Постанова

від 07.06.2023 по справі 913/156/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року м. Харків Справа № 913/156/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.

та представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

першого відповідача - не з`явився;

другого відповідача - не з`явився;

третього відповідача - не з`явився;

третьої особи - О.В. Микитенко;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" (вх.№838Л/1-43) на рішення господарського суду Луганської області від 30.03.2023 (суддя О.С.Фонова, повний текст складено 10.04.2023) у справі №913/156/22

за позовом ОСОБА_1 , м. Київ,

до 1) ОСОБА_2 , м. Київ;

2) ОСОБА_3 , с. Креничі, Обухівського району, Київської області;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", м. Лисичанськ, Луганської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС", м. Київ,

про визнання права власності на частку у спільному майні, визнання незаконним рішення загальних зборів, скасування запису про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" з позовом, в якому просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частку, розміром 49,9996% номінальною вартістю 143187427,25 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987);

- визнати незаконними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987), які оформлені протоколом №12 від 08.08.2013;

- скасувати запис №13811050001001642, вчинений 16.08.2013 Державним реєстратором Лисичанської міської ради Луганської області Власенко О.В. про державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987) та реєстрацію зміни складу засновників Товариства;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) частку, розміром 49,9996% номінальною вартістю 143187427,25 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987).

Рішенням господарського суду Луганської області від 30.03.2023 у справі №913/156/22 (О.С. Фонова) позов задоволено повністю.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 30.03.2023 у справі №913/156/22 повністю та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду не наведено підстав скасування рішення загальних зборів Товариства та в чому полягала незаконність рішення зборів Товариства і які саме норми закону порушено, оформленням протоколу №12 від 08.08.2013 року.

Зазначає, що прийнявши рішення про скасування рішення загальних зборів Товариства, які оформлені протоколом №12 від 08.08.2013 року, судом: завдано шкоди самому Товариству, шляхом залишення невизначеним питання складу учасників Товариства, розміру їх часток; неправомірно позбавлено відповідача-2 права на вступ до складу учасників Товариства із часткою, яка залишилась у її власності.

Фактично, за наслідком даного рішення суду, Товариство, починаючи з серпня 2013 року, не мало засновників і невизначеним є питання законності прийнятих рішень протягом 10 останніх років ведення господарської діяльності Товариством.

Вважає, що питання скасування Рішення загальних зборів Товариства могло і мало бути виключно наслідком (похідною вимогою) визнання недійсним договору відчуження частки у статутному капіталі Товариства Відповідачем-2 на користь Відповідача-3.

Зазначає, що судом першої інстанції не правильно застосовано ст. 387 та 388 ЦК України, а також ст. 61 та 65 Сімейного кодексу України, а також безпідставно застосовано такі норми, як ст. 68-71 Сімейного кодексу України.

Апелянт вважає, що позов у даній справі є своєрідним приватно-правовим інструментарієм, що використаний позивачем та відповідачами для уникнення виконання Відповідачем-2 на користь Скаржника, як стягувана у виконавчому провадженні, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2013 року у справі №2-2725/2011 яке набуло законної сили в установленому порядку та знаходиться на стадії його примусового виконання.

02.05.2023 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №913/156/22 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" на рішення господарського Луганської області від 30.03.2023 у справі №913/156/22. Призначено справу до розгляду на "07" червня 2023 р. о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" адвоката Олени Микитенко (вх.№6242 від 01.06.2023) надійшла копія клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" адвоката Олени Микитенко про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №913/156/22.

Позивач та відповідачі не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржувано рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 07.06.2023 з`явився представник апелянта Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" (в режимі відеоконференції), який підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю позивача та відповідачів.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноваженого представника апелянта, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2012 між ОСОБА_2 , як Покупцем, та Компанією "Прогрес Маркетинг ЛТД", як Продавцем, було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства (далі - Договір від 12.10.2012 - т. 1, а.с. 88).

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 12.10.2012 Продавець передає у власність Покупцеві частку статутного капіталу Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", ідентифікаційний код: 00382987, місцезнаходження: Україна, 93193, Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Генерала Потапенка, будинок 50), що належить Продавцеві на праві приватної власності, у розмірі 6374854,50 грн (шість мільйонів триста сімдесят чотири тисячі вісімсот п`ятдесят чотири гривні 50 копійок), що становить 2,2260 % від загального розміру статутного капіталу товариства, а Покупець сплачує за частку грошову суму у розмірі 6374854,50 грн (шість мільйонів триста сімдесят чотири тисячі вісімсот п`ятдесят чотири гривні 50 копійок).

Згідно з пунктом 4.1 Договору від 12.10.2012 Продавець втрачає право власності на частку в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" та, відповідно, і права учасника товариства з моменту укладання цього договору, а Покупець набуває права власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" та право учасника товариства.

Зобов`язання щодо державної реєстрації зміни учасників Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", пов`язані з укладанням цього договору, покладаються на Покупця (пункт 4.2 Договору від 12.10.2012).

20.09.2012 відбулися загальні збори учасників Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (далі - Товариства), на яких були присутні учасник: Компанія "Прогрес Маркетинг ЛТД" в особі представника за довіреністю №12637 від 21.02.2011 ОСОБА_2 (частка у статутному капіталі 99,96%), а також запрошені особи: директор - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ( т. 1, а.с. 86,87).

Загальними зборами учасників Товариства були затверджені рішення, які оформлені протоколом №1 від 20.09.2012:

1) головою зборів обрано ОСОБА_2 , секретарем зборів, який відповідатиме за веденням протоколу зборів, обрано ОСОБА_6

2) прийняти до складу учасників Товариства ОСОБА_2 з розміром внеску 280000000,00 гривень.

Визначено, що учасниками Товариства є наступні юридичні особи та громадяни України:

1) Компанія "Прогрес Маркетинг ЛТД" - частка в статутному капіталі 6374854,50 гривень, що становить 2,2260%.

2) ОСОБА_2 - частка у статутному капіталі 280000000,00 гривень, що становить 97,7732%.

3) Товариство з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" - частка у статутному капіталі 2320,50 гривень, що становить 0,0008%. За Товариством закріплюється частка у статутному капіталі в розмірі 2320,50 гривень, що становить 0,0008%, яка є заборгованістю Товариства перед акціонерами Закритого акціонерного товариства "Лисичанський пивоварний завод", правонаступником якого є Товариство.

3) збільшено статутний капітал Товариства на 280000000,00 гривень за рахунок грошового внеску громадянина України ОСОБА_2 шляхом внесення 280000000,00 гривень до статутного капіталу Товариства. До моменту прийняття цього рішення про збільшення статутного капіталу, статутний капітал Товариства у розмірі 6377175,00 гривень оплачений повністю грошовими коштами учасників Товариства.

4) затверджено зміни № 1 до Статуту Товариства.

5) уповноважено на здійснення всіх необхідних дій для проведення державної реєстрації змін № 1 до Статуту Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" у Державного реєстратора виконавчого комітету Лисичанської міської ради Луганської області директора Товариства ОСОБА_4 .

Так, відповідно до Протоколу №1 Загальних зборів Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" від 20.09.2012 ОСОБА_2 (перший відповідач) набув права власності на частку в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", розмір якої становить 97,7732%, а відповідно до Договору купівлі-продажу частки від 12.10.2012 ОСОБА_2 набув права власності на частку - розмір якої становить 2,2260%.

Таким чином, перший відповідач набув права власності на частку в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", розмір якої становить 99,9992% (далі - спірна частка).

Згідно з інформацією з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінилась організаційно-правова форма юридичної особи з Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" на Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (вул. Потапенка, 500, м. Лисичанськ, Луганська область, 93193, код ЄДРПОУ 00382987), про що внесено запис 15.02.2013 за номером: 13811450000001642 ( т. 1, а.с. 100-102).

12.03.2013 між ОСОБА_2 , як Продавцем, та ОСОБА_7 , як Покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу (відступлення) вкладу (частки) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (далі - Договір від 12.03.2013 - т. 1, а.с. 103).

Відповідно до пункту 1 Договору від 12.03.2013, в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, Продавець зобов`язується передати частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (далі - ТОВ), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, зазначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Продавцю названий вклад (частку).

У пункті 2 Договору від 12.03.2013 зазначені відомості про ТОВ: повне найменування юридичної особи: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", код ЄДРПОУ 00382987, дата державної реєстрації юридичної особи: 01.11.1994, статутний капітал: 286374854,50 гривень, місцезнаходження: вул. Потапенка, 500, м. Лисичанськ, Луганська область, 93193.

Відомості про відсотковий розмір вкладу (частки) Продавця у статутному капіталі ТОВ: 99,9992% (пункт 3 Договору від 12.03.2013).

Згідно з пунктом 4 Договору від 12.03.2013 розмір частки Продавця на момент укладання цього Договору складає 286374854,5 грн. Склад частки: грошові кошти (п.9.3 розділу 9 Статут ТОВ).

Розмір відчужуваної частки у статутному капіталі ТОВ: 286374854,50 грн (пункт 5 Договору від 12.03.2013).

Сторони у пункті 7 Договору від 12.03.2013 визначили, що Покупець набуває у власність частку у статутному капіталі ТОВ в результаті наступних послідовних дій:

- повна оплата Покупцем частки у розмірі, зазначеному у п.8 цього Договору;

- складання Продавцем нотаріальної заяви про відступлення частки впродовж двох місяців після повної оплати частки;

- оформлення протоколу загальних зборів ТОВ про вихід Продавця з складу учасників ТОВ та вступ Покупця до складу учасників ТОВ впродовж місяця після складання Продавцем заяви про відступлення частки;

- державної реєстрації змін у складі учасників ТОВ.

Відповідно до пункту 8 Договору від 12.03.2013 за відступлення частки у статутному капіталі ТОВ Покупець сплачує Продавцю 1000000,00 грн на протязі трьох місяців з моменту підписання цього Договору. Здійснення оплати підтверджується розписками Продавця про отримання коштів від Покупця.

У пункті 9 Договору від 12.03.2013 визначено, що після державної реєстрації змін у складі учасників ТОВ, мають місце наступні юридичні значимі наслідки:

- Продавець передає права та обов`язки, а Покупець набуває відповідних прав та обов`язків засновника (учасника) ТОВ;

- Покупець стає власником частки у статутному капіталі ТОВ і в повному обсязі набуває правосуб`єктності, що випливає із цього.

Згідно з пунктом 10 Договору від 12.03.2013 Продавець гарантує, що частка у статутному капіталі ТОВ, яка є предметом цього Договору, є його особистою приватною власністю і він має усі права власника щодо розпорядження часткою у статутному капіталі ТОВ, на момент укладання цього Договору відсутні будь-які особи, що мають переважне право на придбання частки у статутному капталі ТОВ, відсутні претензії третіх осіб на вказану частку у статутному капталі ТОВ, частка у статутному капталі ТОВ нікому іншому не відчужена, не є внеском до статутного капіталу іншої юридичної особи, немає спору щодо частки у статутному капталі ТОВ, частка у статутному капталі ТОВ під арештом не перебуває.

09.07.2013 ОСОБА_2 подав Товариству заяву, в якій просив вивести його зі складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" та повідомив про передачу своєї частки у розмірі, що становить 99,9992% у статутному капіталі Товариства на користь ОСОБА_7 .

В цій заяві ОСОБА_7 повідомила Товариство про те, що не заперечує прийняти частку Товариства у розмірі, що становить 99,9992% у статутному капіталі Товариства, з усіма правами та обов`язками, що із цього витікають.

Ця заява засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скачковою Н.Ю. та зареєстрована за №№ 2826, 2827 ( т. 1, а.с. 93).

08.08.2013 відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (далі - Товариства), на яких були присутні учасник: ОСОБА_2 (частка у статутному капіталі 99,9992%), а також запрошені особи: директор - ОСОБА_4 , ОСОБА_7 ( т. 1, а.с. 94).

Загальними зборами учасників Товариства були затверджені рішення, які оформлені протоколом №12 від 08.08.2013, зокрема вирішено

1) головою зборів обрати ОСОБА_2 , секретарем зборів, який відповідатиме за веденням протоколу зборів, обрати ОСОБА_4

2) передати частку ОСОБА_2 у розмірі 286374854,50 гривень, що становить 99,9992% у статутному капіталі Товариства, на користь ОСОБА_7 та вивести його зі складу учасників Товариства, а ОСОБА_7 ввести до складу учасників.

3) затвердити розподіл часток учасників у статутному капіталі Товариства наступним чином:

ОСОБА_7 належить частка у статутному капіталі Товариства у розмірі 286374854,50 гривень, що становить 99,9992% у статутному капіталі Товариства.

4) затвердити нову редакцію Статуту Товариства.

5) вирішено провести державну реєстрацію нової редакції Статуту Товариства. Доручити проведення всіх необхідних дій щодо проведення державної реєстрації змін до установчих документів Товариства директору, з правом передоручення.

16.08.2013 Державним реєстратором Лисичанської міської ради Луганської області Власенком О.В. було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів та реєстрацію зміни складу засновників Товариства, номер запису 13811050001001642 ( т. 1, а.с. 101).

Рішенням Дніпровського суду м. Києва від 23.10.2013 у цивільній справі №755/25332/13-ц розірвано шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві 23.09.2004 (актовий запис № 487) ( т. 1, а.с. 89,90).

Рішенням Дніпровського суду м. Києва від 03.12.2021 у цивільній справі №755/17113/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яке складається з квартири АДРЕСА_1 , а також майна та предметів домашнього вжитку, що знаходяться в ній, визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частин квартири. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/10 частин квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на майно та предмети домашнього вжитку, що знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 ( т. 1, а.с. 91,92).

Постановою Київського апеляційного суду від 21.09.2022 скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03.12.2021 у цивільній справі №755/17113/21 і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

ОСОБА_1 (позивачка у справі) вказує, що за взаємною згодою з ОСОБА_2 (перший відповідач у справі) все інше майно, набуте ними у шлюбі, залишалося у спільній власності та цим майном вони повинні були розпоряджатися за взаємною згодою.

Позивачка зазначає, що таким майном, зокрема, була частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", код ЄДРПОУ 00382987 (далі - ТОВ "ЛИСПИ", третій відповідач у справі), у розмірі 286374854,50 гривень, що становить 99,9992% у статутному капіталі Товариства.

Позивачка вважає, що відчуження у будь-який спосіб спільного майна подружжя порушує права та законні інтереси одного з них, оскільки майно, придбане у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя, а тому будь-яке відчуження майна без згоди другого з подружжя, є незаконним та грубо порушує вимоги чинного законодавства.

Як вказує позивачка, оскільки перший відповідач не маючи права на відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "ЛИСПИ" без її згоди, все ж таки це зробив, чим порушив її право власності на 1/2 частину відповідної частки, позивачка має право на судовий захист своєї власності. Тому вважає належним способом захисту вимогу про визнання за ОСОБА_1 право власності на частку, розміром 49,9996% номінальною вартістю 143187427,25 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод".

Також позивачка вважає, що загальні збори ТОВ "ЛИСПИ" не були скликані у встановлений законом спосіб та порядок, про їх проведення ніхто не повідомлявся, а тому загальні збори ТОВ "ЛИСПИ", що були проведені 08.08.2013 та всі прийняті на цих зборах рішення є незаконними, оскільки стосувалися майна, яким перший відповідач не мав права розпоряджатися самостійно, тому належним способом захисту буде вимога про визнання незаконними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987), які оформлені протоколом №12 від 08.08.2013.

Позивачка також вказує на той факт, що внесення змін до Статутних документів ТОВ "ЛИСПИ" та зміна складу його засновників були проведені незаконно, державний реєстратор не мав законних прав для проведення відповідних реєстраційних дій на внесення до ЄДРПОУ відповідного запису, тому належним способом захисту буде похідна від вищевказаної вимога про скасувати запис №13811050001001642, вчинений 16.08.2013 Державним реєстратором Лисичанської міської ради Луганської області Власенком О.В. про державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987) та реєстрацію зміни складу засновників Товариства.

Позивачка вважає, що вона як власник, має право витребувати своє майно від другої відповідачки, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а тому належним способом захисту буде вимога про витребування з незаконного володіння другої відповідачки частини частки у статутному капіталі ТОВ "ЛИСПИ", що була придбана першим відповідачем за час шлюбу.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивачки з відповідним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, з огляду на порушення першим відповідачем права позивачки у зв`язку з відсутність її волевиявлення та необхідного вираження волі, як власниці належної їй частки у статутному капіталі Товариства на відчуження; а також доведеним факт вибуття частки з володіння позивачки не з її волі, у протиправний спосіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія виходить з такого.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20) дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Згідно із частиною першою статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин перших статті 14 та 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.

Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.

Норми статей 60, 61, 63 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368-372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо.

Враховуючи викладене, суди вважають, що справа в спорі про право на частку у статутному капіталі юридичної особи, яка набута подружжям за час шлюбу та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, про оспорення рішення загальних зборів юридичної особи, про витребування з чужого володіння частки у статутному капіталу юридичної особи - підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до вимог ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Як вже зазначалось судом, у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За змістом пункту 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при відчуженні такого майна одним з подружжя.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Такі ж самі принципи закріплені у ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві 23.09.2004 (актовий запис № 487) був розірваний рішенням Дніпровського суду м. Києва від 23.10.2013 у цивільній справі №755/25332/13-ц (т. 1, а.с. 89,90).

Доказів поділу майна подружжя, зокрема, частки у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" матеріали справи не містять.

Матеріалами справи підтверджується, що перший відповідач набув право власності на частку в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", розмір якої становить 99,9992% (далі - спірна частка).

Як встановлено судом, в період з 23.09.2004 по 23.10.2013 позивачка та перший відповідач були у шлюбі, у зв`язку з чим, придбана частка в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", розмір якої становить 99,9992%, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перший відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що придбана частка в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", розмір якої становить 99,9992%, є об`єктом права його особистої власності чи доказів погодження позивачкою відчуження цієї частки на користь другої відповідачки.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, мають характер корпоративних, а позовні вимоги у цій справі за своєю суттю передбачають поновлення становища, що існувало до порушення прав позивачки.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка, як власник частки в статутному капіталі, внаслідок вчинення першим та другим відповідачами неправомірних дій, була поза своєю волею позбавлена своєї частки, якою без належної підстави заволодів перший відповідач, і в подальшому відчужив її на користь другої відповідачки.

В апеляційній скарзі ТОВ "ФК "Геліос" вважає безпідставними застосування судом будь-яких норм СК України щодо поділу майна подружжя, як спільної сумісної власності, в якості підстави для задоволення позову про визнання права власності позивача на частку у розмірі 49,9996% від статутного капіталу Товариства, оскільки зазначена частка у статутному капіталі Товариства не перебувала у власності ні ОСОБА_2 , ні у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на момент прийняття рішення про їх розлучення.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги такі твердження апелянта, оскільки на момент відчуження спірної частки у статутному капіталі Товариства позивачка та перший відповідач перебували в шлюбі та відповідно ця частка була у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 саме станом на момент порушення права позивачки.

Щодо належного та ефективного способу захисту.

У постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 за провадженням № 12-88гс19).

Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 за провадженням № 12-88гс19).

Водночас, як вірно вказав суд першої інстанції, обставини справи №923/876/16 не є тотожними обставинам цієї справи. Справа, що розглядається, містить особливості, які на думку судів, дають змогу оцінити заявлену вимогу про визнання права власності на частку у статутному капіталі Товариства як ефективний спосіб захисту.

Так, у справі № 923/876/16 позивач, якого було протиправно позбавлено частки, був учасником Товариства та володів часткою у статутному капіталі цієї юридичної особи.

Натомість, за позивачкою у цій справі не було зареєстроване право власності на спірну частку, також вона не входила до складу учасників товариства, а володіла ідеальною часткою у статутному капіталі на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як зазначалось вище, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 СК України). Тому розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до вимог ЦК України.

За таких обставин, судова колегія зазначає, що місцевий суд дійшов правомірного висновку, що позивачка не могла захистити своє право на частку у статутному капіталі Товариства, якою володіла на праві спільної сумісної власності, шляхом подання позову про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, адже по суті вона володіла часткою у праві власності, захистити яке від порушення могла тільки шляхом його визнання.

З огляду наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимоги позивачки про визнання права власності на частку розміром 49,9996 % у статутному капіталі Товариства, та відхиляє доводи третьої особи, зокрема викладені в апеляційній скарзі, щодо не правильно обраного позивачем способу захисту.

Рішенням загальних зборів ТОВ "Лисичанський пивоварний завод", оформленим протоколом № 12 від 08.08.2013 про зміну складу учасників ТОВ "Лисичанський пивоварний завод", було затверджено розподіл часток у статутному капіталі ТОВ "Лисичанський пивоварний завод", затверджено нову редакцію Статут товариства, та прийнято рішення про державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ "Лисичанський пивоварний завод".

Судами обох інстанцій встановлено, позивачка не давала погодження першому відповідачу на відчуження її частки в статутному капіталі ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" на користь другої відповідачки, а тому, як наслідок, вказані рішення є протиправними та підлягають визнанню недійсними.

Разом з тим, суд не бере до уваги доводи позивачки що загальні збори ТОВ "ЛПЗ" не були скликані у встановлений Законом спосіб та порядок, про їх проведення ніхто не повідомлявся, оскільки жодних доказів на підтвердження цих обставин нею не надано.

Пунктом 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подається один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

є) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;

ж) витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент;

з) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента.

Як вірно вказав місцевий суд, оскільки первісно позивачка не була учасником Товариства та за нею не було зареєстроване право власності на спірну частку, а воно було зареєстроване за першим відповідачем в повному обсязі, то скасування запису про державну реєстрацію змін до складу учасників товариства та до його установчих документів, який, як встановлено судом, внесено за відсутності правових підстав, може відновити правовий стан, що існував до порушення. Отже, вимога про скасування запису №13811050001001642 вчиненого 16.08.2013 Державним реєстратором Лисичанської міської ради Луганської області Власенком О.В. про державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987) та реєстрацію зміни складу засновників Товариства, також підлягає задоволенню.

Апеляційна скарга третьої особи не спростовує висновків судів в цій частині.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом з цим, задоволення вимоги про витребування власником свого майна від особи, яка придбала його не у власника, за умови вибуття майна від такого власника поза його волею не залежить від добросовісності або недобросовісності набувача.

Позивачка, як власник частки в статутному капіталі Товариства, внаслідок вчинення першим та другим відповідачами неправомірних дій, була поза своєю волею позбавлена своєї частки, якою без належної підстави розпорядився перший відповідач шляхом відчуження на користь другої відповідачки.

У зв`язку зі встановленням відсутності волевиявлення та необхідного вираження волі позивачки - власниці частки у статутному капіталі Товариства на відчуження належної їй частки, доведеним є факт вибуття частки з володіння позивачки не з її волі, у протиправний спосіб.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18.

Судом першої інстанції правомірно визнано право власності позивачки на частку розміром 49,9996%, якою неправомірно володіє друга відповідачка, а тому у разі витребування на користь позивачки цієї частки її порушене право може бути поновлене.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) частки розміром 49,9996% номінальною вартістю 143187427,25 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987).

Посилання третьої особи на штучний характер даного позову відхиляється судами, оскільки з матеріалів справи вбачається порушення першим відповідачем права позивачки. Крім того, місцевий суд слушно зауважив, що більше штучний характер має продаж всієї частки першого відповідача другому відповідачу з огляду на меншу в декілька разів вартість продажу та наявність в подальшому сімейних відносин між ними.

Разом з тим, суд позбавлений можливості з власної ініціативи визнавати договори, що порушують вимоги чинного законодавства, недійсними, а відповідних вимог позивачкою заявлено не було.

Отже, судова колегія констатує, що перший відповідач набув право власності на частку в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", розмір якої становить 99,9992% частки розміром 49,9996% номінальною вартістю 143187427,25 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" під час шлюбу та в інтересах сім`ї. Відтак вказана частка є спільною сумісною власністю подружжя. В подальшому, перебуваючи в шлюбі з позивачкою та без її згоди, перший відповідач ( ОСОБА_2 ) відчужив вказану частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" ОСОБА_7 (другий відповідач, ОСОБА_3 ).

За таких обставин, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та визнання за позивачкою права власності на частку розміром 49,9996%, якою неправомірно володіє друга відповідачка, а тому у разі витребування на користь позивачки цієї частки.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ТОВ "ФК "Геліос", апеляційний господарський суд вказує, що поділ спільного майна між подружжям, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його відчуження воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про неврахування місцевим судом правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року у справі №654/1528/17, від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №726/831/15-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі №522/2736/15-ц, про те, що: «поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові, не заслуговують на увагу, оскільки вказані правові висновки необхідно застосовувати з урахуванням встановлених судами обставин цієї справи».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) вказано, що недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.

Тобто наведені апелянтом обставини щодо недобросовісності поведінки сторін, зловживання ними правами, а також наявність негативних наслідків для нього як кредитора підлягають доказуванню.

Апелянт, зокрема і в судовому засіданні посилався на те, що ОСОБА_1 не була учасником по справі №755/1637/21, але до свого позову у даній справі №913/156/22 долучила копії документів, зроблені з копій, засвідчених адвокатом ТОВ «ФК «Геліос» саме у справі №755/1637/21, на що скаржник звертав увагу суду першої інстанції. Втім, такі доводи апелянта не приймаються судом до уваги, оскільки це не свідчить про недопустимість цих доказів та апелянт не спростовує їх зміст.

Колегія суддів в цій справі не встановила недобросовісності поведінки сторін і дійшла висновку про відсутність негативних наслідків для кредитора у зв`язку з визнання за позивачкою права власності на частку розміром 49,9996% у статутному капіталі Товариства.

Отже, висновки місцевого суду, за встановлених обставин цієї справі, не суперечать наведеним заявником правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року у справі №654/1528/17, від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №726/831/15-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі №522/2736/15-ц.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування правових висновків Верховного Суду зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів та спростовуються вищенаведеними висновками судів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і вимог.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду Луганської області від 30.03.2023 у справі №913/156/22 слід залишити без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені третьою особою, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛІОС" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 30.03.2023 у справі №913/156/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 19.06.2023.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко