Ухвала

від 10.04.2023 по справі 216/4063/18

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/4063/18

провадження 2/216/135/23

УХВАЛА

іменем України

10 квітня 2023 року місто Кривий Ріг

Суддя Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Кузнецов Р.О., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним.

На підставі ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.02.2023 цивільну справу №216/4063/18 (номер провадження 2/216/135/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним направлено до Заводського районного суду м. Запоріжжя для подальшого розгляду за підсудністю.

05 квітня 2023 року з Заводського районного суду м. Запоріжжя до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшли матеріали цивільної справи №216/4063/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним.

Як слідує з супровідного листа від 28.03.2023, цивільну справу №216/4063/18 повернуто до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для виконання вимог ст. 31 ЦПК України та усунення недоліків оформлення справи.

Згідно з Актом Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22.03.2023, зазначено, що до матеріалів цивільної справи №216/4063/18 не долучено копію ухвали суду від 07.02.2023, яка набула чинності.

Відповідно до ухвали судді Заводського районного суду м. Запоріжжя Погрібної О.М. від 24.03.2023 цивільну справу №216/4063/18 повернуто до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для виконання вимог ст. 31 ЦПК України та усунення недоліків оформлення справи.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

У мотивувальній частині ухвали судді Заводського районного суду м. Запоріжжя Погрібної О.М. від 24.03.2023 зазначено:

«Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Подібні висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів щодо нерухомого майна викладені у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18. Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно, тощо. Оскільки позивач звернувся з позовом про визнання заповіту недійсним, зазначаючи в позовній заяві, що предметом позову є право на спадкове майно, яке складається з 1/5 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому на спори, що виникають з приводу вказаного майна, розповсюджується правило виключної підсудності, територіальна підсудність цієї справи має визначається за правилами частини першої статті 30 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням майна - будинку АДРЕСА_1 , а не за місцем реєстрації відповідачки.

При цьому слід зауважити, що визначення підсудності у даній справі (про визнання заповіту недійсним) за частиною першою статті 27 ЦПК України за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, застосовується лише у разі подання позову про визнання заповіту недійсним, якщо до складу спадщини не входить нерухоме майно. Вказане кореспондується із правовим висновком, висловленим Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 04 грудня 2019 року, справа №489/2055/19.»

Разом з цим, у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року, (справа №489/2055/19), зокрема, зазначено:

«Статтею 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такий висновок викладено в пункті 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

У даному випадку, згідно з позовною заявою, позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, однак, у позові зазначає, що предметом позову є право на спадкове майно, яке складається з 1/5 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, у прохальній частині позову просить визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 09.06.2008 Степногірською селищною радою Василівської районної державної адміністрації Запорізької області.

Крім цього, в ухвалі судді Заводського районного суду м. Запоріжжя Погрібної О.М. від 24.03.2023, також, мається посилання на ст. 30 ЦПК України, в якій зазначено, що позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Разом з цим, як убачається зі спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 (Том 1 а.с. 74-81) будь-які правоустановчі документи на нерухоме майно, яке належало спадкодавцю на час смерті - відсутні. Заповіт, складений спадкодавцем на ім`я відповідача ОСОБА_2 , також не містить конкретних даних про наявність будь-якого нерухомого майна, яке заповідається.

Отже, місцезнаходження нерухомого майна, яке заповідається, не підтверджено документально.

Водночас, у заяві позивача ОСОБА_1 про прийняття спадщини, остання зазначає, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, яка розташована на території Мелітопольського району Запорізької області.

Так, позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом про визнання заповіту недійсним ціну позову не зазначила, оцінка вартості 1/5 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 позивачем не проводилась, як і не проводилась оцінка вартості земельної ділянки, яка розташована на території Мелітопольського району Запорізької області. Матеріали цивільної справи, також не містять відомостей про дійсну вартість даного спадкого майна.

Відтак, достеменно визначити територіальне місцезнаходження основної частини спадкового майна не можливо, внаслідок чого, підстави для застосуваня до спірних правовідносин, положень ст. 30 ЦПК України, відсутні.

Під час розгляду цивільної справи судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Треті особи приватний нотаріус Кириченко Вікторія Вікторівна, знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а Степногірська селищна рада Василівської районної державної адміністрації Запорізької області за адресою: Запорізька область, Василівський район смт Степногірськ, вул. Шкільна, буд. 24.

З огляду на такі обставини, з метою дієвості та ефективності судового провадження, на підставі ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.02.2023 цивільну справу №216/4063/18 (номер провадження 2/216/135/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним направлено до Заводського районного суду м. Запоріжжя для подальшого розгляду за підсудністю.

Також, слід зазначити, що у Рішенні від 22.09.2005 року N5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками КСУ вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Поряд з цим, ЄСПЛ зазначає, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97проти України», заява № 19164/04, п. 47, рішення у справі «Гожелік та інші проти Польщі», п. 65).

Суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and Others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі «Звольський та Звольська проти Чеської Республіки» (Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic), заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).

Положеннями статті 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Згідно зі ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним слід повернути судді Заводського районного суду м. Запоріжжя Погрібній О.М. для виконання вимог ст.ст. 31, 32 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 28, 31, 32, 260-261, 353-354 ЦПК України суддя,

п о с т а н о в и в:

Цивільну справу №216/4063/18 (номер провадження 2/216/135/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб приватного нотаріуса Кириченко Вікторії Вікторівни, Степногірської селищної ради Василівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання заповіту недійсним повернути судді Заводського районного суду м. Запоріжжя Погрібній О.М. для виконання вимог ст.ст. 31, 32 ЦПК України.

Ухвала суду окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ