Постанова

від 09.11.2022 по справі 910/4389/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2022 р. Справа№ 910/4389/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідачів: 1. не з`явився;

2. Косянчук Л.Г. (в залі суду);

від третіх осіб: 1. не з`явився;

2. Решетило Р.Г. (в залі суду);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022, повний текст рішення складено 16.02.2021

у справі № 910/4389/21 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг"

до Комунального підприємства "Київблагоустрій",

Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вістекс-Компані",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнуво"

відповідачів - Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

про зобов`язання відновити зруйновану нежитлову будівлю

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вістекс-Компані", в якому просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.10.2021) зобов`язати відповідачів відновити становище зруйнованої нежитлової будівлі по вул. Братиславській, 26-Д у м. Києві та здійснити відновлювальні роботи по нежитловій будівлі за рахунок власних коштів.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" зазначає, що Комунальним підприємством "Київблагоустрій" за дорученням Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища (після перейменування - Департамент міського благоустрою) було протиправно знесено належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі (літ. А) по вул. Братиславській, 26Д, у м. Києві.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариства з обмеженою відповідальністю "Вістекс-Компані" про зобов`язання відновити зруйновану нежитлову будівлю, відмовлено повністю. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг".

Рішення мотивоване тим, що суд, перевіривши правові підстави набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, прийшов до висновку, що вказаний об`єкт в установленому законодавством порядку не був прийнятий в експлуатацію, позивачем не було відведено земельну ділянку для будівництва на ній об`єкту нерухомого майна - будівлі, в той час як наявні в матеріалах справи докази свідчать, що ЗАТ "Укрінтерторг", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінтерторг", набуло у користування торговий павільйон та в подальшому позивачем було самовільно (без одержання дозволу на виконання будівельних робіт) здійснено будівництво спірного об`єкту нерухомого майна. Оскільки спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, то позивач не набув право власності на нежитлову будівлю, а відтак відсутні підстави захисту права власності ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" шляхом зобов`язання відповідачів відновити об`єкт нерухомого майна за власний рахунок. Крім того, суд звертає увагу позивача, що оскільки ним не було набуто право власності на нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, та подано державному реєстратору недостовірні документи на підтвердження зворотного, права ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" на спірне нерухоме майно не захищаються приписами ст. 41 Конституції України, Цивільного кодексу України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" не набуто права власності в розумінні національного законодавства на спірне нерухоме майно, а також у нього не могло виникнути правомірних очікувань набути таке майно у власність у майбутньому. До того ж, наведені приписи законодавства передбачають захист саме добросовісного власника майна, в той час як ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" не може бути визнане таким в силу встановлених у даній справі обставин. Відтак, ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" відповідно до частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України може вважатися власниками матеріалів і обладнання, які використовують в процесі будівництва. Саме в контексті наявних прав на матеріали та обладнання позивач може виступати суб`єктом захисту права власності, порушеного внаслідок встановлених судовими рішеннями у справі № 826/2960/18 неправомірних дій.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений з поважної причини строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Розглядати справу у судовому засіданні з обов`язковим повідомленням учасників справи.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що в матеріалах справи відсутнє жодне рішення судів, або іншого органу державної влади про скасування права власності, визнання незаконною державну реєстрацію, або визнання об`єкта нерухомого майна самочинним будівництвом, натомість суд першої інстанції без заявленого зустрічного позову відповідачами або третьою особою та/або інших осіб, в порушення норм матеріального і процесуального права вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовна заява стосувалась не визнання прва власності на будівлю за позивачами, що б вимагало від суду встановлення підстав на якій особа набула таке право, а відновлення становища зруйнованої нежитлової будівлі по вул. Братиславській 26Д у м. Києві, яка була зруйнована в результаті незаконних дій відповідачів та державна реєстрація у визначеному законом порядку не скасована. Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Скаржник, з посиланням на ст. 328 ЦК України, не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що можливість захисту права власності шляхом зобов`язання відповідачів відбудувати демонтоване майно напряму залежить від встановлення факту набуття позивачем права власності на таке майно та характер такого майна (його статус, площі, плану приміщень, комунікацій, тощо) і без встановлення факту набуття позивачем права власності саме на нежитлову будівлю площею 220,8 кв.м по вул. Братиславській, 26Д у м. Києві є неможливим встановлення факту порушення такого права відповідачами та відповідно зобов`язання відповідачів усунути порушення шляхом відбудови такого майна.

Скаржник зазначає про те, що ним у законний спосіб набуто право власності на новостворене ним майно (будівлю, що є предметом судового розгляду), здійснив та завершив будівництво (за договором про спільну діяльність № 20/07 від 20.07.1996 та акту введення в експлуатацію), ввів його в експлуатацію, і на даний час має правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності позивача на даний об`єкт нерухомості, і надані позивачем суду докази, які на думку скаржника, були проігноровані судом першої інстанції, беззаперечно свідчать про те, що знесене відповідачами майно є його власністю.

На думку скаржника, судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно із нормою матеріального права державою підтверджено статус споруди по вул. Братиславській 23Д саме як об`єкт нерухомого майна. З моменту реєстрації (28.12.2015) відповідачі та будь-які інші особи не спростували презумпцію визнання державної реєстрації об`єкту нерухомого майна. На момент протиправних дій відповідачів (даний факт встановлений судом і не потребує доказування) позивач у встановленому законом порядку набув права власності на спірне нежитлове приміщення, оскільки мав місце факт створення відповідного об`єкта нерухомості шляхом завершення його будівництва та прийняття в експлуатацію в установленому законом порядку. Крім того, за весь час існування споруди по вул. Братиславська 26Д не було заперечень із боку власника земельної ділянки щодо розміщення збудованої будівлі на цій земельній ділянці та жодним рішенням за весь час будівництва не доведено порушень прав і законних інтересів інших осіб внаслідок будівництва та не встановленого факту вчинення позивачем дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав власнику земельної ділянки. Також відсутні рішення щодо незаконного розміщення будівлі та законність його реєстрації. Зважаючи на викладене, знесення збудованої будівлі по вул. Братиславській 23Д це є непропорційне втручання у мирне володіння відповідачем своїм майном.

Скаржник зазначає, що Господарський суд міста Києва не звернув уваги та не надав оцінки обставинам, згідно із нормами чинного на той час законодавства (ЗК України в редакції 18.12.1990 № 561-ХІІ та нормативно-правовим актам).

Скаржник вважає, що якби позивач самостійно, без дозвільних документів збудував будівлю, зацікавлені особи мали право звернутись за захистом своїх порушених прав з 1996р., а саме: звернутись до суду про розірвання договору оренди, вивільнення забудованої земельної ділянки із зобов`язанням привести її до первинного стану шляхом знесення, начебто самовільного будівництва, натомість рішень судів на момент розгляду та ухвалення рішення не існує.

Скаржник зазначає про те, що на виконання рішення Київської міської ради № 825/825 від 21.07.2016, яким позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу на вул. Братиславській 26Д, позивачами розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і згідно із витягом з ДЗК про земельну ділянку їй було присвоєно кадастровий номер 8000000000:62:029:0073 та зареєстровано і внесено відомості до реєстру 12.10.2017. Питання надання в оренду земельної ділянки саме для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі торгівельного призначення пройшло земельну комісію, на якій розглядався проект та було прийнято рішення винести питання на сесію Київської міської ради та підтримати його. При наданні земельної ділянки позивачу зазначалася адреса: перетин вул. Братиславська та Ш.Алейхема, пізніше, при оформлені ордеру, було зазначено ділянку як вул. Братиславська, 26, в 1998 в акті про введення в експлуатацію було зазначено адресу Братиславська, 26.

На думку скаржника, суд не звернув увагу, що в акті введення в експлуатацію, ордері і свідоцтві зазначено саме площу 220,8 кв.м, а не 230,1 кв.м.

Скаржник наголошує на тому, що матеріали справи не містять жодного рішення виконавчого комітету про самовільне будівництво споруди по вул. Братиславська, 26Д в м. Києві, а також відсутнє рішення про знесення самовільного будівництва за цією є самою адресою.

Також на думку скаржника, суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідачами у таблиці, що є невід`ємною частиною доручення на стр. 2 в переліку об`єктів під номером 2 зазначено саме споруда, а не павільйон, що вже суперечить викладеному в рішенні, крім того, судом проігноровано та не досліджено доказ наявний в матеріалах справи, а саме лист від 29.02.2000 № 043-499, виданого директору ТОВ "Арнуво" згідно із яким, Головним управлінням контролю за благоустроєм міста (КМДА) зазначалось, що будівництво торгового комплексу у складі павільйонів по вул. Братиславській 26, відповідно до розпорядження міськдержадміністрації від 26.02.1998 № 400 споруджена будівля не відноситься до споруд, які відносяться до малих архітектурних форм. Крім того, у листі зазначено про те, що головне управління контролю за благоустроєм міста підтверджує, що вами було отримано ордер № 96130018 на право виконання будівельних робіт, оформленого на підставі наданої дозвільної та проектної документації, в тому числі дозволу Управління державного архітектурно-будівельного контролю від 27.08.1996 № 191-ВТ.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу та письмових пояснень

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 залишити без змін, вказав на те, що рішенням адміністративного суду у справі № 826/2960/18 не досліджувались на не встановлювались обставини набуття ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" у власність спірного майна - нежитлової будівлі "А", площею 220,8 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26Д, а також не надавалась правова оцінка правомірності такого набуття. Додатком до рішення Київської міської ради № 97/9154 від 28.02.2013 "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві", визначено перелік власників ТС, з якими у 2012р. відповідно до рішення Київської міської ради від 26.02.2012 № 2/7339 "Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в ТС" укладено договори про сплату пайової участі (внеску) серед яких міститься інформація про ТОВ "Компанія "Укрінтерторг", як власника тимчасових споруд, розміщених біля житлового будинку по вул. Братиславській, 26 у м. Києві. Факт розташування позивачем за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 26 малих архітектурних форм підтверджується договорами № 03938-18/9 від 08.12.2017, № 03780-109 від 14.12.2017 про сплату пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою площею 30 кв.м кожний.

Другий відповідач вказує на те, що скаржник посилається на витяг № 260340027 від 07.06.2018 з Державного реєстру речових прав та видане за наслідками проведеної державної реєстрації прав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, як на підставу набуття права власності, проте, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Так, державному реєстратору не було надано акту прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26Д, в той час як акт № 22 від 20 чи 28 січня 1998 є видозміненим та фактично підтверджує введення в експлуатацію іншого об`єкту, який розташовувався поруч із торговим павільйоном, наданим у користування позивачу згідно із розпорядженням Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва № 308 від 21.03.1997. При цьому, державний реєстратор наділений правом лише формально перевіряти обсяг документів, поданих для державної реєстрації прав, натомість не уповноважений оцінювати дані документи, з точки зору дійсності/недійсності.

Другий відповідач зазначає про те, що позивачем не надано доказів надання Київською міською радою ЗАТ "Укрінтерторг" земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 26Д для будівництва спірного приміщення, яке згідно із актом від 20.01.1998 введено в експлуатацію, натомість листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.05.2018 № 05702333-9873 було повідомлено, що Київська міська рада не приймала рішення про передачу ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" земельної ділянки під експлуатацію нерухомого майна. Також другий відповідач зазначає про те, що право власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу положень законодавства та приписів частини 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного та не підтверджує того, що у спірних правовідносинах держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" права власності на спірне самочинне будівництво як нерухоме майно.

Перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив щодо наведених скаржником обставин та правових підстав апеляційної скарги, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги такими, що не підлягають задоволенню, вказав на те, що фактичні обставини, встановлені рішенням у справі № 826/2960/18 щодо статусу спірної споруди, не можуть розглядатися як преюдиційне, у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України при вирішенні даного судового спору.

Перший відповідач вказує на те, що ототожнювати факт набуття права власності з фактом його реєстрації, а тим більше тлумачити факт реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.

Перший відповідач вважає, що суд першої інстанції, з метою повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, перевіривши правові підстави набуття позивачем права власності не нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 26Д, обґрунтовано та правомірно прийшов до висновку, що вказаний об`єкт в установленому законодавством порядку не був прийнятий в експлуатацію, позивачем не було відведено земельну ділянку для будівництва на ній об`єкту нерухомого майна - будівлі, в той час як наявні в матеріалах справи докази свідчать, що ЗАТ "Укрінтерторг", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінтерторг", набуло у користування торговий павільйон та в подальшому позивачем було самовільно (без одержання дозволу на виконання будівельних робіт) здійснено будівництво спірного об`єкту нерухомого майна. Доказів правомірності зайняття позивачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 26Д та відведення її у встановленому законом порядку під будівництво матеріли справи не містять, натомість доводи сторони позивача спростовуються відомостями наявними в акті приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20 чи 28 січня 1998р. (який був поданий державному реєстратору) де зазначено, що землекористувачем спірної земельної ділянки є ТОВ "Арнуво" на підставі договору тимчасового користування землею № 3-13 від 26.07.1997 і розпоряджень Ватутінської РДА міста Києва № 234-236 від 21.05.1997, № 702 від 25.07.1996, № 542 від 15.05.1994.

Перший відповідач зазначає, що позивач лише з 2016р. почав здійснювати ініціювання в одержанні земельної ділянки у користування, оскільки клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Братиславській, 26 в оренду на 5 років було подано позивачем 05.02.2016, при цьому доказів затвердження вказаного проекту землеустрою, укладення договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації його прав позивач суду не надав, тобто, з наведеного вище вбачається, що позивач, лише після спливу майже двадцяти років вирішив отримати у користування земельну ділянку на якій знаходилось його майно, що говорить про те, що будівництво такого майна здійснювалось по факту на земельній ділянці, якою позивач користувався без належних на те підстав, тобто було здійснено самочинне будівництво.

Також перший відповідач звертає увагу на те, що в акті приймання-передачі до відповідно договору від 22.01.1998 (додаток до договору про сумісну діяльність) площа переданого приміщення складає 220,8 кв.м, а у складному ЗАТ "Укрінтерторг" та ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" акті прийому-передачі майна № 1 від "__".02.2002 - 230,06 кв.м, при цьому, матеріали справи не містять жодних доказів проведення погодження із органами державної влади та місцевого самоврядування реконструкції чи будівництва на спірному об`єкті у проміжок часу з січня 1998р. по лютий 2002р., в той час як збільшення площі об`єкта могло мати місце виключно за наслідками виконання будівельних робіт, які підлягають погодженню із органами державної влади та місцевого самоврядування. Окрім того, долучений позивачем до позовної заяви примірник акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20.01.1998 є відмінним від наявного в матеріалах реєстраційної справи акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20 чи 28 січня 1998р. (в останньому міститься виправлення дати складання такого акту з 28 числа на 20), однак, це не єдині відмінності у вказаних примірниках акту.

Враховуючи те, що позивачем не було набуто право власності не нежитлову будівлю "А" та подано державному реєстратору недостовірні документи на підтвердження зворотного, права позивача на спірне нерухоме майно не захищаються приписами ст. 41 Конституції України, Цивільного кодексу України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивачем не набуто право власності в розумінні національного законодавства на спірне нерухоме майно, а також у нього не могло виникнути правомірних очікувань набути таке майно у власність у майбутньому, до того ж, наведені приписи законодавства передбачають захист саме добросовісного власника майна, в той час як позивач, не може бути визнаний таким в силу встановлених у даній справі обставин.

КП "Київтранспарксервіс" у письмових поясненнях просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 без змін, зазначив про те, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її виконує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки. Таблицею № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629, якою визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтраспарксервіс", передбачено, що за Підприємством закріплено паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, Деснянський район, ріг вул. Братиславська та вул. Шолом-Алейхема, на 130 машиномісць, загальною площею 3 250,00 кв.м, таким чином, на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, а також, на таких земельних ділянках заборонено розміщення/будівництво будь-яких будівель. Отже, КП "Київтранспарксервіс" правомірно користується паркувальним майданчиком за адресою: м. Київ, Деснянський район, ріг вул. Братиславська та вул. Шолом-Алейхема на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" зі змінами та доповненнями.

Згідно із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.12.2015, долученого до позовної заяви, за позивачем зареєстрована нежитлова будівля, загальною площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26Д, однак, позивач є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою розташування паркувального майданчика, який закріплений за КП "Київтранспарксервіс" на підставі рішення Київської міської ради від 21.11.2017 № 505/3512, отже, останній здійснює господарську діяльність на паркувальних майданчиках, які визначені рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків та зборів в м. Києві".

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/4389/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21. Призначено справу № 910/4389/21 до розгляду у судовому засіданні 23.06.2022.

На підставі ст.ст. 202, 216 ГПК України, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2022 та 08.09.2022 розгляд справи № 910/4389/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 відкладався на 08.09.2022 та 09.11.2022, відповідно.

03.11.2022 другим відповідачем до Північного апеляційного господарського суду подано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

В подальшому, 08.11.2022 від другого відповідача до суду надійшло клопотання, в якому просив не розглядати подане 03.11.2022 клопотання про відкладення розгляду справи за апеляційною скаргою ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 призначене на 09.11.2022 о 10:00.

09.11.2022 позивачем через електронну пошту подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Гайдай Я.Ю. перебуває на лікарняному.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки до клопотання позивача не надано відповідних доказів на підтвердження зазначеної у ньому обставини, тому клопотання є необґрунтованим.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи і якщо позивач вважав, що його позиція може бути додатково обґрунтована, він не був позбавлений права направити свої аргументи разом із клопотанням у письмових заявах.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" створення електронного документа завершується накладенням електронного підпису. Електронний підпис використовується для ідентифікації автора електронного документа.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (за умови додержання встановлених вимог до підпису і сертифікатів). Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Отриманий відповідно до закону електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) та використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

У випадку надходження на електронну адресу суду документу без електронного цифрового підпису його автора, такий документ не має юридичної сили, підстави для обліку, обробки та реєстрації такого документа відсутні.

Натомість клопотання, подане представником позивача, не містить електронного цифрового підпису.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/4389/21 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представники позивача, першого відповідача та третьої особи-1 у судове засідання 09.11.2022 не з`явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.

Представники другого відповідача та третьої особи-2 у судовому засіданні 09.11.2022 заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 755/9169/18 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що він є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі (літ. "А") по вул. Братиславській, буд. 26-Д у місті Києві, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" було надано витяг № 260340027 від 07.06.2018 з Державного реєстру речових прав та видане за наслідками проведеної державної реєстрації прав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д (індексний номер свідоцтва 51081606 від 28.12.2015).

Старшим інспектором Комунального підприємства "Київблагоустрій" винесено припис №1619619 від 30.11.2016, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" запропоновано усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення ТС МАФ в термін до 3-х днів, в разі відсутності ПДД - демонтувати власними силами та відновити благоустрій.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" припису № 1619619 від 30.11.2016 Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради винесено доручення № 064-9353 від 11.09.2017, згідно якого доручено вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зазначених у таблиці. Під № 2 у таблиці зазначено об`єкт по вул. Братиславська, 26, споруда, ТОВ "Компанія "Укрінтерторг".

Вказаний об`єкт був демонтований КП "Київблагоустрій", завантажений на транспортний засіб виконавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вістекс-Компані" та відправлений на майданчик тимчасового складування та зберігання безхазяйного майна, що підтверджується актом демонтажу № 03-81/ВК від 03.02.2018.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019, у справі № 826/2960/18 визнано протиправним та скасовано доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 064-9353 від 11.09.2017; визнано протиправними дії Комунального підприємства "Київблагоустрій" щодо демонтажу нежитлової будівлі (літера "А"), яка розташована у м. Києві, по вул. Братиславській, 26-Д.

Судові рішення у справі № 826/2960/18 обґрунтовані тим, що прийняте рішення про виконання чи невиконання позивачем вимог припису № 1619619 від 30.11.2016, і, відповідно, про демонтаж належної позивачу споруди прийнято в порушення принципу пропорційності, без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення, оскільки ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" не було повідомлено про результати розгляду поданого ним пакету документів (про достатність чи недостатність поданих ним документів) на виконання припису № 1619619 від 30.11.2016.

Крім того, судами у судових рішеннях у справі № 826/2960/18 зазначено, що якщо право власності позивача на об`єкт нерухомого майна було зареєстровано з порушенням чинного законодавства, це може бути підставою для його оскарження у встановленому законодавством порядку, а доводи відповідачів щодо того, що демонтоване майно є тимчасовою спорудою, тому не може бути об`єктом нерухомого майна, адміністративні суди зазначили, що статус вказаної споруди саме як об`єкту нерухомого майна, відповідачі, а також будь-які інші особи можуть спростувати виключно в судовому порядку.

Тобто, в межах справи № 826/2960/18 встановлено порушення процедури винесення та виконання доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради № 064-9353 від 11.09.2017.

Отже, адміністративними судами в межах справи № 826/2960/18 не досліджувались та не встановлювались обставини набуття ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" у власність спірного майна - нежитлової будівлі "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, а також не надавалась правова оцінка правомірності такого набуття.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду 03.07.2018 у справі №917/1345/17, пункт 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Спір у справі № 910/4389/18 виник у зв`язку з тим, що позивач, посилаючись на встановлену судовими рішеннями у справі № 826/2960/18 неправомірність дій по демонтажу нежитлової будівлі "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) зобов`язати відповідачів відновити становище зруйнованої нежитлової будівлі по вул. Братиславській, 26-Д у м. Києві та здійснити відновлювальні роботи по нежитловій будівлі за рахунок власних коштів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 321 ЦК України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Тобто, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.

Позивач вказує, що є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі (літ. "А") по вул. Братиславській, буд. 26-Д у місті Києві, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" було надано витяг № 260340027 від 07.06.2018 з Державного реєстру речових прав та видане за наслідками проведеної державної реєстрації прав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д (індексний номер свідоцтва 51081606 від 28.12.2015).

Натомість відповідачі заперечують правомірність набуття спірного майна позивачем, вказують на самочинність будівництва такого майна та відповідно спростовують правомірність державної реєстрації права власності на таке майно.

Щодо посилань позивача на здійснення державної реєстрації його права власності на нежитлової будівлі (літ. "А") по вул. Братиславській, буд. 26-Д у місті Києві, то суд відзначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження №12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 22.12.2021 у справі № 917/1970/20, від 10.11.2021 у справі № 911/2216/19, від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20, від 04.11.2021 у справі № 725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі № 927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.

В свою чергу, можливість захисту права власності позивача шляхом зобов`язання відповідачів відбудувати демонтоване майно (будівлю, споруду, малу архітектурну форму тощо) напряму залежіть від встановлення факту набуття позивачем права власності на таке майно та характеристик такого майна (його статусу, площі, плану приміщень, комунікацій тощо).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що без встановлення факту набуття позивачем - ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" права власності саме на нежитлову будівлю, площею 220,8 кв.м, по вул. Братиславській, буд. 26-Д, літ. А, у місті Києві є неможливим встановлення факту порушення такого права відповідачами та відповідно зобов`язання відповідачів усунути порушення шляхом відбудови такого майна.

В свою чергу, позивач вказує, що спірна будівля була збудована Товариством з обмеженою відповідальністю "Арнуво" на виконання укладеного з позивачем договору про спільну діяльність № 20/07 від 20.07.1996 та введена в експлуатацію згідно акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 22 від 20.01.1998.

Так, господарським судом першої інстанції було витребувано та Міністерством юстиції України було надано матеріали реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821374080000 і за результатами дослідження наданих Міністерством юстиції України матеріалів реєстраційної справи та наданих позивачем в матеріали справи доказів, виникли запитання, обумовлені невідповідністю один одному документів та непослідовністю дій ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" під час набуття права власності на спірне майно, враховуючи наступне.

Так, для здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно позивачем було надано державному реєстратору договір про сумісну діяльність № 20/07 від 20.07.1996 (надалі - Договір про сумісну діяльність), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арнуво" та Закритим акціонерним товариством "Укрінтерторг" (правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінтерторг"), у відповідності до п. 1.1 якого сторони зобов`язались спільно діяти на засадах взаємної вигоди для досягнення спільних цілей. Сторони домовились про виконання підготовчих та будівельних робіт по будівництву магазинів (торгівельних павільйонів) на вул. Братиславській, 26 у Ватутінському районі м. Києва (п. 1.2 Договору про сумісну діяльність). Згідно із п. 2.2 договору про сумісну діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнуво", як сторона-1, взяло на себе зобов`язання з розробки проекту на проведення будівельних робіт та будь-якої документації, необхідної для проведення будівельних робіт; виконання будівельних робіт, в той час як Закрите акціонерне товариство "Укрінтерторг", як сторона-2, взяло на себе зобов`язання відвести земельну ділянку по вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі м. Києва для проведення будівництва магазинів (торгівельних павільйонів) та фінансування будівельних робіт.

У пункті 3.2 договору про сумісну діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнуво" зобов`язалось по закінченню будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна, передати за актом прийому-передачі Закритому акціонерному товариству "Укрінтерторг" нерухоме майно відповідно до його фінансування Закритим акціонерним товариством "Укрінтерторг" під час виконання будівельних робіт.

Однак, представник позивача не повідомив приблизної суми, сплаченої Закритим акціонерним товариством "Укрінтерторг" Товариству з обмеженою відповідальністю "Арнуво" за договором про сумісну діяльність, а й навіть не пояснив в якій формі здійснювались такі розрахунки - готівкою чи безготівково. Це при тому, що від розміру сплачених коштів напряму залежав факт передачі збудованого майна та його обсяг, як і не зазначив у якій формі проведені розрахунки за об`єкт інвестування за договором про сумісну діяльність № 20/07 від 20.07.1996.

Також господарський суд першої інстанції звернув увагу на те, що стилістика договору про сумісну діяльність (шрифт та формулювання речень, слова) не відповідають стилістиці викладення документів у 1996 році, яких у матеріалах справи більш ніж достатньо для порівняння, із чим погоджується із колегія суддів апеляційного господарського суду.

Як вбачається із матеріалів справи, у пункті 4 акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20 чи 28 січня 1998 року (який був поданий державному реєстратору) зазначено, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнуво" на підставі договору тимчасового користування землею №3-13 від 26.07.1996 і розпоряджень Ватутінської РДА міста Києва №234-236 від 21.05.1997, №702 від 25.07.1996, №542 від 15.05.1994, натомість за твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнуво" здійснювало будівництво на земельній ділянці, наданій ЗАТ "Укрінтерторг" згідно із розпорядженням Ватутінської РДА міста Києва №308 від 21.03.1997.

Як вже зазначалось, згідно із п. 2.2 договору про сумісну діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнуво", як сторона-1, взяло на себе зобов`язання з розробки проекту на проведення будівельних робіт та будь-якої документації, необхідної для проведення будівельних робіт; виконання будівельних робіт, в той час як Закрите акціонерне товариство "Укрінтерторг" (позивач), як сторона-2, взяло на себе зобов`язання відвести земельну ділянку по вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі м. Києва для проведення будівництва магазинів (торгівельних павільйонів) та фінансування будівельних робіт.

Натомість, представником позивача не наведено жодних дій, вчинених ним на виконання своїх зобов`язань за договором про сумісну діяльність, та відповідно надати докази вчинення таких дій. Зокрема, представник позивача не пояснив укладення ТОВ "Арнуво" з ЗАТ "Укрінтерторг" договору про сумісну діяльність (наявності у третьої особи-1 вигоди в укладенні такого договору, про яку мова йде у п. 1.1 цього договору) з огляду на те, що у користуванні ТОВ "Арнуво" вже перебувала земельна ділянка, на якій він планував здійснювати будівельні роботи (згідно розпорядження Ватутінської РДА міста Києва №542 від 15.05.1994).

За актом приймання-передачі від 22.01.1998 (додаток до договору про сумісну діяльність) Товариством з обмеженою відповідальністю "Арнуво" передано, а Закритим акціонерним товариством "Укрінтерторг" прийнято у власність торговий павільйон, який складався з 4 секцій (21, 22, 23, 24) та літньої площадки, загальною площею 220,8 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 26Д, однак, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва був виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Арнуво" дозвіл на виконання будівельних робіт №191 від 27.08.1996 з будівництва магазинів по вул. Братиславській, 26 у Ватутінському районі та відповідно акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від (20 чи 28) січня 1998 року в експлуатацію був прийнятий об`єкт, який знаходився за адресою: вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі.

Крім того, як вбачається із акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта №22 від (20 чи 28) січня 1998 року, печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнуво" не містить зазначення ідентифікаційного коду під назвою товариства. Також назва третьої особи-1 не взята у лапки, а як вбачається із акту приймання-передачі до відповідного договору від 22.01.1998 (додаток до договору про сумісну діяльність) печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнуво" містить зазначення ідентифікаційного коду товариства, а також назва товариства взята в лапки.

При цьому, дані акти (якщо беззастережно припустити, що вказані акти складені у дати, про які стверджує позивач) складені з інтервалом в один день (20 та 22 січня 1998 року). Будь-якої обґрунтованої відповіді на дане питання представник позивача не міг надати, при тому, що обов`язковість та значимість печатки юридичної особи була нівельована лише у 2017 році.

Господарський суд першої інстанції зазначив про те, що площа одного і того ж об`єкта переданого ТОВ "Арнуво" ЗАТ "Укрінтерторг" є меншою, ніж переданого ЗАТ "Укрінтерторг" ТОВ "Компанія "Укрінтерторг", при цьому, матеріали справи не містять жодних доказів проведення погодженої із органами державної влади та місцевого самоврядування реконструкції чи будівництва на спірному об`єкті у проміжок часу з січня 1998 року по лютий 2002 року, в той час як збільшення площі об`єкта могло мати місце виключно за наслідками виконання будівельних робіт, які підлягають погодженню із органами державної влади та місцевого самоврядування.

У наданій позивачем схемі розміщення торгових павільйонів по вул. Братиславській, 26 (яка, за твердженнями позивача, є невід`ємною частиною акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта №22 від (20 чи 28) січня 1998 року) наявні зазначення довжини та ширини об`єктів у метрах для розуміння масштабування схеми, однак, жодних пояснень яким чином площа комплексу із чотирьох павільйонів збільшилась більш як втричі та на яких підставах, позивачем не надано.

Крім того, із наданої позивачем схеми розміщення торгових павільйонів по вул. Братиславській, 26 (яка за твердженнями позивача є додатком до акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта №22 від (20 чи 28) січня 1998 року) вбачається, що спірні об`єкти мають прямокутну форму, натомість у технічному паспорті наявний план нежитлової будівлі, з якого вбачається, що остання мала складну геометричну форму, що також підтверджується наданими позивачем фотознімками об`єкта, здійсненими незадовго до його демонтажу, - на фото вбачається, що останній має відмінну форму, ніж та яка викладена на плані у технічному паспорті.

Розпорядженням Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва №308 від 21.03.1997 вилучено з користування ТОВ "Норд ЛТД" земельну ділянку площею 230,1 кв.м., яка була надана йому під торгівельний павільйон згідно з розпорядженням Ватутінської районної державної адміністрації від 06.12.1996 №1161 на перетині вулиць Братиславська та Шолом Алейхема; надано Закритому акціонерному товариству "Укрінтерторг" земельну ділянку площею 230,1 кв.м. під торгівельний павільйон на перетині вулиць Братиславська та Шолом Алейхема у відповідності з актом прийомо-передачі матеріальних цінностей від 10.01.1997 та Товариству з обмеженою відповідальністю "Авто люкс сервіс" земельної ділянки під два рекламоносії по вул. Стальського і Братиславської строком до 01.01.1999.

Тобто, до передання ЗАТ "Укрінтерторг" спірної земельної ділянки на ній вже розміщувався торгівельний павільйон, який був у користуванні ТОВ "Норд ЛТД".

Отже, ТОВ "Арнуво" 27.08.1996 було одержано дозвіл на будівництво магазинів на земельній ділянці, яка перебувала у його користуванні з 1994 року, та відповідно було завершено таке будівництво 20 чи 28 січня 1998 року, проте із розпорядження Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва №308 від 21.03.1997 вбачається, що станом на 06.12.1996 там вже знаходився торговий павільйон, який був наданий в користування ТОВ "Норд ЛТД".

Позивачем не надано пояснень про який саме торговий павільйон йшла мова у розпорядженні Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва №308 від 21.03.1997 з огляду на те, що у цей період, за його твердженнями, ТОВ "Арнуво" на цій же земельній ділянці виконував будівельні роботи на торговому комплексі із семи павільйонів, як не надано відповіді на питання чи на одній земельній ділянці розміщувався об`єкт, збудований ТОВ "Арнуво" та в наступному переданий позивачу, з торговим павільйоном, яким користувалось ТОВ "Норд ЛТД" та був переданий ЗАТ "Укрінтерторг" з земельною ділянкою площею 230,1 кв.м згідно із розпорядженням Ватутінської РДА міста Києва № 308 від 21.03.1997, натомість, із наданого позивачем розпорядженням Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва №308 від 21.03.1997 вбачається, що передана ЗАТ "Укрінтерторг" земельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ "Норд ЛТД" на підставі розпорядження Ватутніської РДА м. Києва №1161 від 06.12.1996 і земельна ділянка із розміщеним на ньому торгівельним павільйоном повинна була бути передана ЗАТ "Укрінтерторг" згідно із актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 10.01.1997, проте в матеріалах справи такий акт відсутній.

Згідно із актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта №22 від (20 чи 28) січня 1998 року в експлуатацію було прийнято відреконструйований комплекс торгових павільйонів, який складався із семи павільйонів на перетині вулиць Братиславська та Шолом Алейхема. Будівельна адреса - вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі.

При цьому, з наданої позивачем схеми розміщення торгових павільйонів по вул. Братиславській, 26, вбачається, що поряд із чотирма павільйонами (які були передані ЗАТ "Укрінтерторг" згідно акту від 22.01.1998 до договору про сумісну діяльність) за адресою вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі розміщено комплекс із семи павільйонів (12, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20), які належать іншим особам.

При цьому, вказані сім павільйонів є відокремленими від чотирьох павільйонів, які були передані ЗАТ "Укрінтерторг" згідно із актом від 22.01.1998 до договору про сумісну діяльність.

Таким чином, актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта №22 від (20 чи 28) січня 1998 року підтверджується прийняття в експлуатацію комплексу із семи торгових павільйонів по вул. Братиславській, 26 у Ватутінському районі. В свою чергу, у наданій позивачем схемі розміщення торгових павільйонів по вул. Братиславській, 26 відображено торгівельний комплекс, який складається із семи павільйонів (12, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20), та має адресу: вул. Братиславська, 26, проте даний комплекс немає стосунку до торгівельного комплексу із чотирьох павільйонів, які, за твердженнями позивача, були передані ЗАТ "Укрінтерторг" (правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінтерторг").

При цьому, позивачем не надано доказів того, що в експлуатацію було прийнято відреконструйований комплекс торгових павільйонів, який складається із семи павільйонів та такий комплекс знаходився за адресою вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі, однак за актом від 22.01.1998 ЗАТ "Укрінтерторг" було передано комплекс із чотирьох павільйонів, який знаходився поряд та мав адресу (як вказано у даному акті): вул. Братиславська, 26Д у Ватутінському районі.

В матеріалах справи наявні укладені між позивачем та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договори щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №03938-18/9 від 08.12.2017 та №03780-18/9 від 14.12.2017, в яких зазнається, що позивач зобов`язується сплачувати пайову участь в утриманні тимчасових споруд за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 26, а саме: кіоску, площею 30 кв.м, з функціональним призначенням - для продажу продуктів та товарів швидкого вжитку, та кіоску, площею 30 кв.м, з функціональним призначенням - заклад швидкого харчування.

Доказів з приводу того, що позивачем у грудні 2017 року укладались договори пайової участі в утриманні тимчасових споруд (кіосків, загальною площею 60 кв.м), в той час як позивач вказує, що на спірній земельній ділянці наявне нерухоме майно, площею 230,06 кв.м, ще з 1998 року (яке спочатку було у власності у ЗАТ "Укрінтерторг" та в подальшому було передане ТОВ "Компанія "Укрінтерторг") позивачем не надано.

Позивачем було долучено до позовної заяви примірник акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20 січня 1998 року, який є відмінним від наявного в матеріалах реєстраційної справи акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20 чи 28 січня 1998 року (в останньому міститься виправлення дати складання такого акту з 28 числа на 20), крім того, в долученому до позову примірнику акту на першому аркуші в крайньому лівому куті підпис представника ТОВ "Арнуво" скріплений двома печатками третьої особи-1, а в матеріалах реєстраційної справи - однією; в долученому до позову примірнику на першому аркуші зазначено у рядку експлуатаційної організації "ООО "Арнуво" директор Ковалев А.Ю.", а в матеріалах реєстраційної справи у рядку експлуатаційної організації - "37 м директора, ООО "Арнуво", директор Ковалев А.Ю."; з пунктів 4 та 5 актів вбачається, що рукописний текст викладений відмінно один від одного; при цьому, у пункті 5 актів останнє речення взагалі дописане іншим почерком; окремої уваги заслуговує те, що у наданому державному реєстратору акті у п. 4 міститься посилання на розпорядження голови Ватутінської РДА м. Києва №542 від 15.05.1994, в той час як рік прийняття рішення Ватутінською РДА м. Києва №234-236 рукописно наведено як 1997, натомість у наданому суду акті міститься посилання на розпорядження голови Ватутінської РДА м. Києва №542 від 15.05.1997 та без виправлень зазначено, що рішення Ватутінської РДА м. Києва №234-236 від 21 травня 1997 року; не є і аналогічними підписи представників держадміністрації та розміщення печаток на останніх аркушах вказаних актів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що наданий суду у 2021 році акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20 січня 1998 року істотно відрізняється від наданого у 2015 державному реєстратору, а відтак суд приходить до висновку, що ці два акти є відмінними (двома різними) документами. При цьому державному реєстратору було надано акт, в який було внесено виправлення у його реквізити (у дату), також наведено рукописний текст у п. 4 акру в частині зазначення року рішення (розпорядження), на підставі якого ТОВ "Арнуво" є землекористувачем спірної земельної ділянки та міститься посилання на розпорядження голови Ватутінської РДА м. Києва № 542 від 15.05.1994.

Оригіналу зазначеного акту позивачем не надано.

Таким чином, з огляду на викладені дефекти документації, яка була подана державному реєстратору для реєстрації за ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" права власності на спірний об`єкт у 2015 році, та наданих до матеріалів справи документів на підтвердження права власності; неможливість позивача пояснити наявність таких дефектів та взагалі надати які-небудь ґрунтовні пояснення з приводу обставин набуття ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д; неможливість пояснити яким чином тричі відбувалась зміна площі спірного майна - з орієнтовних 82 кв.м (згідно із схемою до акту №22 від 20 чи 28 січня 1998 року) на 220,8 кв.м (згідно акту від 22.01.1998) і подальшому на 230,06 кв.м (згідно із актом №1 від лютого 2002 року); неможливість пояснити декларування позивачем у 2017 році наявності у нього саме кіосків та сплату у відповідному розмірі пайових внесків, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" було подано державному реєстратору недостовірні (змінені) документи для реєстрації права власності на спірне майно. А саме, державному реєстратору не було надано акту прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, в той час як акт №22 від 20 чи 28 січня 1998 року є видозміненим та фактично підтверджує введення в експлуатацію іншого об`єкту, який розташовувався поруч із торговим павільйоном, наданим у користування позивачу згідно розпорядження Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва № 308 від 21.03.1997.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку, при цьому, державний реєстратор наділений правом лише формально перевіряти обсяг документів, поданих для державної реєстрації прав, натомість не уповноважений оцінювати дані документи з точки зору дійсності/недійсності.

Господарський суд першої інстанції, перевіривши правові підстави набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, дійшов правильного висновку про те, що вказаний об`єкт в установленому законодавством порядку не був прийнятий в експлуатацію, позивачем не було відведено земельну ділянку для будівництва на ній об`єкту нерухомого майна - будівлі, в той час як наявні в матеріалах справи докази свідчать, що ЗАТ "Укрінтерторг", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінтерторг", набуло у користування торговий павільйон та в подальшому позивачем було самовільно (без одержання дозволу на виконання будівельних робіт) здійснено будівництво спірного об`єкту нерухомого майна.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ Землі України Земельного кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Статтею 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Таким чином, підставою для визнання об`єкту нерухомого майна самочинним будівництвом і, як наслідок, зобов`язання особи, яка здійснила або здійснює таке будівництво знести його, є встановлення того, що об`єкт нерухомого майна збудований або будується: (1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому законом порядку; (2) за відсутності належного дозволу чи затвердженого проекту для будівництва; або (3) із істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного та не підтверджує того, що у спірних правовідносинах держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" права власності на спірне самочинне будівництво як нерухоме майно.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 916/3200/17(916/2791/13).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що оскільки спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, а позивачем не доведено зворотного, то останнім не набуто право власності на нежитлову будівлю, у зв`язку із чим відсутні підстави захисту права власності позивача шляхом зобов`язання відповідачів відновити об`єкт нерухомого майна за власний рахунок.

Крім того, оскільки позивачем не було набуто право власності на нежитлову будівлю "А", площею 220,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 26-Д, та подано державному реєстратору недостовірні документи на підтвердження зворотного, права ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" на спірне нерухоме майно не захищаються приписами ст. 41 Конституції України, Цивільного кодексу України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" не набуто права власності в розумінні національного законодавства на спірне нерухоме майно, а також у нього не могло виникнути правомірних очікувань набути таке майно у власність у майбутньому. До того ж, наведені приписи законодавства передбачають захист саме добросовісного власника майна, в той час як ТОВ "Компанія "Укрінтерторг" не може бути визнане таким в силу встановлених у даній справі обставин.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що позивач, відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України може вважатися власником матеріалів і обладнання, які використовують в процесі будівництва. Саме в контексті наявних прав на матеріали та обладнання позивач може виступати суб`єктом захисту права власності, порушеного внаслідок встановлених судовими рішеннями у справі № 826/2960/18 неправомірних дій.

Натомість, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду про те, що у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, питання спливу строку позовної давності не досліджується.

Скаржником у апеляційній скарзі не спростовані доводи рішення господарського суду першої інстанції щодо питань, які виникли при дослідженні матеріалів реєстраційної справи, витребуваної у Міністерства юстиції України, на надано жодних доказів на спростування встановлених обставин справи.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінтерторг" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/4389/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/4389/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено та підписано 08.12.2022.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко