Ухвала

від 17.01.2023 по справі 363/4638/22

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"17" січня 2023 р. Справа № 363/4638/22

УХВАЛА

17 січня 2023 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ;

при секретарі ОСОБА_2 ;

за участю прокурора ОСОБА_3 ;

потерпілої ОСОБА_4 ;

обвинуваченого ОСОБА_5 ;

захисника ОСОБА_6

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород клопотання прокурора Вишгородської окружної прокурати Київської області ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за № 12022111150001152, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.10.2022 року, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

До провадження Вишгородського районного суду Київської області з Вишгородської окружної прокуратури надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12022111150001152 від 18.10.2022 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2022 року головуючим суддею по справі було визначено суддю ОСОБА_1 .

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 грудня 2022 року було призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 . Правовою підставою відповідного клопотання було наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, а також існування ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_5 може вчинити дії, які передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто буде переховуватися від суду, а також вчинить нове кримінальне правопорушення.

В підготовчому судовому засіданні потерпіла погодилася з думкою прокурора та не заперечувала проти задоволення клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 .

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 висловили заперечення проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою. Заперечення були мотивовані тим, що ризики того, що обвинувачений ОСОБА_5 буде ухилятися від суду та може вчинити нове кримінальне правопорушення мають абстрактний та надуманий характер, а у матеріалах справи та у клопотанні прокурора відсутні будь-які відомості, які б вказували на реальний характер відповідних ризиків. Крім того, захисник ОСОБА_6 пояснив, що обвинувачений ОСОБА_5 жодного разу не намагався ухилятися від досудового розслідування та не має намірів ухилятися від суду, жодних фактів та обставин, які б вказували на реальну можливість обвинуваченого допускати негативну процесуальну поведінку, немає. На підтвердження доводів та аргументів проти задоволення клопотання прокурора, захисник ОСОБА_6 надав суду документи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 , та які на думку сторони захисту, свідчать про наявність у обвинуваченого стійких соціальних зв`язків, стримуючих факторів, що будуть дисциплінувати його поведінку. Зважаючи на викладене, сторона захисту зазначила, що продовження строку тримання під вартою є надмірним та непропорційним втручанням в право обвинуваченого на свободу та особисту недоторканість, а тому у клопотанні прокурора необхідно відмовити та обмежитися застосуванням більш м`якого запобіжного заходу, а саме цілодобового домашнього арешту.

На додаток до цього сторона захисту пояснила, що розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу до тримання під вартою, що визначений у клопотанні прокурора, є непомірно великим та несправедливим для обвинуваченого ОСОБА_5 , внаслідок чого останній позбавляється будь-якої можливості та правомірних сподівань скористатися цим запобіжним заходом. Тому прохав суд, зменшити розмір застави, визначивши у розмірі, що буде відповідати фінансовим можливостями обвинуваченого, не буде створювати для нього надмірного тягаря, а також відповідати вимогам пропорційності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Отже, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право продовжити строк запобіжного заходу, що був обраний обвинуваченому. Розгляд зазначеного клопотання здійснюється з урахуванням загальних положень щодо розгляду та вирішення питання про обрання та продовження запобіжного заходу.

Ознайомившись з відповідним клопотанням прокурора, заслухавши учасників судового провадження, суд доходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжні заходи є одним з різновидів заходів забезпечення кримінального провадження, що мають особливий порядок застосування в силу своїх негативних наслідків щодо сфери особистих прав та свобод підозрюваного чи обвинуваченого, яких вони можуть зазнати у разі застосування до них запобіжного заходу.

Порядок застосування запобіжних заходів визначається у ст. 194 КПК України, у ч. 1 якої зазначається, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Отже, ухвалення судом рішення про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного чи обвинуваченого є належним правовим результатом розгляду та вирішення відповідного клопотання тоді і лише тоді, коли судом на основі наданих доказів буде встановлено відповідну сукупність умов, а саме існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один ризик, що передбачений у ст. 177 КПК України, а також неможливість або недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Не виконання хоча б однієї з вищезазначених умов призводить до іншого правового результату, ніж застосування запобіжного заходу у відповідності до заявленого клопотання.

На додаток до цього чинне кримінальне процесуальне законодавство визначає можливість та процедуру продовження строку обраного запобіжного заходу, у тому числі під час підготовчого судового засідання.

Так, відповідно до положень ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку запобіжного заходу має відповідати загальним вимогам, встановленим у ст. 184 КПК України щодо клопотання про обрання запобіжного заходу. Разом з тим з метою унеможливлення непропорційного втручання у право обвинуваченого на свободу та особисту недоторканість клопотання про продовження строку запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, має також містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Отже, для задоволення клопотання про продовження строку запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, суду необхідно встановити не тільки стандарту сукупність умов, наявність якої є необхідною для обрання запобіжного заходу, але і встановити той факт, що ризики, які стали причиною для застосування запобіжного заходу, продовжують існувати або з`явилися нові ризики, передбачені у ст. 177 КПК України.

Судом встановлено, що Ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року до обвинуваченого ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. У подальшому Ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 13.12.2022 року строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 було продовжено до 19 січня 2023 року. Отже, строк тримання під вартою закінчується 19 січня 2023 року. У зв`язку з цим, та зважаючи на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, продовження існування ризиків, які передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто буде переховуватися від суду, а також вчинить нове кримінальне правопорушення, прокурор просив продовжити строк тримання під вартою.

Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, продовження існування хоча б одного з ризиків, визначених у ст. 177 КПК України чи поява нових ризиків, неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

При цьому суд звертає увагу на ті обставини, що у справі «Баришевський проти України» та інших подібних справах ЄСПЛ неодноразово констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, коли суди України часто обґрунтовують продовження строку тримання заявника під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув`язнення, якщо взагалі це роблять. А у справі «Темченко проти України» ЄСПЛ звернув увагу, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади, у тому числі судом.

У той же час, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, для забезпечення пропорційності втручання у сферу особистої свободи та недоторканності обвинуваченого суд має враховувати можливість зміни обвинуваченого з плином певного часу та можливість втрати ним суспільної небезпечності, що може обумовлювати необхідність застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, або може свідчити про відсутність необхідності застосування запобіжного заходу взагалі.

Щодо наявності обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Органами досудового розслідування встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, перебував за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , де в останнього виник злочинний умисел, спрямований на повторне незаконне заволодіння транспортним засобом.

З метою реалізації злочинного умислу, обвинувачений ОСОБА_5 , 18.10.2022 у невстановлений досудовим розслідуванням час, однак у другій половині дня вказаної дати, на невстановленому досудовим розслідування транспортному засобі прибув до м. Вишгород Київської області, при цьому взявши з собою для подальшого полегшення вчинення кримінального правопорушення, заздалегідь підшукані викрутку та тряпчані рукавиці.

Цього ж саме дня, тобто 18.10.2022, перебуваючи у м. Вишгород Київської області, обвинувачений ОСОБА_5 попрямував у напрямку вул. Дніпровська, де поблизу багатоповерхового будинку №3-Б, побачив транспортний засіб автомобіль марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 .

Після цього, здійснюючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на повторне незаконне заволодіння транспортним засобом, обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи в тому ж місці, в той же час та визначивши предметом корисливого мотиву автомобіль марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з метою особистого незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, 18.10.2022, приблизно о 20 год. (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), знаходячись по вул. Дніпровська, буд. 3-Б, в м. Вишгород Київської області, достовірно усвідомлюючи, що його дії носять протиправний характер та ігноруючи вказану обставину, впевнившись у відсутності власників та сторонніх осіб, які б могли завадити вчиненню ним кримінального правопорушення, тобто діючи таємно, без дозволу власника, одягнув тряпчані рукавиці, які мав при собі, та одразу після цього підійшов до автомобіля марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В подальшому, перебуваючи поблизу вищевказаного транспортного засобу, обвинувачений ОСОБА_5 заздалегідь підшуканою та заздалегідь підготовленою викруткою, яку мав при собі, зламав замок водійських дверей автомобіля марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті чого проник до салону зазначеного транспортного засобу. Далі, обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи в салоні автомобіля на водійському сидінні вищевказаного транспортного засобу, використовуючи викрутку, зламав замок запалювання та шляхом замикання контактів, завів двигун автомобіля. Після цього, керуючи даним транспортним засобом, а саме автомобілем марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , обвинувачений ОСОБА_5 , всупереч волі його власника потерпілої ОСОБА_4 , поїхав з місця вчинення злочину в напрямку вул. Шолуденка у м. Вишгород Київської області, чим повторно вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом.

Вчинивши всі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, обвинувачений ОСОБА_5 , рухаючись на автомобілі марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Шолуденка у м. Вишгород Київської області, побачив службовий автомобіль патрульної поліції та з метою уникнення можливості бути викритим у своїй злочинній діяльності, здійснив різкий розворот та розпочав рух у зворотному напрямку, тим самим викликав підозру у працівників поліції, після чого в подальшому, в ході переслідування останніми, був зупинений співробітниками Вишгородського РУП ГУНП в Київській області поблизу ЖК «Вишгородські зорі», який розташований за адресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 18-А.

Своїми умисними діями, які полягають у незаконному заволодінні вищевказаним транспортним засобом, вчиненому повторно, а саме автомобілем марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , яким користується потерпіла ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 спричинив останній матеріальну шкоду на суму 94 710,00 грн (дев`яносто чотири тисячі сімсот десять гривень 00 коп.

Таким чином, ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, а саме: у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчинене повторно.

Щодо продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Прокурор у клопотанні зазначив, що ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не змінилися та продовжують існувати в такому ж самому обсязі.

Отже, підставою для продовження строку тримання під вартою у даному випадку у відповідності до клопотання прокурора є наявність достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 : 1) буде переховуватися від суду; 2) вчинить нове кримінальне правопорушення.

Щодо продовження існування ризику того, що обвинувачений ОСОБА_5 буде переховуватися від суду, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Судом враховано, що на підставі Ухвали слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 13.12.2022 року строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , закінчується 19 січня 2023 року.

У відповідності до ч. 5 ст. 202 КПК України закінчення строку дії ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу є беззаперечною підставою для звільнення особи з під варти за умови відсутності будь-яких інших правових підстав для тримання особи під вартою. Внаслідок цього у разі закінчення строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачений ОСОБА_5 має бути звільнений з під варти у зв`язку з відсутністю будь-яких інших правових підстав для продовження його утримання у місці попереднього ув`язнення.

Зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_5 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчиняв кримінальні правопорушення, маючи непогашену судимість за попередні кримінальні правопорушення, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 намагався втекти від працівників поліції під час його затримання, а також на те, що, обвинувачений є безробітним, не має стримуючих соціальних зв`язків, проживає поза межам здійснення судового провадження, то посилання прокурора на те, що у зв`язку з закінченням строку тримання під вартою обвинувачений може ухилятися від суду є логічним та виправданим.

У той же час ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, можуть бути покладені в основу рішення суду про застосування чи продовження строку запобіжного заходу лише у випадку, коли такі ризики мають реальний та явний характер, існують або продовжують існувати в об`єктивній дійсності та на них вказують наявні у матеріалах справи докази. Сам по собі факт абстрактної можливості особи ухилятися від суду без будь-якого на те підтвердження, що ґрунтується лише на міркуваннях учасників судового провадження та являє собою лише підозру у можливих діях обвинуваченого, не може бути достатньою правовою підставою для висновків суду щодо того, що обвинувачений дійсно буде намагатися ухилятися від суду.

Крім того, прокурор посилалася на тяжкість кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_5 , та тяжкість можливого покарання як обставину, що свідчить про можливість ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від суду.

У той же час суд звертає увагу на те, що сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЄСПЛ у справі "Ніколова проти Болгарії"). Відповідно до рішення ЄСПЛ по справі "Ноймайстер проти Австрії" позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.

Так само і подовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (рішення у справі «Летельє проти Франції»; також див. справи «Панченко проти Росії», «Гораль проти Польщі», «Ілійков проти Болгарії»).

Отже, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , а також тяжкість покарання, що може бути призначено судом за вчинене кримінальне правопорушення, не є достатньою та визначальною правовою підставою, що дає можливість прийняти суду рішення про продовження строку тримання під вартою, оскільки такі обставини жодним чином не пов`язані та не вказують на можливу негативну процесуальну поведінку обвинуваченого у вигляді ухилення від суду.

У той же час відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується.

Отже, тяжкість покарання, що може бути призначено обвинуваченому, не є визначальною підставою для підтвердження існування відповідного ризику, але у сукупності з іншими обставинами та фактами може підтверджувати існування відповідного ризику.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. На додаток до цього судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований, а також офіційно зареєстрований та фактично постійно проживає на території іншої територіальної громади, тобто обвинувачений не має стійких та стримуючих зв`язків соціального та іншого характеру, що могли б дисциплінувати, виправляти та стримувати його поведінку.

Захисник ОСОБА_6 у підготовчому судовому засіданні надав суду характеристику обвинуваченого ОСОБА_5 за місцем його робити у ТОВ «ГЛАОС», відповідно до змісту якої ОСОБА_5 працює на посаді вантажника в ТОВ «ГЛАОС» (код ЄДРПОУ: 22918715) та зарекомендував себе як кваліфікований працівник, за місцем роботи характеризується як людина відповідальна. У той же час суд звертає увагу на ту обставину, що сама характеристика датується 15 грудням 2020 року, тобто з моменту видачі характеристики і до моменту проведення підготовчого судового засідання пройшло більше 2 років. Зазначена обставина позбавляє суд можливості перевірити достовірність та актуальність інформації, що вказана у характеристиці, наданій стороною захисту, а тому суд критично ставиться до відповідної характеристики за місцем роботи, зважаючи, що учасниками судового провадження не надані інші актуальні та достовірні документи на підтвердження чи спростування факту того, що обвинувачений офіційно працевлаштований. Крім того, обвинувачений в підготовчому судовому засіданні на запитання суду зазначив, що в останній час він ніде не працював.

На додаток до цього, стороною захисту було також надано характеристику обвинуваченого ОСОБА_5 за місцем його проживання на підтвердження того, що обвинувачений має стабільне місце проживання та стійкі соціальні зв`язки, що буде стримувати його від ухилення від суду. Хоча зазначена характеристика також датується 2020 роком, що ставить під сумнів актуальність інформації, викладеної у ній, суд, зважаючи на те, що зазначений документ був наданий стороною захисту, а інформація, що міститься у ньому, не оспорювалася іншими учасниками судового провадження, приходить до висновку, що відомості щодо того, що обвинувачений постійно проживає у смт. Глеваха Васильківського району Київської області, є достовірними.

У той же час зазначені відомості навпаки свідчать про те, що обвинувачений не перебуває постійно за місцезнаходженням суду, який розглядає кримінальну справу, та не має стійких соціальних зв`язків з Вишгородською територіальною громадою, що ставить під ризик можливість забезпечення прибуття обвинуваченого до суду за кожним викликом.

Крім того, суд враховує ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_5 , побачивши службовий автомобіль працівників поліції після вчинення кримінального правопорушення, з метою уникнення можливості бути викритим у своїй злочинній діяльності, здійснив різкий розворот та розпочав рух у зворотному напрямку, тим самим викликав у працівників поліції підозру, після чого на їх вимоги обвинувачений не зупинявся та продовжував переховуватись на транспортному засобі, який є джерелом підвищеної небезпеки, та міг завдати істотної шкоди третім особам.

Вищевказані обставини щодо намагання обвинуваченого ОСОБА_5 втекти від працівників поліції не спростовувалися.

Зазначені обставини на думку суду свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_5 , усвідомлюючи реальність та невідворотність притягнення його до кримінальної відповідальності, не зважаючи на небезпеку для інших членів суспільства, нехтуючи правилами співжиття, порушуючи громадський порядок та спокій інших людей, може вчиняти дії різного та небезпечного характеру, що спрямовані на уникнення обвинуваченого від притягнення до відповідальності.

Отже, судом встановлено, що існує ризик (адекватна, реальна та обґрунтована ймовірність), що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи поза місцем попереднього ув`язнення, буде допускати негативну процесуальну поведінку, що полягає в ухиленні від суду з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.

Внаслідок цього суд вважає доведеним продовження існування ризику, що передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо продовження існування ризику того, що обвинувачений ОСОБА_5 може вчинити нове кримінальне правопорушення, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України. Зокрема, обвинувачений ОСОБА_5 02.06.2009 року був засуджений Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 289 ККУ України до 7 років 6 місяців позбавлення волі; 09.11.2018 року був засуджений Києво-Святошинським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 289 ККУ України до 5 років позбавлення волі. Крім того, судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України, у період застосування до нього запобіжного заходу у вигляді застави в межах кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України.

На додаток до цього суд враховує ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_5 офіційно ніде не працевлаштований, не має легального та стабільного джерела доходу.

У сукупності зазначені обставини свідчать про схильність обвинуваченого ОСОБА_5 до антисоціальної та небезпечної поведінки у вигляді вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним заволодінням чужим майном та оберненням його на свою користь з метою подальшого особистого збагачення за рахунок чужого майна. При цьому зважаючи на наявність декількох судимостей за вчинення кримінальних правопорушень, суд доходить до висновку, що державно-владний примус у вигляді притягнення до відповідальності не забезпечує належного стримуючого, виховного та стимулюючого характеру для обвинуваченого ОСОБА_5 , що позбавляє можливості говорити про інтеграцію обвинуваченого у суспільство, корегування його поведінки на основі принципів та правил дружнього співжиття у соціумі, а відповідно і позбавляє можливості говорити про зниження ступеня суспільної небезпечності самого обвинуваченого.

Крім цього,на підтвердженняреальності ризикуможливості вчиненняобвинуваченим ОСОБА_5 нового кримінальногоправопорушення судзвертає увагуна тіобставини,що УказомПрезидента Українивід 24.02.2022року №64/2022на всійтериторії Українивведено воєннийстан узв`язку звійськовою збройноюагресією російськоїфедерації.Таким чином,обвинувачений ОСОБА_5 достеменно знаючипро запровадженнявоєнного стануобирає складнийта найбільшнесприятливий длясуспільства ідержави час, надзвичайну обстановку, тяжкі обставини та умови, в яких опинилася Україна, для реалізації своєї протиправної мети та незаконних цілей.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що існують реальні та обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи поза межами місць попереднього ув`язнення, може вчинити нове кримінальне правопорушення. Отже, ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає реальним, обґрунтованим та доведеним.

Щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Вирішуючи питання про справедливість та пропорційність виду запобіжного заходу, суд враховує положення ч. 3 ст. 176 КПК України, відповідно до якого тримання під вартою є найтяжчим видом запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, за яке відповідно до санкції передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Отже, судом встановлено наявність виключної правової підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відповідно і можливість продовження строку тримання під вартою за умови доведеності факту неможливості застосування більш м?якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту.

Вирішуючи питання про можливість застосування більш м?якого запобіжного заходу, суд враховує конкретні обставини злочину, його суспільну небезпечність та характер вчиненого злочину, за яким обвинувачується ОСОБА_5 та який спрямований проти чужої власності та на порушення безпеки у суспільних відносинах, пов`язаних з використанням транспортних засобів, які є джерелами підвищеної небезпеки для суспільства. Крім того, суд враховує ті обставини, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан та запроваджено заходи правового режиму воєнного стану, тобто обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення у період дії воєнного стану, що істотно підвищує ступінь та характер суспільної небезпеки його діяння. На це, зокрема, вказує те, що законодавцем вчинення певних кримінальних правопорушень у період дії воєнного стану було виведено як ознаку особливо кваліфікуючого складу кримінального правопорушення

При цьому суд враховує спосіб вчинення злочину та поведінку обвинуваченого під час вчинення кримінального правопорушення, який, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, ставлячи під ризик життя та здоров`я інших людей, громадський порядок та спокій, намагався втекти від працівників поліції на викраденому транспортному засобу та не реагував на їх законні вимоги. Крім того, обвинувачений з метою полегшення вчинення кримінального правопорушення використовує найбільш несприятливий для населення України час, надзвичайну обстановку, тяжкі обставини та умови, в яких опинилася Україна, для реалізації своєї протиправної мети та незаконних цілей.

На підставі вищевикладеного, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, суспільно-корисною працею не займається, не має постійного джерела прибутку, а також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого злочину, з огляду на фактичні обставини за яких обвинуваченому інкримінується його вчинення, його підвищену суспільну небезпечність, суд доходить до висновку про неможливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, оскільки жоден інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити достатньо ефективний стримуючий характер по відношенню до ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У справі наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого. При цьому суд оцінює реальну небезпеку та можливість обвинуваченого вчинити нове кримінальне правопорушення у разі не продовження строку тримання під вартою.

Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами, що визначають та виправдовують потребу в продовженні строку тримання під вартою. Підстав для обрання більш м`якого запобіжного заходу немає.

З огляду на це, зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, суд вважає допустимим продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 . Отже, клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, його характер та конкретну обстановку вчинення, особу обвинуваченого, наявність реального ризику вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення, з огляду на задоволення клопотання прокурора, суд доходить до висновку, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 підлягає продовженню на строк 2 (два) місяці.

Згідно ч. 4 ст. 182 КПК Українирозмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбаченихстаттею177цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Виходячи з практикиЄвропейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

У підготовчому судовому засіданні стороною захисту було надано індивідуальну програму реабілітації інваліда № 716/553-6 та довідку до акта огляду у медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 796084, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сином обвинуваченого ОСОБА_5 , є інвалідом ІІ групи та проходить відповідну програму реабілітації. Сторона захисту наголошувала на тому, що обвинувачений ОСОБА_5 постійно бере участь в утриманні свого сина, який в силу своєї інвалідності потребує допомоги фінансового характеру. Зважаючи на це, сторона захисту наголошувала на тому, що розмір застави, який визначений у клопотанні прокурора у розмірі трьохсот прожиткових мінімумів, є непомірно великим для обвинуваченого, а його розмір не відповідає ступеню суспільної небезпечності як самого обвинуваченого, так і вчиненого ним кримінального правопорушення.

У суду немає жодних правових підстав ставити під сумнів офіційні медичні документи, що засвідчують наявність у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина обвинуваченого ОСОБА_5 , групи інвалідності та проходження ним реабілітаційної програми.

Крім того, суд враховує, що обвинувачений не має офіційної роботи та офіційних джерел доходу, а тому визначення застави у надмірно великому розмірі може бути не тільки несправедливим та непропорційним, але і позбавляти обвинуваченого фінансової можливості допомагати своєму сину.

Тож у відповідності до вимог статті 182, 183 КПК України суд доходить до висновку про необхідність зміни розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу до тримання під вартою, визначивши заставу обвинуваченому ОСОБА_5 у розмірі, достатньому для забезпечення виконання ним покладених на останнього обов`язків, визначених частиною 5статті 194 КПК України, у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись статтями 176-178, 183, 193-194, 197, 199, 372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 2 (два) місяці до 18 березня 2023 року.

Утримувати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у державній установі «Київській слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Змінити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 розмір застави, визначивши її у розмірі - вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Обвинувачений ОСОБА_5 або заставодавець (інша фізична чи юридична особа) мають право у будь-який момент внести заставу у вказаному розмірі в порядкуст. 182 КПК України.

У разі внесення застави на підставіст. 194 КПК Українизобов`язати ОСОБА_5 прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду, яких повідомляти про зміну місця свого проживання й без дозволу останніх не відлучатися з населеного пункту за місцем проживання, утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні.

Згідно ч. 8 і ч. 10ст. 182 КПК Українив разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави, а при зверненні застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Термін дії обов`язків, покладенихсудом у разі внесення застави, обчислювати з дня внесення застави до 18 березня 2023 року.

Повний текст ухвали проголошено 19 лютого 2023 року о 09 годині 45 хвилин.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1