Ухвала

від 06.12.2023 по справі 914/1550/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1550/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - АТ "Кредобанк")

на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2023

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023

у справі за позовом АТ "Кредобанк"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Спецодяг" (далі - ТОВ "ТК Спецодяг"), ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Абразив"

про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 231 069,27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором про надання овердрафту від 06.04.2020 № 320 в розмірі 231 069,27 грн.

У заяві від 25.04.2023 вх. № 10090/23 позивач просив суд задовольнити позовні вимоги із врахуванням того, що станом на 19.04.2023 заборгованість за договором становить 107 041,91 грн, з яких: 100 723,90 грн - неповернута сума кредиту, 2390,81 грн - прострочені відсотки, 709,26 грн - нараховані відсотки станом на 19.04.2023, 23 831,31 грн - пеня по простроченій основній сумі кредиту, 97,03 грн - пеня по прострочених відсотках.

Господарський суд Львівської області рішенням від 14.06.2023:

- закрив провадження у справі стосовно позовної вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 81 187,24 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- стягнув солідарно з відповідачів 100 723,90 грн неповернутої суми кредиту та 12 139,73 грн пені за період з 13.07.2021 по 01.10.2021 по простроченій основній сумі кредиту за договором;

- відмовив в задоволенні решти позовних вимог.

ТОВ "ТК Спецодяг" звернулося із заявою про прийняття додаткового рішення, в якій заявник просив стягнути з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

Господарський суд Львівської області додатковим рішенням від 12.07.2023 задовольнив частково заяву представника ТОВ "ТК Спецодяг" та стягнув з АТ "Кредобанк" 7500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині відмовив у задоволенні заяви.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 30.10.2023 скасував рішення Господарського суду Львівської області від 14.06.2023 в частині задоволення позову та прийняв нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду залишив без змін.

Також постановою від 30.10.2023 Західний апеляційний господарський суд залишив без змін додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2023.

20.11.2023 АТ "Кредобанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні заяви ТОВ "ТК Спецодяг" щодо розподілу судових витрат.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: Рогач Л. І. - головуюча, Краснова Є. В., Мачульського Г. М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023.

Розглянувши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року у сумі 2481,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року (248 100,00 грн).

За положенням частини п?ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Справи, на які поширюється дія пункту 1 частини п?ятої статті 12 ГПК України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред?явленого позову та його предмета (постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Суд звертає увагу на те, що аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку стосовно того, що особи, які беруть участь у справі, у разі якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти "а" та "в", оскільки вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (оскаржувані судові рішення суперечать заявленій в інших справах правовій позиції) та справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (суди попередніх інстанцій повністю проігнорували запропонований банком алгоритм визнання середньоринкових цін на адвокатські послуги при наданні правничої допомоги). Крім того, виняткове для скаржника значення має те, що суди попередніх інстанцій проігнорували всі основні і доречні аргументи банку, чим здійснили вибіркове і абсолютне свавільне правосуддя.

Так, на думку АТ "Кредобанк", питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, стосуються питань:

- несвоєчасного подання доказів про правничу допомогу, які існували (були створені) до винесення основного рішення по справі, однак не були без поважних причин подані заінтересованою стороною до винесення рішення; не можуть братися до уваги в якості доказів після проголошення основного рішення у справі (така правова позиція висловлена в постанови Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22, однак в цій справі судами проігнорована);

- визначення основного алгоритму визначення (з посиланням на офіційні джерела) середньозважену (середньо ринкову вартість робіт адвокаті, що надають правову (правничу) допомогу при розгляді господарських справ;

- можливості стягнення витрат на правничу допомогу за умов, коли після порушення провадження у справі відповідачі погашають заборгованість - однак суди попередніх інстанцій, як в даній справі, стягують витрати на правничу допомогу саме з позивача (ставлячи в заслугу адвокатам відповідача зменшення, в порівнянні з заявленими вимогами ті вимоги. які стягуються судом після погашення їх частини після порушення провадження у справі) - правомірність дій якого;

- визначення рівня необхідної обґрунтованості судових рішень - рівня необхідності відповіді на всі доречні аргументи - в аспекті викривлення, в даному випадку - і в багатьох інших судових рішеннях системно (про що наголошують Європейські інституції при аналізі судової практики національних судів України) рекомендацій ЄСПЛ про те, що "рішення суду не потребує зайвою деталізації та відповіді на всі запитання....";

- чи може заохочуватись механізм зловживання відповідачами, що проявляється суперечливою поведінкою, стягнення на користь відповідачів витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Колегія суддів зазначає, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник, обґрунтовуючи фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики, прагне отримати висновок Верховного Суду у цій справі на свою користь, здійснивши переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не є належним обґрунтуванням фундаментального значення справи.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи додаткове рішення суду першої інстанції без змін, врахував правову позицію, викладену у постанові об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, та зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив заяву ТОВ "ТК Спецодяг" та стягнув з позивача на його користь 7500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд зазначає, що судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів також зазначає, що посилання скаржника на суспільний інтерес і виняткове значення для нього має загальний характер та належним чином не обґрунтоване, що не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга у цій справі не містить належного обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою запровадження переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, з огляду на засади господарського судочинства Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1550/22 за касаційною скаргою скаржника на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1550/22 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Кредобанк" на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023.

2. Копії ухвали у справі № 914/1550/22 надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський