Ухвала

від 01.06.2010 по справі 11-331/2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

01 червня 2010 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі :

головуючого судді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .Мельничук Н.М.,

суддів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Андрушкевича С.З. і ОСОБА_3,

з участю

прокурора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Філя С.В.,

захисника адвоката . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ОСОБА_5,

цивільного позивача (потерпілої) . . . . . . . . . . . . ОСОБА_6

та засудженого (цивільного відповідача) . . . . .ОСОБА_7,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі кримінальну справу за апеляціями цивільного позивача ОСОБА_6 та захисника засудженого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_5, на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2010 року.

Цим вироком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець села Кодня Житомирського району та області, громадянин України, із середньою освітою, не працюючий, одружений, проживаючий в АДРЕСА_2, раніше не судимий,

засуджений за ст.286 ч.1 КК України на 1 (один) рік обмеження волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два ) роки.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженого ОСОБА_7 залишено попередній підписку про невиїзд.

Строк відбуття призначеного покарання засудженим ОСОБА_7 постановлено обчислювати з дня прибуття і постановлення його на облік у виправному центрі.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 :

- витрати закладу охорони здоровя за лікування потерпілої ОСОБА_6 в сумі 2.062 грн. 08 коп. (дві тисячі шістдесят дві гривні 08 копійок), перерахувавши кошти : КУ ЦМЛ № 1 ; р/р 35419008001727 УДК в Житомирській області МФО 811039, код 01992127 ;

- на користь потерпілої ОСОБА_6 4.325 грн. 48 коп. заподіяної матеріальної шкоди та 20.000 грн. 00 коп. моральної шкоди, а всього 24.325

Справа № 11 331 / 2010 Головуючий у суді І-ої інстанції Янчук Н.П.

Категорія ст.286 ч.1 КК України Доповідач у суді 2-ої інстанції Яковлєв С.В.

грн. 48 коп. (двадцять чотири тисячі триста двадцять пять гривень 48 копійок).

Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину за таких обставин.

Так, 03 червня 2009 року близько 08 год. 45 хв. поблизу будинку АДРЕСА_3, керуючи автомобілем ГАЗ-31105-801 (реєстраційний № НОМЕР_1), рухався в напрямку вул. Шевченка зі сторони вул. Корольова на заборонений сигнал світлофора, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, відповідно не реагував на її зміну, під час руху не врахував дорожню обстановку, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка по регульованому пішохідному переходу, на дозволений сигнал світлофора, перетинала проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) пішохід ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому лівого поперечного відростку 2-го шийного хребця без зміщення уламків, уламкового перелому середньої третини тіла великогомілкової кістки правої гомілки та косого перелому малогомілкової кістки на межі верхньої і середньої третини, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до довготривалого розладу здоровя.

В наведених умовах дорожнього руху водій ОСОБА_7 порушив вимоги п.п.1.5, 2.3.б, 8.7.3.е, 8.10 і 10.1 Правил дорожнього руху (далі ПДР), своїми необережними діями створив небезпеку для руху, яка загрожувала здоровю громадян, завдав матеріальні збитки, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, відповідно не реагував на її зміну, під час руху не врахував дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, наближаючись до світлофора, де горить заборонений сигнал, не зупинився на відстані не ближче 10 метрів до світлофора, продовжив рух на червоний сигнал світлофора.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п.1.5, 2.3.б, 8.7.3.е, 8.10 і 10.1 ПДР знаходиться в прямому причинному звязку з виникненням даної ДТП та її наслідками.

В апеляції цивільний позивач ОСОБА_6 просить скасувати вирок в частині стягнення із засудженого ОСОБА_7 на її користь 4.325 грн. 48 коп. заподіяної матеріальної шкоди та 20.000 грн. 00 коп. моральної шкоди, а всього 24.325 грн. 48 коп. та постановити новий, яким задовольнити заявлений нею цивільний позов в повному обсязі.

На обгрунтування апеляції її автор зазначає, що вона не могла самостійно пересуватись, а мусила користуватись послугами маршрутного таксі, але нажаль вона не має всіх чеків, оскільки не всі водії бажали їх надавати. Факт же того, що вона не могла самостійно пересуватись підтверджується встановленим їй діагнозом, що міститься в матеріалах справи;

Довідки ж із місця її роботи вказують на розмір її заробітної плати до завданих тілесних ушкоджень та заробітну плату, яка підлягала виплаті, коли вона перебувала на лікарняному, що становить втрачений заробіток внаслідок ушкодження її здоровя. Не врахувавши та не дослідивши дані докази, суд відмовив у задоволені її позовних вимог, чим порушив норми ст.1195, 1197 ЦК України, тобто порушив її право на відшкодування заподіяних збитків.

Судом також не зазначено з яких саме мотивів він виходив, відмовляючи в решті заявлених нею позовних вимог, що саме стало підставою для прийняття такого рішення.

Також не згодна апелянт із встановленим судом розміром заподіяної їй моральної шкоди. На її думку суд не повно встановив характер та обсяг її фізичних, душевних, психічних переживань, глибину душевних хвилювань, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих та професійних стосунках, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану, та інші негативні наслідки, що настали від отриманих нею тілесних ушкоджень та неправомірних дій цивільного відповідача щодо неї. Вважає, що всі ці обставини досить чітко відображені у її цивільному позові та підтвердженні матеріалами справи.

Захисник засудженого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_5, у своїй апеляції просить скасувати вирок щодо підзахисного, а справу направити на новий судовий розгляд до цього ж суду в іншому складі.

При цьому апелянт зазначає, що підзахисний не заперечує своєї провини, але весь час в силу свого розуміння намагався звернути увагу на те, що ДТП сталася не на пішохідному переході а далеко за її межами, що у свою чергу свідчить про порушення пішоходом ПДР та зафіксовано в протоколі схеми ДТП (а.с.10-11). Докази цьому за твердженням апелянта будуть наданні апеляційному суду, оскільки в даний час за збігом ряду обєктивних обставин він не має такої можливості.

Крім того, автор апеляції зазначає, що санкцією ст.286 ч.1 КК України передбаченні інші альтернативні покарання, але суд обрав найсуворіше покарання без викладення мотивів свого рішення в цій частині. Скоєний же підзахисним злочин не є тяжким, ОСОБА_7 є раніше не судимою особою, на його утриманні знаходиться малолітня дитина 2009 року народження. Тому альтернативно просить призначити останньому інше покарання, яке не повязане з обмеження волі, оскільки таке може призвести до фактичного руйнування сімї.

Іншими особами, які відповідно до закону мають право на оскарження рішення суду першої інстанції, апеляції не подані.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Яковлєва С.В., пояснення цивільного позивача (потерпілої) ОСОБА_6, засудженого (цивільного відповідача) ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_5, кожен з яких підтримав апеляцію своєї сторони і заперечив проти задоволення апеляції протилежної сторони, а засуджений і його захисник уточнили свою правову позицію, просячи лише помякшити призначене покарання, обравши таке, що не повязане з реальним відбуттям обмеження волі, думку прокурора Філя С.В., який заперечив проти задоволення поданих апеляцій і вважав їх безпідставними, а вирок суду відповідаючим вимогам закону, перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.365 КПК України, обговоривши доводи апеляцій і заперечень, колегія суддів вважає, що апеляції цивільного позивача та захисника засудженого не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, при обставинах, викладених у вироці, доведена сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів.

З даними висновками і оцінкою доказів погоджується й колегія суддів, так як докази вини засудженого, які безпосередньо судом досліджені, наведені та проаналізовані у вироці, узгоджуються між собою і давали суду всі підстави для прийняття зазначеного рішення у справі.

Апелянтами не оспорюються як вказані висновки суду, так і правильність кваліфікації дій засудженого.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд правильно керувався загальними засадами призначення покарання ст.65 КК України, і у відповідності з вимогами закону врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про його особу, в тому числі й ті, на які посилається його захисник в апеляції, відсутність обставин, які помякшують і обтяжують покарання, а тому колегія суддів вважає, що призначене йому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

Приймаючи в цій частині рішення, колегія суддів не приймає до уваги наданий фіскальний чек від 26 травня 2010 року про електронний переказ 2.000 грн. начебто потерпілій, так як у чекові зазначено Куди : 10009 Житомир, Кому : ОСОБА_6, а потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_6 проживає за адресою 10024 АДРЕСА_1. Крім того, потерпіла ОСОБА_6 безпосередньо в судовому засіданні пояснила, що будь-яких повідомлень про переказ, як і сам переказ станом на 01 червня 2010 року не отримувала.

Крім того, відповідно до ст.66 ч.1 п.2 КК України обставиною, яка помякшує покарання, визнається обставина про добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, на що звертав увагу Верховний Суд України у п.6-2 своєї постанови Пленуму „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7 з наступними змінами і доповненнями, згідно якого слідує, що суди мають перевіряти чи особа добровільно відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду в повному обсязі.

Посилання цивільного позивача (потерпілої) ОСОБА_6 в апеляції на неврахування судом при вирішенні питання про стягнення із засудженого ОСОБА_7 певних сум матеріальної шкоди (матеріального збитку) безпідставні, так як суд при вирішенні цього питання правильно керувався ст.ст.28, 64 п.4, 328 КПК України. Апелянт з цього приводу як у своїй апеляції, так і в судовому засіданні зазначила, що вона не мала і не має доказів на підтвердження всіх своїх позовних вимог щодо відшкодування заподіяної їй матеріальної шкоди.

Безпідставним також слід визнати й посилання ОСОБА_6 щодо не стягнення судом із засудженого втраченого заробітку, так як згідно вимог діючого КПК України дане питання у кримінальній справі не вирішується.

Посилання апелянта відносно визначеного судом розміру моральної шкоди є також безпідставним, оскільки суд при вирішенні цього питання виважено виходив із принципів розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду,

у х в а л и л а :

апеляції цивільного позивача ОСОБА_6 та захисника засудженого адвоката ОСОБА_5, залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_7 без зміни.

С у д д і :