Ухвала

від 01.06.2023 по справі 806/1914/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 червня 2023 року

м. Київ

справа №806/1914/17

адміністративне провадження №К/990/3362/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши клопотання Міністерства внутрішніх справ України про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 806/914/17 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Житомирського міськвідділу УМВС України в Житомирській області, Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Верховного Суду перебуває справа № 806/914/17, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року.

Одночасно з касаційною скаргою Міністерство внутрішніх справ України подало клопотання про передачу справи № 806/914/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване тим, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. За твердженнями заявника, на даний час існує низка рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аналогічних справах з протилежними висновками (щодо вирішення питання процесуального правонаступництва ліквідованих територіальних органів міністерства - юридичних осіб публічного права), що свідчить про відсутність усталеної судової практики у питанні застосування одних і тих самих норм права. Окрім того, окремою підставою для розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду є необхідність відступити від викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 804/8952/15 висновку.

Дослідивши наведені у клопотанні доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В окремих випадках, відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною першою статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26 березня 2019 року у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:

справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

Отже, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Згідно з частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Положеннями статті 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закон № 1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.

Ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що зазначені у клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створюють підстави для передачі на розгляд Великій Палаті Верховного Суду справи № 806/1914/17.

До того ж Суд звертає увагу заявника на те, що приписами частин першої та четвертої статті 346 КАС України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Відтак, нормами процесуального закону передбачено можливість передачі справи на розгляд Великої Палати у випадку необхідності відступлення від висновку, викладеного у її рішенні, або ж у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Проте висновок у справі № 804/8952/15, від якого вважає за потрібне відступити заявник, викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цього ж касаційного суду, а саме Касаційного адміністративного суду.

Ураховуючи наведене клопотання МВС України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 345, 346, 347, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Міністерства внутрішніх справ України про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 806/914/17 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду