Ухвала

від 24.03.2023 по справі 216/4063/18

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69106 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 216/4063/18

Провадження №: 2/332/708/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2023 р. м.Запоріжжя

Суддя Заводськогорайонного судум.Запоріжжя ПогрібнаО.М.,розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осібприватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним,

встановила:

22 березня 2023 року відповідно до ухвали Центрально-Міського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року до Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла цивільна справа ЄУН № 216/4063/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осібприватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 зазначену справу передано в провадження судді Погрібної О.М.

При вирішенні питання про прийняття справи до свого провадження та відкриття провадження у справі суддею встановлено, що при передачі справи до Заводського районного суду м. Запоріжжя не дотримано порядок передачі справи встановлений ст.31 ЦПК України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ч.3 ст.31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Зі змісту ухвали Центрально-Міського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року вбачається, що ухвалу про направлення справи за підсудністю було постановлено без участі сторін.

Як вбачається із матеріалів вищевказаної справи копія ухвали Центрально-Міського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року надіслана позивачу ОСОБА_1 , однак в матеріалах справи відсутнє підтвердження про отримання позивачем чи її представником ухвали про передачу справи для розгляду за підсудністю.

Дані про направлення вищезазначеної ухвали суду відповідачці ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні взагалі.

Відповідно до ч.5 ст. 272 ЦПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ст.352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Частиною першоюст. 354 ЦПК Українивстановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, ана ухвалу суду - протягом п`ятнадцятиднівз дня його (її) проголошення.

Згідно ч.2ст. 354 ЦПК Україниучасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Отже, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що передача цивільної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали.

У постанові Верховного Суду від 02.08.2021 (справа № 914/1191/20) зроблено висновок про те, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлено виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні або розписки про отримання копії судового рішення.

Відповідно до п. 3 розділу ХІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20.08.2019 № 814, копія судового рішення, виготовлена апаратом суду, засвідчується відповідальною особою апарату суду та відповідною печаткою суду із зазначенням дати. У разі якщо судове рішення не набрало законної сили, про це працівником апарату суду зазначається на копії, що видається чи надсилається. На копії судового рішення, що набрало законної сили, зазначається дата набрання ним чинності.

Копія ухвали Центрально-Міськогорайонного судум.КривийРіг Дніпропетровськоїобласті від07лютого 2023року із відміткою про набрання законної сили, засвідчена печаткою суду із зазначенням дати до матеріалів справи не долучена.

За наведених обставин, відсутні передбачені законом підстави для прийняття справи ЄУН №216/4963/18 до свого провадження, а тому вона підлягає поверненню до Центрально-Міського районного суду Дніпропетровської області для виконання вимог частини 3статті 31 ЦПК України.

Також вважаю за необхідне звернути увагу на наступне.

При направленні цивільної справи ЄУН № 216/4063/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осібприватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним до Заводського районного суду м. Запоріжжя, Центрально-Міський районний суд м.Кривий Ріг Дніпропетровської області в ухвалі від 07 лютого 2023 року зазначив, що позов про визнання заповіту недійсним не повинен розглядатися за правилами виключної підсудності, оскільки спір між сторонами виникає не з приводу нерухомого майна, а щодо дійсності заповіту. За результатом розгляду даної категорії справ, в разі задоволення позову, у позивача може виникнути право на спадкування, а не речове право на спадкове майно.

За загальним правилом ст.28 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, з довідки Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької ради відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Розпорядження Верховного Суду від 14.09.2022 №49 «Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області» підсудність Василівського районного суду Запорізької області визначено за Заводським районним суд м. Запоріжжя.

Відповідно до вимог частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця або, якщо це місце невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна; право наспадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261 - 1265 ЦК України.

Таким чином, право на спадкування є не абстрактним, а цілком конкретним і невіддільним від предмету спадкування (спадкової маси, спадкового майна). Таким же конкретним є і питання визнання заповіту недійсним, оскільки, його кінцевими метою і результатом є реалізація (захист) права спадкоємців за законом на спадкування певного майна (частки в ньому), а відтак, набуття в порядку спадкування у власність майна чи унеможливлення такого.

Правова природа особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (заповіту) визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Більш того, згідно із абз. 2 п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо укнизішостій ЦК України немає відповідного правила.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року визначено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до абз. 4 п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захистправа власності та інших речових прав», до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.42 Постанови № 3 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз`яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України, до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів щодо нерухомого майна викладені у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно, тощо.

Оскільки позивач звернувся з позовом про визнання заповіту недійсним, зазначаючи в позовній заяві, що предметом позову є право на спадкове майно, яке складається з 1/5 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , тому наспори,що виникаютьз приводувказаного майна,розповсюджується правиловиключної підсудності,територіальна підсудність цієї справи має визначається за правилами частини першої статті 30 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням майна будинку АДРЕСА_2 , а не за місцем реєстрації відповідачки.

При цьому слід зауважити, що визначення підсудності у даній справі (про визнання заповіту недійсним) за частиною першою статті 27 ЦПК України за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, застосовується лише у разі подання позову про визнання заповіту недійсним, якщо до складу спадщини не входить нерухоме майно.

Вказане кореспондується із правовим висновком, висловленим Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 04 грудня 2019 року, справа № 489/2055/19.

Частиною 2ст. 258 ЦПК Українивизначено, що процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Керуючись приписами ст.ст.31,258,354 ЦПК України,

постановила:

Цивільну справу ЄУН №216/4063/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осібприватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним, повернути до Центрально-Міського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, для виконання вимогст. 31 ЦПК Українита усунення недоліків оформлення справи.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвалу суду окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченомуст. 261 ЦПК України.

Суддя: О.М.Погрібна