Рішення

від 16.08.2022 по справі 369/14080/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14080/21

Провадження № 2/369/2290/22

РІШЕННЯ

Іменем України

17.08.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарях судових засідань Житар А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення успадкованого боргу,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення успадкованого боргу, у якому просить суд у рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США, звернути стягнення на майно, яке належало ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадковане ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 РНКОПП НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 РНКОПП НОМЕР_3 .

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 27 вересня 2011 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір позики.

Відповідно до укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договором позики, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 у борг грошові кошти в сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США.

Протягом 2011-2021 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 підримували ділові стосунки і взаємно володіли інформацією щодо діяльності кожного з них.

У листопаді-грудні 2020 року ОСОБА_6 , довідавшись про можливі фінансові проблеми у ОСОБА_4 , почав вимагати від останнього повернути його борг, однак ОСОБА_4 на вимогу ОСОБА_6 не повернув борг, у сумі 17 000 сімнадцять тисяч) доларів США, який виник 27 вересня 2011 року і підтверджується відповідною розпискою.

ОСОБА_4 послався на фінансові проблеми і значне погіршення стану здоров`я, а тому просив зачекати з поверненням боргу до кінця 2021 року, оскільки боргу вже і так майже 10 років зайві кілька місяців нічого не змінять.

ОСОБА_6 вирішив, що сам не зможе стягнути борг з ОСОБА_4 в примусовому порядку, а тому прийняв рішення передати право вимоги ОСОБА_1 , щоб останній самостійно вирішував коли і як стягнути борг з ОСОБА_4 ..

01 лютого 2021 року року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги до ОСОБА_4 у сумі 17 000 доларів США.

На початку лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про сплату боргу у сумі 17 000 доларів США, але останній повідомив, що не має можливості повернути борг.

Таким чином, у ОСОБА_4 виник обов`язок повернути зазначений борг на користь Позивача і Позивач вирішив у березні 2021 року подати позов з метою примусового стягнення боргу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, у зв`язку з чим позивач змушений був зупинити будь-які дії зі стягнення боргу на 6 місяців, поки спадкоємці ОСОБА_4 спадкують його борг та активи, які входять до складу спадщини.

Спадкоємцями ОСОБА_4 є його син ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 РНКОПП НОМЕР_3 , який прийняв спадщину та ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 РНКОПП НОМЕР_2 . яка теж прийняла спадщину, доказом чого є матеріали спадкової справи №67500745

Таким чином, позивач, як кредитор ОСОБА_4 має право пред`явити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як відповідачам вимоги щодо боргу їхнього батька як спадкодавця.

Таким чином, позивач має усі фактичні та юридичні підстави для звернення до суду з метою звернення стягнення на майно (майнові права), яке входить до спадкової маси і яке відповідачі успадкували після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.10.2021 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

13.12.2021року досуду надійшоввідзив відповідача ОСОБА_3 напозовну заявузі змістуякого вбачається,що відповідачне визнаєзаявлених донього позовнихвимог тапросить відмовитиу задоволенніпозову посилаючисьна те,щойому стало відомо про нібито отримання його батьком - ОСОБА_4 в борг грошових коштів від ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 в сумі 17 000,00 дол. США., після отримання позовної 27.11.2021 р.

В тексті позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 на початку лютого 2021 року звертався до ОСОБА_4 з вимогою про сплату боргу 17 000 дол. США, проте звертає увагу суду, що позивачем не надано доказів звернення чи отримання відповіді на нього.

Претензії ОСОБА_1 , які долучені до позовної заяви, які адресовані відповідачу та ОСОБА_2 до них не надходили, будь-яких повідомлень з пошти про необхідність їх отримати, не було.

Особи ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відомі, про наявність ділових відносин його батька з ними йому не відомо.

Почерк та підпис, який міститься на розписці від 27.09.2011 року зовнішніми ознаками схожі на почерк та підпис його батька, проте він не володіє спеціальними знаннями в галузі почеркознавчої експертизи методиками її проведення, а тому він не може стверджувати, що це підпис його батька.

Після дослідження змісту копії розписки доданої до позовної заяви, в ній відсутня інформація про отримання грошових коштів в борг, інформація про необхідність повернення коштів чи зобов`язання їх повернути.

В розписці зазначено (текст російською мовою): «Я, ОСОБА_4 получил от ОСОБА_7 в долг деньги в суме 17 (семнадцать тисяч долларов США - 27 сентября 2011 года». 27. 09.2011 ОСОБА_4 ».

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким, чином, у разі наявності зобов`язань за договором позики, в якому не визначено строку повернення коштів, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явлення вимоги повернути грошові кошти.

Відповідач ОСОБА_3 звертає увагу суду, що перебіг позовної давності починається від дня коли у кредитора виникає право вимоги, а дня коли вимога фактично пред`явлена чи направлена боржнику.

Грошові кошти, згідно розписки передано 27.09.2011 р., а тому за наявності зобов`язання повернути кошти (якщо кошти передано в борг), строк позовної давності починає свій перебіг від дня виникнення права пред`явити вимогу повернути грошові кошти, тобто з 27.09.2011 р. Останнім днем трирічного строку позовної давності є 27.09.2014 р.

Враховуючи вищевикладене, за наявності згідно розписки від 27.09.2011 р. зобов`язання повернути кошти (якщо кошти передано в борг), строк позовної давності сплив 27.09.2014 р., а відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Щодо заявленої вимоги про звернення стягнення на успадковане майно

Позивачем заявлено одну позовну вимогу: у рахунок боргу перед ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США, звернути стягнення на майно, яке належало ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадковане ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Оскільки він та відповідачка ОСОБА_2 не отримували претензії про сплату боргу спадкодавця, а тому у позивача відсутні докази відмови боржників від одноразового платежу, що підставою для звернення стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Відповідачка ОСОБА_2 , своїм правом на подання письмових пояснень з приводу позову або відзиву на позовну заяву не скористалась.

16 лютого 2022 року через канцелярію суду відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що перебіг позивної давності починається від дня коли у кредитора виникає право вимоги. а не дня коли вимога фактично пред`явлена чи направлена боржнику. Грошові кошти, згідно розписки передано 27.09.2011 р., а тому за наявності зобов`язання повернути кошти (якщо кошти передано в борг), строк позовної давності починає свій перебіг від дня виникнення права пред`явити вимогу повернути грошові кошти, тобто з 27.09.2011 р. Останнім днем трирічного строку позовної давності є 27.09.2014 р. На підставі вищевказаного просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав заявлених стороною у спорі про застосування позовної давності.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. До суду представник позивача адвокат Різник О.О. направив заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Відповідач ОСОБА_3 до суду направив заяву про розгляд справи у його відсутності у якій просив суд розгляд справи проводити у його відсутності, позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 27 вересня 2011 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір позики.

Відповідно до укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договором позики, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 у борг грошові кошти в сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США.

В матеріалах справи міститься копія розписки наступного змісту: ««Я, ОСОБА_4 получил от ОСОБА_7 в долг деньги в суме 17 (семнадцать тисяч долларов США - 27 сентября 2011 года». 27. 09.2011 ОСОБА_4 ».

01 лютого 2021 року року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги до ОСОБА_4 у сумі 17 000 доларів США.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .

Зі змісту надісланих на вимогу суду копії матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є відповідачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до положень ст.ст. 1216, 1217, 1218, 1220 ЦК України,спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).

За змістом ст.ст. 1222, 1223 ЦК України,спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2цього Кодексу).Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу.Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтями 1268, 1269, 1270 ЦК України встановлено, щоспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1281 ЦК України,спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановленічастинами другоюітретьою цієїстатті, позбавляється права вимоги.

За змістом ст. 1282 ЦК України,спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України,спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Правовідносини, що виникли між позикодавцем та позичальником (який помер), після його смерті трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем і спадкоємцем боржника й мають вирішуватись у порядку положень ст. 1282 ЦК України.

При розгляді справи суд встановив коло спадкоємців, а саме установив, що спадкоємцями майна померлого ОСОБА_4 є відповідачі у справі, і будь-які інші особи, відповідно до змісту копії матеріалів спадкової справи, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не звертались.

Із матеріалів справи вбачається, що у встановлені законом строки відповідачі прийняли спадщину шляхом подачі до нотаріальної контори відповідних заяв.

Щодо обсягу спадкового майна, вбачається, що померлий ОСОБА_4 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , був засновником (учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «ЮНІСТЬ» з часткою в статутному капіталі на сьогоднішній день в розмірі 29400 грн., що становить 73, 7% статутного капіталу, частка номінальною вартістю 25000 грн., що відповідає 100% у статутному капіталі, передбачені статутом юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «ЮНІСТЬ», частка номінальною вартістю 1500 грн., що відповідає 100% у статутному капіталі, передбачених статутом юридичної особи ТОВ «АРВІВАНА».

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спадкодавцю також належав на праві власності гараж, загальною площею 17, 7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , автогаражне товариство, гараж НОМЕР_5 , адреса: ГК АДРЕСА_3 та 1/4 частина квартири за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 87, 0 кв. м., земельна ділянка розташована на території Слободо-Підлісівської сільської ради, землю передано для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0, 3129 га на підставі рішення Слободо-Підлісівської сільської ради від 17.06. 1996 року за №17, земельна ділянка, площею 0, 2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер земельної ділянки 0525685500:02:007:0002, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка, площею 0, 0629 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер земельної ділянки 0525685500:02:007:0003, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка, площею 0, 0500 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради, цільове призначення: для ведення садівництва у СТ «Голубий факет», кадастровий номер земельної ділянки 3222480401:01:021:0037, автомобіль марки «VOLVO S90», реєстраційний номер НОМЕР_6 , автомобіль марки «VOLVO 740 2.3 GLE», реєстраційний номер НОМЕР_7 .

При цьому, за правовою позицією Верховного Суду, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Натомість, відповідач ОСОБА_3 , заперечуючи проти вимог позивача жодним чином не посилається на недостатність спадкового майна для погашення боргу спадкодавця обґрунтовуючи свої заперечення фактичною відсутністю боргових (позикових) зобов`язань між позивачем та його померлим дідусем.

Поряд із цим, суд об`єктивно оцінивши обсяг спадкового майна померлого, що має перейти у власність відповідача, дійшов висновку, що заявлена до стягнення позивачем сума заборгованості померлого позичальника не може перевищувати вартості спадкового майна.

У Цивільному Кодексі України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов`язань попереднього боржника, спадкодавця.

Відповідно до структури Цивільного Кодексу України у книзі першій, розділу І "Основні положення", у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Таким чином, застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення зі спадкоємців боргу спадкодавця є належним.

Стосовно наявності позикових відносин між позивачем та померлим ОСОБА_4 , суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України,за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України,договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підтвердження укладення договору позики позивачем надана копія боргової розписки.

01 лютого 2021 року року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги до ОСОБА_4 у сумі 17 000 доларів США.

Згідно ст. 1049 ЦК України,позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 6 ЦК України,сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Згідно зіст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно дост. 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідност. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід відмітити, що відповідачі маючи сумніви стосовно наявності у позивача оригіналу розписки не були позбавлені можливості скористатись наданим йому процесуальним правом, яке міститься у ч. 6 ст. 95 ЦПК України щодо звернення до суду з клопотанням про витребування оригіналу доказу, однак таким правом не скористалися та з відповідним клопотанням до суду не зверталися.

Оцінюючи заперечення відповідача стосовно суперечливості розписки, не підтвердження факту отримання грошей, відсутності чітко зафіксованої суми боргу, відсутності визначення інформації про повернення коштів чи зобов`язання їх повернути, суд зазначає наступне.

Зважаючи на вік позичальника при написанні ним розписки, суд об`єктивно допускає можливість допущення ним у тексті розписки пунктуаційних та граматичних помилок, недописок тексту, які однак не мають суттєвого значення.

Отже, розпискою підтверджується отримання коштів у борг, їх розмір та валюта отримання, розмір та валюта повернення коштів, а також строк до якого ці кошти мають бути повернені.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідачів основного боргу спадкодавця за борговою розпискою у сумі 17 000,00 доларів США.

При цьому, суд враховує, що відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої палати Верховного Суду в справі №373/2054/16-ц від 16.01.2018 року,тлумаченняЦивільного кодексудозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Велика палата прийшла до висновку, що стягувачеві має бути перерахована сума коштів в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

Стосовно вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 1050 ЦК України,якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України,боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказані норми передбачають відповідальність для самої сторони боргового зобов`язання (позичальника), який порушив термін повернення коштів, однак позичальник помер до закінчення терміну повернення коштів.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року по справі №645/3265/13-ц вказано, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що ПАТ "УкрСиббанк" вправі вимагати з відповідачів стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за кредитом та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

При цьому, до дня своєї смерті, ОСОБА_4 мав обов`язок з повернення коштів у сумі 17 000,00 доларів США.

Таким чином, позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом стягнення з відповідачів основної суми боргу за договором позики у розмірі 17 000,00 доларів США.

З приводу строків позовної давності судом встановлено наступне.

16 лютого 2022 року через канцелярію суду відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про застосування строків позовної давності.

На підставі вищевказаного просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав заявлених стороною у спорі про застосування позовної давності.

Проте, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, виходячи з наступного.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Ураховуючи наведене, судом встановлено те, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору відступлення прав вимоги набув право вимоги за договором позики.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях252,255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частинами третьою, четвертоюстатті 267 ЦК Українипередбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Строк повернення позичених грошових коштів сторони не визначили, датою укладення договору позики є 27 вересня 2011 року, датою укладення договору про відступлення прав вимоги є 01 лютого 2021 року, тому, з 02 лютого 2021 року почався перебіг трирічного строку позовної давності.

Звернувшись з цим позовом 07.10. 2021 року, позивач не пропустив трирічний строк позовної давності, тому суд відхиляє заяву відповідача про відмову в позові з підстав спливу строку позовної давності.

Ураховуючи положення ст.ст. 133, 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4530, 00 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 6, 526, 530, 610, 612, 625, 627, 1050, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1226, 1268, 1269, 1270, 1281. 1282, 1296 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення успадкованого боргу задовольнити.

У рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США, звернути стягнення на майно, яке належало ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадковане ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 РНКОПП НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 РНКОПП НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2265 (дві тисячі двісті шістдесят п`ять) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2265 (дві тисячі двісті шістдесят п`ять) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення судудо Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженняна рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя Т.В. Дубас