Ухвала

від 13.12.2022 по справі 640/9792/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 640/9792/20

адміністративне провадження № К/990/33755/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі №640/9792/20 за позовом Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - приватне підприємство «Воронівка Агро», про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом, в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С., яка полягає у невчиненні дій щодо надсилання на адресу позивача постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119;

- зобов`язати заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. надіслати на адресу позивача постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119;

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка С.С., яка полягає у невчиненні дій щодо надсилання постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019, винесені у межах виконавчого провадження №37674119 на адресу науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер». Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка С.С. про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019, винесену у межах виконавчого провадження №37674119. Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка С. С. про стягнення витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019, винесену у межах виконавчого провадження № 37674119. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області на користь НВ ТОВ «Агро-Інтер» понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року скасовано додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні даних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, позивачем подано касаційну скаргу.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 28 липня 2022 року у справі № 640/18791/20, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/455/19, від 20 січня 2021 року у справі № 357/11023/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 922/2056/20, від 21 січня 2021 року у справі № 580/3073/20, від 18 липня 2019 року у справі № 1740/2004/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2686/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 910/4783/19, від 21 січня 2020 року у справі № 904/1038/19, від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20, від 27 червня 2018 року у справі № 911/1803/17, від 06 липня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 21 грудня 2021 року у справі № 915/1253/20, від 16 грудня 2021 року у справі № 826/13376/16, від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 924/881/20, від 08 листопада 2021 року у справі № 922/3858/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 873/109/21, від 28 вересня 2021 року у справі № 910/10536/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20, від 08 травня 2019 року у справі № 910/3894/18, від 31 березня 2021 року у справі № 922/2341/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від 30 березня 2021 року у справі № 903/13/21, від 08 липня 2021 року у справі № 21/96(10), від 07 липня 2021 року у справі № 911/11884/19, від 29 червня 2021 року у справі № 910/18946/19 у подібних правовідносинах щодо частини сьомої статті 314 КАС України.

Суд критично оцінює такі доводи скаржника та зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано.

При цьому, Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник зазначає, що суд касаційної інстанції має зробити висновок, чи особа яка подає клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має виконати обов`язок виключно щодо направлення доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, чи має ще додатково забезпечити отримання таких документів. Вважає, що суд має надати висновок щодо застосування абзацу 3 частини першої статті 167 КАС України.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Водночас, касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті.

Крім того, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Оскільки встановлено, що касаційну скаргу належить повернути, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі №640/9792/20 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Соколов