Ухвала

від 04.04.2023 по справі 1-79/2009

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 1-79/2009

1-в/303/52/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року м.Мукачево Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі : головуючого судді ОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Мукачево клопотання ОСОБА_3 про скасування запобіжного заходу у вигляді застави (арешту нерухомого майна) по справі №1-79/2009, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Мукачівського міськрайонного суду із вищезазначеним клопотанням, обґрунтовуючи його тим, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №21035308 постановою слідчого СВ Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_4 було застосовано міру запобіжного заходу у вигляді застави на майно 2/3 частини будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Просить скасувати накладений арешт нерухомого майна, обґрунтовуючи свою позицію тим, що Вироком Мукачівського міськрайонного суду від 01 липня 2009 року у справі 1-79/2009 ОСОБА_5 було визнано винним в скоєні злочину передбаченого за ч.2ст. 185 та ч.2 ст.289 із застосуванням ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі. На основі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбуття ним покарання з випробуванням, якщо протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає накладені на нього обов`язки. У вироку Мукачівського міськрайонного суду від 01 липня 2009 року вказано, що відносно засудженого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави - залишити без змін до вступу вироку в законну силу. Вищезазначений Вирок Мукачівського міськрайонного суду набув законної сили 25.03.2010 року, однак запобіжний захід у вигляді застави скасовано не було і тому потреба в подальшому застосуванні арешту нерухомого майна вже відпала, а наявність арешту перешкоджає і обмежує право заявника на володіння майном.

Заявник в судове засідання не з`явилась, про дату, місце та час судового засідання була повідомлена належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути клопотання без її участі, у зв`язку із чим, враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України, суд уважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 28 КПК України та розглянути клопотання без участі заявника, з метою прийняття процесуального рішення по ній в розумні строки.

Представник міського відділу ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши клопотання, вивчивши матеріали справи, виходить з наступного.

Постановою слідчого СВ Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_4 від 27 жовтня 2008 року в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №21035308 застосовано міру запобіжного заходу у вигляді застави на майно - 2/3 частини будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , яке належить на підставі права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Приймаючи таке рішення про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий виходив з того, що даний запобіжний захід необхідно застосувати до підозрюваного з метою забезпечення ОСОБА_5 належної поведінки під час досудового слідства і слухання справи у суді, а також виконання зобов`язань не виїжджати з місця постійного проживання без дозволу слідчого або суду.

Вироком Мукачівського міськрайонного суду від 01 липня 2009 року у справі 1-79/2009 ОСОБА_5 було визнано винним в скоєні злочину передбаченого за ч.2ст. 185 та ч.2 ст.289 із застосуванням ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі. На основі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбуття ним покарання з випробуванням, якщо протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає накладені на нього обов`язки.

Встановлено, що вищезазначений Вирок Мукачівського міськрайонного суду набув законної сили 25.03.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Статтею 214 КПК України визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а така процесуальна заборона як арешт майна застосовується до вичерпного кола суб`єктів указаного у ст. 170 КПК України.

Відповідно до цієї норми така заборона стосується підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру. Крім того, арешт може бути накладено за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Викладені обставини свідчать, про те, що суди у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявником належним йому майном, у зв`язку з чим уважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -

УХВАЛИВ :

Клопотання - задоволити.

Арешт (застава) накладений постановою слідчого СВ Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_4 від 27 жовтня 2008 року на нерухоме майно, а саме 2/3 частини будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1