Рішення

від 26.06.2022 по справі 363/183/20

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27.06.2022 Справа № 363/183/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Рудюка О.Д.,

за участю:

секретаря судового засідання НесинН.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Вишгороді Київської області цивільну справу в спрощеному позовному провадженні за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a>, третя особа: Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> Грицаєнко Руслан Іванович про вирішення трудового спору, -

встановив:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 з 25.09.2015 року працювала оператором автозаправної станції у ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство». ОСОБА_2 з 22.09.2015 року працювала оператором автозаправної станції у ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство». В службові обов`язки позивачів входило, зокрема, роботи з приймання та відпуску дизельного палива для заправлення транспортних засобів підприємства.

З весни 2019 року позивачами було виявлено накопичування недостачі дизельного палива, що відображалось ними в щоденних звітах та неодноразово повідомлялось керівництву підприємства. Зазначають, що як оператори вони не в змозі власними силами з`ясувати причину накопичення цієї недостачі, оскільки для цього потрібні спеціальні знання і це не входило в їх обов`язки.

Однак, наказом директора підприємства від 30.11.2019 року №48 позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оголошено догану у зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального. Того ж дня, наказом від 30.11.2019 року №49 позивачів відсторонено від роботи на час проведення службового розслідування без збереження заробітної плати.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що з наказами №48 та №49 вона ознайомлена 20.12.2019 року та того ж дня її ознайомили з Актом проведення службового розслідування від 30.11.2019 року. Крім того, зазначила, що вона з 02.12.2019 року по 19.12.2019 року перебувала на листу непрацездатності.

ОСОБА_2 вказує, що 11.12.2019 року її було запрошено на засідання профспілкової організації ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» з питання надання згоди на її звільнення з посади за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, але члени профспілкової організації прийняли рішення про відмову в наданні згоди на звільнення позивачів. Проте наказом від 11.12.2019 року №75-К позивача ОСОБА_1 звільнено з посади з посади оператора АЗС за втратою довір`я з боку власника підприємства (п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України). Наказом 11.12.2019 року №76-К позивача ОСОБА_2 звільнено з посади з посади оператора АЗС за втратою довір`я з боку власника підприємства (п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України). Крім того, позивач ОСОБА_1 вказує, що звільнення іі з посади відбулося у період перебування на листу непрацездатності, що суперечить трудовому законодавству. Вина позивачів в утворенні недостачі пального не встановлена, вони з весни 2019 року щоденно звітували керівництву про накопичення недостачі палива.

20.12.2019 року позивачі поштою отримали повідомлення, в якому просили звернутись до відділу кадрів відповідача для отримання трудової книжки в зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі наказу від 11.12.2019 року. Позивачі, 20.12.2019 року звернулись до відділу кадрів підприємства з проханням видати їм належним чином засвідчену копію наказу про її звільнення, однак отримали відмову. Не погодившись з такою відмовою позивачі подали заяву на ім`я директора з проханням надіслати їм копію наказу про звільнення з роботи по пошті, але відповіді на даний час досі не отримали. Позивачі вважають, що викладені вище обставини є безпідставними та такими, що суперечать трудовому законодавству.

На підставі викладеного, позивачі просять суд скасувати наказ №48 від 30.11.2019 року про оголошення їм догани, наказ №49 від 30.11.2019 року про відсторонення їх від роботи на час проведення службового розслідування без збереження заробітної плати та накази №75-К та №76-К від 11.12.2019 року про звільнення позивачів з посади, а також стягнути з відповідача на їх користь відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення в розмірі 6160 грн. кожній, стягнути моральної шкоди в розмірі 6000 грн. кожній та поновити на роботі на посаді оператора АЗС з дати їх звільнення.

В ході судового розгляду позивачі 04.02.2022 року подали до суду клопотання про збільшення суми відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просять суд стягнути з відповідача на їх користь відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення в розмірі 120249,27 грн. кожній.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22.01.2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 №363/183/20 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22.01.2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 №363/184/20 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач ОСОБА_2 разом з позовною заявою заявила клопотання про об`єднання в одне провадження цивільної справи №363/184/20 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», третя особа: Директор ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» ГрицаєнкоР.І. про вирішення трудового спору та цивільної справи №363/183/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», третя особа: Директор ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» ГрицаєнкоР.І. про вирішення трудового спору, які є ідентичними за своїм змістом.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22.01.2020 року цивільну справу позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», третя особа: Директор ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» ГрицаєнкоР.І. про вирішення трудового спору №363/184/20 та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», третя особа:Директор ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» ГрицаєнкоР.І. про вирішення трудового спору №363/183/20 об`єднано в одне провадження та присвоєно №363/183/20.

24.02.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, вважає їх безпідставними, незаконними та необґрунтованими. Вказує, що у період з 23.09.2015 року по 30.11.2019 року позивачі, будучи матеріально відповідальними особами приймали під особисту матеріальну відповідальність матеріальні цінності, обумовлені договором матеріальної відповідальності для здійснення збереження майна та інших цінностей переданих для приймання, зберігання та видачі паливо-мастильних матеріалів водіям підприємства. На підставі доповідної записки головного бухгалтера ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» МикитчикВ.І. від 29.11.2019 року, зазначено про виникнення розбіжностей в залишках бухгалтерського та фактичного обліку в автозаправочних цистернах та також припинення видачі пального в резервуарі №4, оскільки в ньому закінчилось пальне, було видано наказ про проведення інвентаризації пального на АЗС №46 від 29.11.2019 року, з яким були ознайомлені позивачі. На виконання даного наказу в присутності позивачів були проведені контрольні заміри пального в резервуарах №2 та №4 та були зафіксовані показники лічильників, де було виявлено недостачу в залишках пального. До акту від 30.11.2019 року було складено Інвентаризаційний опис, Протокол інвентаризаційної комісії від 30.11.2019 року та Порівняльну відомість інвентаризації ПММ на складі АЗС смтДимер 30.11.2019 року. Наказом №47 від 29.11.2019 року призначено проведення службового розслідування з 30.11.2019 року, яке проводилося до 11.12.2019 року. За фактом проведеної перевірки виявлено недостачу в розмірі 5255л. Вказує, що операторам АЗС ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі результатів інвентаризації було обґрунтовано винесено догану, відсторонено від роботи на час службового розслідування та зобов`язано сплатити матеріальні збитки в сумі 114033,50 грн. Письмові пояснення позивачі відмовилися надавати. Тільки 09.12.2019 року на підприємство надійшли доповідні записки від позивачів, в яких вони зазначають, що не вважають себе винними у виявлені недостачі. Щодо надання згоди на звільнення первинної профспілкової організації пояснила, що відповідачем 03.12.2019 року за №127 було подано подання до первинної профспілкової організації ТОВ для надання згоди на звільнення операторів АЗС у зв`язку з втратою довір`я п.2 ст.41 КЗпП України. 05.12.2019 року відбулося засідання Профспілкового комітету, але рішення не було прийнято у зв`язку з відсутністю повного складу комітету та перенесено на 11.12.2019 року. 11.12.2019 року на засіданні профспілкового комітету було прийнято рішення про надання згоди на звільнення операторів АЗС, про що і видано накази №75-К та №76-К про звільнення позивачів. Зазначає, що ненадання згоди профспілкового комітету на звільнення операторів АЗС не відповідає дійсності. Щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, пояснила, що відповідачем був виданий наказ №49 від 30.11.2019 року про відсторонення позивачів від посади на час проведення службового розслідування із збереженням заробітної плати, що підтверджується довідкою про заробітну плату позивачів на останні два місяці. Що передували звільненню та копією наказу за підписом директора. Подана позивачами копія наказу про відсторонення від повноважень за посадою операторів АЗС не відповідає дійсності, оскільки на ній відсутній підпис директора, позивачі відмовилися від підпису про ознайомлення з наказом №49 від 30.11.2019 року. Щодо отриманих розрахункових при звільненні, трудових книжок та копій наказів, пояснила, що позивачам 13.12.2019 року було надіслано повідомлення про отримання трудової книжки. Також 13.12.2019 року директору ТОВ від головного бухгалтера підприємства надійшла доповідна про відмову в отримання розрахункових коштів при звільненні позивачів. 15.12.2019 року було повторно надіслано повідомлення про отримання трудової книжки, однак ніхто не з`явився. 20.12.2019 року позивач з`явилася на підприємство і в присутності інших осіб відмовилася від всіх належних документів: наказів на звільнення, отримання розрахункових, підпису в особовій картці, книзі руху трудових книжок, про що складено Акт. На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

02.03.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якій позивачі зазначають, що з боку операторів АЗС не було допущено жодної помилки в обліку приймання та видачі дизельного палива, що підтверджується письмовими доказами, в тому числі і наданими відповідачем. Стверджують, що керівництво підприємства було обізнане, що після кожного прийому чергової автоцистерни утворення недостачі дизельного палива збільшувалось. Динаміка збільшення недостачі дизельного палива об`єктивно підтверджувалась добовими звітами руху паливно-мастильних матеріалів та відомостями про щоденну видачу водіям підприємства дизельного палива, тобто процес збільшення недостачі палива не був таємницею для керівництва підприємства. Керівництво підприємства намагалось з`ясувати причину утворення такої нестачі, а саме для перевірки можливого витікання дизельного палива під ємностями для його зберігання розривались підземні комунікації та зважувалась автоцистерна до і після приймання дизельного палива. Тоді і підтвердилась та обставина, що при правильному обліку прийому дизельного палива операторами АЗС після його зливання в ємності підприємства виявлялась недостача. І цей процес розпочався ще з початку березня 2019 року. Вважають, що утворення недостачі палива було пов`язане з низькою його якістю, перепадами температурного режиму після зливання в ємності підприємства чи використанням підприємством літнього палива в холодну пору року і навпаки. Але причина утворення цієї недостачі пального утвореною комісією так і залишилась не встановленою. Позивачі винними себе в утворенні недостачі палива не вважають, а тому їх звільнення суперечить трудовому законодавству. Щодо надання згоди на звільнення первинної профспілкової організації, позивачі зазначають про ненадання згоди на їх звільнення. Оскільки позивач ОСОБА_2 була присутня на засіданні комітету, де заслухали її пояснення та прийняли рішення про відмову в наданні згоди на звільнення позивачів, обґрунтувавши своє рішення недоведеністю їх вини в утворенні недостачі дизельного палива. Щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати пояснили, що з наказом про відсторонення позивача ОСОБА_2 ознайомили в день звільнення 11.12.2019 року, а позивача ОСОБА_1 20.11.2019 року після виписки з лікувальної установи, при цьому в наказі був відсутній підпис директора підприємства. Така практика існує на підприємстві. Проте, вважають, що надання підприємством іншого наказу з підписом директора про відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати не впливає на його законність. Крім того, позивач ОСОБА_1 стверджує, що іі було звільнено з роботи в період перебування на листку непрацездатності, а тому таке звільнення є незаконним. Що стосується неотримання позивачами трудових книжок та розрахункових коштів, пояснили, що не згодні зі звільненням з посади та пред`явленням позову до суду.

13.03.2020 року до суду надійшли від представника відповідача заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що причини накопичення недостачі дизельного палива встановлені, що засвідчено в Акті інвентаризації матеріальних цінностей підписаних позивачами та комісією. Відповідно до зведеного звіту за кожен місяць 2019 року, дизпаливо знаходилося в наявності в повному обсязі відповідно до отриманих позивачами накладних від постачальника дизпалива. Вважає, що позивачі є винними в утворенні недостачі дизельного палива та несуть повну матеріальну відповідальність перед ТОВ «Димерське АТП», як працівники з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Нестача палива виникла у зв`язку з недбалими діями позивачів, які не забезпечили його зберігання. Твердження позивачів, що вони постійно повідомляли керівництво підприємства про нестачу палива не відповідає дійсності, оскільки відповідних заяв від позивачів не надходило протягом 2019 року, під власний підпис приймали та видавали дизельне паливо, в зведених звітах за кожен місяць 2019 року встановлено, що дизпаливо знаходилося в наявності в повному обсязі. Стверджує, що позивачам було відомо про хід проведеного засідання профспілкового комітету, що відбулося 11.12.2019 року і про прийняте рішення про звільнення позивачів з роботи, рішення було прийнято одноголосно, що підтверджується аудіо записом засідання. Крім того, вказує, що від ОСОБА_1 інших листків непрацездатності не надходило, про продовження перебування на листу непрацездатності вона не повідомляла керівництво підприємства. Від отримання розрахункових при звільненні позивачі відмовились, про що було складено доповідну-акт. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.05.2020 року розгляд даної справи за клопотанням позивачів вирішено проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24.03.2021 року до суду надійшли від третьої особи ОСОБА_3 письмові пояснення третьої особи щодо позову, в яких він заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, вважає їх безпідставними, незаконними та необґрунтованими, з аналогічних підстав, які викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив представника відповідача.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги у повному обсязі. Просили суд задовольнити позов у повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві та доданих до позову документів, з урахуванням поданого клопотанням щодо уточненого розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з урахуванням наданих відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив та доданих до них доказів.

Третя особа, в судове засідання не з`явився, надав суду письмові пояснення, в яких просить дану справу розглядати без його участі та просить відмовити позовні вимоги позивачів в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивачів, представника позивачів, представника відповідача, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> №30-К від 23.09.2015 року ОСОБА_2 прийнята на роботу оператором заправної станції із строком випробування на три місяці.

Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> №31-К від 25.09.2015 року ОСОБА_1 прийнята на роботу оператором заправної станції із строком випробування на три місяці.

23.09.2015 року з метою збереження матеріальних цінностей автопідприємство ТОВ «Димерське АТП» в особі директора ГрицаєнкоР.І., надалі «Підприємство» з одного боку, і члени колективу складу паливо-мастильних матеріалів надалі «Колектив» в особі оператора заправних колонок ОСОБА_2 уклали договір про колективну матеріальну відповідальність, згідно п.1.1 якого колектив приймає на себе колективну повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження майна та інших цінностей переданих йому для приймання, зберігання та видачі паливо-мастильних матеріалів водіям підприємства, а керівництво Підприємства зобов`язується створити колективу умови, необхідні для належного виконання прийнятих зобов`язань згідно цього договору.

При вибутті зі складу Колективу одного із працівників, або прийняття до Колективу нових працівників договір не переоформлюється. У цьому випадку проти підпису вибулого члена Колективу зазначається дата його вибуття, а новоприйнятий працівник підписує договір і вказує дату вступу до Колективу (п.1.2 договору).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що члени Колективу зобов`язані дбайливо ставиться до цінностей і вживати заходів для попередження збитків; у встановленому на підприємстві порядку вести облік, скласти і своєчасно надати звіт про рух та рештки цінностей; своєчасно повідомляти письмово та давати письмові пояснення керівництву Підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження цінностей.

Відповідно до п.2.3 договору керівництво Підприємства зобов`язане створювати Колективу умови, необхідні для забезпечення повного збереження цінностей; своєчасно вжити для виявлення та усунення причин, що перешкоджають забезпеченню Колективом збереження цінностей, виявляти конкретних осіб, винних у нанесенні збитків, і притягати їх до встановленої законодавством відповідальності; знайомити Колектив з чинним законодавством стосовно матеріальної відповідальності за збитки завдані працівниками Підприємству; забезпечувати Колективу умови, необхідні для своєчасного обліку та звітності про рух та рештки переданих йому цінностей; розглядати питання про обґрунтованість вимог членів Колективу щодо проведення інвентаризації цінностей; розглядати повідомлення членів Колективу про обставини, що загрожують зберіганню цінностей, і вживати заходів для усунення цих обставин.

Приймання цінностей ведення обліку і надання звітності про рух цінностей здійснюється у встановленому порядку керівником Колективу (п.3.1 договору).

Відповідно до п.4.1-4.3 договору підставою для притягнення членів Колективу до солідарної матеріальної відповідальності в повному обсязі є матеріальна шкода, завдана Підприємству, що підтверджується інвентаризаційною відомістю.

Притягнення Колективу до матеріальної відповідальності проводиться керівництвом Підприємства після проведення перевірки причин утворення збитків з урахуванням письмових пояснень, наданих членами Колективу, а в необхідних випадках також висновків відповідних спеціалістів чи експертів.

Члени Колективу звільняються від відшкодування збитків якщо збитки завдані не з їх вини або якщо будуть встановлені конкретні винуватці завданих збитків.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали вказаний договір 24 та 25 вересня 2015 року та отримали його примірник.

З доповідної записки головного бухгалтера ТОВ «Димерське АТП» ОСОБА_6 від 29.11.2019 року виявлено виникнення розбіжностей в залишках бухгалтерського та фактичного обліку в автозаправочних цистернах та також припинення видачі пального в резервуарі №4, оскільки в ньому закінчилось дизельне паливо.

Наказом ТОВ «Димерське АТП» №46 від 29.11.2019 року у зв`язку з невідповідністю даних бухгалтерського обліку по залишкам дизельного пального та фактичними залишками після викачуванням бочок в яких зберігається дизельне пальне, вирішено провести інвентаризацію паливо-мастильних матеріалів, що зберігаються на АЗС підприємства в присутності операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За результатами інвентаризації складено Акт від 30.11.2019 року, згідно якого на АЗС, в присутності операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведено заміри пального в резервуарах №2 та №4 та зафіксовано показники лічильників, де виявлено недостачу в залишках пального.

До вказаного акту складено інвентаризаційний опис станом на 30.11.2019 року, протокол інвентаризаційної комісії від 30.11.2019 року та порівняльну відомість інвентаризації ПММ на складі АЗС смтДимер станом на 30.11.2019 року, з яких вбачається, що в резервуарі №2 наявний надлишок дизпалива в кількості 1315 л. на суму 23779,59 грн., а в резервуарі №4 наявна нестача дизпалива в кількості 6570 л. на суму 118807,51 грн. Результат інвентаризації з урахуванням пересортиці - нестача дизпалива в кількості 5255 л. на суму 95027,92 грн. без ПДВ.

Наказом ТОВ «Димерське АТП» №47 від 29 листопада 2019 року для проведення службового розслідування щодо розгляду фактів, викладених у доповідній головного бухгалтера ОСОБА_6 від 29.11.2019 року, з метою об`єктивного розгляду питання утворено комісію у складі: голова комісії - заступник головного бухгалтера МіняйловаВ.М., члени комісії: контролер технічного стану ТЗ ОСОБА_7 та головний диспетчер ОСОБА_8 .

Як вбачається із доповідних записок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 09.12.2019 року, з першого кварталу 2019 року за колонкою №4 почала накопичуватися нестача нафтопродукту, що було відображено як в щоденних так і в зведеному звіті про рух ПММ. З початку 2019 року з ладу вийшов Ареомрт, яким мав би здійснюватися контроль за густотою та температурою нафтопродукту, про що неодноразово повідомлявся директор ТОВ «Димерське АТП». Дизпаливо з автоцистерн зливалося в резервуари №2 та №4 за вказівкою директора ОСОБА_3 без точних вимірів.

Актом проведення службового розслідування від 11.12.2019 року встановлено, що виходячи з результатів контрольного замірювання в Резервуарі №2, що показало фактичну кількість пального в розмірі 33550 л., що суперечить даним бухгалтерського обліку, які свідчать про кількість пального в розмірі 32235 л. Оскільки в Резервуарі №2 пальне було викачане та переміряне лінійкою, що фактично становить (+1315 л) та результатів контрольного замірювання в Резервуарі №4, що показало фактичну кількість пального в розмірі 2026 л., що суперечить даним бухгалтерського обліку, які свідчать про кількість пального в розмірі 8596 л (-6570л). Встановлено, що фактична нестача пального на підприємстві за Резервуаром №2 та Резервуаром №4 становить 5255 л., адже вказані резервуари скріплені між собою трубою, про що свідчить ймовірне перетікання пального з Резервуару №2 до Резервуару №4. За фактом проведеної перевірки та виявленої нестачі в розмірі 5255 л операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов`язано сплатити матеріальні збитки понесені підприємством в сумі 114033,50 грн. (сума збитків вказана згідно вартості пального по отриманим накладним від постачальника).

Наказом №48 від 30.11.2019 року ТОВ «Димерське АТП» винесено догану операторам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального.

Того ж дня, наказом від 30.11.2019 року №49 позивачів відсторонено від роботи на час проведення службового.

Наказами ТОВ «Димерське АТП» №75-к та №76-К від 11.12.2019 року операторів заправних станцій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 11.12.2019 року звільнено із займаних посад за порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями у зв`язку із втратою довір`я з боку власника на підставі п.2 ст.41 КЗпП України.

Згідно ч.1 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, потрібна наявність таких умов: 1)безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та ін.); 2)винна дія працівника; 3)втрата довіри до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільненні з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-100цс16.

Частиною третьої статті 41КЗпП України визначено, що розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, проводяться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього кодексу.

Згідно ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених зокрема п.2 ч.1 ст.41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, первинної профспілкової організації, членом якого є працівник.

Так, відповідно до приписів статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1)догана; 2)звільнення.

Догана є дисциплінарним заходом особистого немайнового характеру, який полягає у негативній оцінці і засудженні поведінки працівника у трудовому колективі.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч.3 ст.149 КЗпП України).

Таким чином, в силу статей 147-149 КЗпП України, роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Як вбачається зі змісту наказу, оскарженого позивачами в судовому порядку, догана оголошена у зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального на підставі результатів проведеної інвентаризації 30.11.2019 року згідно наказу №46 від 30.11.2019 року на АЗС підприємства.

Аналізуючи наказ про оголошення догани позивачу, суд дійшов висновку про те, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 безпідставно притягнуті до відповідальності, оскільки відсутні конкретні факти порушення трудової дисципліни саме позивачами , без з`ясування причини накопичування недостачі дизельного палива та без доведення вини, лише за наявністю самого факту його недостачі та наслідки цього дисциплінарного порушення.

Суд вважає цей наказ необґрунтованим і протиправним, який підлягає скасуванню, оскільки винесений всупереч вимог статей 147, 149 КЗпП України.

А виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація підприємства повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків.

Між тим, описова частина вищевказаного наказу фактично не містить визначення, який саме дисциплінарний проступок вчинив позивач. ТОВ «Димерське АТП» обмежився лише загальним посиланням на підстави результатів проведеної інвентаризаціі, а не на факт порушення трудової дисципліни.

Сторона відповідача в суді не змогла пояснити причини виникнення як надлишку так і недостачі матеріальних цінностей й виникнення вказаних розбіжностей, причини, що спонукали працівника вчинити дисциплінарний проступок, обставини, за яких його вчинено.

Виходячи з аналізу норм КЗпП України, у справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності, саме роботодавець повинен довести, що притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося без порушення законодавства про працю, що відповідачем зроблено не було. Відповідачем не доведено наявність вини позивачів у виникненні недостачі дизельного палива, не доведено, що при притягненні позивачів до дисциплінарної відповідальності встановлені та враховані всі обставини, з яких вчинено дисциплінарний проступок.

Крім того, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17.02.2022 року у справі за позовом ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником встановлено, що з наявних матеріалів справи та показань свідка не встановлено, які саме винні, протиправні дії вчинили відповідачі, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, прямий причинний зв`язок між такими діями і наслідками з виявлення нестачі матеріальних цінностей. Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання щоденних звітів, в яких відображалася нестача пального, вживалися достатні заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідачів з приводу складених звітів по факту нестачі не відбиралися, службове розслідування фактично не проводилося, обставини систематичної нестачі не з`ясовувалися. Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівникам матеріальних цінностей, як це передбачено п.2.3 договору про колективну матеріальну відповідальність, коли з показань самого директора ТОВ «Димерське АТП», результатів виникнення надлишку пального в резервуарі №2, встановлено, що облік паливно-мастильних матеріалів на підприємстві здійснювався з порушенням вимог чинного законодавства України, що не відповідав загальним принципам бухгалтерського обліку та фінансової звітності (ст.4 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з обґрунтувань позову наявний лише сам факт нестачі і наявність договору про колективну матеріальну відповідальність позивачів, а всі інші обов`язкові обставини для доказування не доведено.

Відтак, доказів наявності протиправної поведінки позивачів, або їх винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі палива, а також причинного зв`язку між їх винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачами не наведено.

Отже, будь-які дані, що свідчили б про порушення позивачами обов`язків працівника, визначених статтею 139 КЗпП України, у відповідача відсутні, а позивачами заперечується його вчинення, то застосування до них стягнення у вигляді догани застосоване не на підставах та не у відповідності до вимог трудового законодавства, в зв`язку з чим спірний наказ №48 від 30.11.2019 року про оголошення догани підлягає скасуванню як незаконний.

Позивачами до позовної заяви подано копію наказу відповідача від 30.11.2019 року №49 про відсторонення позивачів від роботи на час проведення службового розслідування без збереження заробітної плати. Даний наказ не підписаний керівником підприємства, однак є відмітка про ознайомлення з наказом позивачем ОСОБА_2 .

Однак, відповідач надав суду копію наказу відповідача від 30.11.2019 року №49 про відсторонення позивачів за посадою операторів АЗС на час проведення службового розслідування, без вказівки «без збереження заробітної плати». Даний наказ підписаний директором підприємства ГрицаєнкомР.І., але відсутні підписи про ознайомлення з даним наказом позивачів.

Термін відсторонення від повноважень за посадою операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказаний наказ не містить.

Позивачі вважають такий наказ незаконним та просять його скасувати, оскільки підстав для тимчасового відсторонення їх від займаної посади відповідач не мав.

Представник відповідача вважає, що підставою для винесення вказаного наказу стала доповідна записка головного бухгалтера ТОВ «Димерське АТП» ОСОБА_6 від 29.11.2019 року, згідно якої виявлено виникнення розбіжностей в залишках бухгалтерського та фактичного обліку в автозаправочних цистернах та також припинення видачі пального в резервуарі №4 та винесення наказу відповідача №47 від 29.11.2019 року про проведення службового розслідування щодо фактів, викладених у доповідній записці головного бухгалтера.

Разом з тим, за змістом статті 46 КЗпП, допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом. Інших підстав відсторонення від роботи нормами статті 46КЗпП не передбачено. Однак таких підстав виданий наказ не містить, і таких підстав не встановлено судом. Не містить оспорюваний наказ і терміну відсторонення від займаної посади позивачів, як і не містить причин, що зумовили таке відсторонення, котре мало б бути встановлено до усунення причин, що його зумовили.

При розгляді справи суд має встановити: правову підставу для відсторонення від посади; наслідки відсторонення від посади для інших осіб; законодавче встановленні гарантії відстороненого працівника на оплату праці, строки відсторонення, які мають відповідати часу, потрібному для усунення причин відсторонення, якщо тільки уповноваженим органом не визначено інший строк відсторонення.

Строків відсторонення від виконання повноважень операторів АЗС не наведено.

Крім того, судом зазначається, що надання відповідачем копії наказу про відсторонення позивачів від посади із збереженням заробітної плати за підписом директора підприємства не впливає на його незаконність.

Суд вважає права позивача порушеними, і такими, що підлягають судовому захисту, а оскаржуваний наказ відповідача №49 від 30.11.2019 року незаконним, і таким, що підлягає скасуванню.

Наказами ТОВ «Димерське АТП» №75-к та №76-К від 11.12.2019 року операторів заправних станцій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 11.12.2019 року звільнено із займаних посад за порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями у зв`язку із втратою довір`я з боку власника на підставі п.2 ст.41 КЗпП України.

Підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довір`я є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак власник у разі спору зобов`язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Вину працівника має довести роботодавець відповідними фактами та об`єктивними обставинами, що свідчать про винні дії працівника, як-от, систематична нестача довірених йому цінностей, безвідповідальне, несумлінне ставлення до трудових обов`язків, порушення порядку прийняття й відпуску грошових і товарних цінностей тощо.

Утрата довір`я може бути результатом скоєння такого проступку, що дає роботодавцеві підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі, пов`язаній зі зберіганням чи обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до втрати цих цінностей.

Обов`язок обґрунтувати втрату довір`я до працівника покладається також на роботодавця, який повинен навести об`єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або створенні загрози завдання такої шкоди. Недовір`я до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу.

Натомість відповідачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження вчинення позивачами дій, які призвели до недостачі товарно-матеріальних цінностей. Долучені до матеріалів справи: акт інвентаризації, інвентаризаційний опис, порівняльна відомість, відомості видачі ПММ, добові звіти руху ПММ може доводити лише факт виявленої нестачі товарно-матеріальних цінностей та не підтверджує причетності позивачів до скоєння відповідних проступків.

Сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей у разі невстановлення винних дій матеріально відповідальної особи не є підставою для розірвання з нею трудового договору в зв`язку з утратою довір`я.

Оскільки відповідачем не спростовано доводів позивачів щодо відсутності факту вчинення ними дій, які б могли призвести до втрати довіри, то суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивачів, що тягне за собою поновлення її порушених прав.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд доходить наступних висновків.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місця роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів /годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно довідки про доходи, виданої ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» від 21.02.2020 року за №7 розмір доходів ОСОБА_1 за два відпрацьованих місяці, що передували дню звільнення (жовтень, листопада 2019 року) становить 9567,50 грн., з яких за жовтень 2019 року 4837,50 грн., за листопад 2019 року 4730 грн., а в середньому за місяць становить 4783,75 грн. Таким чином середньоденна заробітна плата складає 222,50 грн. (9567,50 грн.:43 днів). Кількість робочих днів починаючи з дня звільнення, тобто з 11.12.2019 року до дня поновлення на роботі 27.06.2022 року включно складає 638 днів (період з 11.12.2019 року по 31.12.2019 року14 робочих днів, з 02.01.2020 року по 31.12.2020 року251 робочих днів, 04.01.2021 року по 31.12.2021 року250 робочих днів, з 04.01.2022 року по 27.06.2022 року123 робочі дня).

Враховуючи викладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з дня звільнення до дня поновлення на роботі, тобто з 11.12.2019 року по 27.06.2022 року, тобто за 638 робочих дні, що становить 141955 грн. (222,50 х 638 днів) з послідуючим утриманням всіх обов`язкових податків та платежів.

Згідно довідки про доходи, виданої ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» від 21.02.2020 року за №8 розмір доходів ОСОБА_2 за два відпрацьованих місяці, що передували дню звільнення (жовтень, листопада 2019 року) становить 9460 грн., з яких за жовтень 2019 року 4730 грн., за листопад 2019 року 4730грн., а в середньому за місяць становить 4730 грн. Таким чином середньоденна заробітна плата складає 220 грн. (9460 грн.:43 днів). Кількість робочих днів починаючи з дня звільнення, тобто з 11.12.2019 року до дня поновлення на роботі 27.06.2022 року включно складає 638 днів (період з 11.12.2019 року по 31.12.2019 року14 робочих днів, з 02.01.2020 року по 31.12.2020 року251 робочих днів, 04.01.2021 року по 31.12.2021 року250 робочих днів, з 04.01.2022 року по 27.06.2022 року123 робочі дня).

Враховуючи викладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з дня звільнення до дня поновлення на роботі, тобто з 11.12.2019 року по 27.06.2022 року, тобто за 638 робочих дні, що становить 140360 грн. (220,0 х 638 днів) з послідуючим утриманням всіх обов`язкових податків та платежів.

Відносно позовної вимоги позивачів про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону (ст.237-1 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпПє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п.13постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпПза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпПне містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Згідно з ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Дослідженням доказів у цій справі, судом встановлено факт порушення відповідачем законного трудового права позивачів. Внаслідок такого порушення позивачі зазнали душевних та моральних страждань через втрату нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від них додаткових зусиль для організації свого життя, тобто позивачам завдано моральної шкоди.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки між діями відповідача та заподіяною моральною шкодою позивачам є безпосередній причинний зв`язок і відповідачем належними та допустими доказами не спростовано, що шкоди завдано не з його вини, вимога позивачів про стягнення з відповідача моральної шкоди є правомірною.

При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з тривалості та глибини душевних і моральних страждань, вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, відсутності у позивачів доказів про заподіяння моральної шкоди на суму заявлену до стягнення в розмірі 6000 грн. Тому, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що таким чином розмір шкоди підлягає зменшенню. Відтак, на користь позивачів слід стягнути моральну шкоду у розмірі 2000 грн. А отже, в решті вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивачів.

Керуючись ст.ст.16, 23 ЦК України, ст.ст.40, 41, 43, 46, 139, 147-149, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.3, 4, 12, 13, 15, 76-81,89,95,141, 177,229,258,259,263-266,268,273-279 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a>, третя особа: Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> Грицаєнко Руслан Іванович про вирішення трудового спору задовольнити частково.

Скасувати наказ від 30.11.2019 року №48 директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> Грицаєнка Руслана Івановича про оголошення догани ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального.

Скасувати наказ від 30.11.2019 року №49 директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> Грицаєнка Руслана Івановича про відстронення від повноважень за посадою операторів АЗС Зінов`євої Ірини Миколаївні та ОСОБА_2 на час проведення службового розслідування.

Скасувати наказ від 11.12.2019 року №75-К директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> Грицаєнка Руслана Івановича про звільнення ОСОБА_1 з посади оператора АЗС за втратою довір`я з боку власника підприємства (п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України).

Скасувати наказ від 11.12.2019 року №76-К директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> Грицаєнка Руслана Івановича про звільнення ОСОБА_2 з посади оператора АЗС за втратою довір`я з боку власника підприємства (п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України).

Поновити ОСОБА_1 з дати її звільнення 11.12.2019 року на посаді оператора АЗС в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a>.

Поновити ОСОБА_2 з дати її звільнення 11.12.2019 року на посаді оператора АЗС в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a>.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмір 141955грн. з послідуючим утриманням всіх обов`язкових податків та платежів

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 140360грн. з послідуючим утриманням всіх обов`язкових податків та платежів.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Димерське автотранспортнепідприємство» накористь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2000грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> (07330, Київська область, Вишгородський район, смтДимер, вул.Шевченка,89, ЄДРПОУ05538738).

Третя особа: Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»</a> Грицаєнко Руслан Іванович (07330, Київська область, Вишгородський район, смтДимер, вул.Шевченка,89).

Суддя О.Д.Рудюк