Постанова

від 11.04.2022 по справі 363/3376/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 363/3376/19

провадження № 61-21св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

представник позивача -ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

представник відповідача -ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікової С. В., від 23 листопада 2021 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що під час шлюбу з відповідачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , майнові права на яку були придбані нею за її особисті кошти до реєстрації шлюбу. ОСОБА_1 вважала, що ця квартира в силу вимог статті 57 СК України є її особистою приватною власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просив встановити факт їхнього проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з вересня 2011 року до 21 листопада 2014 року; визнати квартиру

АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності; визнати за ним право власності

на 1/2 частину зазначеної квартири.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вересня 2011 року і до дня укладання шлюбу, тобто 21 листопада 2014 року, сторони постійно спільно проживали однією сім`єю за різними адресами, зокрема: з вересня

2011 року до весни 2012 року - у квартирі АДРЕСА_2 , що належала йому та його матері; весною, влітку та восени 2012 року, весною та у червні 2013 року - у будинку батьків

ОСОБА_1 у АДРЕСА_13; взимку 2012-2013 років - у квартирі АДРЕСА_3 ; з липня

2013 року до квітня 2014 року - у квартирі АДРЕСА_4 ; з квітня 2014 року до листопада 2014 року - у квартирі АДРЕСА_5 , що належить йому, а з листопада 2014 року - у спірній квартирі. Вважав, що спірну квартиру придбано за спільні кошти сторін, а тому вона є об`єктом права спільної сумісної власності сторін та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Чіркова Г. Є. від 06 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з вересня 2011 року по 21 листопада 2014 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 .

В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру

АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за зустрічним позовом надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони у період з вересня 2011 року по 21 листопада 2014 року постійно спільно проживали, вели спільне господарство, мали усталені сімейні і побутові відносини, несли спільні витрати, мали взаємні права і обов`язки, проводили спільно час, відпочинок тощо. Також суд першої інстанції вважав, що оскільки майнові права на спірну квартиру ОСОБА_1 набула 10 червня 2014 року, тобто за час проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, що право власності на це майно зареєстровано за ОСОБА_1 .

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову.

Переоцінивши докази у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про непідтвердження ведення сторонами спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, наявності між сторонами спільного бюджету у період з вересня 2011 року і до дня укладання шлюбу, тобто 21 листопада 2014 року. Апеляційний суд вважав, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що спільна присутність на святах, укладення договорів, зняття коштів в одному банкоматі, керування транспортним засобом не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 не доведено, що спірна квартира придбана внаслідок спільної праці сторін, тому вважав, що відсутні підстави для надання такому майну правового статусу спільної сумісної власності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада

2021 року і залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 серпня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 725/2488/16-ц,

від 30 січня 2019 року у справі № 360/2244/15-ц, від 27 березня 2019 року

№ 354/693/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази, (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відвід колегії суддів та не перевірив доводи позивача за зустрічним позовом щодо наявності обставин, які викликали сумнів у неупередженості суддів. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки показанням свідків та наданим сторонами письмовим доказам, які вказували на проживання сторін як чоловіка та дружини до реєстрації шлюбу. Заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано нерелевантні правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правову допомогу, яка була надана під час розгляду справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, а також стягнути з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 судові витрати. Заявник вказує, що оскаржена постанова є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами суду касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 травня 2014 року між ОСОБА_5 як покупцем та ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» як продавцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 4-245/к.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець продає, а покупець придбає майнові права на квартиру

АДРЕСА_1 на умовах і в порядку, що визначені у цьому договорі. Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що під майновими правами вони розуміють право набути у власність квартиру.

У відповідності до квитанцій від 28, 30 травня, від 03, 05, 06 та 10 червня

2014 року ОСОБА_5 сплатила на користь ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» грошові кошти в загальному розмірі 527 590 грн.

У довідці ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» від 10 червня 2014 року зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 4-245/к від 27 травня 2014 року ОСОБА_5 оплачено майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 527 590 грн, в тому числі ПДВ, що становить 100 % вартості майнових прав.

10 червня 2014 року відповідно до акту прийому-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав № 4-245/к

від 27 травня 2014 року ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» передало, а

ОСОБА_5 прийняла в повному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 4 вказаного акту сторони посвідчили, що продавець бере на себе в односторонньому порядку зобов`язання збудувати та ввести в експлуатацію житловий будинок по АДРЕСА_6 , а покупець набуває в повному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_7 в цьому будинку.

17 вересня 2014 року ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» та ОСОБА_5 підписали акт прийому-передачі квартири покупцю, згідно з пунктом 1 якого продавець побудував та передає, а покупець сплатив 100 % вартості та приймає двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

21 листопада 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції в м. Києві складено актовий запис № 1181.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 40874607 від 20 липня 2015 року право власності на квартиру

АДРЕСА_1 01 липня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_5

20 липня 2015 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

03 липня 2018 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано.

07 травня 2019 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7

ОСОБА_3 стверджував, що з вересня 2011 року вони зі ОСОБА_5 постійно спільно проживали однією сім`єю, а ОСОБА_1 наполягала на тому, що в лютому-березні вони з ОСОБА_3 почали зустрічатись як дівчина і хлопець, проживали окремо, мали побачення.

Частина допитаних судом першої інстанції свідків ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ) показала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в період з вересня 2011 року

по 21 листопада 2014 року постійно спільно проживали, вели спільне господарство, мали притаманні подружжю відносини, несли спільні витрати, проводили спільно час, відпочинок, тощо.

У той же час інша частина допитаних судом першої інстанції свідків ( ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ) показала, що ОСОБА_19 та ОСОБА_20 почали зустрічатись навесні 2012 року та разом до укладення шлюбу не проживали.

Суд першої інстанції встановив, що факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в період з вересня 2011 року по 21 листопада 2014 року, крім показів свідків, також підтверджується:

копією договору № 1122402 від 24 грудня 2011 року про надання телекомунікаційних послуг у квартирі АДРЕСА_2 (квартира ОСОБА_3 та його матері), укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «ДЕЛЬТА НЕТ»;

випискою з рахунків сторін в АТ КБ «Приват Банк», які свідчать про систематичну оплату ОСОБА_5 послуг з постачання Інтернету у квартирі АДРЕСА_4 за період з липня по жовтень 2013 року;

випискою з рахунків ОСОБА_5 , які свідчать про систематичне зняття нею готівки у банкоматах в період з травня 2014 року до кінця жовтня 2014 року по вулиці Порика, 9 та 13-Г у м. Києві , придбання продуктів у магазині «Сільпо» по вулиці Порика, 5 , аптеці та піцерії по вулиці Порика, 9 у м. Києві , що розташовані у безпосередній близькості до квартири АДРЕСА_11 , яка належить ОСОБА_3 ;

довготривалим листуванням між сторонами, що здійснювалась засобами електронної пошти, спілкування в якій притаманне особам, які пов`язані спільним побутом. Зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_3 обговорювалися умови позик та кредитів для придбання автомобіля, спільні поїздки, здачу квартир в оренду, особисті прохання, щодо купівлі речей, побутові питання, замовлення продуктів та меблів за період з 13 квітня 2011 року по 30 липня 2014 року;

договорами добровільного страхування наземного транспорту - автомобіля Nissan JUKE, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № 0768

від 02 квітня 2013 року та № 3790 від 21 серпня 2014 року, укладеними між ОСОБА_21 та ТДВ «СК «ВіДі-Страхування», згідно яких ОСОБА_3 зазначений особою, якій надано право управління вказаним автомобілем;

копією протоколу про адміністративне правопорушення серії ВО1 № 214516 від 19 червня 2012 року про порушення ОСОБА_3 пункту 3.1 Правил дорожнього руху України під час керування автомобілем Smart Fortwo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що свідчить про управління останнім автомобілем ОСОБА_5 ;

фотографіями сторін із зображенням їх спільного проживання в побутових умовах в домашньому одязі та на спільних святкуваннях в гостях, на відпочинку, тощо;

виписками з рахунків сторін в АТ КБ «Приват Банк», які свідчать про зняття сторонами готівки в день придбання спірної квартири (28 травня 2014 року) в одному й тому ж банкоматі по АДРЕСА_12 ;

квитанціями про придбання техніки та меблів в період з серпня по вересень 2014 року.

Суд апеляційної інстанції встановив, що свідчення свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 підтверджують, що ОСОБА_3 та ОСОБА_21 здебільшого бачили у спільних святкуваннях, що не може слугувати підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю. При цьому суд апеляційної інстанції критично віднісся до показів свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_10 , ОСОБА_23 та ОСОБА_12 .

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що з фотографійта електронної переписки неможливо встановити, що дійсно сторони проживали разом та мали спільний побут, а низка фотографій взагалі не стосується предмета доказування. Також про спільне проживання сторін спору не може свідчити і спільне користування автомобілем.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статті 315 ЦПК України передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (частина перша статті 90 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що

ОСОБА_3 довів належними та достовірними доказами факт проживання зі ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2011 року по 21 листопада 2014 року. Висновок суду першої інстанції базується на показаннях свідків, які підтвердили спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , численними фотокартками, на яких вони зображені разом як близькі люди у побутових умовах та на спільних святкуваннях, на відпочинку. Також суд першої інстанції оцінив докази на підтвердження вирішення сторонами спільних побутових питань, зокрема придбання та керування транспортним засобом, використання послуг інтернет-зв`язку, придбання продуктів харчування, ліків, зняття готівкових коштів з банківських рахунків.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період з вересня

2011 року по 21 листопада 2014 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджено належними, допустимими й достатніми доказами, які у своїй сукупності свідчать про обґрунтованість зустрічних позовних вимог про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без шлюбу. Висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними. Також суд першої інстанції правильно виходив із того, що на майно, придбане сторонами за час спільного проживання, поширюється режим спільної сумісної власності.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги

статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог

статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір, а суд апеляційної інстанції без прийняття та дослідження нових доказів помилково скасував рішення суду першої інстанції та недостатньо обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 344/8701/19 (провадження № 61-15371св20).

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, а у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15(провадження N 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування, витрачених на правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши доводи касаційної скарги, а також письмові докази, надані на підтвердження витрат ОСОБА_3 на правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, а також витрат на правничу допомогу у судах апеляційної та касаційної інстанцій, проте у зменшеному до 10 000 грн розмірі (за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, касаційної скарги та участь в одному засіданні суду апеляційної інстанції), що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року скасувати.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 серпня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_4 ) судовий збір за подання касаційної скаргу у розмірі 27 559 (двадцять сім тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_4 ) витрати, понесені на надання професійної правничої допомоги у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович