Постанова

від 27.10.2022 по справі 344/1350/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/1350/21

Провадження № 22-ц/4808/771/22

Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Працун В.В.,

з участю апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Косар М.Є., представника відповідача Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Бойчук І.І., представника третьої особи релігійної громади «Різдва Христового» Івано-Франківської єпархії УПЦ с. Підпечери Приймака І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - релігійна громада «Різдва Христового» Івано-Франківської єпархії УПЦ с. Підпечери, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Івано-Франківська міська рада, про право на приватизацію квартири державного житлового фонду та зобов`язання здійснити приватизацію квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Гриньків Д.В. 28 квітня 2022 року, повний текст якого складено 03 травня 2022 року,

в с т а н о в и в :

У січні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради про визнання права на приватизацію, зобов`язання здійснити приватизацію.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вони є наймачами квартири АДРЕСА_1 , де зареєстровані та проживають більше 30 років.

Дане житло надано ОСОБА_1 рішенням Підпечерівської сільської ради за №21 від 26.03.1987р. як вчителю Підпечерівської сільської восьмирічної школи, в порядку забезпечення першочергового права на одержання житлового приміщення.

17.02.2020р. та 31.08.2020р. ними подано відповідачу заяву про передачу у спільну сумісну власність займаної квартири, за результатами розгляду яких отримали відмову в приватизації житла через відсутність ордера про надання житлової площі.

11.12.2020р. подано заяву та документи, необхідні для прийняття рішення про надання дозволу на приватизацію квартири, однак відповідачем повторно відмовлено в приватизації житла на підставі наявності рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.05.2015.

Вважають, що такі відмови не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Крім того, зазначили, що іншого житла ні в користуванні, ні у власності вони не мають, житлових чеків не використали, займане житло не є аварійним, службовим чи відомчим житловим фондом, до цього часу перебуває на балансі Підпечерівської сільської ради. Жодних документальних доказів належності цілого будинку по АДРЕСА_2 немає і передача займаної ними квартири у власність не порушує прав релігійної організації.

Інших підстав для відмови у прийнятті рішення про приватизацію немає, а відтак просили позов задовольнити (а.с.1-5,том.1).

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.142-150,том.2).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу, у якій посилаються на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянти вказують, що станом на час надання їм спірного житла рішенням Підпечерської сільської ради від 26.03.1987 року №21 будинок по АДРЕСА_2 перебував у віданні Підпечерської сільської ради, в зв`язку з реорганізацією якої 24 січня 2020 року переданий у комунальну власність Івано-Франківської міської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради, тобто був і по даний час є державним житловим фондом.

Суд безпідставно взяв до уваги при вирішенні даного спору договір, укладений між Тисменицьким виконавчим комітетом та громадянами с. Підпечери, вважаючи його дійсним та не скасованим, не з`ясувавши його правову природу відповідно до діючого на той час законодавства, та необґрунтовано вважав, що договір стосується займаного ними житла.

Стосовно змісту договору апелянти звертають увагу на відсутність адреси місця знаходження молитовної будівлі, так і приміщення для житла, не значиться будь-яких ідентифікуючих ознак (прощі, розміру, поверховості) цих споруд, знаходження їх в одній будівлі чи окремими спорудами. Будинок не є дерев`яним, не був і не є пристосованим для релігійним потреб, тому прив`язка цього договору до спірного житла є голослівною. Висновок суду в цій частині ґрунтується на припущеннях і з таких підстав цей договір не може бути взятий до уваги.

На час укладення договору (04.01.1991 року) ніякої передачі спірного приміщення впродовж 31 року ні громадянам, що складали УАПЦ, ні іншій релігійній громаді не проводилось і не могло проводитись, так як ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений в праві користування інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, висновок суду про порушене майнове право УАПЦ с. Підпечери на спірну квартиру та її розташування в будинку, переданому релігійній громаді УАПЦ с.Підпечери є незаконним та необґрунтованим з наступних підстав: предмет договору від 04.01.1991 року не стосується спірного жилого приміщення (будинку); договір є неукладеним, оскільки не встановлено фактичної передачі будівлі чи житла за відповідним актом-приймання-передачі; стосується релігійної організації УАПЦ, яка є ліквідованою, при цьому, не є суб`єктом спірних правовідносин; залучена судом третя особа релігійна громада «Різдва Христового» Івано-Франківської єпархії УПЦ с.Підпечери не підтвердила належними доказами, що вона володіє правами на предмет спору, зокрема, на спірне житлове приміщення і що є реально порушеними; ухвала ВССУ від 08.07.2015 року у справі №352/222/14-2, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, не містить встановлених судом преюдиційних фактів в розумінні ст.82 ЦПК України.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.157-163, том.2).

Представник Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу.

Вказує, що позивачі неодноразово звертались до Івано-Франківської міської ради, як до органу приватизації, через Центр надання адміністративних послуг із заявою з приводу приватизації квартири АДРЕСА_1 .

В переліку документів для послуги «Виготовлення свідоцтва на право власності на житло» зазначено, що необхідна копія ордеру на житлове приміщення або рішення МВК про надання дозволу на передачу житлового приміщення (кімнати) в гуртожитку у власність громадян (відповідно до п.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).

Всупереч вимогам Положення про Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 11.12.2020 року №311-2, позивачі не надали необхідні документи, зокрема копію ордера та/або договору житлового найму на спірну квартиру, як єдину підставу для вселення, у зв`язку з чим їм відмовлено у приватизації вказаної квартири. Існує тільки одне рішення про виділення житла, де зазначено відремонтувати стару школу, однак відсутнє будь-яке рішення, яке закріплює спірну квартиру за ОСОБА_1 .

Крім того, в оскаржуваному рішенні Тисменицького районного суду досліджено чинний договір, укладений між Тисменицьким районним виконавчим комітетом та громадянами с.Підпечери, що утворили релігійну громаду УАПЦ, який посвідчує наявність в УАПЦ с.Підпечери майнового права на спірне житлове приміщення та встановлено, що квартира, на які позивачі просять надати право на приватизацію, розташована у будинку, переданому релігійній громаді УАПЦ с.Підпечери.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У судове засідання не з`явився представник третьої особи - Івано-Франківської міської ради, про причини неявки суд не повідомлено, хоча про день місце та час розгляду справи юридична особа повідомлена належним чином шляхом направлення кореспонденції електронною поштою.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за відсутності представника третьої особи Івано-Франківської міської ради.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Косар М.Є., представника відповідача Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Бойчук І.І., представника третьої особи релігійної громади «Різдва Христового» Івано-Франківської єпархії УПЦ с. Підпечери Приймака І.І., суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до архівного витягу з протоколу №3 Підпечерівської сільської Ради народних депутатів Тисменицького району від 26.03.1987 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про виділення їй житла, виконком сільської Ради народних депутатів вирішив надати ОСОБА_1 житло в старій школі, відремонтувавши її і виділити їй там одну квартиру (а.с.8 т.1).

Згідно довідок, виданих Івано-Франківською міською об`єднаною територіальною громадою за №509 від 31.08.2020р. та ЦНАП м. Івано-Франківськ за №14696 від 31.08.2020 ОСОБА_1 (заявник), ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_3 (онука) зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.10, 11 т.1).

На а.с.17-18 том.1 наявний технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа якої 93,6 м.кв., житлова 61,0 м. кв.

17 лютого 2020, 31 серпня 2020 та 11 грудня 2020 позивач зверталась до органу приватизації з метою оформлення передачі в приватну власність житлового приміщення (а.с.19-21 т.1).

Згідно відповіді Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 було відмовлено в приватизації квартири у зв`язку з розбіжностями в адресі, ненаданням ордера про надання жилої площі чи копії договору найму жилої площі та наявністю рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.02.2015 (а.с.23-25 т.1).

З довідки ПАТ «Державний ощадний банк України» від 14.02.2020 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 включені в списки громадян на отримання приватизаційних паперів під №443 та №444. Житлові чеки на приватизацію житла за даною адресою не використовувались. Виписки знаходяться в установі Ощадбанку ТВБВ № (а.с.26, том.1).

Відомості із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно свідчать про те, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстровано (а.с.28, том 1).

На а.с.30-32, том 1 наявна інвентаризаційна справа АДРЕСА_4 .

11 грудня 2020 року затверджено положення про Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради (а.с.77-82, том.1).

Відповідно до п.2.37 Положення про Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради в переліку основних завдань є здійснення приватизації квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках,кімнат у комунальних квартирах в порядку, визначеному законодавством України, яке регулює дану сферу. Формування списків, додаткових списків громадян України, які мають право на одержання приватизаційних паперів на подання їх у встановленому законодавством порядку на затвердження.

В книзі «Церковний інвентар» за 1926 рік вказано, що приналежністю церкви є парафіяльний дім 1900 року забудови, який складається з шести кімнат (а.с.146-148, том1).

Як вбачається із довідки від 04 квітня 1947 року, під №198 зареєстрована приходська громада «Рождества Христова», яка знаходиться в с.Підпечери Станіславського району з пред`явленням цій громаді в користування церви дерев`яної та житлового будинку та господарських будівель, що знаходяться в с.Підпечери. В 1948 році парафіяльний будинок, що належав церковній громаді, забраний для потреб школи і до 1985 року використовувався як навчальні класи сільської школи (а.с.149, том.1).

Відповідно до договору між УАПЦ с. Підпечери Тисменицького району та райвиконкомом Тисменицького району від 29.12.1990 виконавчий комітет передає, а громадяни приймають в безоплатне користування дерев`яне молитовне приміщення в с. Підпечери, яке служить для проживання (а.с.150 т.1).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, за громадою УАПЦ 13.03.2006 року зареєстровано право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення Підпечерівської сільської ради від 19 березня 2004 року «Про передачу у власність однокімнатної квартири» (а.с. 197-198 т.1).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованого 07.02.2020 року, квартира за адресою АДРЕСА_5 є колективною власністю релігійної громади УАПЦ на підставі права власності , б/н, 13.03.2006 року (а.с.28-29, том.1).

З відповіді Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 31.05.2021 року №128/24-13/17в, станом на 2021 на балансі Департаменту будинок АДРЕСА_2 не перебуває, оскільки відповідно до Положення про Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, Департамент не є управителем житлового фонду та до його повноважень такі функції з надання послуг,як утримання майна будинків і прибудинкових територій не належить. Івано-Франківською міською радою не приймалось рішення про визнання будинку непридатним (аварійним) для проживання. Однак, факт аварійності встановлено рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.02.2015 року, тому відповідно до ст.82 ЦПК України дану обставину недоцільно досліджувати (а.с.154-155, том.1).

Згідно відповіді Державного архіву Івано-Франківської області від 27.05.2021 року за №Г-9/06-07, у документах Тисменицької районної ради народних депутатів за 1991 рік відомостей про передачу у користування дерев`яної церкви с.Підпечери та приміщень під житло за адресою АДРЕСА_3 не виявлено (а.с.173, том.1).

Рішенням Івано-Франківської міської ради (36 сесія) від 24.01.2020 року затверджено передавальний акт Підпечерівської сільської ради, яка реорганізовується шляхом приєднання до Івано-Франківської міської ради. Ухвалено вважати прийнятим у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради усе комунальне майно, яке знаходиться на території Підпечерівської сільської ради. Передано зазначене майно (а.с.175, 224-225, том 1).

Рішенням Івано-Франківської міської ради «Про перейменування комунального підприємства та припинення комунальних підприємств «Івано-Франківської міської ради» від 28.01.2021 року №50-4 вирішено припинити КП «Дирекція замовника» (код ЄДРПОУ 36321958 шляхом приєднання його до КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» Івано-Франківської міської ради. Встановлено, що КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» Івано-Франківської міської ради є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків КП «Теплий дім» Івано-Франківської міської ради та КП «Дирекція замовника» (п.4 та 8).

З відповіді КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» від 07.07.2021 року акт приймання-передачі будинку АДРЕСА_5 не підписано та будь-яка технічна документація на даний будинок у підприємства відсутня (а.с.226-227,том.1).

З відповіді виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради будинок АДРЕСА_4 ще у 2004 році рішенням соціально-побутової комісії Підпечерівської сільської ради було визнано аварійним (проведено оглядове обстеження стін будинку,підлоги та покрівлі даху) (а.с.78, том.2).

Згідно технічного висновку щодо технічного стану житлового будинку, складеного на замовлення ОСОБА_1 , несучі конструкції фундаментів, стін, перегородок, покриття над поверхом знаходиться у задовільному стані. Житловий будинок потребує зовнішнього опорядження фасадів. Загальний технічний стан конструкцій житлового будинку придатний до нормальної експлуатації, можна оцінити як задовільний,відповідає характеристикам індивідуального житлового будинку (а.с.85-117, том.2).

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з положень ст. ст. 7, 9 ЖК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, встановивши, що квартира, на яку позивачі просять надати право на приватизацію, розташована у будинку, переданому релігійній громаді УАПЦ с. Підпечери, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

При цьому суд зазначив, що договір, укладений між Тисменицьким районним виконавчим комітетом та громадянами с. Підпечери, що утворили релігійну громаду УАПЦ, посвідчує наявність у УАПЦ с. Підпечери майнового права, яке є значно ширшим від права власності, та його наявність унеможливлює надання позивачам права на приватизацію, оскільки порушує право очікування на дане житлове приміщення третьої особи та нівелює вищевказаний договір.

З такими висновками апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.

Згідно ст.47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 3 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності", об`єктом управління державної власності є, зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після їх ліквідації підприємств та організацій.

Згідно ст. 7 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності"Фонд державного майна України відповідно до законодавства приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

Згідно ст.2 ЗУ "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998 року №147/98-ВР, який визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність їхніх територіальних громад передачі підлягають обєкти житлового фонду, гуртожитки та інші об`єкти соціальної інфраструктури, у тому числі, навчальні заклади, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управління державних підприємств, установ, організацій (далі-підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Відповідно до ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЖК Української РСР жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.

Частиною першою статті 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

У ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 48 ЖК України громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Статтею 61 ЖК Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини першої статті 58 ЖК Української РСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане громадянину жиле приміщення.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

За своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, встановлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у його правомірному користуванні.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц провадження №14-165цс18.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» умовою безоплатної передачі наймачеві та членам його сім`ї квартири (будинку), що підлягає приватизації, є відповідність загальної площі квартири (будинку) нормі, передбаченій абзацом другим частини першої статті 3 Закону (пункт 1 частини першої); якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (частина друга); якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима (частина третя). Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім`ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків).

Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири(будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Наведене кореспондується з Житловим кодексом Української РСР (далі - ЖК УРСР), згідно з нормами статті 48 якого жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України, при цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки (частина перша); при передачі громадянами житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі (частина друга); громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства (частина третя).

Системний аналіз наведених положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ЖК УРСР дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і, відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п. 13 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року за №396 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 року за №109/17404), приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься, зокрема, ненадання особою необхідних документів для приватизації, перелік яких наведено в пункті 18 Положення.

Згідно із п. 17 Положення, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Згідно з пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Відповідно до пункту 20 зазначеного Положення, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, що бажає скористатися таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

У ч. 10 ст. 8 Закону №2482-XII закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним (ч. 2 ст. 2 Закону №2482-XII).

Ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Відповідно до ст. 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Набуття квартири у приватну власність пов`язане із майновим правом у контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини поняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (котрі ґрунтуються на законодавчих нормах) на набуття права володіння, користування, розпорядження. Такі сподівання виникли у позивачів з моменту надання їм житла в користування.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, в рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (п. 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії та інші проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109).

В даній справі між фізичною особою (суб`єктом приватного права) та виконавчими органами органу місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень як суб`єктом публічного права), що представляє та реалізує свої повноваження власника майна державного житлового фонду, виник житловий приватно-правовий спір, пов`язаний із реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на володіння, користування, розпорядження жилим приміщенням, його приватизацію, цивільних прав, порушення котрих пов`язане із позбавленням їх володільців можливості здійснити (реалізувати) свої права повністю чи частково.

Спір у даній справі виник з приводу відмови органу приватизації, відповідно вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в оформлені права власності позивачів на квартиру АДРЕСА_1 об`єднаної територіальної громади, яка перебуває у господарському віданні Івано-Франківської міської ради.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися у квартиру АДРЕСА_1 у встановленому житловим законодавством порядку, на підставі рішення виконавчого комітету Підпечерівської сільської ради народних депутатів Тисменицького району №21 від 26 березня 1987 року, проживають у цьому житлі постійно, зареєстрували за адресою розташування цього житла своє постійне місце проживання, тому набули право користування цим житлом.

Відповідачем визнано призначення та характеристики спірного приміщення як житлового, оскільки рішенням Підпечерівської сільської ради народних депутатів Тисменицького району від 26.03.1987 року вирішено надати ОСОБА_1 житло в старій школі (виділивши одну квартиру). За усіма обставинами справи, суд першої інстанції мав виходити з того, що зазначене приміщення використовувалося як житло для постійного проживання позивача та членів її сім`ї.

Щодо викладених у відзиві на апеляційну скаргу посилань третьої особи - парафіяльної ради Релігійної громади «Різдва Христового» Івано-Франківської єпархії Української православної церкви с. Підпечери про те, що спірне житлове приміщення збудоване церковною громадою за пожертви парафіян в 1900 році для задоволення потреба громади та дане приміщення використовувалось тимчасово як навчальні класи до 1985 року, тому у громади церкви право на церковну резиденцію існувало задовго до вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру, було передано у користування релігійній громаді органом місцевого самоврядування у 1990 році на підставі договору не приймаються до уваги, оскільки квартира АДРЕСА_6 , яка надана ОСОБА_1 для проживання у цьому приміщенні на день укладення договору між УАПЦ с. Підпечери Тисменицького району та райвиконкомом Тисменицького району від 29.12.1990р. не була вільною, тому ця квартира не могла бути передана у користування іншій особі. У подальшому у власність релігійній громаді органом місцевого самоврядування передана лише одна (інша) квартира у цьому будинку під АДРЕСА_2 , тому права на квартиру АДРЕСА_6 релігійна громада не має.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2015 року не встановлені жодні преюдиційні обставини для цієї справи, оскільки судом не оцінювалися докази по справі, а у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із незалученням до участі в справі релігійної громади.

Позивачі вселилися у житло на законних підставах і правомірно ним користуються та звертаючись до органу приватизації ними додано до заяви про приватизацію нерухомого майна усі необхідні документи.

Доводи відповідача про те, що позивач вселився у спірне житлове приміщення без дотримання встановленого законодавством порядку, а саме за відсутністю ордера, є безпідставними, оскільки положеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що право на приватизацію залежить від факту постійного проживання в квартирі та не передбачено, що за відсутності ордера (договору найму) громадяни не мають права на приватизацію.

При цьому, суд зауважує, що ордер на житлове приміщення надає право на вселення до цього приміщення, а тому сама по собі його відсутність станом на час розгляду справи не дає підстав для висновку про самовільне зайняття спірного приміщення чи відсутність права на приватизацію квартири.

Згідно довідок ПАТ «Ощадбанк» від 14.02.2020 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 включені в списки громадян на отримання приватизаційних паперів під №444 за адресою : с. Підпечари. Житлові чеки на приватизацію житла за даною адресою не використовувались (а.с.26, 27 том 1).

Із рішень уповноважених органів встановлено, що позивачі вселились у спірну квартиру на підставі рішення Підпечерівської сільської ради від 26.03.1987 року, з того часу постійно в ній проживають, зареєстровані у квартирі, чим підтверджується факт постійного користування квартирою АДРЕСА_1 . Іншого житла ні в користуванні, ні у власності не мають, житлових чеків не використали.

Позивачі мають право користування квартирою, проживають у ній постійно, згадане приміщення є жилим, не відноситься до службових, а тому воно підлягає приватизації, оскільки належить на праві власності державі в особі Івано-Франківської міської ради.

Виходячи з аналізу Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням, і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму містить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року N 396.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї та займані приміщення, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і зареєстровані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Отже, законодавство пов`язує право осіб на приватизацію не лише з фактом їхньої реєстрації в спірній квартирі (будинку), яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а з їхнім правом на житло та фактом проживання у спірній квартирі (будинку).

Позивачі тривалий час зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , відповідно до наданих документів своїм правом на приватизацію не скористалися, тому вони на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають право на приватизацію приміщення, в якому проживають.

Отже, відмова органу приватизації користувачам житлового приміщення у приватизації займаної ними квартири є безпідставною і незаконною та порушує їхні права на житло.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що наймач житлового приміщення державного житлового фонду разом з членами його сім`ї набув право на його отримання у власність у порядку приватизації.

З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши вищенаведені положення законодавства, дійшов висновку про те, що порушене право позивачів на приватизацію житла, в якому вони проживають, зареєстровані та яким користується на законних підставах з 1987 року, підлягає захисту.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 надано в порядку першочергового права на одержання житлового приміщення за діючим на той час законодавством, як вчителю Підпечерівської сільської восьмирічної школи, де остання працювала до виходу на пенсію, а ОСОБА_2 продовжує працювати вчителем молодших класів, в спірній квартирі вони разом із членами своєї сім`ї зареєстровані і вже тривалий час проживають (понад 34 роки), використовуючи приміщення, як житло, право на безоплатну приватизацію житла ними не використано, іншого житла не мають, тому на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають право на приватизацію квартири, в якій проживають. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог позивачів.

Рішенням Івано-Франківської міської ради (36 сесія) від 24.01.2020 року затверджено передавальний акт Підпечерівської сільської ради, яка реорганізовується шляхом приєднання до Івано-Франківської міської ради та передано у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради усе комунальне майно, яке знаходиться на території Підпечерівської сільської ради (а.с.175, 224-225, том 1).

Тобто, квартиру АДРЕСА_1 об`єднаної територіальної громади було включено до переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської ради. Отже, спірне житлове приміщення перебуває на балансі Івано-Франківської міської ради.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню та ухваленням нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору релігійна громада «Різдва Христового» Івано-Франківської єпархії УПЦ с. Підпечери, Івано-Франківська міська рада, про право на приватизацію квартири державного житлового фонду та зобов`язання здійснити приватизацію квартири, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 та членами її сім`ї ОСОБА_1 і неповнолітньою ОСОБА_3 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 безоплатно з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Зобов`язати Департамент житлового господарства Івано-Франківської міської ради як орган приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_2 та членами її сім`ї ОСОБА_1 і неповнолітньою ОСОБА_3 приватизацію квартири АДРЕСА_1 безоплатно з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В.Василишин

В.Д.Фединяк

Повний текст постанови складено 15 листопада 2022 року.