Постанова

від 24.05.2023 по справі 509/4648/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2633/23

Справа № 509/4648/14-ц

Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Шлапак А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року про залишення скарги без розгляду, постановлену під головуванням судді Бочарова А.І., повний текст ухвали складений 17 грудня 2021 року, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», суб`єкт оціночної діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , державне підприємство «Сетам»,-

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року адвокат Веселова О.О. в інтересах боржника ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., заінтересовані особи: стягувач товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», правонаступник публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», суб`єкт оціночної діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , державне підприємство «Сетам», у якій просила6

- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про відкриття виконавчого провадження № 60334309 по зверненню стягнення на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 735,4 кв.м, під номером АДРЕСА_1 і на земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0,10 га, що знаходиться в Одеської області, Овідіопольський район,с. Лиманка, кадастровий номер 5123755800:01:003:0280;

- визнати протиправним і скасувати звіт про оцінку майна від 13 листопада 2019 року, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 на замовлення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. в рамках виконавчого провадження № 60334309 щодо визначення ринкової вартості житлового будинку площею 735,4 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для ведення садівництва, площею0,10 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0280, що знаходиться за тією ж адресою та належать боржнику ОСОБА_1 .

В обґрунтування скарги зазначила, що дії приватного виконавця з відкриття виконавчого провадження, проведення оцінки належного боржнику нерухомого майна, передача вказаного майна на реалізацію є незаконними, оцінка майна боржника є заниженою.

Стягувач ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» подало до суду клопотання про залишення скарги представника боржника адвоката Веселової О.О. без розгляду через пропуск строку на подання скарги на дії, бездіяльність приватного виконавця та відсутність поважних причин для його поновлення.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року клопотання представника стягувача задоволено.

Скарга представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Веселової О.О. на дії приватного виконавця Парфьонова Г.В. залишена без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції про пропуск строку на оскарження дій приватного виконавця є помилковими та такими, що не ґрунтуються на законі. Також суд безпідставно не взяв до уваги доводи скарги та докази, на які посилалася скаржниця.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Головін М.В., представник ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для її скасування, а ухвалу суду законною та такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 , суб`єкт оціночної діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , представник ДП «Сетам» в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи, призначеної на 24 травня 2023 року були сповіщені належним чином у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 37, 41-43, 44-45, 46-47, 48-50 т. 8).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності нез`явившихся осіб, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Головіна М.В., представника ТОВ «Фінансова компанія «Форінт», адвоката Гросу В.Є., представника приватного виконавця Парфьонова Г.В., перевіривши доводи апеляційної скарги,дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно дост.375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. постановою від 16.10.2019р. відкрито виконавче провадження № 60334309 з примусового виконання виконавчого листа № 509/4648/14-ц, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області 15.05.2015р., на виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02.02.2015р., яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором N 010/2-0-1/08-067 укладеного між сторонами 22.02.2008 р. у розмірі 580935,27 дол. США, з яких заборгованість по кредиту - 246675,63 дол. США, заборгованість по відсотках - 202752,30 дол. США, заборгованість по пені - 131507,34 дол. СШАзвернуто стягнення на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» на предмети іпотеки за нотаріально-посвідченим договором іпотеки від 26.02.2008 р. (реєстр. N 393) посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського РНО Одеської області Рєкою Л.А.: на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 593,7 кв. м, житловою 122,9 кв.м., який належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського РНО Одеської області Рєкою Л.А. від 18.07.2006 р. (реєстр. N 4137) і зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний N 152031143, номер запису 940 в книзі 6, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за N 12482218, виданого Овідіопольським РБТІ 13.11.2006 р.) та на земельну ділянку, загальною площею 0,100 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 5123755800:01:003:0280, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №947458 від 09.11.2006 р., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - шляхом продажу вищевказаних предметів іпотеки згідно ст. 41 Закону України «Про іпотеку» з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, що буде проведена незалежним суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.

За матеріалами справи з`ясовано, що зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією 16.10.2019 р. направлена на адресу боржника, що підтверджується копією поштового чеку ПАТ Укрпошта від 16.10.2019р. та копією списку згрупованих відправлень від тієї ж дати.

Зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана боржнику ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка зазначена у виконавчому документі.

16.10.2019 р. приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. винесено постанову про арешт майна боржника.

24.10.2019 р. приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та відповідну земельну ділянку, на якій він розташований. Опис та арешт житлового будинку на земельній ділянці проводився у присутності боржника ОСОБА_1 , що підтверджується її підписом у зазначеній постанові.

Постановою приватного виконавця Парфьонова Г.В. від 06.11.2019 р. призначено суб`єкта оціночної діяльностісуб`єкта господарювання ОСОБА_2 для участі у виконавчому провадженні, з метою визначення ринкової вартості арештованого житлового будинку і земельної ділянки боржника.

На виконання зазначеної постанови суб`єктом оціночної діяльності фізичною особоюпідприємцем ОСОБА_2 виготовлено станом на 13.11.2019р. звіт про незалежну оцінку з визначення ринкової вартості нерухомого майна - земельної ділянки призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0280, та розташованого на ній житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 735,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на правах приватної власності боржнику ОСОБА_1 .

Звіт наявний у матеріалах виконавчого провадження.

Приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. на адресу боржника ОСОБА_1 , зазначену у виконавчому документі, за супровідним листом від 14 листопада 2019 року надіслано звіт про оцінку нерухомого майна.

Факт направлення повідомлення із звітом про оцінку арештованого майна підтверджується копія поштового чеку та списком згрупованих відправлень ПАТ Укрпошта від 14.11.2019р.

Підтверджується матеріалами справи і факт ознайомлення боржника та його представників із матеріалами виконавчого провадження.

Так, у виконавчому провадженні містяться розписки боржника ОСОБА_1 про особисте ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження із датою від 19.11.2019р. та зазначено про отримання на той час копій документів виконавчого провадження.

Також, представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 21.04.2020р. ознайомлений із матеріалами виконавчого провадження та отримав копії документів.

Представник боржника ОСОБА_1 , адвокат Веселова О.О. ознайомлена із матеріалами виконавчого провадження 30.06.2020р., та отримала фотокопії документів.

Зазначене підтверджує доводи стягувача та представника приватного виконавця щодо обізнаності боржника ОСОБА_1 із відкритим виконавчим провадженням, проведеним описом та арештом майна, призначенням спеціаліста оцінювача та визначеною звітом про оцінку станом на 13.11.2019р. вартості нерухомого майнажитлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно отримання нею документів виконавчого провадження.

В подальшому, при здійсненні виконавчого провадження, арештоване майно боржника було передано на реалізацію до ДП «СЕТАМ» та реалізовано за 5418643,30 грн. в примусовому порядку (протокол №471231 проведення електронних торгів від 25.03.2020р.).

Отже, рішення, за яким належить звернути стягнення на майно є виконаним.

Задовольняючи клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» про залишення скарги без розгляду через пропуск строку на подання скарги на дії, бездіяльність приватного виконавця та відсутність поважних причин для його поновлення та залишаючи скаргу представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Веселової О.О. на дії приватного виконавця Парфьонова Г.В. без розгляду, суд першої інстанції виходив із наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно із частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (HORNSBY v. GREECE, N 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо.

Приписами ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За статтею 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до положень статті 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

За статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Частина 5 цієї статті встановлює, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, законодавець надає 10-ти денний строк для можливості оскарження сторонами виконавчого провадження (стягувачем або боржником) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення дій з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Судом вірно встановлено, що скарга подана представником боржника ОСОБА_1 адвокатом Веселовою О.О. 10.07.2020р., тобто з пропуском десятиденного строку встановленого вищезазначеними нормативними актами.

Заява про поновлення строку для подання скарги на дії приватного виконавця представником боржника адвокатом Веселовою О.О. подана, проте не зазначені причини пропуску такого строку, які можуть бути визнані поважними.

Доводи представника скаржника - адвоката Веселової О.О. про те, що вона ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження лише 30.06.2020р. та з цього часу стало відомо про порушення права боржника у виконавчому провадженні, спростовуються матеріалами справи, бо боржник ОСОБА_1 та представник ОСОБА_4 ознайомлені із матеріалами виконавчого провадження ще 19.11.2019р. та 21.04.2020р.

Матеріалами справи підтверджено факти направлення на адресу боржника документів виконавчого провадження. Присутність боржника під час опису й арешту майна також свідчить про факт обізнаності боржника про діюче виконавче провадження та дії приватного виконавця по зверненню стягнення на майно. З моменту ознайомлення боржника із матеріалами справи у боржника та його представника виникло право на подання скарги на дії, бездіяльність, рішення приватного виконавця. На момент ознайомлення боржниці ОСОБА_1 із матеріалами виконавчого провадження матеріали містили і постанову про відкриття виконавчого провадження, і постанову про арешт майна боржника, постанову про призначення для участі у виконавчому провадженні суб`єкта оціночної діяльності, звіт про незалежну оцінку з визначення вартості нерухомого майна від 13.11.2019р., повідомлення приватного виконавця учасників виконавчого провадження про вартість арештованого майна (супровідний лист від 14.11.2019р., за яким копію звіту про оцінку майна направлено стягувачу та боржнику).

Скаржник, як адвокат, який здійснює професійну діяльність по наданню правничої допомоги, повинен бути ознайомлений з нормами закону, який регулює строки звернення до суду зі скаргами на дії державного виконавця, та передбачати наслідки несвоєчасного звернення до суду з такою скаргою.

Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і учасники справи повинні очікувати їх застосування.

Звертаючись до суду зі скаргою адвокат Веселова О.О. не заявила інших поважних причин пропуску десятиденного строку на оскарження дії приватного виконавця, окрім того, що вона ознайомилася із матеріалами виконавчого провадження 30.06.2020р. і відповідно вважає звернення 10.07.2020року зі скаргою своєчасним. Слід звернути увагу, що угода про надання правової допомоги між боржником ОСОБА_1 та адвокатом Веселовою О.О. укладена ще 24.06.2020р., отже представник ще з дати укладення угоди мала можливість звернутися зі скаргою за наявними у боржника копіями документів, рішення приватного виконавця за якими оскаржуються.

Наведене вказує, що строки на оскарження боржником рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця пропущені, бо представник боржника ОСОБА_1 адвокат Веселова О.О. звернулася зі скаргою на дії приватного виконавця у строк понад 7 місяців з моменту ознайомлення боржника із матеріалами виконавчого провадження та отриманням копій документів.

Поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення певних дій.

Допустима юридична необізнаність боржника не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили скаржнику з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду зі скаргою (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021року у справі №540/2097/18).

Отже, у зв`язку з відсутністю обставин, які б перешкоджали боржнику, представнику боржника вжити відповідних заходів у встановлений законом строк, враховуючи, що про відкриття виконавчого провадження був обізнаний з 24.10.2019р. (приймав участь при проведенні опису й арешту майна) та про визначену вартість арештованого майна - з 19.11.2020р. (дати ознайомленні із виконавчим провадженням), та не вважав за необхідне оскаржувати такі дії приватного виконавця, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку на подання скарги на дії приватного виконавця.

Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.

Згідно статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку,встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних правовідносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У пункті 47 рішення у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.

Держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається зазначати підстави, однією з яких може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у справі за їх участю. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, пункт 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99 від 14.10.2003).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Застосування відповідних процесуальних обмежень було передбачуваним для боржника та його представника адвоката Веселової О.О. і тому відповідає принципу юридичної визначеності.

Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Таким чином, обґрунтоване застосування судами наслідків пропуску строків перегляду судових рішень не є порушенням права на доступ до суду, а безпідставне поновлення процесуального строку навпаки свідчить про порушення вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про залишення скарги без розгляду, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з пропуском строку, не надавши при цьому поважних причини його пропуску, з урахуванням чого звернення представника боржника ОСОБА_1 адвоката Веселової О.О. до суду з пропуском строку, встановленого законом, за відсутності поважних причин такого пропуску, позбавляє її права захисту в судовому порядку.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Також судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки суду першої інстанції про пропуск строку на оскарження дій приватного виконавця є помилковими та такими, що не ґрунтуються на законі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржник ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження була обізнана з 24.10.2019 року, проте зі скаргою звернулася до суду лише у липні 2020 року, не зазначивши поважні причини його пропуску.

Доводи про те, що суд безпідставно не взяв до уваги доводи скарги та докази, на які посилалася скаржниця також є безпідставними, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами виконавчого провадження та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 25 травня 2023 року.

Головуючий

Судді