки останній оплатив вартість виконаних підрядних робіт, що підтверджується матеріалами справи, у зв”язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 64 878,27 грн. та пені в розмірі 6 420,47 грн., задоволенню не підлягають. Разом з тим, місцевим господарським судом було зроблено також висновок про те, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних витрат в розмірі 18 845,48 грн., згідно зробленого судом відповідного розрахунку за період з листопада 2002 року по жовтень 2004 року, підлягає задоволенню.

У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог МПП “Альфа-М”, з огляду на наступне.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, між МПП “Альфа-М” (Підрядник) та військовою частиною А-0106 (Замовник) 03.02.1997р. був укладений договір підряду № 1 (надалі – Договір), згідно п. 1 якого Замовник передав, а Підрядник прийняв на себе зобов”язання по виконанню робіт з монтажу та налагодженню систем К-60-П.

Відповідно до п. 3 Договору вартість всіх доручених Підряднику робіт по була визначена в розмірі 76 591,00 грн., але при зміні вартості трудових і матеріальних ресурсів в умовах ринкових відносин, сторони погодили, що вартість робіт може уточнюватись на підставі двосторонніх актів.

Згідно п. 4 Договору сторони погодили, що Замовник щомісячно перераховує Підряднику кошти за виконані роботи на основі платіжних вимог-доручень, які Підрядником надсилатимуться Замовнику.

Крім того, між сторонами 11.07.1997р. було підписано Особливі умови до Договору, згідно п. 16 яких сторони погодили, що невиконання чи неналежне виконання зобов”язань по даному Договору тягне за собою майнову відповідальність, як Підрядника так і Замовника, яка встановлена діючим законодавством України, а 02.03.1998р. між сторонами було підписано ще й Додаток № 1 до Договору, згідно якого сторони погодили, що роботи по Договору будуть виконуватись по кошторисам № 4/1, 5/1 та 1/3, згідно яких, сумарно, вартість підрядних робіт, які виконуватимуться Підрядником, складає 120 357,01 грн.

На виконання вищенаведених умов Договору, у грудні 1999 року були Підрядником були виконані роботи по Договору стосовно монтажу та налагодженню систем К-60-П на загальну суму 119 275,55 грн., які були прийняті Відповідачем, що підтверджується актами виконаних робіт та актами процентовок № 1/10 за грудень 1999 року, № 2/10 за грудень 1999 року, № 1/12 за грудень 1999 року, № 2/12 за грудень 1999 року, № 3/12 за грудень 1999 року, № 4/12 за грудень 1999 року, № 5/12 за грудень 1999 року, №  6/12 за грудень 1999 року, № 7/12 за грудень 1999 року та № 8/12 за грудень 1999 року та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень щодо обсягів, якості і вартості виконаних підрядних робіт із затвердженням їх печатками підприємств Відповідача та Позивача.

01.01.2000р. між сторонами було підписано Акт звірки розрахунків, відповідно до якого Замовник підтвердив, що заборгованість по Договору на дату підписання цього Акта складала 119 275,55 грн.

В наступному, як видно з матеріалів справи, 22.10.2002р. Позивачем було надіслано Відповідачу претензію № 12/10, згідно якої Позивач вимагав від Відповідача сплатити заборгованість за Договором підряду № 1 від 03.02.1997р., з урахуванням індексу інфляції в сумі 155 535,32 грн. У свою чергу, Відповідач 01.11.2002р. надіслав на адресу Позивача відповідь на зазначену претензію № 119/11/3818, якою визнавав наявність заборгованості по вказаному Договору.

У зв”язку з цим, на підставі визнаної претензії № 12/10 від 22.10.2002р., Позивачем 22.11.2002р. було подано до ДВС Солом”янського району м. Києва заяву про відкриття виконавчого провадження, в результаті чого 06.12.2002р. останньою була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Однак, 24.07.2003р. між сторонами було укладено мирову угоду № 52, у зв”язку з чим, 14.07.2003р. державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу Стягувачеві (Позивачу).

Згідно п. 3.1. названої мирової угоди Позивач відмовився від примусового стягнення боргу з Відповідача та сприяв припиненню виконавчого провадження після набрання, згідно п. 7.1. чинності цієї мирової угоди, а саме – з моменту її підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобов”язань по Договору. У свою чергу, Відповідач, згідно п. 1.1. мирової угоди, зобов”язався погасити заборгованість Позивачу, визнану ним у відповіді № 119/11/3818 від 01.11.2002р. на претензію № 12/10 від 22.10.2002р. в сумі 155 535,32 грн., за виконані згідно Договору підряду №1 від 03.02.1997р. та додатку № 1 від 02.03.1998р. до Договору роботи у терміни до 31.12.2003р. та на умовах, визначених цією мировою угодою.

При цьому, у п. 4.1. мирової угоди зазначалось, що при порушенні строків платежів Відповідач самостійно нараховує та сплачує одночасно із сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу.

Як видно з матеріалів справи і, зокрема, платіжного доручення № 308/171 від 12.10.2004р., на виконання укладеної мирової угоди Відповідач перерахував Позивачу суму заборгованості (основного боргу) по Договору підряду № 1 від 03.02.1997р. у розмірі 119275,55 грн. із зазначенням призначення платежу – за виконані роботи згідно Договору №1 від 03.02.1997р., додатку № 1 від 02.03.1998р. і Акта звірки від 05.01.2004р.

Однак, 02.08.2006р. Позивачем на адресу Відповідача було надіслано претензію № 1/8,  згідно якої Позивач вимагав у Відповідача сплатити ще 64 878,27 грн. заборгованості за Договором підряду № 1 від 03.02.1997р. та 7 850,27 грн. інфляційних втрат, а на час розгляду справи в суді, згідно розрахунків Позивача, Відповідач повинен сплатити суму основного боргу за Договором підряду № 1 від 03.02.1997р. та мировою угодою № 52 від 24.07.2003р. в розмірі 64 878,27 грн., а також 30 158,24 грн. інфляційних втрат і пеню в розмірі 6 420,47 грн.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16.01.2003р., Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов”язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Також, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов”язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Стаття 193 ГК України також встановлює, що суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно п.п. 1 і 2 ст. 317 Господарського кодексу України будівництво об”єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб”єктами господарювання для інших суб”єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.

Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов”язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов”язується прийняти та оплатити виконану роботу.

При цьому, ст. 854 ЦК України передбачає, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов”язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, – достроково.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, в статті 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов”язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов”язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом, а згідно статті 599 ЦК України зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610 та 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов”язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, в ст. 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов”язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов”язання.

При цьому, ч. 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов”язання (основного зобов”язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, Відповідач повністю оплатив вартість виконаних підрядних робіт Позивачу за Договором у розмірі 119 275,55 грн. тільки у жовтні 2004 року, що підтверджується платіжним дорученням № 308/171 від 12.10.2004р., в якому вказано призначення платежу – за виконані роботи згідно Договору № 1 від 03.02.1997р., додатку № 1 від 02.03.1998р. і Акта звірки від 05.01.2004р., однак останній частину цих коштів, в сумі 8 850,60 грн., зарахував на погашення пені, а іншу частину, в сумі 110 424,95 грн. – на погашення грошового зобов”язання з урахуванням індексу інфляції.

При цьому, колегія суддів констатує, що застосування Позивачем положення ст. 534 ЦК України та віднесення перерахованих Відповідачем коштів в зарахування сум пені та індексу інфляції, в порядку черговості (8 850,60 грн. – пеня і 110 424,95 грн. – індекс інфляції), на виконання мирової угоди № 52 від 24.07.2003р., є необґрунтованим, оскільки законних підстав для цього у Позивача не було.

Так, статтею 534 ЦК України визначена черговість погашення вимог за грошовим зобов”язанням – у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов”язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов”язані з одержанням

виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тому, в даному випадку, перераховану Відповідачем суму коштів Позивач повинен був зарахувати їх у першу чергу, в якості виконання умов Договору № 1 від 03.02.1997р.

Крім того, відповідно до ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Згідно п. 6.2 Роз”яснення Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 02-5/78 від 04.03.1998р. у разі винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди між сторонами (п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК), в якій сторони дійшли згоди, у тому числі і стосовно розподілу судових витрат, суд має право затвердити цю угоду, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.У таких випадках суд у своєму рішенні повинен навести зміст цієї угоди.

Крім того, статтею 11-1 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визначється судом.

З огляду на це, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні законні підстави для задоволення вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача як основної заборгованості по Договору, так і по мировій угоді № 52 від 24.07.2003р. (не затвердженій судом) у розмірі 64 878,27 грн. та пені (яка взагалі не була передбачена Договором підряду № 1 від 03.02.1997р.) у розмірі 6 420,47 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що Позивачем була заявлена вимога про стягнення з Відповідача суми інфляційних витрат за прострочення сплати суми боргу по Договору, то судова колегія констатує, що така вимога є обгрунтованою і такою, що підлягає задоволенню частково – на суму 18 845,48 грн., згідно зробленого судом першої інстанції розрахунку, виходячи з розміру заборгованості – 119 275,55 грн., що не була погашена в період з листопада 2002 року по жовтень 2004 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється  між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, Позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2007р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги МПП “Альфа-М”, суд апеляційної інстанції не знаходить.

Як йшлося вище, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, Позивач, відповідно до ст. 47 ГПК України та ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, подав до суду заяву про повернення помилково (зайво) сплаченого ним державного мита в сумі 1 014,56 грн., згідно платіжних доручень № 17 від 13.07.2007р. (сума оплати 507,28 грн.), та № 18 від 17.07.2007р. (сума оплати 507,28 грн.), пояснюючи це тим, що в останніх було помилково вказано невірний номер розрахункового рахунку Держказначейства, у зв”язку з чим, ним було проведено нову оплату держмита в розмірі 507,28 грн., на підтвердження чого було надано суду інше платіжне доручення – № 19 від 06.08.2007р.

Згідно статті 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

З огляду на це, Позивачу підлягає поверненню зайво сплачене ним державне мито в розмірі 1014,56 грн., згідно платіжних доручень № 17 від 13.07.2007р. (сума оплати 507,28 грн.), та № 18 від 17.07.2007р. (сума оплати 507,28 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 47, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства “Альфа-М” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 23.05.2007р. у справі № 47/68 за позовом Малого приватного підприємства “Альфа-М” до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа: військова частина А-0106 (Головне управління зв”язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення 101456,98 грн., – без змін.

2. Повернути Малому приватному підприємству “Альфа-М” зайво сплачене державне мито в сумі 507 (п”ятсот сім) грн. 28 коп., перераховане платіжним дорученням № 17 від 13.07.2007р., код 16472681, АКБ “Національний кредит” у м. Києві, код банку, 320702, рах. № 2600130161, одержувач: УДК у Шевченківському р-ні м. Києва, код 26077968, банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, код банку 821019, рах. №31418537700011 та державне мито в сумі 507 (п”ятсот сім) грн. 28 коп., перераховане платіжним дорученням № 18 від 17.07.2007р., код 16472681, АКБ “Національний кредит” у м. Києві, код банку 320702, рах. № 2600130161, одержувач: УДК у Шевченківському р-ні м. Києва, код 26077968, банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, код банку 821019, рах. № 31119029700011.

3. Справу № 47/68 повернути до господарського суду міста Києва.    

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Студенець  В.І.

 09.10.07 (відправлено)