Ухвала

від 22.11.2022 по справі 948/753/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 948/753/21

провадження № 61-11365ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у справі за позовом Виконавчого комітету Машівської селищної ради Полтавської області (органу опіки та піклування) в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Виконавчий комітет Машівської селищної ради Полтавської області (органу опіки та піклування) звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; позбавити ОСОБА_4 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_2 ; стягнути з відповідачів аліменти в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав стосовно його малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Попереджено ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання її малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановлено Органу опіки і піклування виконкому Машівської селищної ради поставити на контроль виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 щодо виховання її малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відібрати малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав від матері ОСОБА_1 та передати їх під опіку органу опіки та піклування. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на їх особистий рахунок у відділенні Державного ощадного банку України, починаючи з 28 вересня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на його особистий рахунок у відділенні Державного ощадного банку України, починаючи з 28 вересня 2021 і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року - без змін.

11 листопада 2022 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовної вимоги Виконавчого комітету Машівської селищної ради Полтавської області (органу опіки та піклування) про відібрання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від їх матері та передачі їх органу опіки і піклування, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, посилаючись на те, що вона отримала копію оскаржуваної постанови апеляційного суду 12 жовтня 2022 року. На підтвердження вказаної обставини заявник надала копію супровідного листа Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року № 948/753/21/23616/2022 з відміткою її представника - адвоката Тарана Р. П. про отримання копії оскаржуваної постанови 12 жовтня 2022 року.

Клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, а також наданий заявником доказ отримання її представником копії оскаржуваної постанови апеляційного суду, за відсутності в розпорядженні Верховного Суду доказів, які спростовували б зазначені заявником обставини отримання нею копії оскаржуваного судового рішення апеляційного суду 12 жовтня 2022 року, свідчать про поважність причин пропуску вказаного строку та наявність підстав для його поновлення. Тому клопотання ОСОБА_1 необхідно задовольнити. При цьому Верховний Суд врахував закріплені в частині третій статті 2 ЦПК України основні засади (принципи) цивільного судочинства, а саме верховенство права та забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

ОСОБА_1 також подала до Верховного Суду клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання касаційної скарги в цій справі, мотивоване тим, що її майновий стан не дозволяє їй навіть частково сплатити судовий збір. В неї відсутні доходи за минулий календарний рік, що підтверджується випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу, форма ОК-7), сформованою 24 січня 2022 року, а також - відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, сформованими станом на 31 грудня 2021 року. Крім цього, в межах цієї справи фактично вирішується питання збереження сім`ї.

Клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналіз змісту статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Враховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин, з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону (частина дев`ята статті 10 ЦПК України) до іншої сторони спору.

На підтвердження свого майнового стану ОСОБА_1 надала виписку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу, форма ОК-7), сформовану 24 січня 2022 року, а також - відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, сформовані станом на 31 грудня 2021 року, згідно з якими у ОСОБА_1 відсутні доходи за 2021 рік.

Доводи клопотання ОСОБА_1 , з урахуванням відсутності в неї доходів за 2021 рік, дають підстави для висновку про необхідність задоволення її клопотання та звільнення її від сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 816 грн (2 270 х 0,4 х 200 %).

Разом з тим касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов`язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).

Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить наведених підстав касаційного оскарження судових рішень.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Виходячи з наведеного, заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій вказати передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також навести належне обґрунтування цієї (цих) підстави (підстав) з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки.

Керуючись статтями 136, 185, 390, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук