Постанова

від 15.05.2024 по справі 183/6467/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

справа № 183/6467/20

провадження № 61-11132св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Престо», ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Форис Груп», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Стрижеуса А. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Престо» (далі - ТОВ «ТД Просто»), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Форис Груп» (далі - ТОВ «Форис Груп»), ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно.

Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві приватної власності належало нерухоме майно, зокрема: земельна ділянка, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджує договір дарування від 01 квітня 2019 року; житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , що підтверджує договір дарування від 01 квітня 2019 року; квартира АДРЕСА_2 , що підтверджує договір про участь в будівництві об`єкту нерухомості від 31 жовтня 2016 року та договір купівлі-продажу цінних паперів від 31 жовтня 2016 року; машиномісце, загальною площею 14,7 кв. м, на АДРЕСА_3 , що підтверджує договір про участь в будівництві об`єкту нерухомості від 16 березня 2017 року та договір купівлі-продажу цінних паперів від 16 березня 2017 року; машиномісце, загальною площею 13,8 кв. м, на АДРЕСА_4, що підтверджує договір про участь в будівництві об`єкту нерухомості від 16 березня 2017 року та договір купівлі-продажу цінних паперів від 16 березня 2017 року.

07 листопада 2020 року вона дізналася, що все зазначене належне їй нерухоме майно, поза її волею, незаконно, шляхом підробки документів, вибуло з її права власності на підставі правочину про внесення цього майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», учасником якого вона начебто є. Того самого дня вона звернулася з відповідними заявами до правоохоронних органів і 10 листопада 2020 року відкрито кримінальне провадження № 42020101060000303 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

На час звернення з позовом до суду їй вдалося дізнатися, що 31 липня 2020 року було створено ТОВ «ТД Престо», заявником (учасником) якого є вона, яка є одноособовим учасником товариства, з часткою 100 %, що дорівнює сумі статутного капіталу товариства 300 000,00 грн, який в свою чергу, створений на підставі її внеску, зокрема нерухомого майна. Правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» оформлений у вигляді рішення єдиного учасника № 1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акта приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року. Зазначений акт було підписано від її імені представником ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 31 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., зареєстрованої в реєстрі за № 105, з одного боку та директором ТОВ «ТД Престо» ОСОБА_5 , з другого боку. Справжність підписів ОСОБА_4 та директора ТОВ «ТД Престо» ОСОБА_5 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстровано в реєстрі за № 338, 339. Отже, на підставі зазначених правочинів до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» передано її нерухоме майно та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ТД Престо».

З Єдиного реєстру довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, в рамках кримінального провадження, вдалося з`ясувати, що ОСОБА_4 діяв не напряму від неї, а від ОСОБА_5 , на підставі довіреності, з правом передовірення третім особам, тому саме у ОСОБА_5 є підробна нотаріальна довіреність від її імені, посвідчена 17 липня 2020 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_10, зареєстрована в реєстрі за № 1586.

У подальшому ТОВ «ТД Престо» здійснило відчуження її нерухомого майна, зокрема, - ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, розташовану на АДРЕСА_1 , та житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53763826 від 26 серпня 2020 року;

- ТОВ «Форис Груп»: квартиру АДРЕСА_2 ; машиномісце, загальною площею 14,7 кв. м, на АДРЕСА_3; машиномісце, загальною площею 13,8 кв. м, на АДРЕСА_4 , на підставі договорів купівлі-продажу від 25 серпня 2020 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53762546, 53756534, 53756853.

У подальшому право власності на земельну ділянку та будинок на торгах набув ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , змінивши предмет позову (доповнивши позовні вимоги), просила суд:

- визнати недійсним правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», який оформлений у вигляді рішення єдиного учасника № 1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріального посвідченого акта приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року, зокрема: земельної ділянки, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку, загальною площею 299,4 кв. м за зазначеною адресою; машиномісця, загальною площею 13,8 кв. м, гаража НОМЕР_1 та машиномісця, загальною площею 14,7 кв. м, гаража АДРЕСА_4 ; квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 79 кв. м, за зазначеною адресою;

- визнати недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») за лотом № 449696 «Житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, та земельна ділянка, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ». Переможець торгів - ОСОБА_3 , оформлені протоколом № 515408 проведення електронних торгів від 07 грудня 2020 року;

- визнати недійсним та скасувати протокол № 515408 проведення електронних торгів від 07 грудня 2020 року, сформований ДП «СЕТАМ»;

- визнати недійсним та скасувати акт про проведені електронні торги, затверджений приватним виконавцем у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: НОМЕР_3, видане 17 грудня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С. І.;

- скасувати запис про державну реєстрацію від 17 грудня 2020 року № 39769375 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55771981 від 17 грудня 2020 року;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 у її власність земельну ділянку, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у її власність житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ «Форис Груп» у її власність: машиномісце, загальною площею 13,8 кв. м, гараж НОМЕР_1, та машиномісце, загальною площею 14,7 кв. м, гараж АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 79 кв. м, за зазначеною адресою;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на зазначене нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року, ухваленим у складі судді Батрин О. В., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», який оформлено у вигляді рішення єдиного учасника № 1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акта приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року.

Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «СЕТАМ» за лотом № 449696: «Житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, та земельна ділянка, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ». Переможець торгів - ОСОБА_3 , оформлені протоколом № 515408 проведення електронних торгів від 07 грудня 2020 року.

Визнано недійсним та скасовано акт про проведені торги за фіксованою ціною від 08 грудня 2020 року, затвердженого приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: НОМЕР_3, виданого 17 грудня 2020 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнегою С. І.

Скасовано запис про державну реєстрацію від 17 грудня 2020 року № 39769375, приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С. І., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55771981 від 17 грудня 2020 року.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: НОМЕР_3, виданого 17 грудня 2020 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнегою С. І. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2020 року індексний номер 55771981.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В.

Витребувано із чужого незаконного володіння ТОВ «Форис Груп» у власність ОСОБА_1 :

- машиномісце, загальною площею 13,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , належить ТОВ «Форис Груп» на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 серпня 2020 року індексний номер 53756853; - машиномісце, загальною площею 14,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належить ТОВ «Форис Груп» на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 серпня 2020 року індексний номер 53756534; - квартиру АДРЕСА_2 , належить ТОВ «Форис Груп» на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 серпня 2020 року індексний номер 53762546.

Визнано за ОСОБА_1 власності на наступне нерухоме майно:

- земельну ділянку, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- машиномісце, загальною площею 13,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- машиномісце, загальною площею 14,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- квартиру АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до висновку експерта від 05 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/10120-ПЧ, проведеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, на підставі постанови старшого слідчого В. Поплавського про призначення почеркознавчої експертизі від 29 січня 2021 року, винесеної у кримінальному провадженні № 4202010106000303 від 10 листопада 2020 року, підпис та рукописний напис в графі «ПІДПИС:» від імені ОСОБА_1 у довіреності № 1586 від 17 липня 2020 року, посвідченій приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_10, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її підпису та почерку.

Отже, підпис ОСОБА_1 у довіреності на ім`я ОСОБА_5 , посвідченій приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 17 липня 2020 року за № 1586, на підставі якої 31 липня 2020 року ОСОБА_5 видано довіреність на ОСОБА_4 , посвідчену нотаріусом за реєстровим № 105, на підставі якої було передано майно позивача до статутного капіталу ТОВ «Престо», виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її підпису та почерку.

Зазначений висновок експерта є належним й достовірним доказом, оскільки відповідачами не надано доказів на його спростування і не заявлялося клопотання про призначення у справі відповідної експертизи в рамках цієї справи.

Наказом Міністра юстиції України від 05 січня 2021 року № 37/50 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 були скасовані рішення, прийняті приватним нотаріусом Сазоновою О. М. щодо переоформлення права власності на спірні будинок та земельну ділянку з ОСОБА_1 на ТОВ «ТД Престо»: № 53694792, 53696246 від 20 серпня 2020 року.

Отже, наявні підстави для визнання недійсним правочину щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», який оформлено у вигляді рішення єдиного учасника № 1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акта приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року відповідно до положень статті 215 ЦК України.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1981цс16, підставою визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушень вимог закону при проведенні прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Отже, не лише недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, є способом захисту та підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Оскільки спірний житловий будинок та спірна земельна ділянка, які були реалізовані на електронних торгах 07 грудня 2020 року, не належали боржнику ОСОБА_2 , оскільки їх власником є ОСОБА_1 , приватним виконавцем було порушено встановлену законодавством України процедуру та порядок проведення торгів, тому суд вважав, що результати проведення електронних торгів з продажу цього нерухомого майна, оформлені протоколом від 07 грудня 2020 року № 515408, підлягають визнанню недійсними.

Крім того, оскільки ТОВ «ТД Престо» отримало майно позивача у спосіб, не передбачений діючим законодавством, за недійсним правочином, в порушення прав позивача, то ТОВ «ТД Престо» не набуло право власності на спірне майно та як наслідок, не мало законних прав розпоряджатися ним, тому це майно на підставі статті 388 ЦК України підлягає витребуванню в добросовісного набувача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що судом першої інстанції прийнято до уваги недопустимий та неналежний доказ, зокрема висновок експерта від 05 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/10120-ПЧ, оскільки експертом під час проведення експертизи не було дотримано норм законодавства, зокрема Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, оскільки експертиза була проведена за три дні. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спірне нерухоме майно, яке належало позивачу, як фізичній особі, було передано до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого була та залишається ОСОБА_1 . Отже, матеріали справи не містять доказів того, що спірне нерухоме майно вибуло з власності позивача поза її волею.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними правочинів щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», який оформлено у вигляді рішення єдиного учасника № 1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акта приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року, то ці вимоги є неефективним способом захисту прав, оскільки вони не відновлять порушене право позивача у спірних правовідносинах.

Крім того, протокол загальних зборів не можна оскаржувати у судовому порядку, оскільки цей документ лише фіксує факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом у розумінні статті 20 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про визнання прилюдних торгів недійсними, то судом першої інстанції не було враховано, що для визнання прилюдних торгів недійсними необхідно встановити як порушення правил проведення електронних торгів, так і те, чи порушено (не визнано або оспорено) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звертається до суду. Апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не було встановлено обох підстав, тому вважав необхідним відмовити в цій частині позовних вимог.

Також апеляційний суд зазначив, що визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить право та інтерес позивача, яка стверджує про те, що є власником спірного майна. Цей документ не зумовлює переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця та не породжує в останнього жодного права. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів не відповідає належному способу захисту в цій справі.

Крім того, апеляційний суд вказав, що майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦПК України). Спірне нерухоме майно, зокрема земельна ділянка та житловий будинок, було придбане ОСОБА_3 як добросовісним набувачем на електронних (публічних) торгах внаслідок його примусової реалізації у порядку, встановленому для виконання судового рішення, про що видано акт про проведені торги за фіксованою ціною. При цьому, самі електронні торги не оспорені, недійсними не визнавались. Суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли б свідчити про недобросовісність ОСОБА_3 , а натомість його добросовісність не поставив під сумнів.

Щодо позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію, то вона є неефективним способом захисту прав, що є самостійною підставо для відмови в задоволенні позову.

Позивачем було застосовано одночасно два взаємовиключні способи захисту майнових прав, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що з апеляційної скарги ОСОБА_3 не вбачається, яким чином рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання недійсним правочину, витребування майна із чужого незаконного володіння ТОВ «Форис Груп» та визнання права власності за ОСОБА_1 на це майно, зокрема, на квартиру та два машиномісця, порушують права і законні інтереси ОСОБА_3 , оскільки це майно було витребувано у ТОВ «Форис Груп», яке не скористалося своїм правом оскарження рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано визнав висновок експерта від 05 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/10120-ПЧ недопустимим доказом, оскільки у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 388 ЦК України, та те, що визнання недійсним правочину приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» є неефективним способом захисту прав, не звернув увагу, що незгода суду з наведеним у позові правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, судом апеляційної інстанції невірно застосовані вимоги частини другої статті 388 ЦПК України до спірних правовідносин.

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1981цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 16 лютого 2021 року № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), та постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 918/370/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 (провадження № 61-10814св19), від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17 (провадження №61-8732св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 (провадження № 61-15236св20), від 26 липня 2021 року у справі № 454/662/19 (провадження № 61-479св21), від 06 липня 2022 року у справі № 372/3737/19 (провадження № 61-21173св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22), від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61-431св23), від 31 травня 2023 року у справі № 504/2490/19 (провадження № 61-12420св22).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ковінько Н. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеу Яремку В. В.; судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. від 15 серпня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У серпні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., від 12 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року, у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_6 , справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В.; судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належали наступні об`єкти нерухомого майна:

- квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору про участь у будівництві об`єкту нерухомості від 31 жовтня 2016 року, серія та номер: 86-Ф-8ЛП, укладеного з ПрАТ «Позняки-Жил-Буд», та договору купівлі-продажу цінних паперів від 31 жовтня 2016 року, серія та номер: 406БВ159, укладеного з ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк». Право власності оформлено 20 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В. В.;

- машиномісце, загальною площею 14,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору про участь у будівництві об`єкту нерухомості від 16 березня 2017 року, серія та номер: 11-Ф-8ЛП-М, укладеного з ПрАТ «Позняки-Жил-Буд», та договору купівлі-продажу цінних паперів від 16 березня 2017 року, серія та номер: 46БВ456, укладеного з ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк». Право власності оформлено 20 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В. В.;

- машиномісце, загальною площею 13,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору про участь у будівництві об`єкту нерухомості від 16 березня 2017 року, серія та номер: 12-Ф-8ЛП-М, укладеного з ПрАТ «Позняки-Жил-Буд», та договору купівлі-продажу цінних паперів від 16 березня 2017 року, серія та номер: 47БВ456, укладеного з ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк». Право власності оформлено 20 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В. В.;

- земельна ділянка, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 01 квітня 2019 року;

- житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 01 квітня 2019 року (т. 1, а. с. 75-103).

07 листопада 2020 року ОСОБА_1 дізналась, що все належне їй нерухоме майно, поза її волею, незаконно, шляхом підробки документів, вибуло з її права власності на підставі правочину про внесення відповідного майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», учасником якого вона начебто є.

У той самий день ОСОБА_1 звернулася із відповідними заявами про вчинення злочину до Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Печерського відділу поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, а 09 листопада 2020 року - до Київської місцевої прокуратури (т. 1, а. с. 133, 134).

10 листопада 2020 року Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020101060000303 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (т. 1, а. с. 135).

Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2020 року створено ТОВ «ТД Престо», ЄДРПОУ 43742455, засновником (учасником) якого є ОСОБА_1 , з часткою 100 %, що дорівнює сумі статутного капіталу товариства 300 000,00 грн, який в свою чергу, сформований на підставі внеску ОСОБА_1 власного нерухомого майна (т. 1, а. с. 126, т. 2, а. с. 100-106).

У матеріалах справи є довіреність від 17 липня 2020 року, посвідчена приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_10, зареєстрована в реєстрі за № 1586, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 бути її представником в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних та недержавних установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форми власності, перед всіма фізичними та юридичними особами на території України, перед приватними та державними нотаріусами, у відповідних центрах надання адміністративних послуг, перед державними реєстраторами, а також у податкових органах, відповідних експертних установах та організаціях, будь-яких банківських установах, поштових відділеннях, у приватних відносинах з фізичними та юридичними особами з питань, що можуть виникати у неї, як у фізичної особи, на території України. Довіреність надана з правом передоручення строком на два роки і дійсна до 17 липня 2022 року (т. 2, а. с. 10, 11).

У матеріалах справи міститься довіреність від 31 липня 2020 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., зареєстрована в реєстрі за № 105, відповідно до якої ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_4 представляти інтереси ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 15).

Відповідно до повних витягів з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреностей), посвідчених у нотаріальному порядку, від 31 липня 2020 року № 42412297, від 23 листопада 2020 року № 43302005, вбачається, що ОСОБА_4 діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 31 липня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. та зареєстрованої в реєстрі за № 105, в рамках передоручення від ОСОБА_5 , на підставі довіреності, з правом передовіри третім особам, посвідченої 17 липня 2020 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_10 та зареєстрованої в реєстрі за № 1586 (т. 1, а. с. 136, т. 2, а. с. 58, 59).

Згідно з висновком експерта від 05 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/10120-ПЧ, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром на виконання постанови старшого слідчого В. Поплавського про призначення почеркознавчої експертизи від 29 січня 2021 року, винесеної у кримінальному провадженні № 4202010106000303 від 10 листопада 2020 року (т. 2, а. с. 16, 17), підпис та рукописний напис в графі «ПІДПИС:» від імені ОСОБА_1 в довіреності № 1586 від 17 липня 2020 року, посвідченій приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_10, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її підпису та почерку (т. 2, а. с. 19-27).

Правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» оформлено у вигляді рішення єдиного учасника № 1 ТОВ «ТД Престо» (т. 2, а. с. 99), нотаріально посвідченого акта приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року (т. 2, а. с. 71).

Акт підписано від імені ОСОБА_1 представником за довіреністю ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. 31 липня 2020 року, за реєстровим № 105, з одного боку та директором ТОВ «ТД Престо» ОСОБА_5 з другого боку (т. 1, а. с. 127).

Справжність підписів ОСОБА_4 та директора ТОВ «ТД Престо» ОСОБА_5 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстровано в реєстрі за № 338, 339.

Згідно з вказаним правочином, ОСОБА_1 передала до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» наступне нерухоме майно з оціночною вартістю, зокрема:

- земельну ділянку, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 249493912232, вартість внеску 20 000,00 грн. Зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ТД Престо» 18 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53694792 від 20 серпня 2020 року. Підстава для державної реєстрації: акт приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ, серія та номер: 338, 339, виданий 31 липня 2020 року, видавник ПН Івченко А. В. , рішення засновника ТОВ, серія та номер 326 виданий 31 липня 2020 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко А. В.;

- житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 348706212232, вартість внеску 45 000,00 грн. Зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ТД Престо» 18 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Сазоновою О. М. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53694792 від 20 серпня 2020 року. Підстава для державної реєстрації: акт приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ, серія та номер: 338, 339, виданий 31 липня 2020 року, видавник ПН Івченко А. В. , рішення засновника ТОВ, серія та номер 326 виданий 31 липня 2020 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко А. В.;

- машиномісце, загальною площею 13,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1512600680000, вартість внеску 15 000,00 грн. Зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ТД Престо» 04 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53486947 від 06 серпня 2020 року. Підстава для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 330, 331, виданий 31 липня 2020 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко А. В.;

- машиномісце, загальною площею 14,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1512573080000, вартість внеску 15 000,00 грн. Зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ТД Престо» 04 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53487460 від 06 серпня 2020 року. Підстава для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 332, 333, виданий 31 липня 2020 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко А. В.;

- квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1512550680000, вартість внеску 20 500,00 грн. Зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ТД Престо» 04 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53487769 від 06 серпня 2020 року. Підстава для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 334, 335, виданий 31 липня 2020 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко А. В.

25 серпня 2020 року ТОВ «ТД Престо» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 435, здійснило відчуження квартири АДРЕСА_2 , на користь ТОВ «Форис Груп» (т. 1, а. с. 128, 129, т. 2, а. с. 116-117), що оформлено актом прийому-передачі нерухомого майна (т. 2, а. с. 118).

25 серпня 2020 року ТОВ «ТД Престо» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 436, здійснило відчуження машиномісця, загальною площею 14,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ТОВ «Форис Груп» (т. 2, а. с. 155, 156), що оформлено актом прийому-передачі нерухомого майна (т. 2, а. с. 157).

25 серпня 2020 року ТОВ «ТД Престо» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 437, здійснило відчуження машиномісця, загальною площею 13,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 , на користь ТОВ «Форис Груп» (т. 2, а. с. 191, 192), що оформлено актом прийому-передачі нерухомого майна (т. 2, а. с. 193).

25 серпня 2020 року ТОВ «ТД Престо» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 438, здійснило відчуження житлового будинку, загальною площею 299,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 130-132, т. 2, а. с. 64-67), що оформлено актом прийому-передачі нерухомого майна (т. 2, а. с. 68).

Після цього житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, які належали ОСОБА_2 , були придбані ОСОБА_3 за наслідками проведення прилюдних торгів, згідно із Законом України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, що підтверджує протокол проведення електронних торгів від 07 грудня 2020 року № 5154408 (т. 1, а. с. 190, 191).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 грудня 2020 року № 237526310, в рамках кримінального провадження № 4202010106000303 від 10 листопада 2020 року, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та заборонено ДП «СЕТАМ» вчиняти дії направлені на відчуження відповідного майна.

05 листопада 2020 року на сайті ДП «СЕТАМ» за посиланням https://setam.net.ua/auction/451467 було розміщено оголошення про проведення електронних торгів щодо продажу арештованого майна, а саме житлового будинку, загальною площею 299,4 кв. м, та земельної ділянки, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, за адресою: АДРЕСА_1 .

Продаж зазначеного майна був проведений за заявкою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Оніщенко Д. С. в межах здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_2, відкритого 28 серпня 2020 року, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованості у розмірі 1 350 000,00 грн на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з актом про проведені торги за фіксованою ціною від 08 грудня 2020 року, виконавче провадження № НОМЕР_2, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Оніщенком Д. С., при примусовому виконанні виконавчого напису № 1167, виданого 17 червня 2020 року приватним виконавцем Київського міського нотаріального округу Меженською К. С., відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передано на реалізацію житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, та земельну ділянку, на якій він розташований, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності боржнику ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2020 року (т. 3, а. с. 38).

Відповідно до протоколу про проведені ДП «СЕТАМ» електронні торги від 08 грудня 2020 року № 515408, 07 грудня 2020 року ДП «СЕТАМ» у м. Києві на веб-сайті: www.setam.net.ua проведено електронні торги з реалізації спірного житлового будинкуплощею 299, 4 кв м та земельної ділянки 0, 0909 га, номер лоту реалізованого майна: 449696. Переможцем визнано ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 190, 191, т. 3, а. с. 39).

ОСОБА_3 , як переможцем електронних торгів, була внесена 100 % сума за придбане нерухоме майно в розмірі 1 197 000,00 грн у встановлені законодавством строки, про що приватним виконавцем Оніщенком Д. С. складено акт про проведені торги за фіксованою ціною виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 08 грудня 2020 року (т. 3, а. с. 38).

Наказом Міністерства юстиції України від 05 січня 2021 року № 37/50 за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 скасовано рішення, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. щодо переоформлення права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за цією адресою з ОСОБА_1 на ТОВ «ТД Престо» № 53694792, 53696246 від 20 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 192-201).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо визнання недійсними рішення № 1 єдиного учасника ТОВ «ТД Престо» та нотаріального посвідченого акта приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо»

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», які оформлені у вигляді рішення єдиного учасника № 1 ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акта приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року, вважав, що ці позовні вимоги є неефективним способом захисту прав, оскільки вони не спричиняють відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах.

Апеляційний суд зазначив, що протокол загальних зборів не можна оскаржувати у судовому порядку, оскільки цей документ лише фіксує факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом у розумінні статті 20 ЦК України.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

Розглядаючи позовну вимогу позивача щодо визнання недійсним правочину, оформленого актом прийому-передачі із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акта, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29 квітня 2015 року у справі № 903/134/13-г провадження № 3-62гс15), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 918/1377/16, від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 918/370/18, від 06 липня 2022 року у справі № 372/3737/19 (провадження № 61-21173св21).

Щодо висновку судової почеркознавчої експертизи

У матеріалах справи міститься висновок експерта від 05 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/10120-ПЧ, складений Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром на виконання постанови старшого слідчого В. Поплавського про призначення почеркознавчої експертизи від 29 січня 2021 року, винесеної у кримінальному провадженні № 4202010106000303 від 10 листопада 2020 року, відповідно до якого підпис та рукописний напис в графі «ПІДПИС:» від імені ОСОБА_1 в довіреності № 1586 від 17 липня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_10, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її підпису та почерку.

З матеріалів справи встановлено, що на підставі вищезгаданої довіреності № 1586 (підпис у якій виконано не ОСОБА_1 , що встановлено висновком експерта у кримінальному провадженні), в подальшому 31 липня 2020 року ОСОБА_5 видано другу довіреність на ОСОБА_4 , і на підставі другої довіреності майно ОСОБА_1 було передано до статутного капіталу ТОВ «Престо».

Суд першої інстанції вважав даний висновок експерта належним доказом, так як цей висновок експерта відповідає положенням статті 102 ЦПК України, оскільки підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом й стосується обставин, у тому числі, цієї справи.

Суд апеляційної інстанції визнав висновок експерта від 05 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/10120-ПЧ неналежним та недопустимим доказом, оскільки експертом під час проведення експертизи не було дотримано норми законодавства, зокрема Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, оскільки експертиза була проведена за три дні.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18), від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20) вказано, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 (провадження № № 61-8732св20) зазначено, що висновок експерта у кримінальному провадженні є допустимим доказом у цивільній справі, якщо містить інформацію щодо предмета доказування, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно врахував, що висновок підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, цей висновок експерта відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Водночас суд апеляційної інстанції відхилив висновок експерта без належної мотивації такого відхилення правовими підставами.

Колегія суддів Верховного Суду враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частиною другою статті 103 ЦПК України визначено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Із зазначених вище норм процесуального закону, встановлених у справі обставин, досліджених судами доказів вбачається, що експертиза, на результатами якої було складено висновок експерта від 05 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/10120-ПЧ, була проведена на підставі постанови старшого слідчого слідчого відділу Печерського управління поліції Головного Управління Національної поліції у місті Києві від 29 січня 2021 року в кримінальному провадженні № 4202010106000303 від 10 листопада 2020 року. Копія долучена до матеріалів справи, що переглядається в касаційному порядку, цей висновок є належним та допустимим доказом, дослідженим судом першої інстанції відповідно до визначеного законом порядку.

У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, тобто незгоди з таким письмовим доказом, відповідачі не були позбавлені можливості заявити клопотання про призначення повторної експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_5 , посвідченої 17 липня 2020 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 за № 1586, на підставі якої 31 липня 2020 року ОСОБА_5 видано довіреність на ОСОБА_4 , посвідчену нотаріусом за реєстровим № 105, на підставі якої майно ОСОБА_1 було передано до статутного капіталу ТОВ «Престо».

Згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У справі, що переглядається, встановлено, що при проведенні експертизи у кримінальному провадженні та складанні висновку експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Ураховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що правочини про передачу майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», які оформлені у вигляді рішення № 1 єдиного учасника ТОВ «ТД Престо» та нотаріально посвідченого акта приймання-передачі та грошової оцінки майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо» від 31 липня 2020 року підлягають визнанню недійсними, оскільки ці правочини вчинені на підставі нікчемної довіреності із підробленим підписом ОСОБА_1 , між представником ОСОБА_4 з одного боку та директором ТОВ «ТД Престо» ОСОБА_5 з другого боку, а спірне нерухоме майно вибуло із власності ОСОБА_1 поза її волею.

Щодо визнання недійсними електронних торгів

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) ? сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця ? учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (див. постанову Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18 (провадження № 61-86св20)).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити, зокрема відомості про чинні обтяження майна, зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек).

Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами, зокрема копіями документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна (пункту 3 розділу ІІ Порядку).

Згідно із частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, розташованої на АДРЕСА_1 , та житлового будинку, загальною площею 299,4 кв. м, на АДРЕСА_1 .

25 серпня 2020 року ТОВ «ТД Престо» на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 438, здійснило відчуження земельної ділянки, загальною площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку, загальною площею 299,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2

07 листопада 2020 року ОСОБА_1 дізналась, що все належне їй нерухоме майно, поза її волею, незаконно, шляхом підробки документів (довіреності), вибуло з її права власності на підставі правочину про внесення відповідного майна до статутного капіталу ТОВ «ТД Престо», учасником якого вона начебто є.

У той же день, ОСОБА_1 звернулася із відповідними заявами про вчинення злочину до Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Печерського відділу поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, а 09 листопада 2020 року - до Київської місцевої прокуратури.

10 листопада 2020 року Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020101060000303 за ознаками злочину передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 грудня 2020 року № 237526310 в рамках кримінального провадження № 4202010106000303 від 10 листопада 2020 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та заборонено ДП «СЕТАМ» вчиняти дії направлені на відчуження відповідного майна (т. 3, а. с. 40-42).

Зазначена інформація внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 грудня 2020 року. Державний реєстратор: Заболотний А. В., Гостомельська селищна рада Київської області, зареєстрував ухвалу в державному реєстрі. Особа, в інтересах якої встановлено обтяження: ОСОБА_1 Обтяжувач: Печерський районний суд міста Києва. Зміст, характеристика обтяження: заборонити відчужувати та розпоряджатись будь-яким шляхом.

Проте, 07 грудня 2020 року на електронному майданчику ДП «СЕТАМ» відбулися торги за лотом № 449696 «Житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, та земельна ділянка, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 » та переможцем за вказаний лот визнано ОСОБА_3 (т. 3, а. с. 39).

08 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Оніщенком Д. С. складено акт про проведені торги за фіксованою ціною при примусовому виконанні виконавчого напису № 1167, виданого 17 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К. С. про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованості за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К. С. 15 квітня 2020 року за реєстровим номером 811, строк виконання за яким настав 01 травня 2020 року, а саме 1 350 000,00 грн (т. 3, а. с. 38).

Таким чином, ОСОБА_9 08 грудня 2020 року набув право власності на житловий будинок, загальною площею 299,4 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на житловий будинок за вказаною адресою, що підтверджується актом приватного виконавця Оніщенко Д. С. про проведені торги за фіксованою ціною виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 08 грудня 2020 року.

Отже, вбачається, що на час проведення спірних торгів щодо реалізації нерухомого майна, зокрема земельної ділянки, площею 0,0909 га, кадастровий номер 1223285500:03:015:2144, розташованої на АДРЕСА_1 , та житлового будинку, загальною площею 299,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , на вказане майно було накладено обтяження (арешт та заборона), застосовані ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року в рамках кримінального провадження № 4202010106000303 від 10 листопада 2020 року.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 454/3657/18 (провадження № 61-569св21) зроблено висновок про те, що правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України: від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17.

Судом першої інстанції встановлено, що електронні торги проведені, а державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку) здійснено за ОСОБА_3 на підставі рішення приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дейнеги С. І. від 17 грудня 2020 року № 39769375 після проведення електронних торгів, незважаючи на накладення обтяжень (арешту та заборони відчуження) на вказане майно.

Однак, наявність у відповідному реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України: від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що при проведенні електронних торгів порушені як норми закону при проведенні прилюдних торгів, що могли вплинути на результат торгів (зокрема, подана заявка на реалізацію та реалізоване майно, на яке ухвалою суду у кримінальному провадженні накладено арешт і заборону відчуження), так і порушені права і законні інтереси особи, яка оспорює електронні торги, зокрема, власника майна - ОСОБА_1 , з власності якої майно вибуло поза її волею.

Враховуючи викладене, постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсними електронних торгів слід скасувати, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині слід залишити без змін.

Щодо визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування запису та рішення про державну реєстрацію, про визнання права власності на майно

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див.: пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом до відповідачів, крім інших позовних вимог, просила визнати недійсними: протокол проведення електронних торгів, акт про проведення електронних торгів, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування акта про проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування запису про державну реєстрацію, виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 доведено як порушення норм закону під час організації та проведення прилюдних торгів щодо майна, яке фактично вибуло із власності позивача поза її волею, як і доведено порушення її прав і законних інтересів, як законного власника спірного майна. Тому суд вважав, що наявні правові підстави для визнання недійсними складених за наслідками торгів документів.

Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що позовні вимоги в частині визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, та про скасування запису та рішення про державну реєстрацію є неефективними способами захисту і не призведуть до відновлення порушеного права позивача, а тому в цій частині апеляційний суд дійшов вірного висновку, скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовивши в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними акта про проведення електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та запису і рішення про державну реєстрацію.

Також колегія суддів Верховного Суду вказує, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно також є неефективним способом судового захисту, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є достатньою підставою для здійснення відповідних реєстраційних дій на користь позивача, як законного власника майна.

Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

У справі, що переглядається, позивач заявила позовну вимогу про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, майно набуто ОСОБА_3 на електронних торгах, вказані електронні торги проводились не на виконання судового рішення, а на примусове виконання виконавчого напису нотаріуса № 1167, виданого 17 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К. С. про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованості за договором позики (т. 3, а. с. 38).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який надалі було підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц (провадження № 61-32603св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 295/3225/17 (провадження № 61-14765св20), від 07 травня 2022 року у справі № 640/14276/17 (провадження № 61-14677св21) та інших.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що спірне майно вибуло із володіння позивача не з її волі, на підставі нікчемного правочину, а в подальшому на підставі торгів, проведених 08 грудня 2020 року із порушенням норм чинного законодавства, право власності на це майно було зареєстровано за ОСОБА_3 , добросовісність чи недобросовісність якого в розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України підлягає оцінці судами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначила, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також звернула увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови: від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови: від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Таким чином, із метою належного захисту порушених прав позивача, наявні правові підстави для витребування спірного майна на користь позивача на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

У пунктах 5.57-5.62, 5.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Колегія суддів враховує обставини даної конкретної справи, що переглядається, обставини вибуття майна із власності позивача ОСОБА_1 на підставі нікчемної довіреності (яку позивач не підписувала) у власність нібито створеної нею юридичної особи, швидкість у часі та неодноразовість правочинів із відчуження спірного нерухомого майна, зокрема:

- 17 липня 2020 року видана перша довіреність (нікчемна) нібито ОСОБА_1 на ОСОБА_5 ;

- 30 липня 2020 року на підставі першої довіреності ОСОБА_5 видана друга довіреність на ОСОБА_4 ;

- 31 липня 2020 року створено ТОВ «ТД «Престо» (один засновник і учасник - ОСОБА_1 , директор - ОСОБА_5 );

- 31 липня 2020 року нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 , передано до статутного капіталу ТОВ «ТД «Престо» (правочин щодо передачі майна укладений між ОСОБА_5 з боку ТОВ «ТД «Престо», та ОСОБА_4 з боку ОСОБА_1 );

- 06 серпня 2020 року спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «ТД «Престо»;

- 25 серпня 2020 року ТОВ «ТД «Престо» за договорами купівлі-продажу відчужує спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_2 (земельну ділянку та житловий будинок) та на користь ТОВ «Форис Груп» (квартиру та два машиномісця);

- 28 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 ;

- 05 листопада 2020 року - оголошується про проведення електронних торгів з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, боржник ОСОБА_2 ;

- 23 листопада 2020 року ухвалою суду накладено арешт на спірний житловий будинок в рамках кримінального провадження та заборонено ДП «СЕТАМ» вчиняти дії, направлені на відчуження відповідного майна;

- 07 грудня 2020 року проведені електронні торги з реалізації спірного нерухомого майна (не зважаючи на накладення на нього арешту);

- 08 грудня 2020 року - право власності на спірне нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку) зареєстровано за ОСОБА_3 .

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що самі електронні торги не оспорені, недійсними не визнавались, оскільки в цій же справі позивач оспорювала електронні торги, заявляла позовну вимогу про визнання електронних торгів недійсними, і при перегляді справи в апеляційному порядку сам апеляційний суд надавав оцінку цим позовним вимогам, однак дійшов до невірних висновків, що правових підстав для визнання торгів недійсними немає, адже судом не встановлено порушення процедури проведення торгів.

При перегляді справи в касаційному порядку Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що електронні торги проведені як з порушенням норм закону при проведенні прилюдних торгів, що могли вплинути на результат торгів, так і з порушенням прав і законних інтересів особи, яка оспорює електронні торги, зокрема, власника майна - ОСОБА_1 , з власності якої майно вибуло поза її волею.

Враховуючи швидкість у часі переходу права власності на спірне нерухоме майно, декілька змін власників майна за короткий період, продаж майна з публічних торгів на виконання виконавчого напису нотаріуса, а не на виконання судового рішення, враховуючи також, що торги проведені при наявності ухвали суду про накладення арешту на спірне майно та заборону його відчуження, ОСОБА_3 міг би проявити розумну обачність при придбанні спірного нерухомого майна, перевірити, чому за такий короткий період часу відбулась зміна декількох власників майна, поцікавитись інформацією про кількість попередніх власників даного нерухомого майна, підставами переходу права власності на майно від попередніх власників до нових, наявністю обтяжень, тощо.

Верховний Суд вважає, що у справі, що переглядається в касаційному порядку, задоволення вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідає належній оцінці добросовісності ОСОБА_3 та правомірності втручання у мирне володіння майном цієї особи ( ОСОБА_3 ), який набув це майно за відплатним договором, при цьому таке втручання (витребування майна) не покладатиме надмірний тягар на відповідача, оскільки він не позбавлений можливості та права звернутися з вимогами про відшкодування коштів за спірне майно.

За вказаних підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині витребування спірного нерухомого майна (будинку та земельної ділянки) з володіння ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до інших відповідачів

Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Форис Груп» про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Форис Груп» у власність ОСОБА_1 нерухомого майна, зокрема: квартири АДРЕСА_2 ; машиномісця, загальною площею 14,7 кв. м, на АДРЕСА_3; машиномісця, загальною площею 13,8 кв. м, на АДРЕСА_4 , та визнання за ОСОБА_1 право власності на це майно не повинно було переглядатися судом апеляційної інстанції, оскільки ТОВ «Форис Груп» не оскаржувало це рішення в апеляційному порядку, а права та законні інтереси ОСОБА_3 , який оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в цій частині позовних вимог ніяким чином не порушуються.

Також колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось відповідачами ТОВ «ТД «Престо» та ОСОБА_2 .

Однак суд апеляційної інстанції вказаного не врахував, неправомірно переглянув та скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ТОВ «Форис Груп», хоча ТОВ «Форис Груп» вказане рішення суду першої інстанції не оскаржувало, про порушення своїх прав не заявляло, а права та інтереси ОСОБА_3 рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ТОВ «Форис Груп» ніяким чином не порушуються.

Цим самим апеляційним судом порушено вимоги статей 13, 367 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства та меж розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія судів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги та межі своїх повноважень, переглядаючи та скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, а тому постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Форис Груп» про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Форис Груп» нерухомого майна (квартири, двох машиномісць) підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині не підлягає перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним правочину з передачі майна до статутного капіталу, визнання недійсними електронних торгів, витребування майна з чужого незаконного володіння, а рішення суду першої інстанції про задоволення цієї частини позовних вимог підлягає залишенню в силі.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними та скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування запису та рішення про державну реєстрацію права власності, про визнання права власності - слід залишити без змін, так як це неефективні способи захисту порушеного права у даній справі, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» станом на час подання позову (2020 рік) ставка судового збору за позовну вимогу немайнового характеру (заявлену фізичною особою) становила 840,80 грн., а за позовну вимогу майнового характеру - 1% від ціни позову, максимальна сума судового збору за розгляд позовних вимог майнового характеру становила 10 510 грн.

За рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідачів, зокрема із ОСОБА_3 , на користь держави судовий збір у розмірі 4 393,10 грн з кожного.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 26 358,60 грн.

За подачу касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 32 791,20 грн.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійним правочину з передачі майна до статутного капіталу, визнання недійсними електронних торгів, витребування майна з чужого незаконного володіння та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення цих позовних вимог.

При цьому постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними та скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування запису та рішення про державну реєстрацію, визнання права власності на майно - залишено без змін.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні п`яти позовних вимог немайнового характеру, а задоволено дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пропорційно підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 306 грн (840,80 грн х 5 (5 вимог немайнового характеру) х 150 %), а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пропорційно підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 24 383,20 грн ((840,80 грн х 2 (2 вимоги немайнового характеру) + 10510 грн. вимога майнового характеру) х 200 %).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 18 077,20 грн (24 383,20 грн - 6 306 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійним правочину з передачі майна до статутного капіталу, визнання недійсними електронних торгів, витребування майна з чужого незаконного володіння та щодо розподілу судових витрат скасувати, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року про задоволення позовних вимог в цій частині залишити в силі.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними та скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта про проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання майна із прилюдних торгів, скасування запису та рішення про державну реєстрацію, визнання права власності на майно залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 18 077,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець