Постанова

від 11.07.2023 по справі 183/6467/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

11 липня 2023 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/7636/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду м. Києва

від 19 січня 2023 року

в складі судді Батрин О. В.

у цивільній справі №183/6467/20 Печерського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Престо", ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Форис Груп", ОСОБА_1

про визнання недійсним правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 , посилаючись на те, що житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані в Новомосковському районі Дніпропетровській області, і квартира та два машиномісця, що розташовані в Печерському районі міста Києва, вибули з її володіння поза її волею, звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом, уточненим в подальшому, до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Престо" (далі - ТОВ «ТД Престо»), ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Форис Груп" (далі - ТОВ «Форис Груп»), ОСОБА_1 , відповідно до якого просила:

1) визнати недійсним правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», а саме:

земельної ділянки, кадастровий номер - 1223285500:03:015:2144, загальною площею 0,0909 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

житлового будинку, загальною площею 299,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

машиномісця, загальною площею 13,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9;

машиномісця загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10;

квартири загальною площею 79 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

2) визнати недійсними електронні торги, проведені державним підприємством «СЕТАМ» по лоту №449696 «Житловий будинок загальною площею 299,4 кв.м. та земельна ділянка 0,0909 га, КН:1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Переможець торгів - ОСОБА_1 ;

3) визнати недійсним та скасувати протокол №515408 проведення електронних торгів від 07.12.2020, сформований державним підприємством «СЕТАМ»;

4) визнати недійсним та скасувати акт про проведені електронні торги, затверджений приватним виконавцем в рамках ВП №62907529;

5) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 882, виданий 17.12.2020, видавник: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С. І.;

6) скасувати запис про державну реєстрацію №39769375 від 17.12.2020, державний реєстратор: приватний нотаріус Дейнего С. І., Новомосковський районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55771981 від 17.12.2020;

7) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність позивача:

земельну ділянку, кадастровий номер - 1223285500:03:015:2144, загальною площею 0,0909 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

8) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 у власність позивача:

земельну ділянку, кадастровий номер - 1223285500:03:015:2144, загальною площею 0,0909 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею 299,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

9) витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Форис Груп» у власність позивача:

машиномісце, загальною площею 13,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9;

машиномісце, загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10;

квартиру, загальною площею 79 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

10) визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно:

земельну ділянку, кадастровий номер - 1223285500:03:015:2144, загальною площею 0,0909 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок, загальною площею 299,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

машиномісце, загальною площею 13,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9;

машиномісце, загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10.

квартиру, загальною площею 79 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (том 3, а. с. 183-190).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2020 року справу направлено до Печерського районного суду міста Києва за підсудністю (том 1, а. с. 157-158).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року справу прийнято до провадження (том 1, а. с. 168).

13 вересня 2021 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив (том 3, а. с. 218-233), відповідно до якого відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що він набув право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку на електронних торгах в рамках виконавчого провадження. При цьому, жодних судових чи інших адміністративних процесів з приводу оскарження права власності відповідача, результатів торгів чи його правовстановлюючих документів не було та немає, а арешт, про який вказує позивач, зареєстрований у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після фактичного придбання майна відповідачем, у зв`язку з чим саме він є законним власником спірного житлового будинку та земельної ділянки. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів, що спірне майно незаконно, тобто поза волею, вибуло з власності позивача. У свою чергу, висновок експертизи, долучений до матеріалів цивільної справи, не є достатнім та допустимим доказом підробки довіреності від 17.07.2020, оскільки висновок експерта закінчений 05.03.2021, тобто на третій день після реєстрації постанови про проведення експертизи в експертній установі, у зв`язку з чим об`єктивне дослідження не могло бути проведене за 2 повних робочих дні.

15 вересня 2021 року від представника позивача ОСОБА_4 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 (том 3, а. с. 244-248).

29 вересня 2021 року від ОСОБА_1 до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив (том 4, а. с. 3-9).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено:

визнано недійсним правочин щодо передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Престо», який оформлено у вигляді Рішення єдиного учасника №1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акту приймання-передачі і грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року;

визнано недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством "СЕТАМ" по лоту №449696 «Житловий будинок, загальною площею 299,4 кв.м., та земельна ділянка 0,0909 га, кадастровий номер: 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Переможець торгів - ОСОБА_1 , оформлені протоколом №515408 проведення електронних торгів від 07.12.2020 року;

визнано недійсним та скасовано акт про проведені торги за фіксованою ціною від 08.12.2020, затвердженого приватним виконавцем в рамках ВП №62907529;

визнано недійсним та скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 882, виданий 17.12.2020, видавник: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С. І.;

скасовано запис про державну реєстрацію №39769375 від 17.12.2020, державний реєстратор: приватний нотаріус Дейнего С. І., Новомосковський районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55771981 від 17.12.2020;

витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер: 1223285500:03:015:2144, загальною площею 0,0909 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 882, виданий 17.12.2020, видавник: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С. І. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55771981 від 17.12.2020 15:18:33, приватний нотаріус Дейнего С. І., Новомосковський районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл.;

витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 299,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 438, виданий 25.08.2020, видавник Івченко А. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Форис Груп» у власність ОСОБА_2 :

- машиномісце, загальною площею 13,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , належить ТОВ «Форис Груп» на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 437, виданий 25.08.2020, видавник Івченко А. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53756853 від 26.08.2020;

- машиномісце, загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , належить ТОВ «Форис Груп» на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 436, виданий 25.08.2020 року, видавник Івченко А. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу .Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53756534 від 26.08.2020;

- квартиру, загальною площею 79 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належить ТОВ «Форис Груп» на підставі договору купівлі-продажу квартири серія та номер: 435, виданий 25.08.2020, видавник ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53762546 від 26.08.2020.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на вищевказане нерухоме майно.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що судом при ухваленні рішення безпідставно взято до уваги висновок почеркознавчої експертизи, проведеної в межах кримінальної справи. На думку скаржника, даний доказ є неналежним та недопустимим, оскільки під час проведення експертизи експертом було грубо порушено норми чинного законодавства на час його складання, що ставить під сумнів достовірність наведеної у такому висновку інформації.

Суд, також приймаючи до уваги висновок почеркознавчої експертизи, належним чином його не оцінив та не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.10.2022 у справі №569/486/21, де визначено, що недотримання норм законодавства, що регулює порядок проведення експертизи є підставою для визнання висновку експерта недопустимим та неналежним доказом. Натомість вважав, що суд повинен був прийняти до уваги докази нотаріального посвідчення довіреності, встановлення особи довірителя нотаріусом, наявності в матеріалах справи всіх необхідних документів, що підтверджують наявність волі позивача на відчуження майна.

Зазначав, що тягар доказування у даних правовідносинах покладається саме на позивача, а тому є безпідставним висновок суду, що відповідачі у справі не скористалися своїм правом на звернення з клопотанням про призначення експертизи в межах даної цивільної справи.

Вказував, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту права в частині визнання недійсним рішення загальних зборів єдиного учасника №1 ТОВ "ТД "Престо" та нотаріально посвідченого акту приймання-передачі і грошової оцінки майна до статутного капіталу товариства від 31.07.2020, а також в частині визнання права власності, оскільки визнання недійсним даного правочину, фактично одноосібно вчиненого та оформленого відповідачем, є неефективним способом захисту. На думку скаржника визнання недійсним акту приймання-передачі майна ТОВ "ТД "Престо" не впливає на права та обов`язки сторін у правовідносинах і спричиняє відновлення порушеного права позивача у цих правовідносинах.

Судом не враховано, що протокол загальних зборів не можна оскаржити в судовому порядку, оскільки цей документ лише фіксує факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом у розмінні ст. 20 ЦК України.

Крім того, суд не врахував, що позивачка обрала одночасно два взаємовиключні способи захисту майнових прав, а саме: витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Щодо вирішення спору в частині позовних вимог про визнання недійсними прилюдних торгів зазначив, що при вирішенні цієї позовної вимоги судом не було враховано актуальні правові висновки Верховного Суду, в яких зазначено, що для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів) так і встановлення, ви порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Також вважав, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, оскільки визнання недійсним свідоцтва, як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця) не захистить право та інтерес заявниці, яка стверджує про те, що є власником спірного майна.

Звернув увагу, що спірне майно (житловий будинок та земельну ділянку) ним було придбано з електронних торгів за що внесено відповідну суму, тобто на стадії виконання рішення суду, що виключає собою можливість витребування такого майна на користь позивача на підставі ст. 388 ЦК України, згідно якої майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

В обґрунтування апеляційної скарги також додав, що він є добросовісним набувачем спірного майна, а суд в свою чергу, ухвалюючи рішення, не встановлював обставин, які могли б свідчити про його недобросовісність.

За наведених обставин просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва 19 січня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачка, діючи через свого представника ОСОБА_4 , подала відзив, в якому посилаючись на те, що доводи скарги є безпідставними та необґрунтованими, просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Відповідачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Престо" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Форис Груп", відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів та їхніх представників, які не з`явилися в судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належали наступні об`єкти нерухомого майна:

1) квартира, загальною площею 79 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Придбана на підставі договору про участь у будівництві об`єкту нерухомості, серія та номер: 86-Ф-8ЛП, укладеного з ПрАТ «Позняки-Жил-Буд» 31.10.2016 та договору купівлі-продажу цінних паперів, серія та номер: 406БВ159 від 31.10.2016, укладеного з ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк». Право власності оформлено 20.03.2018. Державний реєстратор приватний нотаріус Клітко В. В., Київський міський нотаріальний округ;

2) машиномісце, загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10. Придбане на підставі договору про участь у будівництві об`єкту нерухомості, серія та номер: 11-Ф-8ЛП-М, укладеного з ПрАТ «Позняки-Жил-Буд» 16.03.2017 та договору купівлі-продажу цінних паперів, серія та номер: 46БВ456 від 16.03.2017, укладеного з ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк». Право власності оформлено 20.03.2018. Державний реєстратор приватний нотаріус Клітко В. В., Київський міський нотаріальний округ;

3) машиномісце, загальною площею 13,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10. Придбане на підставі договору про участь у будівництві об`єкту нерухомості, серія та номер: 12-Ф-8ЛП-М, укладеного з ПрАТ «Позняки-Жил-Буд» 16.03.2017 та договору купівлі-продажу цінних паперів, серія та номер: 47БВ456 від 16.03.2017, укладеного з ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк». Право власності оформлено 20.03.2018. Державний реєстратор приватний нотаріус Клітко В. В., Київський міський нотаріальний округ;

4) земельна ділянка, кадастровий номер - 1223285500:03:015:2144, загальною площею 0,0909 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Придбана на підставі нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 01.04.2019;

5) житловий будинок, загальною площею 299,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Придбаний на підставі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 01.04.2019;

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є засновником (учасником) ТОВ «ТД Престо» (код ЄДРПОУ 43742455, Україна, дата заснування 31.07.2020;основний вид діяльності: 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; директор Ревуцький Вячеслав Юрійович ).

Рішенням єдиного учасника №1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акту приймання-передачі і грошової оцінки майна від 31.07.2020 спірне нерухоме майно було передано ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», єдиним власником якого була остання.

Акт було підписано від імені ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник за довіреністю ОСОБА_7 , на підставі довіреності посвідченої Золотих О. О. 31.07.2020, за реєстровим №105, з одного боку та директором ТОВ «ТД Престо» Ревуцьким В. Ю., з другого боку.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 не доводила обставин незаконної реєстрації на її ім`я ТОВ «ТД Престо» та не надавала доказів на спростування факту, що на час передачі спірного майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» вона була єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ТД Престо».

Таким чином, внаслідок передачі спірного майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» ОСОБА_2 , як кінцевий бенефіціар, залишилася власником спірного майна. Змінилися лише форма особи власника, а саме з фізичної особи на юридичну особу ТОВ «ТД Престо», засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого залишалася ОСОБА_2 .

Згідно актуальної інформації, на час перегляду оспорюваного судового рішення в апеляційній інстанції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_6 , є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ТД Престо»: АДРЕСА_7 .

В подальшому, ТОВ «ТД Престо» на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 438, виданий 25.08.2020, здійснило відчуження земельної ділянки та житлового будинку на користь ОСОБА_3 .

Згідно актуальної інформації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_6 , є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ТД Престо»:код ЄДРПОУ 43742455, 01133, АДРЕСА_11.

Також з матеріалів справи вбачається, що в подальшому, у відповідності до договорів купівлі-продажу ТОВ «ТД Престо» відчужило на користь ТОВ «Форис Груп» спірне нерухоме майно, а саме два машиномісця та квартиру. А на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 438, виданий 25.08.2020, ТОВ «ТД Престо» здійснило відчуження земельної ділянки та житлового будинку на користь ОСОБА_3 .

Після цього, житловий будинок, який належав ОСОБА_3 , був придбаний ОСОБА_1 в результаті проведення прилюдних торгів, згідно із Законом України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5.

Так, 05 листопада 2020 року на сайті Державного підприємства «СЕТАМ» за посиланням https://setam.net.ua/auction/451467 було розміщено оголошення про проведення електронних торгів щодо продажу арештованого майна, а саме житлового будинку, загальною площею 299,4 кв.м., та земельної ділянки площею 0,0909 га, (КН:1223285500:03:015:2144), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Продаж зазначеного майна був проведений за заявкою Приватного виконавця Оніщенко Д. С. в межах здійснення виконавчого провадження №62907529, щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 заборгованості в розмірі 1 350 000 грн, яке було відкрито 28.08.2020.

Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 08.12.2020 №515408 ДП «СЕТАМ», 07.12.2020 ДП «СЕТАМ» у м. Києві на веб-сайті: www.setam.net.ua проведено електронні торги з реалізації спірного житлового будинку, номер лоту реалізованого майна: 449696. Переможцем визнано ОСОБА_1

ОСОБА_1 , як переможцем електронних торгів, була внесена 100 % сума за придбане нерухоме майно в розмірі 1 197 000 грн у встановлені законодавством строки, про що видано Акт приватного виконавця Оніщенко Д .С. про проведені торги за фіксованою ціною ВП №62907529 від 08.12.2020.

Таким чином, ОСОБА_9 08.12.2020 набув право власності на житловий будинок, загальною площею 299,4 кв.м., та земельну ділянку площею 0,0909 га, (КН:1223285500:03:015:2144), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на що підтверджується Актом приватного виконавця Оніщенко Д. С. про проведені торги за фіксованою ціною ВП №62907529 від 08.12.2020, у відповідності до норм чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надано належний і допустимий доказ, а саме висновок почеркознавчої експертизи від 05.03.2021 №СЕ-19/111-21/10120-ПЧ у кримінальній справі (далі - Висновок експерта).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що зміст Висновку експертизи дає підстави для сумніву в його обґрунтованості, а відтак допустимості і достатності, оскільки, експертом грубо порушено норми чинного законодавства під час його складання, що ставить під сумнім достовірність наведеної в даному Висновку експерта інформації.

Згідно з Висновком експерта, проведеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром на підставі постанови про призначення почеркознавчої експертизі від 29.01.2021, винесеної старшим слідчим В. Поплавським у кримінальному провадженні №4202010106000303 від 10.11.2020, було встановлено, що підпис та рукописний напис в графі «ПІДПИС» від імені ОСОБА_2 в довіреності №1586, посвідченої приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Семенцем O. A., виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою без наслідування її підпису та почерку.

Втім, приймаючи до уваги доводи, наведені у Висновку експерта, суд залишив поза увагою доводи ОСОБА_9 , що постанова про проведення експертизи в межах кримінального провадження надійшла до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України 02.03.2021. При цьому, Висновок експерта закінчений 05.03.2021, тобто на третій день після її реєстрації в експертній установі.

Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

За загальним правилом, висновок експерта є одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, висновок судового експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, відповідно до внутрішніх переконань, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Цивільно-процесуальний кодекс України, Закон України «Про судову експертизу», Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/59 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 №1950/5) регулюють питання призначення судових експертиз та порядок їх проведення.

Так, пунктом 1.13 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.98 встановлені строки проведення судових експертиз, який за загальним правилом не може перевищувати 90 днів.

Вказані строки щодо проведення експертиз у ДНДЕКЦ МВС України деталізуються у Тимчасовій інструкції з організації, проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби МВС України, зокрема відповідно до п. 15: до 10 робочих днів - щодо простих досліджень; до 20 робочих днів - щодо середньої тяжкості досліджень; від 30 до 120 робочих днів - щодо складних та особливо складних досліджень.

З аналізу вище зазначених положень слідує, що почеркознавче досліджене, за результатами якого був складений Висновок експерта, у розумінні п. 14 Інструкції відносилось до складних, адже передбачало застосування п`яти (5) методик та використання електронного криміналістичного обладнання «Video Spectral Comporator foster+freeman-VSC 6000» (про що зазначено на ст. 3, 4 Висновку експерта), а тому об`єктивне дослідження не могло бути проведене за 2 повних робочих дні.

Додатково варто звернути увагу, що експертом при вивченні супровідного листа та постанови про призначення експертизи встановлено зазначення у таких документах, що на дослідження надано зразки « ОСОБА_10 », хоча об`єктом дослідження мав бути підпис позивача. Незважаючи на помилки у наданих документах, експертизу було проведено без виправлення ініціатором виявлених недоліків.

Більше того, у Висновку експерта, всупереч положенням ч. 5 ст. 106 ЦПК України, не зазначено, що документ підготовлений для подання до суду, а на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі, в рамках якої було проведено почеркознавчу експертизу, не ухвалений.

Відтак, з наведеного вище вбачається, що судовим експертом при проведенні експертизи не дотримано норм законодавства (зокрема: Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень), що є підставою для визнання висновку експерта недопустимим та неналежним доказом (зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду наведеному у постанові від 27.10.2022 року у справі № 569/486/21).

Матеріали справи не містять доказів, що у кримінальному провадженні щодо «підробки» довіреності було повідомлено про підозру.

Більше того, в матеріалах справи наявні докази нотаріального посвідчення довіреності, встановлення особи довірителя нотаріусом, наявності в матеріалах справи всіх необхідних документів, що підтверджують наявність волі позивача на відчуження майна.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суд у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц зробила висновок (п. 81 зазначеної постанови), що: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж: протилежний» (див. постанови Касаційного господарського суду від 2.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п.41).

За змістом ст. 76 ЦПК України, яка визначає поняття та ознаки доказів, перелічені засоби доказування: 1) письмові, речові й електронні докази; 2) висновки експертів; 3) показання свідків.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17 висловлено позицію що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Таким чином, приймаючи рішення у справі, судом першої інстанції не було належним чином оцінено доказ, не прийнято до уваги порушення експертом норм законодавства при проведенні експертизи та не враховано висновки Верховного Суду у справі №569/486/21, наведені в постанові від 27.10.2022, якими визначено, що недотримання норм законодавства, що регулює порядок проведення експертизи є підставою для визнання висновку експерта недопустимим та неналежним доказом. Відтак, суд у своєму рішенні посилається на доказ, який є неналежним та недопустимим, що виключає собою об`єктивність в розумінні того, що таке рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм чинного законодавства.

Разом з цим, суд мав прийняти до уваги докази нотаріального посвідчення довіреності, встановлення особи довірителя нотаріусом, наявності в матеріалах справи всіх необхідних документів, що підтверджують наявність волі позивача на відчуження майна.

За обставин, коли спірне майно, яке належало фізичній особі - ОСОБА_2 було передано до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого була та залишається ОСОБА_2 , колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що внаслідок передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» спірне майно вибуло із власності ОСОБА_2 поза волею останньої.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_9 посилався на помилковість висновку суду першої інстанції, що відповідачі у справі не скористалися своїм правом призначити іншу експертизу в межах цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що саме позивачем стверджується той факт, що все належне їй нерухоме майно вибуло незаконно, поза її волею шляхом підробки документів, а саме підробки довіреності №1586 від 17.07.2020, посвідченої приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Семенцем O. A.

Відтак, з наведеного вище вбачається, що тягар доказування наявності підстав для визнання оспорюваної довіреності недійсною покладається саме на позивача, перекладення на відповідача обов`язків позивача щодо забезпечення судового розгляду висновком судової експертизи не відповідає положенням статті 12 ЦПК України про змагальність сторін.

Більше того, відповідач не може забезпечити надання суду документації, зокрема, довіреності №1586 від 17.07.2020, з якої експерт мав би змогу отримати вихідні дані для вирішення поставлених питань, оскільки це є об`єктивно неможливим, адже відповідач не є стороною такого правочину. Водночас, саме позивач посилається на довіреність №1586 від 17.07.2020, як доказ своїх вимог у справі.

Таким чином, твердження суду щодо того, що відповідачі у справі не скористалися своїм правом призначити іншу експертизу в межах цивільного судочинства не заслуговує на увагу, оскільки тягар доказування наявності підстав для визнання оспорюваної довіреності недійсною покладається саме на позивача, як особу, яка оспорює таку довіреність і жодним чином не на відповідача.

Отже, приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що відповідачі у справі не скористались своїм правом призначити іншу експертизу в межах цивільного судочинства, оскільки тягар доказування в даному випадку покладається саме на позивача. Більше того, у відповідача відсутній оригінал оспорюваної довіреності, що виключає собою можливість призначення іншої експертизи.

Суд першої інстанції у своєму судовому рішенні дійшов висновку про визнання недійсним правочину щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», який оформлено у вигляді Рішення єдиного учасника №1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акту приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31.07.2020, відповідно до положень ст. 215 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту права в частині позовних вимог про визнання недійсним правочину та визнання права власності, що є самостійною підставою для відмови у задоволені цих позовних вимог.

Як вбачається із рішення суду, позивач просив визнати недійсним Рішення єдиного учасника №1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акту приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31.07.2020.

Звернувшись до суду з даною позовною вимогою, позивач оспорював вибуття нерухомого майна зі своєї власності, при цьому вимоги позивача були направлені не на оспорювання правочинів товариства його учасником на захист існуючих корпоративних прав, а на прагнення власника повернути своє майно, яке вибуло з його володіння поза його волею.

Таким чином, в цій частині спір не є по своїй суті корпоративним, а є спором щодо речових прав на нерухоме майно.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173)

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Одночасно, визнання недійсним акту приймання-передачі майна ТОВ «ТД Престо» не впливає на права та обов`язки сторін у спірних правовідносинах та не спричиняє відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах.

Крім того, варто звернути увагу на те, що протокол загальних зборів не можна оскаржувати у судовому порядку, оскільки цей документ лише фіксує факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом у розумінні статті 20 Цивільного кодексу України.

В даному випадку Верховний Суд сформував усталений підхід до розуміння правової природи рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи, за яким останні не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України.

До цих рішень не можуть застосовуватися положення ст. 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, а отже, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на врегулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17, від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, від 02.05.2018 у справі №910/807/17, від 06.03.2019 у справі №916/474/18, від 20.03.2019 у справі №906/37/18 та інші).

Отже, визнання недійсним правочину, фактично одноосібно вчиненого та оформленого позивачем, є неефективним способом захисту.

З цього випливає, що позивачем було невірно обрано спосіб захисту своїх прав, у частині позовної вимоги щодо визнання недійсним Рішення загальних зборів єдиного учасника №1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акту приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу товариства від 31 липня 2020 року, а також в частині визнання права власності на нерухоме майно.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем було застосовано одночасно два взаємовиключні способи захисту майнових прав: витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

При цьому, в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16; пункти 100, 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №520/12022/17 встановлено, що, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обраний спосіб захисту у кінцевому результаті повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя і принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Належність способу захисту визначається з урахуванням змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, а також характеру його порушення. Необхідним при цьому є врахування можливої ефективності такого способу захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у п. 145 рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьев проти України» від 05.04.2005).

Відтак, аналізуючи наведене вище, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував зазначені висновки Верховного Суду стосовно невірно обраного позивачем способу в частині визнання права власності на спірне нерухоме майно, а також визнання недійсним правочину та прийшов до помилкових висновків про наявність підстав для їх задоволення. У зв`язку з цим, судове рішення підлягає скасуванню, відповідно до ст. 376 ЦПК України, оскільки прийняте судом з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення у справі суд зазначив, що враховуючи обставини та належні і допустимі докази на підтвердження того, що підпис та рукописний надпис в графі «ПІДПИС» від імені ОСОБА_2 в довіреності №1586 від 17.07.2020, посвідченої приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Семенцем O. A., виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою без наслідування її підпису та почерку, то дійшов висновку про визнання недійсним правочину щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», який оформлено у вигляді Рішення єдиного учасника №1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акту приймання-передачі і грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», відповідно до положень ст. 215 ЦК України.

Разом з тим, висновок судового експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, відповідно до внутрішніх переконань, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Натомість, єдиною підставою для визнання недійсним правочину, який оформлено рішенням єдиного учасника слугував висновок експерта №СЕ-19/111-21/10120-ПЧ, в якому зазначено, що підпис від імені позивача виконано іншою особою. Однак, як зазначалось вище, вказаний Висновок експерта було проведено з численним порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання висновку недопустимим та неналежним доказом. Жодних інших документів чи доказів, які б свідчили про те, що підпис на довіреності №1586 від 17.07.2020 виконаний іншою особою, аніж ОСОБА_2 , в матеріалах справи відсутні.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17 (провадження №61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

Тобто, з урахуванням принципу тлумачення favor conractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Оскільки наведені обставини дають підстави дійти висновку, що судом першої інстанції було прийнято рішення без відповідної правової підстави з урахуванням висновку експерта, який було проведено з численним порушенням норм чинного законодавства та без дотримання принципу тлумачення договору на користь дійсності, є підстави ля скасування судового рішення в цій частині.

Приймаючи рішення у справі в якості підстави для задоволення позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними, суд з посиланням на висновки Верховного Суду України, наведені у постановах від 18 листопада 2015 року у справі №6-1884цс15; від 12 жовтня 2016 року у справі №6-1981цс16 зазначив, що не лише недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, є способом захисту та підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Натомість, посилання суду першої інстанції на вказані вище висновки Верховного Суду України не заслуговують на увагу у зв`язку з наступним.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2831/5.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі №668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Як зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 24 вересня 2020 року у справі №372/3161/18, що для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів): встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Відтак, з наведеного вище вбачається, що підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Саме по собі порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює не є самостійною підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Здійснюючи аналіз постанови Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі №6-1981цс16, на який посилається суд першої інстанції, як на підставу своїх доводів щодо визнання торгів недійсними, колегія судів зауважує, що у вказаному висновку судом було зазначено наступне: «Враховуючи вищезазначене, установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює».

Отже, приймаючи оскаржуване рішення у справі, суд першої інстанції застосував нерелевантну практику із довільним цитуванням окремих положень постанови суду без прийняття до уваги загального змісту висновку Верховного Суду, в якому було вказано, що під час проведення прилюдних торгів мало місце не лише порушення інтересів позивача, а також і порушення норм законодавства.

Зважаючи на наведене вище, судом першої інстанції не було враховано актуальні висновки Верховного Суду щодо того, що для визнання торгів недійсним необхідним є, як наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів) так і встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Зважаючи на це, рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування такого судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи те, що результатом електронних торгів є складання акту за їх результатами, то суд вважає обґрунтованими вимоги заявника і в частині визнання його недійсним та визнання недійсним і скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Однак, наводячи дане формулювання та задовольняючи таку позовну вимогу, судом не було належним чином досліджено актуальну судову практику стосовно даного питання та прийнято рішення з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат», видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права покупця, тобто юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину.

За змістом глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, на відміну від дій з нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри кожної зі сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно саме цим набувачем та підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів.

Близькі за змістом висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 та від 6 липня 2022 року у справі №914/2618/16.

Тому, визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить право та інтерес заявниці, яка стверджує про те, що є власником спірного майна. Цей документ не зумовлює переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця та не породжує в останнього жодного права.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів не відповідає належному способу захисту у цій справі.

Також близьких за змістом висновків щодо неналежності позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.

Отже, аналізуючи наведене вище, вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва не є належним способом захисту, а відтак, рішення суду першої інстанції в цій частині теж прийнято судом з порушенням норм чинного законодавства.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції належними чином не дослідив докази у справі, не прийняв до уваги і не надав належної оцінки доводам відповідача стосовно того, що нерухоме майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку було придбано ним в порядку виконання судових рішень, що виключає собою можливість такого витребування позивачем на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Житловий будинок, як і земельна ділянка були придбані відповідачем в результаті проведення прилюдних торгів, згідно із Законом України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5.

Продаж зазначеного майна був проведений за заявкою приватного виконавця Оніщенко Д. С. в межах здійснення виконавчого провадження №62907529, яке було відкрито 28.08.2020, щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 заборгованості в розмірі 1 350 000 грн на підставі виконавчого напису нотаріуса №1167 від 17.06.2020. При цьому, у вказаний період саме боржнику ОСОБА_3 належав житловий будинок на праві власності на підставі договору купівлі-продажу 25.08.2020, посвідченого приватний нотаріусом КМНО Івченко А. В. за реєстровим №438. До цього, 15.09.2021 приватним виконавцем Оніщенком Д. С. винесено постанову про опис та арешт нерухомого майна ОСОБА_3 , а саме житлового будинку та земельної ділянки.

Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 08.12.2020 №515408 ДП «СЕТАМ», 07.12.2020 ДП «СЕТАМ» у м. Києві на веб-сайті: www.setam.net.ua проведено електронні торги з реалізації майна: житловий будинок, загальною площею 299,4 кв.м., та земельна ділянка, на якій він розташований (КН 1223285500:03:015:2144, площею 0,0909 га), АДРЕСА_1 , номер лоту реалізованого майна: 449696. Переможцем визнано фізичну особу на ім`я: ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий Жовтневим РВ у місті Дніпропетровськ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, 04.08.2014, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків: НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_8 .

Згідно «Порядку та умов» електронних торгів за лотом 449696, розрахунок за придбане на електронних торгах майно здійснюється переможцем електронних торгів за реквізитами, які вказані в Протоколі електронних торгів, що автоматично формується системою після закінчення електронних торгів.

Згідно п. 1 розділу «X» Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом МінЮстУкраїни №2831/5 від 29.09.2016, на підставі копії протоколу переможець електронних торгів протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно.

ОСОБА_1 , як переможцем електронних торгів, була внесена 100 % сума за придбані житловий будинок і земельну ділянку в розмірі 1 197 000 грн, у встановленні законодавством строки, про що видано Акт приватного виконавця Оніщенко Д.С. про проведені торги за фіксованою ціною ВП №62907529 від 08.12.2020.

Згідно п. 8 розділу «X» Порядку реалізації арештованого майна, акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 червня 2018 року у справі №910/856/17 (провадження №12-128гс18), правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

Таким чином, ОСОБА_9 08.12.2020 на електронних торгах набув право власності на житловий будинок загальною площею 299,4 кв.м., та земельну ділянку площею 0,0909 га (КН:1223285500:03:015:2144), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом приватного виконавця Оніщенко Д. С. про проведені торги за фіксованою ціною ВП №62907529 від 08.12.2020.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача, згідно зі статтею 388 ЦК України, залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

Застосовуючи положення ч. 2 ст. 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання судових рішень визначалися у Законі України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 (№1404-VIII).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII) у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII).

За змістом частин 1-4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII) звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до роз`яснень п. 30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення ч. 2 ст. 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

У своїй постанові від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, Велика Палата Верховного Суду зробила наступний правовий висновок, що ч. 2 ст. 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Тобто, на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Також, Постановою Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №454/662/19 викладено позицію, що «позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача».

З фактичних обставин вбачається, що спірне нерухоме майно (земельна ділянка і житловий будинок) було придбане відповідачем як добросовіснім набувачем на електронних (публічних) торгах внаслідок його примусової реалізації у порядку встановленому для виконання судового рішення, про що видано Акт про проведені торги за фіксованою ціною. При цьому, самі електронні торги не оспорені, недійсними не визнавались.

Водночас, як зазначалось раніше, правових підстав для визнання торгів недійсними немає, адже судом не встановлено порушення процедури проведення торгів.

У цьому контексті варто додатково наголосити, що хоча примусова реалізація спірного майна відбувалась на виконання виконавчого напису нотаріуса №1167 17.06.2020, втім саме у порядку, передбаченому для виконання судового рішення, оскільки виконавчий напис нотаріуса за змістом ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» на рівні із судовим рішенням є виконавчим документом, для судового рішення і виконавчого напису нотаріуса встановлений єдиний порядок виконання, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, наявні законодавчі підстави для застосування у даних правовідносинах ч. 2 ст. 388 ЦК України, за якою позовні вимоги щодо витребування земельної ділянки та житлового будинку задоволенню не підлягають.

Натомість, приймаючи рішення у справі, судом першої інстанції взагалі не було взято до уваги наведені вище доводи стосовно неможливості витребування майна у відповідача на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторони у справі та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі №910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі №911/1694/18У.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Зважаючи на наведене вище, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин справи, що є підставою для його скасування на підставі ст. 376 ЦПК України, оскільки судом повністю проігноровано та не надано жодної правової оцінки наведеними Відповідачем доводами щодо неможливості витребування майна з його власності на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Втручання у мирне користування майном має забезпечити "справедливий баланс" між суспільними інтересами та основними правами особи. Зокрема, має існувати розумне співвідношення пропорційності між використовуваними засобами та метою, яку прагнуть досягти у будь-який спосіб, який позбавляє людину її майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц (провадження №14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду, згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому, за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 (провадження №12- 127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (провадження №12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

Разом з цим, у цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 , а натомість його добросовісність не поставив під сумнів.

Крім того, добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Відтак, враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення у цій справі підлягає скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки за даних обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статті 388 ЦК України, а права позивача в зв`язку з цим захисту не підлягають.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію №39769375 від 17.12.2020, державний реєстратор: приватний нотаріус Дейнего С. І., Новомосковський районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55771981 від 17.12.2020.

Однак, такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, адже обраний позивачем такий вид захисту права є неефективним, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні цієї позовної вимоги.

Так, Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зауважував, що належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №645/3067/19, від 17.08.2022 №450/441/19, від 22.08.2022 у справі №597/977/21).

Також Верховний Суд в подібних справах зауважив, що з 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, а отже, спосіб судового захисту шляхом про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку не ґрунтується на вимогах закону.

Таким чином, в силу ст. 376 ЦПК України України рішення суду в цій частині теж підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Отже, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

З подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 26 358,60 грн.

Беручи до уваги, що за наслідками апеляційного розгляду справи в задоволенні позову відмовлено, колегія суддів приходить до висновку, що понесені відповідачем витрати на сплату судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 26 358 (двадцять шість триста п`ятдесят вісім) грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 13 липня 2023 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

А. М. Стрижеус