Постанова

від 17.05.2022 по справі 369/12149/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 369/12149/16-ц

провадження № 61-12759св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»

відповідач: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргузаступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року у складі судді Пінкевич Н. С.та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся з позовом до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 вересня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,3453 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Після цього, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення Віто-Поштової сільської ради ОСОБА_2 31 грудня 2010 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №175897 з кадастровим номером: 3222481201:01:002:0226, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011094703778.

Пізніше, відповідно до договору купівлі-продажу від 09 лютого 2016 року за № 128 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Семенець О. А. 09 лютого 2016 за індексним номером 28153714 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:002:0226.

Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування.

Так, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 26 серпня 2016 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:002:0226 розташована у виділі 8 кварталу 50 Васильківського лісництва, а за даними лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» вказана земельна ділянка розташована у виділі 12 кварталу 50 Васильківського лісництва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.

За інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 19 вересня 2016 року та ДП «Київське лісове господарство» від 15 вересня 2016 встановлено, що земельна ділянка знаходиться в кварталі лісництва, є лісовим масивом, використовується для ведення лісового господарства та щодо неї не надавалось погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».

Позивач зазначає, що оспорюване рішення Віто-Поштової сільської ради приймалось поза межами компетенції, у зв`язку з чим видача державного акту на право власності та подальше її відчуження також було здійснено з порушенням вимог законодавства.

Таким чином, вважає, що оспорювані рішення прийняті Віта-Поштовою сільською радою з порушенням вимог закону.

Посилаючись на викладене з урахуванням уточнення позовних вимог прокурор просив:

визнати недійсними рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства»,

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:002:5160 та 3222481201:01:002:5161 загальною площею 0,3453 га, що розташована в с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району, загальною вартістю 345 196,41 грн.

Короткий зміст судових рішень

Справа судами розглядалась неодноразово

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що передана у приватну власність ОСОБА_2 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувача ДП «Київлісгосп», цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось всупереч вимог законодавства. Оспорювані прокурором рішення прийняті Віта-Поштовою сільською радою із перевищенням повноважень. Але на момент звернення позивача з позовом сплинула встановлена статтею 257 ЦК України позовна давність.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 11 вересня 2019 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 вересня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,3453 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1 , скасовано та ухвалено нове рішення у цій частині.

У задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 вересня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,3453 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1 відмовлено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222481201:01:002:5160 та 3222481201:01:002:5161 загальною площею 0,3453 га, що розташовані у с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області, вартістю 345 196,41 грн, скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відсутні підстави для задоволення вимог про визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 вересня 2010 року, оскільки скасування цих рішень, чи визнання їх недійсним не відновить порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки лісового фонду, тому такий спосіб захисту порушених прав не підлягає застосуванню у цій справі. Оскільки така вимога самі по собі є необґрунтованою, тому відсутні підстави застосування приписів про позовну давність до цієї вимоги. Щодо вимог прокурора про витребування земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 та його заяви про застосування судом позовної давності суд касаційної інстанції зазначив, що суди повинні були з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із зазначеним позовом. Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суди не з`ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є в нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Встановлення судами, що позовна давність прокурором пропущена, оскільки про порушене право уповноважені органи виконавчої влади могли дізнатись ще у 2010 році при видачі Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області ОСОБА_2 державного акту на право власності від 31 грудня 2010 року, суперечить положенням норм матеріального права. Встановлення початку відліку строку на звернення до суду, яким закон визначає момент, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах, означає, встановлення цих обставин відносно компетентного органу, у цій справі - Кабінету Міністрів України, який є розпорядником земель державного лісового фонду, а не будь-якого іншого державного органу, оскільки іншого повноваженого органу на розпорядження землями лісів закон не визначає. Висновки судів про те, що ДП «Київське лісове господарство» також із 2010 року могло знати про порушене право, оскільки відповідно до пункту 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, проект відведення підлягав погодженню у тому числі з відповідними органами лісового господарства, ґрунтується на припущеннях, оскільки судами не встановлено, що проект відведення спірної земельної ділянки погоджувався цим підприємством. Отже суди першої та апеляційної інстанцій помилково послалися на те, що Кабінет Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» могли дізнатися про порушення свого права, коли ОСОБА_2 виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку у грудні 2010 року, тобто ухвалили рішення на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статті 61 ЦПК України 2004 року. Крім того, висновки судів про початок перебігу позовної давності з дня видачі ОСОБА_2 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не відповідають частині першій статті 261 ЦК України про початок перебігу строку позовної давності з часу, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, оскільки зі змісту рішень сільської ради та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку неможливо встановити приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду, так як у рішенні сільської ради вказується, що у власність ОСОБА_2 передається земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, на державному акті інформація про наявність лісових насаджень також відсутня, питання зміни цільового призначення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення не вирішувалось, а ДП «Київське лісове господарство» погодження на вилучення спірної земельної ділянки не надавало.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року, яке залишене без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, у задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позов був поданий прокурором в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, який на момент виникнення спірних правовідносин не мав повноважень вирішувати питання у спірних правовідносинах, оскільки на час прийняття Віто-Поштовою сільською радою оспорюваного рішення 30 вересня 2010 року вирішення питань у спірних правовідносинах за законом відносилось до повноважень районних державних адміністрацій, якими і повинен був здійснюватися захист права державної власності, а тому інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України не порушені. Посилання прокурора на те, що станом на час звернення до суду з цим позовом власником земель лісового фонду вже був Кабінет Міністрів України, тому прокурор правильно звернувся до суду в інтересах останнього, є помилковим, оскільки виключні повноваження Кабінету Міністрів України не можуть розповсюджуватися на правовідносини, які склалися станом на 30 вересня 2010 року щодо передачі Віто-Поштовою сільською радою у власність спірної земельної ділянки лісового фонду площею 0,3453 га, яка не перевищує 1 га та яка раніше перебувала у державній власності, оскільки згідно з частиною 9 статті 149 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) та пункту 5 статті 27 Лісового кодексу України (далі ЛК України) до повноважень Кабінету Міністрів України не входило розгляд питань про передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею менш як 1 гектар, тобто на час виникнення спірних правовідносин відповідних повноважень Кабінет Міністрів України не мав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів щодо належного позивача у справі не відповідають дійсним обставинам справи та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. В той же час наявні підстави для відступу від висновку Верховного суду в постанові від 24 березня 2021 року у справі №369/9036/17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який був застосований судом апеляційної інстанції. Суди не звернули уваги, що повертаючи справу до суду першої інстанції при скасуванні попередніх судових рішень Верховний Суд зазначив, що суди, встановивши порушення прав Кабінету Міністрів України, не з`ясували та не перевірили з якого моменту позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права.

Аргументи інших учасників справи

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Відзив мотивований тим, що касаційна скарга не містить обґрунтувань та доказів, в чому полягає незаконність та необґрунтованість висновків судів. Суди під час розгляду справи не встановили порушень прав Кабінету Міністрів України як розпорядника лісовим земельними ділянками, що перевищують площу 1 га. Прокурор не навів належних правових підстав для відступу від висновку Верховного Суду України в постанові від 24 березня 2021 року у справі №369/9036/17. Крім того є аналогічний висновок викладений у постанові від 24 червня 2021 року у справі №369/9035/17-ц.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без руху. Встановлений для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 рокупродовжений першому заступнику прокурора Київської області строк на усунення недоліків касаційної скарги до 13 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2021 року поновлений першому заступнику прокурора Київської області строк на касаційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2022 року матеріали цивільної справи № 369/12149/16-ц надійшли до Верховного Суду та 02 грудня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора, справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 вересня 2010 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,3453 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно квитанції від 01 жовтня 2010 року ОСОБА_2 сплатив на користь ДП «Київське лісове господарство» 41 686,40 грн. у якості відшкодування збитків за вилучення ділянки державного лісового фонду.

31 грудня 2010 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №175897 з кадастровим номером: 3222481201:01:002:0226, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011094703778.

09 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу за № 128 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Семенець О. А. 09 лютого 2016 року за індексним номером 28153714 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481201:01:002:0226.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 26 серпня 2016 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:002:0226 розташована у виділі 8 кварталу 50 Васильківського лісництва, а за даними лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» вказана земельна ділянка розташована у виділі 12 кварталу 50 Васильківського лісництва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.

За інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 19 вересня 2016 року та ДП «Київське лісове господарство» від 15 вересня 2016 року встановлено, що земельна ділянка знаходиться в кварталі лісництва, є лісовим масивом, використовується для ведення лісового господарства та щодо неї не надавалось погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства ДЛГ Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2003 року спірна земельна ділянка покрита лісовою рослинністю та має наступні таксаційні характеристики: виділ 8: площа 0,5 га, склад: 8 дерев акації білих, 2-дуба звичайних, вік 40 років, висота -19 м, діаметр - 18 см., запас на 1 га-160 метрів кубічних.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2014 року спірна земельна ділянка покрита лісовою рослинністю та має відповідні таксаційні характеристики: виділ 12: площа 0,5 га, склад- 10 дерев акації білої, дуб звичайний, вік 51 рік, висота - 22 м., діаметр- 26 см., запас на 1 га 190 метрів кубічних.

21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області із заявою про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:002:0226 на дві земельні ділянки площами 0,3353 га та 0,01 га. В результаті поділу було утворено дві земельні ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5160, площею 0,3353 га та з кадастровим номером 3222481201:01:005:5161, площею 0,01 га.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Щодо позовних вимог першого заступника керівника Прокуратури Київської області заявлених в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство»

На підставі частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 634/734/19 (провадження № 61-9176св20) зроблено висновок, що «не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (абзац третій частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII). Отже, прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права».

За таких обставин позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» слід залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Щодо позовних вимог першого заступника керівника прокуратури Київської області заявлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням земельною ділянкою державної власності, яка належала до лісового фонду, зокрема, фізичною особою - відповідачем, що, на переконання позивача, є підставою для витребування цієї земельної ділянки на користь держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до положень статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у власність або користування.

У статті 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України не порушені.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України - тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У частинах п`ятій статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 26 серпня 2016 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:002:0226 розташована у виділі 8 кварталу 50 Васильківського лісництва, а за даними лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» - у виділі 12 кварталу 50 Васильківського лісництва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю. Тобто, спірна земельна ділянка виділ 8 становить частину 50 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київліс» та виділена відповідачу рішенням Віто - Поштової сільської ради у 2010 році.

Пред`являючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка перейшла у власність фізичної особи на підставі рішень сільської ради, яка не мала повноважень щодо вилучення, надання у власність та зміни цільового користування земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не звернув увагу на те, що позов пред`явлено на захист інтересів держави, не врахував, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Віто-Поштовою селищною радою з перевищенням повноважень, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що передачею спірної земельної ділянки у власність фізичної особи не було порушено права Кабінету Міністрів України.

Окрім того, приймаючи в цій справі постанову від 11 вересня 2019 року, Верховний Суд погодився з висновками судів щодо порушення прав Кабінету Міністрів України, та, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголошував на необхідності визначення моменту, з якого орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, міг дізнатися про порушення прав держави наголошував і суд касаційної інстанції.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

Проте при новому розгляді справи на порушення вимог статті 417 ЦПК України питання початку обізнаності Кабінетом Міністрів України про порушення прав держави судом першої інстанції не досліджувалось, натомість відмовлено у задоволені позову у зв`язку із недоведеністю порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

На зазначене також не звернув увагу й суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, жодних висновків з цього приводу не зробив.

Також, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що попередні рішення судів у частині вирішення вимог про визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 вересня 2010 року скасовані з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, не врахував неприпустимість розгляду судами одного і того ж спору двічі, повторно розглянув позовні вимоги, за наслідками розгляду яких вже винесено судове рішення, що набрало законної сили. Між тим, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Вказані обставини свідчать про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права.

За таких обставин постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українипро витребування земельної ділянки підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 634/734/19 (провадження № 61-9176св20) колегія суддів вважає, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення в частині позовних вимог заявлених в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» підлягають скасуванню з залишенням без розгляду; постанова апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Прокуратури Київської області заявлених в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство»до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки скасувати.

Позовні вимоги першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки залишити без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Прокуратури Київської області заявлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук