Постанова

від 06.12.2023 по справі 363/183/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 363/183/20

провадження № 61-4851св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство»;

третя особа - директор товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовами до товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» (далі - ТОВ «Димерське АТП»), третя особа - директор ТОВ «Димерське АТП» ОСОБА_6, про скасування наказів щодо оголошення догани, відсторонення від роботи та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2020 року вищевказані позови об`єднано в одне провадження та справі присвоєно єдиний номер 363/183/20.

Позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивовані тим, що вони перебували у трудових відносинах з відповідачем, працювали в ТОВ «Димерське АТП» на посадах операторів автозаправної станції (далі - АЗС), ОСОБА_1 з 25 вересня 2015 року, а ОСОБА_2 - з 22 вересня 2015 року. До їх службових обов`язків входило приймання та відпуск дизельного палива для заправки транспортних засобів підприємства. Навесні 2019 року ними було виявлено накопичування недостачі дизельного пального, що відображалося ними в щоденних звітах та неодноразово повідомлялося керівництву підприємства. Вони як оператори не мали можливості власними силами з`ясувати причину накопичення недостачі, оскільки для цього потрібні спеціальні знання і це не входило в їх обов`язки. Наказом директора підприємства від 30 листопада 2019 року № 48 їм обом оголошено догани у зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального. Того ж дня наказом № 49 їх відсторонено від роботи на час проведення службового розслідування без збереження заробітної плати. З 02 по 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному і їй був виданий листок непрацездатності, тому з цими наказами та актом проведення службового розслідування від 30 листопада 2019 року вона ознайомилася 20 грудня 2019 року. 11 грудня 2019 року ОСОБА_2 було запрошено на засідання профспілкової організації ТОВ «Димерське АТП» з питання надання згоди на її звільнення з посади за пунктом 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), але члени профспілкової організації прийняли рішення про відмову в наданні згоди на звільнення позивачів. Однак наказами відповідача від 11 грудня 2019 року № 75-К та № 76-К ОСОБА_1 та, відповідно, ОСОБА_2 звільнено з посад операторів АЗС за втратою довір`я з боку власника підприємства за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося у період її тимчасової непрацездатності, що суперечить трудовому законодавству. Також позивачі вважають своє звільнення незаконним, оскільки їх вина в недостачі пального не встановлена і вони щоденно звітували керівництву про накопичення недостачі палива. 20 грудня 2019 року позивачі поштою отримали повідомлення про звільнення і в цей же день звернулися до відділу кадрів підприємства з проханням видати їм належним чином засвідчені копії наказів про їх звільнення, однак отримали відмову. Не погодившись з такою відмовою вони подали заяву на ім`я директора з проханням надіслати їм копії наказів про звільнення з роботи засобами поштового зв`язку, але відповіді не отримали. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили скасувати вищевказані накази відповідача про оголошення їм догани, про відсторонення їх від роботи на час проведення службового розслідування без збереження заробітної плати та накази про їх звільнення з роботи, а також стягнути з відповідача на їх користь відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення у розмірі 6 160 грн кожній, відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 000 грн кожній і поновити на роботі на посадах операторів АЗС з дати їх звільнення.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, позови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано наказ ТОВ «Димерське АТП» від 30 листопада 2019 року № 48 про оголошення догани ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального. Скасовано наказ ТОВ «Димерське АТП» від 30 листопада 2019 року № 49 про відстронення від повноважень за посадою операторів АЗС ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на час проведення службового розслідування. Скасовано наказ ТОВ «Димерське АТП» від 11 грудня 2019 року № 75-К про звільнення ОСОБА_1 з посади оператора АЗС за втратою довір`я з боку власника підприємства. Скасовано наказ ТОВ «Димерське АТП» від 11 грудня 2019 року № 76-К про звільнення ОСОБА_2 з посади оператора АЗС за втратою довір`я з боку власника підприємства. Поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на посадах операторів АЗС в ТОВ «Димерське АТП» з дати їх звільнення, тобто з 11 грудня 2019 року. Стягнуто з ТОВ «Димерське АТП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмір 141 955 грн з утриманням всіх обов`язкових податків та платежів. Стягнуто з ТОВ «Димерське АТП» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 140 360 грн з утриманням всіх обов`язкових податків та платежів. Стягнуто з ТОВ «Димерське АТП» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 2 000 грн кожній окремо на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що оголошення догани ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також відсторонення їх від роботи та подальше звільнення з підстав втрати довір`я проведене з порушенням вимог закону, оскільки відсутні конкретні факти порушення трудової дисципліни з боку операторів АЗС без з`ясування причини накопичування недостачі дизельного палива та без доведення їх вини, а сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей у разі невстановлення винних дій матеріально відповідальної особи не є підставою для розірвання з нею трудового договору у зв`язку з втратою довір`я. При цьому суди виходили з недоведеності відповідачем належними та допустимими доказами наявності протиправної поведінки позивачів, або їх винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі палива, а також причинного зв`язку між їх винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна. При цьому долучені до матеріалів справи акт інвентаризації, інвентаризаційний опис, порівняльна відомість, відомості видачі паливно-мастильних матеріалів, добові звіти руху паливо-мастильних матеріалів можуть доводити лише факт виявленої нестачі товарно-матеріальних цінностей та не підтверджують причетності позивачів до скоєння відповідних проступків. Розмір середнього заробітку суд обчислив посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), виходячи з відомостей, які містилися в довідках ТОВ «Димерське АТП» від 21 лютого 2020 року № 7 та № 8 про розміри доходів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з урахуванням виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення (жовтень, листопада 2019 року). Внаслідок порушення відповідачем трудових прав позивачів вони зазнали душевних та моральних страждань через втрату нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від них додаткових зусиль для організації свого життя, тобто позивачам завдано моральної шкоди. Оскільки між діями відповідача та заподіяною моральною шкодою позивачам є безпосередній причинний зв`язок і відповідачем належними та допустими доказами не спростовано, що шкоду завдано не з його вини, то вимога позивачів про стягнення з відповідача на їх користь відшкодування моральної шкоди є правомірною. При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходив з тривалості та глибини душевних і моральних страждань, вимушених змін у життєвих стосунках позивачів. Оскільки позивачі не надали доказів заподіяння їм моральної шкоди у заявленому розмірі - по 6 000 грн кожній, то враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд дійшов висновку про зменшення зазначеного розміру відшкодування та стягнення з ТОВ «Димерське АТП» на користь позивачів по 2 000 грн кожній на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 квітня 2023 року ТОВ «Димерське АТП» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 1093цс15, в постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/10031/16, від 02 червня 2021 року у справі № 592/8437/20, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області.

09 травня 2023 року справа № 363/183/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 рокузаяву ТОВ «Димерське АТП» про зупинення виконання судового рішення задоволено частково. Зупинено виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року в частині стягнення з ТОВ «Димерське АТП» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди до закінчення його перегляду в касаційному порядку. У задоволенні заяви ТОВ «Димерське АТП» про зупинення виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнення з ТОВ «Димерське АТП» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 середньої місячної заробітної плати відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Димерське АТП» мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що позивачі як оператори АЗС виконували роботу з приймання, збереження та видачі паливо-мастильних матеріалів (цінностей), що підтверджується підписаними ними щоденними звітами, товарно-транспортними накладними, тобто вони були матеріально відповідальними і підзвітними особами. Наказ від 30 листопада 2019 року № 48 про винесення догани операторам АЗС ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та наказ від 30 листопада 2019 року № 49 про відсторонення їх від роботи із збереженням заробітної плати на час службового розслідування є обґрунтованими, оскільки їх винесено на підставі результатів інвентаризації, у зв`язку з наданням позивачами недостовірних даних про залишки нафтопродуктів, де при порівнянні фактичних та звітних даних про залишки нафтопродуктів на АЗС були виявлені розбіжності. Саме надання недостовірних даних, їх перекручення було порушенням трудової дисципліни, що призвело до винесення позивачам догани. Доводи позивачів про ненадання згоди профспілкового комітету на їх звільнення не відповідають дійсності, так як 11 грудня 2019 року на засіданні профспілкового комітету було прийнято рішення про надання згоди на звільнення операторів АЗС, про що і видано накази № 75-К та № 76-К про звільнення позивачів. Оскільки суди не дослідили правову природу спірних правовідносин, неправильно застосували норми права, не з`ясували та не перевірили обставин і доказів, які мають значення для правильного вирішення справи та підтверджують вину позивачів, то їх висновки про задоволення позову є помилковими.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ТОВ «Димерське АТП» від 23 вересня 2015 року № 30-К ОСОБА_2 була прийнята на роботу оператором АЗС із строком випробування на три місяці.

Наказом ТОВ «Димерське АТП» від 25 вересня 2015 року № 31-К ОСОБА_1 була прийнята на роботу оператором АЗС із строком випробування на три місяці.

23 вересня 2015 року з метою збереження матеріальних цінностей автопідприємство ТОВ «Димерське АТП» в особі директора ОСОБА_6 з одного боку і члени колективу складу паливо-мастильних матеріалів надалі «Колектив» в особі оператора заправних колонок ОСОБА_2 уклали договір про колективну матеріальну відповідальність, згідно з пунктом 1.1 якого Колектив приймає на себе колективну повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для приймання, зберігання та видачі паливо-мастильних матеріалів водіям підприємства, а керівництво підприємства зобов`язується створити Колективу умови, необхідні для належного виконання прийнятих зобов`язань згідно цього договору.

При вибутті зі складу Колективу одного із працівників, або прийняття до Колективу нових працівників договір не переоформлюється. У цьому випадку проти підпису вибулого члена Колективу зазначається дата його вибуття, а новоприйнятий працівник підписує договір і вказує дату вступу до Колективу (пункт 1.2 договору).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що члени Колективу зобов`язані дбайливо ставиться до цінностей і вживати заходів для попередження збитків; у встановленому на підприємстві порядку вести облік, скласти і своєчасно надати звіт про рух та рештки цінностей; своєчасно повідомляти письмово та давати письмові пояснення керівництву підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження цінностей.

Відповідно до пункту 2.3 договору керівництво підприємства зобов`язане: створювати Колективу умови, необхідні для забезпечення повного збереження цінностей; своєчасно вжити для виявлення та усунення причин, що перешкоджають забезпеченню Колективом збереження цінностей, виявляти конкретних осіб, винних у нанесенні збитків, і притягати їх до встановленої законодавством відповідальності; знайомити Колектив з чинним законодавством стосовно матеріальної відповідальності за збитки завдані працівниками підприємству; забезпечувати Колективу умови, необхідні для своєчасного обліку та звітності про рух та рештки переданих йому цінностей; розглядати питання про обґрунтованість вимог членів Колективу щодо проведення інвентаризації цінностей; розглядати повідомлення членів Колективу про обставини, що загрожують зберіганню цінностей, і вживати заходів для усунення цих обставин.

Приймання цінностей ведення обліку і надання звітності про рух цінностей здійснюється у встановленому порядку керівником Колективу (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пунктів 4.1-4.3 договору підставою для притягнення членів Колективу до солідарної матеріальної відповідальності в повному обсязі є матеріальна шкода, завдана підприємству, що підтверджується інвентаризаційною відомістю.

Притягнення Колективу до матеріальної відповідальності проводиться керівництвом підприємства після проведення перевірки причин утворення збитків з урахуванням письмових пояснень, наданих членами Колективу, а в необхідних випадках також висновків відповідних спеціалістів чи експертів.

Члени Колективу звільняються від відшкодування збитків якщо збитки завдані не з їх вини або якщо будуть встановлені конкретні винуватці завданих збитків.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали вказаний договір 24 та 25 вересня 2015 року відповідно і отримали його примірник.

З доповідної записки головного бухгалтера ТОВ «Димерське АТП» ОСОБА_3 від 29 листопада 2019 року виявлено виникнення розбіжностей в залишках бухгалтерського та фактичного обліку в автозаправочних цистернах та припинення видачі пального в резервуарі № 4, оскільки в ньому закінчилось дизельне паливо.

Наказом ТОВ «Димерське АТП» від 29 листопада 2019 року № 46 у зв`язку з невідповідністю даних бухгалтерського обліку по залишкам дизельного пального та фактичними залишками після викачуванням бочок, в яких зберігається дизельне пальне, вирішено провести інвентаризацію паливо-мастильних матеріалів, що зберігаються на АЗС підприємства в присутності операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За результатами інвентаризації складено акт від 30 листопада 2019 року, згідно з яким на АЗС в присутності операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведено заміри пального в резервуарах № 2 та № 4 і зафіксовано показники лічильників, де виявлено недостачу в залишках пального.

До вказаного акту складено інвентаризаційний опис станом на 30 листопада 2019 року, протокол інвентаризаційної комісії від 30 листопада 2019 року та порівняльну відомість інвентаризації паливно-мастильних матеріалівна складі АЗС в смт Димер станом на 30 листопада 2019 року, з яких вбачається, що в резервуарі № 2 наявний надлишок дизельного палива в кількості 1 315 літрів на суму 23 779,59 грн, а в резервуарі № 4 наявна нестача дизпалива в кількості 6 570 літрів на суму 118 807,51 грн. Результат інвентаризації з урахуванням пересортиці - нестача дизельного палива в кількості 5 255 літрів на суму 95 027,92 грн без ПДВ.

Наказом ТОВ «Димерське АТП» від 29 листопада 2019 року № 47 для проведення службового розслідування щодо розгляду фактів, викладених у доповідній головного бухгалтера ОСОБА_3 від 29 листопада 2019 року, з метою об`єктивного розгляду питання утворено комісію у складі голови комісії -заступника головного бухгалтера Міняйлова В. М., членів комісії - контролера технічного стану ТЗ ОСОБА_4 та головного диспетчера ОСОБА_5 .

Як вбачається з доповідних записок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 09 грудня 2019 року, з першого кварталу 2019 року за колонкою № 4 почала накопичуватися нестача нафтопродукту, що було відображено як в щоденних, так і в зведеному звіті про рух паливно-мастильних матеріалів. З початку 2019 року з ладу вийшов Ареомерт, яким мав би здійснюватися контроль за густотою та температурою нафтопродукту, про що неодноразово повідомлявся директор ТОВ «Димерське АТП». Дизельне паливо з автоцистерн зливалося в резервуари № 2 та № 4 за вказівкою директора ОСОБА_6 без точних вимірів.

Актом проведення службового розслідування від 11 грудня 2019 року встановлено, що виходячи з результатів контрольного замірювання в резервуарі № 2, що показало фактичну кількість пального в розмірі 33 550 літрів, що суперечить даним бухгалтерського обліку, які свідчать про кількість пального в розмірі 32 235 літрів Оскільки в резервуарі № 2 пальне було викачане та переміряне лінійкою, що фактично становить (+1 315 літрів) та результатів контрольного замірювання в резервуарі № 4, що показало фактичну кількість пального в розмірі 2 026 літрів, що суперечить даним бухгалтерського обліку, які свідчать про кількість пального в розмірі 8 596 л (-6 570 літрів). Встановлено, що фактична нестача пального на підприємстві за резервуаром № 2 та резервуаром № 4 становить 5 255 літрів, оскільки вказані резервуари скріплені між собою трубою, про що свідчить ймовірне перетікання пального з резервуару № 2 до резервуару № 4. За фактом проведеної перевірки та виявленої нестачі в розмірі 5 255 літрів операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов`язано сплатити матеріальні збитки понесені підприємством в сумі 114 033,50 грн (сума збитків вказана відповідно до вартості пального по отриманим накладним від постачальника).

Наказом ТОВ «Димерське АТП» від 30 листопада 2019 року № 48 оголошено догани операторам АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального.

Також наказом від 30 листопада 2019 року № 49 позивачів було відсторонено від роботи на час проведення службового розслідування.

Наказами ТОВ «Димерське АТП» від 11 грудня 2019 року № 75-к та № 76-К операторів АЗС ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 11 грудня 2019 року звільнено із займаних посад за порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями у зв`язку із втратою довір`я з боку власника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «Димерське АТП» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

За змістом указаної норми матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища.

Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це «прийняття» і «зберігання». Особи, які безпосередньо їх обслуговують, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок з обслуговування цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Такі правові висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України викладені в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14.

Згідно з частиною третьою статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 1-5 частини першої та частиною другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

В частині третій статті 40 КЗпП України зазначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Частиною першою статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Догана є дисциплінарним заходом особистого немайнового характеру. Це стягнення полягає у негативній оцінці і засудженні поведінки працівника в трудовому колективі. Такий моральний осуд покликаний спонукати працівника надалі належно виконувати свої трудові обов`язки. Адже працівник має усвідомлювати, що в разі порушення ним трудової дисципліни після оголошення йому догани до нього роботодавцем може застосовуватися більш суворе стягнення, передбачене законодавством, зокрема звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що згідно з наказом від 30 листопада 2019 року № 46 догана оголошена позивачам у зв`язку з виявленою недостачею дизельного пального на АЗС підприємства на підставі результатів проведеної інвентаризації, однак без зазначення конкретних фактів порушення трудової дисципліни саме позивачами, без з`ясування причини накопичування недостачі дизельного палива та без доведення вини, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість та протиправність цього наказу, оскільки його винесено з порушенням вимог статей 147, 149 КЗпП України.

Крім того, в цій справі суди врахували, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2022 року у справі № 363/4337/20, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Димерське АТП» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником, так як з наявних матеріалів справи та показань свідка не встановлено, які саме винні, протиправні дії вчинили відповідачі, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, прямий причинний зв`язок між такими діями і наслідками з виявлення нестачі матеріальних цінностей. Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання щоденних звітів, в яких відображалася нестача пального, вживалися достатні заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідачів з приводу складених звітів по факту нестачі не відбиралися, службове розслідування фактично не проводилося, обставини систематичної нестачі не з`ясовувалися. Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівникам матеріальних цінностей, як це передбачено пунктом 2.3 договору про колективну матеріальну відповідальність, коли з показань самого директора ТОВ «Димерське АТП», результатів виникнення надлишку пального в резервуарі № 2, встановлено, що облік паливно-мастильних матеріалів на підприємстві здійснювався з порушенням вимог чинного законодавства України, що не відповідав загальним принципам бухгалтерського обліку та фінансової звітності (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, з обґрунтувань позову наявний лише сам факт нестачі і наявність договору про колективну матеріальну відповідальність позивачів, а всі інші обов`язкові обставини для доказування не доведено.

Оскільки відсутність протиправної поведінки позивачів, або їх винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі палива, а також причинного зв`язку між їх діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна позивачами, була встановлена рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2022 року у справі № 363/4337/20, яке набрало законної сили, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що такі обставини мають преюдиційне значення в цій справі і додатковому доказуванню не підлягають.

Крім того, встановлені в цій справі судами попередніх інстанцій обставини свідчать про те, що позивачів звільнено за вчинення дисциплінарних проступків, за які вже застосовані стягнення у вигляді доган, що вказує про подвійне притягнення їх до дисциплінарної відповідальності за одні і ті самі проступки, що є порушенням статті 61 Конституції України та статті 149 КЗпП України.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оголошення догани ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також відсторонення їх від роботи та подальше звільнення з підстав втрати довір`я проведене з порушенням вимог закону і відповідач не мав законних підстав для звільнення позивачів із займаних посад за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, що є підставою для скасування оскаржуваних наказів ТОВ «Димерське АТП», поновлення позивачів на роботі, виплати їм середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо неправильності визначеного судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 1093цс15, в постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/10031/16, від 02 червня 2021 року у справі № 592/8437/20 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович