Рішення

від 30.06.2023 по справі 340/1858/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2023 року м. Кропивницький справа №340/1858/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомДержавного реєстратора Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до третя особаМіністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ - 00015622) Державне підприємство "Національні інформаційні системи" (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 4, код ЄДРПОУ - 39787008)провизнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

Державний реєстратор Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 через свого представника звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №775/5 від 27.02.2023 "Про задоволення скарги" в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 ;

- відновити доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виконання чого доручити Державному підприємству "Національні інформаційні системи".

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваним наказом задоволено скаргу ОСОБА_2 від 10 лютого 2022 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України від 15.02.2022 за №СК-769-22 та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 12.11.2021 №61553759 які прийняті державним реєстратором ОСОБА_1 та анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказаному державному реєстратору. Представник позивачки вважає оскаржуваний наказ протиправним та просить його скасувати та зобов`язати відповідача відновити позивачці доступ до Державного реєстру прав.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України та 11.05.2023 року подав до суду відзив, який обґрунтовано правомірністю дій відповідача при прийнятті оскаржуваного наказу, а позивачкою було допущено порушення вимог ст.ст. 18 та 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV, тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

06.06.2023 року представником позивача подано відповідь на відзив, який обґрунтовано тим, що виходячи з практики відповідача щодо розгляду аналогійних скарг за результатом їх розгляду у 2023 році анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстраторам не застосовувалося, а вживалися заходи реагування у вигляді тимчасового блокування.

12.06.2023 року представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив та зазначено, що представником позивача у відповіді на відзив не спростовано аргументи щодо правовірності винесеного оскаржуваного наказу, а лише виражено незгоду.

Третьою особою жодних пояснень чи заперечень до суду надано не було.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26.04.2023 року в адміністративній справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.05.2023 року від представника відповідача надійшли до суду відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження та розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін).

Ухвалою суду від 16.05.2023 клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

06.06.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

12.06.2023 року представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив.

Додаткових заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини.

Позивачка ОСОБА_1 - є державним реєстратором Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області.

До Міністерства юстиції України із скаргою від 10.02.2022 року звернувся ОСОБА_2 про скасування рішення від 12.11.2021 року №61553759, прийняте державним реєстратором Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 щодо державної реєстрації права власності на земельної ділянки з кадастровим номером №3522581200:57:000:1170.

27.02.2023 Міністерством юстиції України прийнято наказ №775/5 від «Про задоволення скарги» відповідно до якого скаргу ОСОБА_2 від 10.02.2022 року задоволено.

Скасовано рішення від 12 листопада 2021 року №61553759, яке прийнято державним реєстратором Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1.

Анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 .

Виконання пункту 2 покладено на Офіс протидії рейдерству.

Виконання пункту 3 покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи»

Підставою винесення оскаржуваного рішення став висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 24 листопада 2022 року за результатом розгляду скарги ОСОБА_2 від 10.02.2022 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України від 15.02.2022 за №СК-769-22.

У Висновку від 24.11.2022 зазначено про те, що державний реєстратор ОСОБА_1 прийняла неправомірне рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття такого права, з урахуванням його характеру та наслідків і є підставою для застосування відповідного заходу реагування у вигляді анулювання державному реєстратору ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру прав.Таким чином, оскаржуване рішення є незаконним, та підлягає скасуванню.

Позивачка вважаючи оскаржуваний наказ в частині задоволення скарги протиправним та таким, що підлягає скасуванню у відповідній частині звернулась до суду з даним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (далі також - Закон №1952), Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 року №1150 (далі також - Порядок №1128).

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 37 Закону №1952 рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги: на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Відповідно до абзаців 1, 3 частини третьої статті 37 Закону №1952 рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Згідно з частиною четвертою статті 37 Закону №1952 днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі якщо останній день строку для подання скарг, зазначеного у частині третій цієї статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону №1952 скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення відповідача щодо анулювання доступу позивачу до Державного реєстру прав на нерухоме майно прийнято на підставі розгляду скарги гр. ОСОБА_2 від 10.02.2022 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України від 15.02.2022 за №СК-769-22.

Згідно з частиною дев`ятою статті 37 Закону №1952 порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства юстиції України № 71/5 від 09.01.2020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.01.2020 за № 24/34307, затверджено Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі Положення).

Пунктом 2 розділу 1 Положення передбачено, що Колегії є постійно діючими консультативно-дорадчими органами при Мін`юсті та його територіальних органах, що в межах повноважень, визначених Порядком, здійснюють колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - скарги). Колегії створюються Мін`юстом чи відповідним територіальним органом шляхом затвердження їх складу відповідно до цього Положення.

Мін`юстом створюються центральна Колегія та регіональні Колегії. Центральна Колегія Мін`юсту розглядає усі скарги, розгляд яких належить до компетенції Мін`юсту, крім тих, що за дорученням Міністра юстиції України або заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації передано на розгляд регіональної Колегії Мін`юсту.

За результатом розгляду скарги Колегія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком.

Процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації) визначено Порядком №1128.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1128 розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Згідно з пункту 4 Порядку №1128, розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Відповідно до пункту 5 Порядку №1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Згідно з пунктом 8 Порядку №1128 у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються.

Положеннями пункту 12 Порядку №1128 передбачено, що матеріали скарги у сфері державної реєстрації надаються заінтересованим особам за їх клопотанням для ознайомлення та/або фотографування. Якщо таке клопотання заявлено під час засідання колегії (крім випадку проведення засідання під час воєнного стану), колегія відкладає розгляд скарги на строк, необхідний для ознайомлення з відповідними матеріалами, але не більш як на одну годину.

Під час воєнного стану заінтересована особа має право заявити клопотання про надіслання їй матеріалів скарги в електронній формі на адресу електронної пошти. Мін`юст чи відповідний територіальний орган забезпечує надіслання таких матеріалів протягом трьох робочих днів після отримання клопотання.

Заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

При цьому, відповідно до приписів пункту 10 Порядку №1128, для забезпечення можливості участі у колегіальному розгляді скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи), або надання зазначеними особами письмових пояснень по суті скарги Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж за два дні, а під час воєнного стану - за 15 днів до дня засідання колегії забезпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті інформації про дату, час і місце такого засідання, а під час воєнного стану - про дату засідання, та додатково повідомляє зазначену інформацію заінтересованим особам засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Суд наголошує на тому, що наведені норми Порядку не містять альтернативи, а тому відсутність одного з видів повідомлення позивача, є порушенням приписів вищенаведеного Порядку.

В свою чергу, публікації оголошення на сайті відповідача не є належним доказом повідомлення, оскільки там не зазначено конкретної дати її здійснення, у зв`язку з чим неможливо визначити, чи дотримано Мінюстом строки повідомлення сторін, встановлені Порядком розгляду скарг.

Аналогійний правовий висновок викладено Верховним Судом у справі №420/4037/20 постанова від 27 травня 2021 року.

Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що з матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем не дотримано принцип належного повідомлення особи про розгляд справи про притягнення до відповідальності, оскільки буд яких доказів своєчасного повідомлення позивача відповідачем суду не надано.

В матеріалах справи міститься Акт про неможливість 08.11.2022 року здійснення виклику телефонограмою на засідання ОСОБА_1 , у зв`язку з невірним номером телефона.

Поряд з цим суд зазначає, що згідно до ст.10 Закону №1952, державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав.

Так, ОСОБА_1 є державним реєстратором та перебуває у трудових відносинах з Великосеверинівською сільською радою Кіровоградської області.

З вищезазначеного Акту судом вбачається, що відповідачем здійснено виклик за номером телефону НОМЕР_2 , який не зареєстрований та не обслуговується.

При цьому, відповідачем не надано пояснень чому виклик був здійснений на даний номер.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що на офіційному сайті відповідача у розділі - Суб`єкти державної реєстрації, які здійснюють державну реєстрацію в умовах воєнного стану - Кіровоградська область зазначено інший номер телефону, а саме запис 38) Великосеверинівська сільська рада номер телефону НОМЕР_3 .

Крім того, враховуючи те, що позивачка перебуває у трудових відносинах саме з Великосеверинівською сільською радою Кіровоградської області, у останньої працює офіційний сайт з прийняттям електронного звернення, електронний кабінет та на сайті зазначено номер телефону для дзвінків.

Відповідна інформація загальновідома та розміщена у офіційних джерелах.

Суд наголошує на тому, що обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Такий обов`язок вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи.

Обов`язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 742/3757/16-а, від 31 січня 2019 року у справі № 760/10803/15-а, від 19 вересня 2019 року у справі № 686/21230/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 486/92/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 815/1570/16, від 06 грудня 2019 року у справі № 804/7725/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 360/403/19.

Під час розсліду у подібних правовідносинах справи №923/128/19 Верховний Суд у постанові від 02.02.2022 року сформулював правовий висновок, що законодавство встановлює не право, а обов`язок Комісії під час розгляду скарги запросити до цього процесу суб`єктів оскарження та інших заінтересованих осіб, які зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей у реєстрі, надати цим особам копію скарги та доданих до неї матеріалів і своєчасно повідомити осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, про час і місце її розгляду в один зі встановлених Порядком № 1128 способів.

Запрошення відповідних осіб має на меті не лише поінформувати їх про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані, тобто, щоб усі заінтересовані особи у розгляді вказаної скарги були почуті.

Неповідомлення скаржника та/або його представника, суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням; це порушення ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення, прийнятого за наслідками розгляду скарги (аналогічний висновок міститься у п. 44 постанови Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 480/388/19, у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 826/3539/17).

Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене на переконання суду відповідачем всупереч пункту 11 Порядку №1128 у позивача не було повідомлено не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги про час і місце засідання Колегії. Позбавлення його, як державного реєстратора можливості взяти участь у розгляді скарги, яка його стосується безпосередньо, ознайомитися зі скаргою є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення.

Також, всупереч пункту 12 Порядку позивачу не надано копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів. У матеріалах справи відсутні будь-які докази вручення копії скарги та додатків до неї.

Верховним Судом у справі № 826/19452/16 зазначено, що Міністерством юстиції України не дотримано правил Порядку № 1128 щодо дотримання прав та інтересів позивача, як зацікавленої особи в частині надання останньому копії скарги та доданих до неї документів при розгляді скарги. У постанові від 28 березня 2018 року Верховний Суд відхилив посилання скаржників на те, що наявність формальних порушень процедурного характеру не може бути підставою для скасування спірного наказу, адже важливість дотримання і неухильного виконання процедури розгляду скарги безпосередньо пов`язана із забезпеченням права суб`єкта особи, інтересів якої вона стосується, на захист, зокрема надання нею відповідних пояснень з приводу правовідносин, що виникли.

Тому, невиконання суб`єктом влади вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення". Подібних висновків Верховний Суд дійшов також у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №826/4194/16 та у постанові від 09 липня 2019 року по справі 826/3442/17.

При цьому критерій урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень.

Резолюцією (77) 31 про захист особи відносно актів адміністративних органів, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року, було визначено п`ять основних принципів, у тому числі серед них й право бути вислуханим. Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене насамперед у справах, де передбачається прийняття "несприятливих" адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи.

Разом з тим, п.4 Порядку №1128 передбачено, що розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Згідно ст.20 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів..

З огляду на викладене на переконання суду, Колегією Мін`юсту порушено максимальний 45 денний строк розгляду скарги, передбачений пунктом 4 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року та статтею 20 Закону України "Про звернення громадян". Як вказано у висновку Колегії від 24.11.2022 року ОСОБА_2 подано скаргу 10 лютого 2022 року, а отже останнім днем розгляду скарги мало бути 27 березня 2022 року, а не 24 листопада 2022 року.

Порушення строку розгляду скарги Колегією також може у сукупності оцінюватися, як підстава для скасування наказів Міністерства юстиції за розглядом скарг у сфері державної реєстрації.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у справі №420/4037/20 постанова від 27 травня 2021 року, постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року №821/1490/17.

Вирішуючи питання про обґрунтованість оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пунктом 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується.

Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувало, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

З наведеного вбачається, що Колегією Міністерства юстиції України при прийнятті висновку не перевірено всі обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі, обґрунтованість заперечень та не зазначено .

Суд зауважує, що анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є одним з видів найсуровіших санкцій за порушення вимог законодавства України в сфері державної реєстрації, а тому такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

У постанові від 15.12.2021 року у справі №1840/2970/18 Верховний Суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

Верховний Суд зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У постанові від 08.07.2021 року у справі №640/25601/19 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення.

Тобто, Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди мають проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питання правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" (Druzstevni Zalozna Pria and others v. the Czech Republic № 72034/01); рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04).

Таким чином, суб`єкт владних повноважень повинен мотивувати своє рішення (висновок) і суд має право контролювати обґрунтованість такого рішення.

Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про, зокрема анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Визначаючи вид стягнення, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.

Суд зауважує, що законодавством України не встановлено вичерпного переліку підстав, за яких Міністерство юстиції України може дійти висновку про необхідність анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, разом з тим, на переконання суду, відповідачем не доведено наявності достатніх підстав для застосування такого суворого виду санкції оскаржуваним наказом, не обґрунтовано його доцільності та пропорційності встановленому порушенню.

Із змісту оскаржуваного наказу встановлено відсутність у ньому інформації про те, що відповідач здійснив дослідження чи перевірку фактів, викладених у скарзі.

Суд звертає увагу, що відповідачем у оскаржуваному наказі зазначено лише норми частини 37 Закону №1952, які порушено позивачем, втім останній не містить відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав, що свідчить про порушення принципу пропорційності.

Також, в оскаржуваному наказі не наведено фактів допущення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не здійснено жодного дослідження неодноразових порушень позивачем у сфері державної реєстрації прав, що стало підставою для прийняття невмотивованого рішення в частинні анулювання доступу до Державного реєстру.

Суд зазначає, що принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб`єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш шкідливі засоби.

Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Не врахування відповідачем зазначеного під час прийняття спірного наказу свідчить про порушення останнім критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто наказ в оскаржуваній частині прийнято не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 12.12.2019 року №440/1246/19, від 20.02.2020 року у справі №826/13793/17, від 18.03.2010 року у справі №804/4518/17.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування частини наказу Міністерства юстиції України від 27.02.2022 №775/5 "Про задоволення скарги", яким анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 , та задоволення позову.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №775/5 від 27.02.2023 "Про задоволення скарги" в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 .

Відновити доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виконання чого доручити Державному підприємству "Національні інформаційні системи".

Присудити на користь Державного реєстратора Великосеверинівської сільської ради Кіровоградської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. ЖУК