Постанова

від 08.02.2023 по справі 2-67/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4030/23

Справа № 2-67/11

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Воронцова Л. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Воронцової Л.П. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенко П.Я.,

Полікарпової О.М.

за участю секретаря: Кузьміч Г.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу начальника Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахута Дмитра Вікторовича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2022 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахута Дмитра Вікторовича, за участю стягувача ТОВ «Кей Колект»,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в обґрунтування якої зазначає, що згідно з договором про надання споживчого кредиту No 11082232000 від 23.11.2006 р. та додатковою угодою № 1 від 03.02.2009 до договору про надання споживчого кредиту N° 11082232000 від 23.11.2006 року АКІБ «УкрСиббанк» надав йому кредит (грошові кошти) в сумі 135 250,00 (сто тридцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США строком з 23 листопада 2006 року по 23 листопада 2031 року.

B забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11082232000 віл 23.11.2006 він передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладено іпотечний договір від 23.11.2006 року, договір про внесення змін до іпотечного договору від 17.05.2007 року та договір про внесення змін N° 2 від 06.04.2009 року до Іпотечного договору від 23.11.2006 року.

Згідно з договором про надання споживчого кредиту No 11154877000 від 17.05.2007 та додатковою угодою No 1 від 03.02.2009 р. до договору про надання споживчого кредиту No 11154877000 від 17.05.2007 АКІБ «УкрСиббанк» надав йому кредит (грошові кошти) в сумі 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США 00 центів строком з 17 травня 2007 р. по 17 травня 2027 року. B забезпечення виконання зобов`язань зазначеного кредитного договору

він передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 про що укладено іпотечний договір від 17.05.2007року та договір про внесення змін № l від 06.04.2009 до Іпотечного договору від 17.05.2007.

АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» 13.02.2012 року уклали договір факторингу N° 2 прав вимог за кредитами, за зобов`язаннями, які виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту N° 11082232000 від 23.11.2006 та за договором про надання споживчого кредиту N° 11154877000 від 17.05.2007 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року у справі №2-67/11 задоволено позов ТОВ Кей Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами про надання кредиту.

З метою виконання вказаного рішення суду, Приморським районним судом міста Одеси 21.08.2014 року видано виконавчий лист №2-67/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» грошової суми у розмірі 1 758 321, 28 грн. Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одеса Головного управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження №46955806 з примусового виконання вказаного рішення суду.

З метою виконання вимог виконавчого документа постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015 року в межах виконавчого провадження № 46955806 накладено арешт на все належне йому нерухоме майно та оголошено заборону на його відчуження. 08.12.2015 року зазначене виконавче провадження було завершено з підстав п. 2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2011 року) про що винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

В даний час зазначене виконавче провадження знищено за строками зберігання, однак виконавець не зняв арешт, накладений з метою виконання виконавчого документу.

05 вересня 2022 року він звернувся до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області (надалі Відділ) з заявою про надання інформації за вищевказаним виконавчим провадженням та скасування арешту накладеного постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015.

Листом Відділу від 06.09.2022 року № 27087, який отримано ним 07.09.2022 року, за підписом начальника відділу Плахути Д.В. повідомлено вищевказані обставини та зазначено, що наразі відсутня можливість надати копії постанов та інших матеріалів вищевказаного виконавчого провадження з огляду на їх знищення за строками зберігання та відмовлено у скасуванні арешту його майна накладеного постановою державного виконавця з огляду на відсутність підстав для скасування передбачених ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження».

Рішення суду, яке перебувало на примусовому виконанні було постановлено щодо стягнення з нього заборгованості за кредитними договорами, в забезпечення виконання зобов`язань за якими він передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладено Іпотечний договір від 17.05.2007 року та Договір про внесення змін №1 від 06.04.2009 до Іпотечного договору від 17.05.2007. Разом із цим, поза межами виконавчого провадження, 14.12.2015 кредитором ТОВ «Кей Колект», який є стягувачем у зазначеному виконавчому провадженні, було звернуто стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки згідно іпотечного договору укладеного 23 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ним, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Рєка Л.А. за реєстровим номером 8551, що в свою чергу призвело до недійсності наступних вимог кредитора (іпотекодержателя) до боржника щодо виконання основного зобов`язання.

Оскільки заборгованість за кредитом фактично була погашена у повному обсязі, вимоги стягувача у виконавчому провадженні з цього моменту стали недійсними, правових підстав не знімати арешти з його майна у органу ДВС не було, тому, ігнорування його заяви є бездіяльністю з боку такого органу, що перешкоджає йому здійснювати свої права власника.

Просив визнати бездіяльність начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області Плахути Дмитра Вікторовича, що полягає у не знятті арешту з його майна, накладеного у виконавчому провадженні № 46955806 протиправною та зобов`язати начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області зняти арешт з його майна.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2022 року скаргу задоволено.

Визнано бездіяльність начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області Плахути Дмитра Вікторовича, що полягає у не знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 46955806 протиправною.

Зобов`язано начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області Плахуту Дмитра Вікторовича зняти арешт з майна ОСОБА_1 , який накладений у виконавчому провадженні № 46955806, а саме обтяження: номер запису про обтяження: 11490733, дата та час державної реєстрації: від 06.10.2015 року 16:14:33, вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова про зняття арешту з майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: ВП № 46955806, виданий 25.09.2015 року, видавник: ОСОБА_3 , Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області; обтяжувач: Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , опис предмета обтяження: на все нерухоме майно.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, начальник Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахута Д.В. подав апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначив, що воно є незаконним, необґрунтованим, таким що підлягає скасуванню.

Зазначав, що на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувало виконавче провадження № 46955806 з примусового виконання виконавчого листа N° 2-67/11 виданого 21.08.2014 року Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 1 758 321, 28 грн. на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».

В ході проведення виконавчих дій, а також з метою виконання вимог вищезазначеного виконавчого документа, державним виконавцем було винесено постанову N° 46955806, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.09.2015 р., якою накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .

Зазначене вище виконавче провадження N° 46955806 було завершено на підставі п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2013 року), про що винесено постанову від 08.12.2015, про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Звертає увагу суду, на те, що у Відділі, починаючи з моменту завершення виконавчого провадження тобто з 14.12.2015 р. та до моменту звернення ОСОБА_1 до Відділу з заявою від 05.09.2022 р., про зняття арешту з вищевказаного майна, відсутня буд-яка інформація, яка б підтверджувала фактичне виконання вимог заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 по справі N° 2-67/11, а також відсутня інформація про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Поряд з цим, судом було зазначено, що спір виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні No 46955806 на стадії його завершення під час повернення виконавчого документа стягувачу у 2015 році, а спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 05.09.2022 р., про зняття арешту у зв`язку з виконанням виконавчого документа поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

Скаржник посилається на положення ст. ст. 50, 59 Закону України «Про виконавче провадження», які містять вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна боржника.

Зазначає, що державним виконавцем при виконанні виконавчого провадження № 46955806 з примусового виконання виконавчого листа No 2-67/11 виданого 21.08.2014 р. Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 1 758 321, 28 грн. на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», було накладено арешт на все нерухоме майно постановою ВП 46955806, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.09.2015 року відносно боржника ОСОБА_1 , яка не суперечить вимогам закону та відповідна постанова винесена в порядку та у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції 2013 року).

Крім того, орган державної виконавчої служби, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції) не містить прямого обов`язку державного виконавця зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 на момент його звернення до відділу, тому відсутня протиправна бездіяльність органу державної виконавчої служби.

Просить скасувати судове рішення, постановити нове, яким скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходив.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з`явилися, про дату і час, місце розгляду справи були належним чином повідомлені, тому колегія суддів вважає можливим справу розглядати у відсутність сторін, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи, відповіднодо договорупро наданняспоживчого кредиту№ 11082232000від 23.11.2006року та додатковоїугоди №1від 03.02.2009року АКІБ«УкрСиббанк» надав ОСОБА_1 кредит (грошовікошти)в сумі135250,00(стотридцять п`ятьтисяч двістіп`ятдесят)доларів СШАстроком з23листопада 2006року по23листопада 2031року.(а.с.24-36)

23 листопада 2006 року між ОСОБА_1 (іпотекодавець) і АКІБ УкрСиббанк (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір та договір про внесення змін № 2 від 06.04.2009 року до зазначеного договору, відповідно до якого ОСОБА_1 , в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11082232000 від 23.11.2006 року передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 60-66, 67-70)

Згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11154877000 від 17.05.2007 та додатковою угодою № 1 від 03.02.2009 р. до договору про надання споживчого кредиту № 11154877000 від 17.05.2007року АКІБ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в сумі 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США строком з 17 травня 2007 р. по 17 травня 2027 року. (а.с. 37-50)

17 травня 2007 року між ОСОБА_1 (іпотекодавець) і АКІБ УкрСиббанк (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір та договір про внесення змін №1 від 06.04.2009 року № 2176 до зазначеного договору, відповідно до якого ОСОБА_1 , в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11154877000 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 про (а.с. 51- 55, 58-59)

Відповідно дозмін доустановчих документів,які зареєстрованіу Державномуреєстрі юридичнихосіб тафізичних осіб-підприємців18.12.2009року,здійснених навиконання вимогЗакону України«Про акціонернітовариства» від17.09.2008року за№ 514-УІ,АКІБ «УкрСиббанк»надалі іменованеПублічне акціонернетовариство «УкрСиббанк»,скорочено АТ«УкрСиббанк».

13 лютого 2012 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладений договір факторингу № 2 права вимоги за кредитами за зобов`язаннями, які виникли на підставі договорів про надання споживчого кредиту № 11082232000 від 23.11.2006 та № 11154877000 від 17.05.2007 року. (а.с. 77)

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 у справі №2-67/11 задоволено позов ТОВ Кей Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту.

З метою виконання вказаного рішення суду, Приморським районним судом міста Одеси 21.08.2014 видано виконавчий лист №2-67/11 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» грошової суми у розмірі 1 758 321, 28 грн.

Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одеса Головного управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження №46955806 з примусового виконання вказаного рішення суду.

З метою виконання вимог виконавчого документа постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015 року в межах виконавчого провадження № 46955806 накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно та оголошено заборону на його відчуження.

08 грудня 2015 року зазначене виконавче провадження було завершено з підстав п. 2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2011 року) про що винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

14 грудня 2015 року ТОВ «Кей Колект» було звернуто стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки згідно іпотечного договору укладеного 23 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Рєка Л.А. за реєстровим номером 8551.

Зазначене зокрема підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.09.2022 №309903508, ноторіально посвідченою заявою ТОВ «Кей Колект» від 23.09.2015 №835/01-16 посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А.А., роздруківками електронної копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.12.2015 №27072508, яке прийняте державним реєстратором Кобелєвою А.М., роздруківкою витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.12.2015 №49816012.

Іпотечний договір забезпечував виконання зобов`язань ОСОБА_1 (позичальника) за кредитними договорами № 11082232000 від 23.11.2006 та № 11154877000 від 17.05.2007 щодо стягнення заборгованості за якими було прийнято заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 у справі №2-67/11.

05 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області (надалі Відділ) з заявою про надання інформації за вищевказаним виконавчим провадженням та скасування арешту накладеного постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015. (а.с. 79)

Із листа Відділу від 06 вересня 2022 року № 27087 за підписом начальника відділу Плахути Д.В. вбачається, що з метою виконання вимог виконавчого документа постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25.09.2015 року в межах виконавчого провадження № 46955806 накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно та оголошено заборону на його відчуження. 08.12.2015 року зазначене виконавче провадження було завершено з підстав п. 2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2011 року), про що винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. ВП 46955806 передано до архіву, яке за строками зберігання знищено відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року №2274/5 «Про затвердження Порядку роботу з документами в органах державної виконавчої служби», Положень порядку з діловодства в органах державної виконавчої служби, у зв`язку з чим надати копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим провадженням 46955806 від 25.09.2015 року не представляється можливим. (а.с. 80)

Відповідно до довідки, наданої ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ вих. №31/01/2023/733588_733589/1 від 31.01.2023 року станом на 31.01.2023 року зобов`язання ОСОБА_1 по Договору про надання споживчого кредиту № 11082232000 від 23.11.2006 року та по Договору про надання споживчого кредиту № 11154877000 від 17.05.2007 року припинені. ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ не має жодних майнових або матеріальних претензій до ОСОБА_1 .

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 . Суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи врегулювання спірних правовідносин у позасудовому порядку, недійсність подальших вимог стягувача за законом, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника - бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Колегія суддів погоджується з висновком суду з наступних підстав.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів)боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом

1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у справі, що переглядається, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державними виконавцями, які здійснювали виконавчі дії увиконавчому провадженні № 46955806 на стадії їх завершення під час повернення виконавчих документів стягувачу.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 05 вересня 2022 року про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин,стаття50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини, на що суд першої інстанції вірно звернув увагу.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Крім того, колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому суд безпідставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 7 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні, саме за обставинами цієї справи, є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Апеляційний судвважає,що посиланняу апеляційнійскарзі нанесплату боржникомвиконавчого зборупо вказанимвиконавчим провадженнямне єпідставою дляскасування оскаржуваногосудового рішення,оскільки такихаргументів усуді першої інстанціїДВС ненаводила івідповідних доказівне надавала. Крім того, у матеріалах справи відсутні дані, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника.

За таких обставин та враховуючи виконання боржником виконавчого документу поза межами виконавчого провадження, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, висновок суду першої інстанції про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим. Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі

№ 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі

№ 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищезазначене колегія суддів дійшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу начальника Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахута Дмитра Вікторовича залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.П. Воронцова

Судді : П.Я. Ігнатенко

О.М. Полікарпова