Ухвала

від 14.06.2010 по справі 11-331/2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11- 331/2010 Головуючий у І інстанції Циганко М.О.

Категорія - ч. 4 ст. 190 КК України. Доповідач Карнаух А.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Карнауха А.С.

суддів Мельниченка Ю.В., Антипець В.М.

при секретарі Фесюра Т.І.

з участю прокурора Сороки Г.В.

потерпілого ОСОБА_1

захисника - ОСОБА_2

засудженого - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_3 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 березня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Прилуцького міскрайонного суду Чернігівської області від 22 березня 2010 року

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець АДРЕСА_5 українець, громадянин України, з середньою освітою, котрий має на утриманні неповнолітню дитину, раніше судимий:

1) 16.04.2008 року Прилуцьким міськрайонним судом за ст.ст.191 ч.5, 69; 15 ч.2, 191 ч.5, 69; 28 ч.3, 205 ч.2, 69; 28 ч.3, 366 ч.1; ст.70 ч. 1 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки без конфіскації майна;

2) 19.05.2009 року Прилуцьким міськрайонним судом за ст.ст. 209 ч.2, 69; 286 ч.3; ст.70 ч.1; ст. 70 ч. 4 КК України до 8 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки без конфіскації коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом та без конфіскації майна і з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки;

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30.07.2009 року вирок Прилуцького міськрайсуду від 19.05.2009 року змінено, в частині засудження за ст.209 ч.2 КК України вирок скасовано, а справа в цій частині направлена на додаткове розслідування.

ОСОБА_3 визнано засудженим за ст.286 ч.3 КК України до покарання, призначеного судом - 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. За ч.4 ст.70 КК України за сукупністю вироків Прилуцького міськрайсуду від 19.05.2009 р. та від 16.04.2008 р. ОСОБА_3 вважати засудженим до покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки та позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, без конфіскації майна;

який проживає за адресою: АДРЕСА_6

засуджений за частиною 4 статті 190 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією належного майна окрім житла.

На підставі частини 4 статті 70 КК України за сукупністю злочинів, за попереднім вироком та новим, шляхом поглинення меш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки та позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, з конфіскацією належного йому майна окрім житла.

Визначено рахувати строк відбуття покарання ОСОБА_3 з часу обрання йому такого запобіжного заходу тобто з 13 листопада 2009 року.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, залишено у вигляді взяття під варту.

Зараховано засудженому ОСОБА_3 в строк відбування покарання призначеного за даним вороком, 1 рік 8 місяців 12 днів, як частково відбуте покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду від 19 травня 2009 року з 28 лютого 2008 року по 12 листопада 2009 року.

Зараховано засудженому ОСОБА_3 в строк відбуття покарання призначеного за даним вироком, 10 днів його затримання в ході досудового слідства в період з 22 травня по 1 червня 2007 року.

Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що він

з корисливих мотивів, шляхом обману відносно потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 17.07.2006 року уклав з останніми договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1. Оскільки ОСОБА_3 домовленої суми не мав то згідно укладеного договору купівлі - продажу даної квартири він зобов'язувався сплатити продавцям кошти в розмірі 111100 гривень до 01.08.2006 року після оформлення документів та одержання кредиту у ВАТ „Державний ощадний банк України”, на що продавці дали згоду щодо передачі квартири яка була предметом договору іпотеки банку. 25.07.2006 року та 26.07.2006 року після оформлення договорів про іпотечний кредит та іпотечного договору ОСОБА_3 отримав у банку 111000 гривень, але не віддав їх потерпілим, та не мав наміру сплачувати їх останнім, використавши кошти на власні потреби. 23.10.2006 року рішенням Прилуцького міськрайонного суду даний договір було розірвано з підстав його недійсності, оскільки ОСОБА_3 не мав наміру сплачувати потерпілим вищевказані кошти за квартиру та таким чином ввів останніх в оману, присвоївши отримані для цих цілей кошти.

В частині обвинувачення за частиною 1 статті 209 КК України та частиною 2 статті 209 КК України ОСОБА_3 визнаний невинним і виправданий за відсутністю в його діях складу злочину.

Прокурор, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції, просив в апеляції вирок суду в частині виправдання ОСОБА_3 за частиною 2 статті 209 КК України скасувати, оскільки вину засудженого повністю доведено, та постановити новий вирок, визнавши ОСОБА_3 винним у вказаному злочині, призначивши йому покарання в межах санкції статей.

Також вважав, за необхідне в описовій частині вироку по епізоду шахрайства вказати, що 25.07.2006 року та 26.07.2006 року після оформлення договорів про іпотечний кредит та іпотечного договору ОСОБА_3 отримав у банку 111100 гривень.

В апеляції засуджений ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просив змінити вирок суду в частині обвинувачення за частиною 4 статті 190 КК України, перекваліфікувавши його дії на частину 2 статті 192 КК України та призначити йому покарання в межах вказаної статті у вигляді штрафу, врахувавши обставини, що помякшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Остаточно, на підставі частини 4 статті 70 КК України, просив визначити покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки та позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, з конфіскацією належного йому майна окрім житла.

В поданих запереченнях на апеляцію засудженого ОСОБА_3 потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просили вирок суду залишити без зміни, а апеляцію засудженого без задоволення, вважаючи, що суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини кримінальної справи та надав їм відповідну правову оцінку, визнавши ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину передбаченого частиною 4 статті 190 КК України.

По справі було призначене судове слідство.

Заслухавши доповідача, прокурора, котрий заперечував проти апеляції засудженого та не підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого, який підтримав свою апеляцію з викладених в ній підстав, захисника та потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені в апеляціях, колегія суддів підстав для задоволення апеляції прокурора та засудженого ОСОБА_3В не знаходить.

Допитаний в судовому засіданні апеляційного суду засуджений свою вину в скоєнні злочинів не визнав. Вважаючи, що його дії підлягають кваліфікації за частиною 2 статті 192 КК України, заперечував свою причетність до злочину передбаченого частиною 2 статті 209 КК України.

Доводи засудженого, наведені в апеляції, були перевірені місцевим судом і колегія суддів вважає їх безпідставними і такими, що спростовуються висновком суду про причетність ОСОБА_3 до інкримінованого злочину, передбаченого ч. 4 статті 190 КК України, який переконливо мотивований у вироку, тому вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає.

Висновок суду першої інстанції про винність ОСОБА_3 у заволодінні чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах є правильним, ґрунтується на доказах, які зібрані в установленому законом порядку, досліджені в судовому засіданні та належно оцінені судом і покладені в основу вироку.

Зокрема він ґрунтується на показаннях потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, які стверджували, що на неодноразові звернення до засудженого з проханням віддати гроші за продану квартиру, останній їх не повернув, заставивши квартиру в банк (Том 1 а. с. 289,290), договором купівлі продажу від 17.07.2006 року квартири

№ 85 будинку № 70 по вулиці Садова в місті Прилуки, укладеного між потерпілими та ОСОБА_3 Згідно даного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчинявся за 176750 грн. (Том 2 а. с. 109). Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.07.2006 року, засуджений став власником даної квартири (Том 2 а. с. 89).

25.07.2006 року та 26.07.2006 року ОСОБА_3 уклав договори з відкритим акціонерним товариством „Державний ощадний банк України”, відповідно, про іпотечний кредит та іпотеку, згідно яких отримав кредит в сумі 111000 грн. та в забезпечення виконання зобовязань предметом іпотеки стало нерухоме майно квартира АДРЕСА_2 (Том 2 а. с. 110-114).

Отримання засудженим кредиту у ВАТ „Державний ощадний банк України” 111000 грн. також підтверджується довідкою керуючого філією Прилуцьким відділенням „Ощадбанк” (Том 2 а. с. 70).

Отже за таких обставин твердження прокурора про необхідність зазначення в мотивувальній частині вироку по епізоду шахрайства, що 25.07.2006 року та 26.07.2006 року після оформлення договорів про іпотечний кредит та іпотечного договору ОСОБА_3 отримав у банку 111100 гривень, колегія суддів вважає безпідставним.

До того ж за змістом частини 3 статті 332 КПК України, яка визначає структуру вироку, описова частина, на яку в апеляції посилається прокурор, як складова вироку не передбачена. Вирок складається з трьох частин вступної, мотивувальної і резолютивної.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2006 року, яке залишено без зміни ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 05.02.2007 року за апеляційною скаргою ВАТ „Державний ощадний банк України”, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 частково задоволені. Договір купівлі продажу від 17.07.2006 року квартири АДРЕСА_2, укладений між потерпілими та ОСОБА_3 був розірваний. (Том 2 а. с. 116,117).

За змістом протоколу судового засідання, під час розгляду цивільної справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 пояснив, що отримавши у банку кредит, кошти позивачам не повернув, так як придбав дорогі автомобілі за кордоном, які в подальшому намагався продати без успіху. В подальшому пропонував позивачам забрати автомобілі в рахунок повернення коштів (Том 2 а. с. 223)

Як встановлено апеляційним судом, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не виконав обовязків за укладеним між ним та позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 щодо сплати останнім до 01.08.2006 року 111100 грн. залишку купівельної ціни придбаної квартири. Причому, отримавши у банку кредит для виконання перед позивачами зобовязань за цим договором під заставу даної квартири, відповідач не мав наміру сплачувати цей залишок, ввів в оману у такий спосіб продавців і використовував отримані у банку кошти на інші цілі. Жодного доказу, що спростували б ці висновки ВАТ „Державний ощадний банк України” суду не надав (Том 2 а. с. 79-81)

Органом досудового слідства ОСОБА_3 було предявлено обвинувачення в тому, що він з метою легалізації грошових коштів, отриманих у Прилуцькому відділенні «Державний ощадний банк України» №221, і не передавши їх продавцям квартири, як це передбачалося договором купівлі-продажу, використав для придбання легкового автомобіля Ауді А-8 реєстраційний номер НОМЕР_3, у ОСОБА_8, вуалюючи при цьому угоду купівлі-продажу автомобіля шляхом отримання генеральної довіреності датованої 17.10.2006 року від імені громадянина ОСОБА_9 на своє ім'я та на ім'я своєї співмешканки ОСОБА_10, при цьому заплативши з загальної вартості автомобіля лише 70000 грн.

Дії ОСОБА_3 досудовим слідством були кваліфіковані за частино

1 статті 209 КК України, як вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом.

Крім того, ОСОБА_3, будучи організатором та керівником організованої злочинної групи у складі ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10, заволодівши грошовими коштами, які були перераховані від фонду соціального страхування виплат по вагітності та пологах жінкам, з метою їх легалізації, 02.03.2007 року уклав цивільно-правову угоду, по якій придбав автомобіль НОМЕР_2 згідно рахунку-фактури №412552 від 01.03.2007 року за 44380 грн., який в подальшому використовував в своїй фінансово-господарській діяльності. За автомобіль ОСОБА_3 вніс готівкою 6657 грн., а решту 37723 грн. оформив кредитом через Прилуцьке відділення ТОВ „Укрпромбанку".

Крім цього, ОСОБА_3 26.10.2006 року, використовуючи кошти, отримані злочинним шляхом, які були перераховані від фонду соціального страхування виплат по вагітності та пологах жінкам, уклав договір купівлі-продажу р№ 1-4858 в Прилуцькій міській державній нотаріальній конторі, на придбання двохкімнатної квартири, за адресою АДРЕСА_3 за 110000 грн., яку з метою вуалювання своєї причетності до даної операції, оформив на свого бухгалтера ОСОБА_12, і в подальшому використовував як офіс при господарській діяльності ПП Гузій та фіктивно створеного ним ПП„Натіна". За квартиру ОСОБА_3 55000 грн. вніс готівкою, а 55000 грн. оформив кредитом на ОСОБА_12

Всього при проведенні угод купівлі продажу, ОСОБА_3 легалізовано 100021,08 грн. коштів отриманих злочинним шляхом.

Дії ОСОБА_3 органом досудового слідства були кваліфіковані за частиною 2 статті 209 КК України, як вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, вчинені повторно.

За даним обвинуваченням вироком суду першої інстанції ОСОБА_3 визнаний невинним і виправданий за відсутністю в його діях складу злочину.

Колегія суддів вважає, що доводи прокурора, викладені в апеляції, стосовно безпідставного виправдання засудженого за частиною 2 статті 209 КК України, не ґрунтуються на законі.

Суд правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність у ОСОБА_3 складу злочинів, передбачених частиною 1 статті 209 та частиною 2 статті 209 КК України.

Вказуючи про недоведеність обвинувачення в цій частині, суд зокрема врахував, що ОСОБА_3 внаслідок вчинення злочинів в складі організованої групи, незаконно отримав кошти від Фонду соціального страхування виплат по вагітності 15 та 23 листопада 2006 року вже після укладення договору купівлі продажу 26.10.2006 року квартири АДРЕСА_4, яка була придбана ОСОБА_12 за кошти частина з яких взята в кредит (Том 1 а. с. 13-19, 132).

Обґрунтовуючи висновок, суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_3, використавши на придбання автомобіля Ауді А-8 частину коштів привласнених шляхом шахрайства, лише розпорядився останніми на власний розсуд.

Свій висновок суд, перевіривши всі докази в справі та надав їм належну оцінку, переконливо мотивував у вироку, тому вважати його необґрунтованим підстав немає.

Отже, за встановлених у справі фактичних обставин, дії засудженого ОСОБА_3 кваліфіковано судом за частиною 4 статті 190 КК України, правильно.

Покарання ОСОБА_3 призначено у встановлених межах санкції частини 4 статті 190 КК України та відповідає вимогам статті 65 КК України, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

При його обранні суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, відсутність обставин, які помякшують та обтяжують покарання.

Порушень норм матеріального чи кримінально-процесуального закону, які б були підставою для скасування чи зміни вироку, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 377, 379 Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_3, залишити без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 березня 2010 року, щодо ОСОБА_3, залишити без зміни.

СУДДІ:

Карнаух А.С. Мельниченко Ю.В. Антипець В.М.