Ухвала

від 25.10.2022 по справі 2-67/11

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-67/11

Провадження № 4-с/522/86/22

У Х В А Л А

25 жовтня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судових засідань Тофан Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в місті Одеси скаргу ОСОБА_1 на дії начальника Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахута Дмитра Вікторовича, за участю стягувача ТОВ «Кей Колект»,

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2022 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії Начальника Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахута Дмитра Вікторовича, за участю стягувача ТОВ «Кей Колект».

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року у справі №2-67/11 задоволено позов ТОВ Кей Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договір про надання кредиту. З метою виконання вказаного рішення суду, Приморським районним судом міста Одеси 21.08.2014 року видано виконавчий лист №2-67/11 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» грошової суми у розмірі 1758321, 28 грн. Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одеса Головного управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження №46955806 з примусового виконання вказаного рішення суду. З метою виконання вимог виконавчого документа постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015 року в межах виконавчого провадження № 46955806 накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно та оголошено заборону на його відчуження. 08.12.2015 року зазначене виконавче провадження було завершено з підстав п. 2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2011 року) про що винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. В даний час зазначене виконавче провадження було знищено за строками зберігання, однак виконавецьне зняв арешт, накладений з метою виконання виконавчого документу.

05.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області (надалі Відділ) з заявою про надання інформації за вищевказаним виконавчим провадженням та скасування арешту накладеного постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015. Листом Відділу від 06.09.2022 року № 27087, який отримано 07.09.2022 року, за підписом начальника відділу Плахути Д.В. повідомлено вищевказані обставини та зазначено, що наразі відсутня можливість надати копії постанов та інших матеріалів вищевказаного виконавчого провадження з огляду на їх знищення за строками зберігання. Крім того, вказаним листом відмовлено у скасуванні арешту накладеного вказаною постановою державного виконавця з огляду на відсутність підстав для скасування передбачених ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження».

Зазначає, що вищевказане рішення суду було постановлено щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в забезпечення виконання зобов`язань за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 про що укладено Іпотечний договір від 17.05.2007 року та Договір про внесення змін №1 від 06.04.2009 до Іпотечного договору від 17.05.2007. Разом із цим, поза межами виконавчого провадження, 14.12.2015 кредитором ТОВ «Кей Колект», який є стягувачем у зазначеному виконавчому провадженні, було звернуто стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки згідно іпотечного договору укладеного 23 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Рєка Л.А. за реєстровим номером 8551, що в свою чергу призвело до недійсності наступних вимог кредитора (іпотекодержателя) до боржника щодо виконання основного зобов`язання. Оскільки заборгованість фактично було погашено у повному обсязі, а вимоги стягувача у виконавчому провадженні з цього моменту стали недійсними, правових підстав не знімати арешти з його майна у органу ДВС не було, а тому, на думку заявника, ігнорування його заяви є бездіяльністю з боку такого органу, що перешкоджає йому здійснювати свої права власника.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати бездіяльність начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області Плахути Дмитра Вікторовича, що полягає у не знятті арешту з його майна, накладеного у виконавчому провадженні № 46955806 протиправною та зобов`язати начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області зняти арешт з майна ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 20 вересня 2022 року відкрито провадження по справі.

20 жовтня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області, який просив у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити. У вказаному відзиві зазначено, що на думку начальника другого Київського відділу ДВС у місті Одесі, у нього відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 з огляду на приписи п.2 ст.47 та ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 2013 року).

24 жовтня 2022 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив на скаргу. Також ОСОБА_1 надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності.

Відповідно до положень ст. 450 ЦПК України, для розгляду справ даної категорії передбачені стислі строки. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За таких підстав суд розглядає справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, враховуючи, що їх не явка не перешкоджає розгляду справи.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до Договору про надання споживчого кредиту № 11082232000 від 23.11.2006 р. та Додаткової угоди № 1 від 03.02.2009 до Договору про надання споживчого кредиту № 11082232000 від 23.11.2006 АКІБ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в сумі 135 250,00 (сто тридцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США строком з 23 листопада 2006 року по 23 листопада 2031 року.

Відповідно до змін до установчих документів, які зареєстровані у Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 18.12.2009, здійснених на виконання вимогЗакону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 за № 514-УІ, АКІБ «УкрСиббанк» надалі іменоване Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», скорочено АТ «УкрСиббанк».

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 11082232000 від 23.11.2006 ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладено Іпотечний договір від 23.11.2006 року, Договір про внесення змін до Іпотечного договору від 17.05.2007 року та Договір про внесення змін № 2 від 06.04.2009 року до Іпотечного договору від 23.11.2006 року.

Згідно з Договором про надання споживчого кредиту № 11154877000 від 17.05.2007 та Додатковою угодою № 1 від 03.02.2009 р. до Договору про надання споживчого кредиту № 11154877000 від 17.05.2007 АКІБ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в сумі 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США строком з 17 травня 2007 р. по 17 травня 2027 р.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 11154877000 від 17.05.2007 р. ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 про що укладено Іпотечний договір від 17.05.2007року та Договір про внесення змін №1 від 06.04.2009 до Іпотечного договору від 17.05.2007.

13.02.2012 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» був укладений договір факторингу № 2 прав вимог за кредитами, за зобовязанням яке виникло на підставі Договору про надання споживчого кредиту № 11082232000 від 23.11.2006 та за договором про надання споживчого кредиту № 11154877000 від 17.05.2007.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 у справі №2-67/11 задоволено позов ТОВ Кей Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту.

З метою виконання вказаного рішення суду, Приморським районним судом міста Одеси 21.08.2014 видано виконавчий лист №2-67/11 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» грошової суми у розмірі 1758321, 28 грн.

Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одеса Головного управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження №46955806 з примусового виконання вказаного рішення суду.

З метою виконання вимог виконавчого документа постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015 року в межах виконавчого провадження № 46955806 накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно та оголошено заборону на його відчуження.

08.12.2015 року зазначене виконавче провадження було завершено з підстав п. 2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2011 року) про що винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

14.12.2015 року ТОВ «Кей Колект» було звернуто стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки згідно іпотечного договору укладеного 23 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Рєка Л.А. за реєстровим номером 8551.

Зазначене зокрема підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.09.2022 №309903508, ноторіально посвідченою заявою ТОВ «Кей Колект» від 23.09.2015 №835/01-16 посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А.А., роздруківками електронної копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.12.2015 №27072508, яке прийняте державним реєстратором Кобелєвою А.М., роздруківкою витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.12.2015 №49816012.

Як було зазначено вище, вказаний іпотечний договір забезпечував виконання зобов`язань ОСОБА_1 (позичальника) за кредитними договорами № 11082232000 від 23.11.2006 та № 11154877000 від 17.05.2007 щодо стягнення заборгованості за якими було прийнято заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 у справі №2-67/11.

05.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області (надалі Відділ) з заявою про надання інформації за вищевказаним виконавчим провадженням та скасування арешту накладеного постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015.

Листом Відділу від 06.09.2022 року № 27087, який отримано заявником 07.09.2022 року, за підписом начальника відділу Плахути Д.В. повідомлено вищевказані обставини та зазначено, що наразі відсутня можливість надати копії постанов та інших матеріалів вищевказаного виконавчого провадження з огляду на їх знищення за строками зберігання.

Крім того, вказаним листом відмовлено у скасуванні арешту накладеного вказаною постановою державного виконавця з огляду на відсутність підстав для скасування передбачених ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Частиною 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»(у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державноївиконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Враховуючи викладене суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставістатті 47 Закону України «Про виконавче провадження»(у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні №46955806 на стадії його завершення під час повернення виконавчих документів стягувачу 2015 році.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 05 вересня 2022 року про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин,стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження»(у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Ураховуючи викладене, суд не погоджується з доводи викладені у відзиві начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі на дану скаргу в цій частині.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначенихстаттею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Згідно частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент звернення стягнення), після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов) виконавчий лист від 21.08.2014 №2-67/11 в рамках виконання якого було накладено спірний арешт міг бути поданий до виконання лише протягом року, тобто строк для пред`явлення його для виконання сплинув більше 7 років тому.

Наслідком завершення позасудового врегулювання є недійсність наступних вимог кредитора (іпотекодержателя) до боржника щодо виконання основного зобов`язання.

Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки.

Таким чином, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем (кредитором) права власності на нього, кредитор втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов`язання за рахунок одного виду забезпечення основного зобов`язання цим боржником.

Враховуючи наведене, після звернення стягнення ТОВ «Кей Колект» на предмет іпотеки (квартиру) в позасудовому порядку - наступні вимоги стягувача за основним зобов`язаннями (кредитними договорами № 11082232000 від 23.11.2006 та № 11154877000 від 17.05.2007) є недійсними, в тому числі вони не можуть бути реалізовані в рамках виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 у справі №2-67/11.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

Разом із тим, слід зауважити, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, накладення арешту на об`єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) розпорядження належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

У даній правовій ситуації відмова в знятті арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 46955806 унеможливлює у подальшому здійснення належного захисту його майнових прав, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

При цьому слід врахувати те, що наявність протягом тривалого часу (майже 7 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного суд вважає, що не зняття ДВС арешту з майна боржника у спірному виконавчому провадженні саме за вищевикладених обставин є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин та враховуючи врегулювання спірних правовідносин у позасудовому порядку, недійсність подальших вимог стягувача за законом, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника - бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Вищевказана правова позиція узгоджується із висновками викладеними у постановах Верховного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).

Суд звертає увагу, що начальником Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області до суду поданий відзив в порядку ст.178 ЦПК України, яка визначає порядок подачі відзиву відповідачем в рамках позовного правадження.

Слід зауважити, що судом розглядається скарга на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, який не є позовним провадженням, а відтак відзив на позовну заяву в данному випадку не є належним процесуальним документом, який може подаватись в рамках розгляду даної скарги.

Разом із цим, судом надана оцінка доводам викладеним начальником Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі у вказаному документі.

Відповідно до приписів ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст. ст.261, 448-451 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії начальника Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахута Дмитра Вікторовича, за участю стягувача ТОВ «Кей Колект» - задовольнити.

Визнати бездіяльність начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області Плахути Дмитра Вікторовича, що полягає у не знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного у виконавчому провадженні № 46955806 протиправною.

Зобов`язати начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області Плахуту Дмитра Вікторовича зняти арешт з майна ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , який накладений у виконавчому провадженні № 46955806, а саме обтяження:

номер запису про обтяження: 11490733, дата та час державної реєстрації: від 06.10.2015 року 16:14:33, вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова про зняття арешту з майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: ВП № 46955806, виданий 25.09.2015 року, видавник: ОСОБА_3 , Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області; обтяжувач: Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , опис предмета обтяження: на все нерухоме майно.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Л. М. Чернявська