Постанова

від 07.06.2023 по справі 910/4389/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4389/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Чумака Ю. Я., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінтерторг»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 (колегія суддів: Гаврилюк О. М. - головуючий, Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 (суддя Бойко Р. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінтерторг»

до 1. Комунального підприємства «Київблагоустрій»

2. Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Вістекс-Компані»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Арнуво»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

про зобов`язання відновити зруйновану нежитлову будівлю

за участю: відповідача-1 Косянчук Л. Г. (адвокат); відповідача-2 Ходорич О. М. (самопредставництво),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінтерторг» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства «Київблагоустрій» (далі - відповідач-1), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вістекс-Компані» (далі - відповідач-3), у якому, уточнивши свої вимоги, просило:

- зобов`язати відповідачів відновити становище зруйнованої нежитлової будівлі по вул. Братиславській, 26 Д в первинний стан, який визначено проектною документацією та технічним паспортом на нежитлову будівлю відповідно до внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень нежитлової будівлі по вул. Братиславській, 26 Д у м.Києві;

- зобов`язати відповідачів здійснити відновлювальні роботи по нежитловій будівлі за рахунок власних коштів.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем - 1 за дорученням відповідача - 2 було протиправно знесено належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомого майна, у зв`язку з чим порушені права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022, в задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, тому позивач не набув права власності на нежитлову будівлю, що виключає правові підстави для задоволення позову. Питання спливу позовної давності суди не досліджували, оскільки у позові відмовлено з огляду на відсутність порушеного права позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 13.04.2022 у справі № 640/3417/19, від 19.06.2019 у справі № 209/5369/15-ц, від 29.03.2018 у справі № 909/935/15, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 06.03.2019 № 810/5680/15, а також у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-2469цс16.

3.3. Відповідачі 1, 2 у відзивах на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначили про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

3.4. Подані Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» письмові пояснення не можуть бути прийняті до розгляду з огляду на таке.

3.5. Частиною першою статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

3.6. У даній справі ухвалою Верховного Суду від 13.03.2023 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.04.2023. Проте письмові пояснення, які за своєю суттю є відзивом на касаційну скаргу, надіслані засобами поштового зв`язку 17.04.2023, тобто поза межами зазначеного строку.

3.7. Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

3.8. Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

3.9. Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.

3.10. На підставі викладеного, письмові пояснення залишені судом без розгляду, оскільки вони були подані після закінчення строку, наданого для їх подання, без наявності поважних причин.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що позивач спираючись на витяг № 260340027 від 07.06.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтво про право власності від 28.12.2015 вказує на те, що він є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі (літ. "А"), площею 220,8 кв.м по вул. Братиславській, буд. 26-Д у місті Києві (далі - нежитлова будівля).

4.2. Проте відповідачі заперечують вказують на самочинність будівництва приміщень, які були знесені, та спростовують законність державної реєстрації права власності на це майно.

4.3. Так судами встановлено, що старшим інспектором Комунального підприємства "Київблагоустрій" винесено припис № 1619619 від 30.11.2016, яким позивачу запропоновано усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення ТС МАФ у термін до 3-х днів, в разі відсутності ПДД - демонтувати власними силами та відновити благоустрій.

4.4. У зв`язку з невиконанням позивачем вищенаведеного припису, Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради винесено доручення № 064-9353 від 11.09.2017, згідно з яким доручено вжити заходи шляхом демонтажу самочинного будівництвапо вул. Братиславська, 26, споруда, ТОВ «Компанія «Укрінтерторг».

4.5. Вказаний об`єкт був демонтований відповідачем-1, завантажений на транспортний засіб виконавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вістекс-Компані" та відправлений на майданчик тимчасового складування та зберігання безхазяйного майна, що підтверджується актом демонтажу № 03-81/ВК від 03.02.2018.

4.6. В подальшому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2018 у справі № 826/2960/18, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 064-9353 від 11.09.2017; визнано протиправними дії Комунального підприємства "Київблагоустрій" щодо демонтажу нежитлової будівлі (літера "А"), яка розташована у м. Києві, по вул. Братиславській, 26-Д.

4.7. Судами встановлено, що під час розгляду справи № 826/2960/18 суд виходив із того, що прийняте рішення про виконання чи невиконання позивачем вимог припису № 1619619 від 30.11.2016, і, відповідно, про демонтаж самочинного будівництва прийнято в порушення принципу пропорційності, без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення, оскільки позивач не був повідомлений про результати розгляду поданого ним пакету документів (про достатність чи недостатність поданих ним документів) на виконання припису № 1619619 від 30.11.2016.

4.8. Крім того, як зазначено судами, суд у справі № 826/2960/18 зазначив, що якщо право власності позивача на об`єкт нерухомого майна було зареєстровано з порушенням чинного законодавства, це може бути підставою для його оскарження у встановленому законодавством порядку, а на доводи відповідачів щодо того, що демонтоване майно є тимчасовою спорудою, тому не може бути об`єктом нерухомого майна, суд вказав, що статус вказаної споруди саме як об`єкту нерухомого майна, відповідачі, а також будь-які інші особи можуть спростувати виключно в судовому порядку.

4.9. При цьому позивач зазначає, що нежитлова будівлі була збудована Товариством з обмеженою відповідальністю «Арнуво» (далі - Товариство) на виконання укладеного з Закритим акціонерним товариством «Укрінтерторг» (далі - ЗАТ «Укрінтерторг»), правонаступником якого є позивач, договору про сумісну діяльність від 20.07.1996 № 20/07 (далі - договір) та введена в експлуатацію згідно з актом приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.01.1998 № 22.

4.10. За умовами пунктів 1.1, 1.2 договору сторони зобов`язались спільно діяти на засадах взаємної вигоди для досягнення спільних цілей. Сторони домовились про виконання підготовчих та будівельних робіт по будівництву магазинів на вул. Братиславській, 26 у Ватутінському районі м. Києва.

4.11. Згідно з пунктом 2.2 договору Товариство взяло на себе зобов`язання з розробки проекту на проведення будівельних робіт та будь-якої документації, необхідної для проведення будівельних робіт та її затвердження; виконання будівельних робіт, в той час ЗАТ «Укрінтерторг» зобов`язалось відвести земельну ділянку по вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі м. Києва для проведення будівництва магазинів (торгівельних павільйонів) та фінансування будівельних робіт.

4.12. Відповідно до пункту 3.2 договору Товариство зобов`язалось по закінченню будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна, передати за актом прийому-передачі ЗАТ «Укрінтерторг» нерухоме майно відповідно до його фінансування останнім під час виконання будівельних робіт.

4.13. Суди встановили, що представник позивача не зміг вказати суму грошових коштів, сплачених Товариству за договором, не пояснив в якій формі здійснювались такі розрахунки - готівкою чи безготівково, в той час, як від розміру сплачених коштів залежав факт передачі збудованого майна та його обсяг, як і не зазначив у якій формі проведені розрахунки за об`єкт інвестування за договором. Представник позивача не навів жодних дій, вчинених ним на виконання своїх зобов`язань за договором та не надав доказів їх вчинення.

4.14. У пункті 4 акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20 чи 28 січня 1998 року, який був поданий державному реєстратору, зазначено, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Товариство на підставі договору тимчасового користування землею № 3-13 від 26.07.1996 і розпоряджень Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва (далі - Ватутінська РДА) № 234-236 від 21.05.1997, № 702 від 25.07.1996, № 542 від 15.05.1994, натомість за твердженням позивача, Товариство здійснювало будівництво на земельній ділянці, наданій ЗАТ «Укрінтерторг» згідно із розпорядженням Ватутінської РДА № 308 від 21.03.1997.

4.15. Також встановлено, що згідно з актом приймання-передачі від 22.01.1998, додаток до договору, Товариство передало, а ЗАТ «Укрінтерторг» прийняло у власність торговий павільйон, який складався з 4 секцій (21, 22, 23, 24) та літньої площадки, загальною площею 220,8 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 26Д, однак Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Товариству був виданий дозвіл на виконання будівельних робіт № 191 від 27.08.1996 з будівництва магазинів по вул. Братиславській, 26 у Ватутінському районі та відповідно акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від (20 чи 28) січня 1998 року в експлуатацію був прийнятий об`єкт, який знаходився за адресою: вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі.

4.16. Суди встановили, що площа одного і того ж об`єкта переданого Товариством ЗАТ «Укрінтерторг» є меншою, ніж переданого ЗАТ «Укрінтерторг» позивачу. Матеріали справи не містять жодних доказів проведення погодженої із органами державної влади та місцевого самоврядування реконструкції чи будівництва на спірному об`єкті у проміжок часу з січня 1998 року по лютий 2002 року, в той час як збільшення площі об`єкта могло мати місце виключно за наслідками самочинного будівництва.

4.17. Розглядаючи спір суди зазначили, що у наданій позивачем схемі розміщення торгових павільйонів по вул. Братиславській, 26, яка за його твердженнями є невід`ємною частиною акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 22 від (20 чи 28) січня 1998 року наявні зазначення довжини та ширини об`єктів у метрах для розуміння масштабування схеми, однак, жодних пояснень яким чином площа комплексу із чотирьох павільйонів збільшилась більш як втричі та на яких підставах, позивачем не надано. Спірні об`єкти мають прямокутну форму, натомість у технічному паспорті наявний план нежитлової будівлі, з якого вбачається, що остання мала складну геометричну форму, що також підтверджується наданими позивачем доказами.

4.18. Розпорядженням Ватутінської РДА № 308 від 21.03.1997 вилучено з користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Норд ЛТД» земельну ділянку площею 230,1 кв.м, яка була надана йому під торгівельний павільйон згідно з розпорядженням Ватутінської РДА від 06.12.1996 № 1161 на перетині вулиць Братиславська та Шолом Алейхема ; надано ЗАТ «Укрінтерторг» земельну ділянку площею 230,1 кв.м під торгівельний павільйон на перетині вулиць Братиславська та Шолом Алейхема відповідно з актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 10.01.1997.

4.19. Суди встановили, що 27.08.1996 Товариство одержало дозвіл на будівництво магазинів на земельній ділянці, яка перебувала у його користуванні з 1994 року, та яке було завершено 20 чи 28 січня 1998 року, проте із розпорядження Ватутінської РДА № 308 від 21.03.1997 вбачається, що станом на 06.12.1996 там вже знаходився торговий павільйон, який був наданий в користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Норд ЛТД».

4.20. Згідно з актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 22 від (20 чи 28) січня 1998 року в експлуатацію було прийнято відреконструйований комплекс торгових павільйонів, який складався із семи павільйонів на перетині вулиць Братиславська та Шолом Алейхема. Будівельна адреса - вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі. З наданої позивачем схеми розміщення торгових павільйонів по вул. Братиславській, 26, вбачається, що поряд із чотирма павільйонами (які були передані ЗАТ «Укрінтерторг» актом від 22.01.1998 до договору) за адресою вул. Братиславська, 26 у Ватутінському районі розміщено комплекс із семи павільйонів (12, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20), які належать іншим особам. Вказані сім павільйонів є відокремленими від чотирьох павільйонів, які були передані ЗАТ «Укрінтерторг» згідно із актом від 22.01.1998 до договору про сумісну діяльність.

4.21. Суди встановили, що поданий суду акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 20.01.1998 істотно відрізняється від наданого у 2015 році державному реєстратору, що свідчить про відмінність цих актів.

4.22. Спір у справі, яка розглядається, виник у зв`язку з тим, що позивач, посилаючись на встановлену рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2018 у справі № 826/2960/18, як він вважає, неправомірність дій по демонтажу нежитлової будівлі, зазначає, що відповідачі зобов`язані відновити становище зруйнованої нежитлової будівлі та здійснити відновлювальні роботи за рахунок власних коштів.

4.23. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.24. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

4.25. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.26. Положеннями статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

4.27. Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

4.28. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

4.29. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

4.30. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

4.31. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

4.32. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.33. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

4.34. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

4.35. У касаційній скарзі скаржник посилається як на виключний випадок касаційного оскарження на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 909/935/15.

4.36. У наведеній справі № 909/935/15, як зазначає скаржник, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами обставин справи про те, що на момент протиправних дій відповідачів (даний факт встановлений судом і не потребує доказування) позивач у встановленому законом порядку набув права власності на спірне нежитлове приміщення, оскільки мав місто факт створення відповідного об`єкта нерухомості шляхом завершення його будівництва та прийняття в експлуатацію в установленому законом порядку.

4.37. Зважаючи на подібне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у цій справі та у справі, на яку вказує скаржник в касаційній скарзі на обґрунтування виключних випадків касаційного оскарження, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки таких обставин у цій справі, яка переглядається у касаційному порядку, як набуття позивачем у встановленому законом порядку права власності на спірне нежитлове приміщення, судами не встановлено. Навпаки, судами встановлено, що знесені об`єкти є самочинним будівництвом.

4.38. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.39. За вказаних обставин відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження та частково зводяться до необхідності додатково дослідити докази, що положеннями частини 2 статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не допускається, зважаючи на те, що скаржником не доведено неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права при винесенні оскаржуваних рішень, суд касаційної інстанції зазначає, що підстав для їх скасування немає. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін.

4.40. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінтерторг» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 у справі № 910/4389/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Ю. Я. Чумак

Л. І. Рогач