Постанова

від 21.12.2023 по справі 199/6332/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 199/6332/23

головуючий суддя І інстанції Спаї В.В.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання: Корсун Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі (закрита частина відносно інформації щодо стану здоров`я ОСОБА_1 ) апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.09.2023 року в адміністративній справі №199/6332/23 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: інспектор третього батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Куксов Станіслав Анатолійович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: інспектор третього батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Куксов Станіслав Анатолійович, в якому просила:

- скасувати постанову серії ЕАС № 7385313 від 23.07.2023 року і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.09.2023 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що спірна постанова була прийнята відповідачем з порушенням приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення, що свідчить про необхідність її скасування, оскільки відсутні належні докази, які б підтверджували факт вчинення останньою адміністративного правопорушення. Зауважено, що єдиним доказом, який підтверджує вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення є фотознімок із Trucam, на якому вказана інша адреса та інший час вчинення правопорушення, аніж ті, які зазначені в оскаржуваній постанові.

ОСОБА_1 , також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення змінити, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення юридичних фактів та обставин, що негативно впливають на честь, гідність та його ділову репутацію як фізичної особи та адвоката. В іншій частині просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач в судовому засіданні просила задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участь у справі, однак вважає, що суд вирішив питання його права та обов`язки в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити та змінити рішення суду першої інстанції.

Інші учасники судового процесу, в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутності останніх.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою інспектора УПП в Дніпропетровській області капітана поліції Куксова Станіслава Анатолійовича серії ЕАС №7385313 від 23.07.2023 року ОСОБА_2 була притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у сумі 340.00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до наведеної постанови, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Toyota RAV4, д.н. НОМЕР_1 , 23.07.2023 р. о 14:57:00 рухалась у м. Дніпро по вул. Бориса Кротова, 35, зі швидкістю 76 км/год у населеному пункті, де дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год, чим перевищила максимальне обмеження швидкості на 26 км/год., чим порушила п. 12.4 Правил Дорожнього руху (порушення швидкісного режиму в населених пунктах. Швидкість руху відмірювалася приладом «TRUCAM» 008376469361, 472670.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаної постанови, позивач звернулась до суду з метою захисту порушених прав.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова була прийнята відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства. Зауважено, що належним відповідачем в даній справі є Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, а не Департамент патрульної поліції, як зазначено позивачем, відтак, позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку, виходить з наступного.

Приписами ст. 14 Закону України Про дорожній рух визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Відповідно до пункту 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 року № 1306 (далі ПДР України) у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Згідно ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КупАП), органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106 1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116 2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121 1, 121 2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132 1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133 1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164 4, статтею 175 1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181 1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189 2, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 122 КУпАП встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз зазначених правових норм вказує на те, що Національна поліція України уповноважена через своїх працівників притягувати учасників дорожнього руху до адміністративної відповідальності за вчинення ними визначених законом адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.

Поряд з вказаним, частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Як слідує з матеріалів адміністративної справи, відповідачем, на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, було надано до суду відеозапис та фотозйомку з технічного засобу Trucam, у яких часом скоєння позивачем адміністративного правопорушення зазначено « 14:44:04».

Водночас, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАС № 7385313, час скоєння адміністративного правопорушення зазначений « 14:57:00», що не відповідає даним часу вчинення адміністративного правопорушення, зазначеним на наведених фотознімках та відеозаписі, що свідчить про неможливість врахування останніх в якості доказу, в розумінні ст.ст. 73-76 КАС України.

Інших доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем до суду подано не було.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що спірна постанова про притягнення до адміністративної відповідальності була прийнята відповідачем з порушенням приписів чинного законодавства, а відповідно є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження з урахуванням п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України закриттю, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог, а отже і апеляційної скарги позивача та часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , тому як рішення суду першої інстанції скасовується в повному обсязі і обставини, які ним встановлені, відповідно не мають правового значення.

Відносно визначення належного відповідача по даній справі, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Як видно зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 122 КУпАП. Зауважено, що належним відповідачем в даній справі є Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, а не Департамент патрульної поліції.

За приписами п.п. 7, 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

Так, відповідно до ч. 2 ст. 222 КУпАП, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: - центральний орган управління поліцією; - територіальні органи поліції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» створено Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.

Відповідно до п. 3 розд. І, п. 9 розд. V «Положення про Департамент патрульної поліції» затвердженого Наказом НП України № 73 від 06.11.2015 року, Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції. Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки…, печатку…

Відповідно до структури Департаменту патрульної поліції до його структури входить територіальний підрозділ Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області.

Оскаржувану постанову винесено інспектором третього батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Куксовим Станіславом Анатолійовичем, який є працівником органу Національної поліції, а саме Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, як територіального підрозділу.

Отже, на переконання колегії суддів, відповідачами у даній справі можуть бути як Департамент патрульної поліції, з урахуванням, в тому числі ч. 1 ст. 139 КАС України, так і його Управління.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу суду першої інстанції, що у разі, коли останній прийшов до висновку щодо неналежного відповідача у справі, ним повинні були бути застосовані приписи ст. 48 КАС України, що в даному випадку вчинено не було та є порушенням зазначеної процесуальної норми.

Відносно посилань апелянтів на порушення судом першої інстанції приписів КАС України в частині розгляду даної справи в порядку письмового провадження та заперечень на ухвалу суду від 20.09.2023 року, що викладені в апеляційних скаргах, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що враховуючи приписи ст.ст. 271, 286 КАС України та наявні клопотання позивача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін, суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) порушивши вказані процесуальні норми.

Іншим клопотанням позивача, судом першої інстанції, з урахуванням обставин справи, була надано відповідна правова оцінка, що відображено у вказаній ухвалі суду.

Щодо інших доводів, які викладені в апеляційних скаргах та поданих поясненнях, судом апеляційної інстанції не надається правова оцінка, тому як останні не мають правового значення для правильного вирішення справи.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вирішуючи питання постановлення окремої ухвали відносно судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 , її помічника та працівників апарату суду, колегія суддів виходить з приписів ст.ст. 249, 324 КАС України та з наявності такого права, а не обов`язку, а беручи до уваги, що вказані доводи потребують, в тому числі, ретельної перевірки та встановлення обставин, що цьому сприяли в сукупності, поза процесуальними межами розгляду даної адміністративної справи, зазначене клопотання не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 16000.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як видно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем до суду було надано копію договору про надання правової допомоги від 23.07.2023 року, копію акту приймання передачі послуг від 22.08.2023 року, детальні розрахунки витрат на правову допомогу від 02.08.2023 року та від 22.08.2023 року, квитанції від 02.08.2023 року № 86КК-Т8ММ-5Х11-1904, від 22.08.2023 року № СР9В-МВ5Е-В3Т4-0Р48.

Відповідно до детального розрахунку витрат на правову допомогу від 02.08.2023 року, адвокатом Євстигнеєвим Андрієм Олександровичем було надано позивачу наступну правову допомогу:

- підготовка та надіслання до Департаменту патрульної поліції адвокатського запиту від 24.07.2023 року 1 год. вартість 1000.00 грн.;

- аналіз чинного законодавства, аналіз судової практики та підготовка адміністративного позову 3 год. вартість 3000.00 грн.;

- аналіз чинного законодавства, аналіз судової практики та підготовка заяви про забезпечення доказів 1 год. 1000.00 грн.;

- аналіз чинного законодавства, аналіз судової практики та підготовка заяви про виклик свідка 1 год. 1000.00 грн.;

- супровід справи в суді першої інстанції 1 год. 1000.00 грн.

Відповідно до детального розрахунку витрат на правову допомогу від 22.08.2023 року, адвокатом Євстигнеєвим Андрієм Олександровичем було надано позивачу наступну правову допомогу:

- підготовка та подання заяви про відвід судді 1 год. вартість-1000.00 грн.;

- підготовка стенограми записів з портативних відеореєстраторів патрульних поліцейських 5 годин вартість 5000.00 грн.;

- підготовка та подання клопотання про приєднання доказів 1 год. 1000.00 грн.;

- підготовка та подання повторного клопотання про розгляд справи в судовому засіданні 1 год. вартість 1000.00 грн.;

- ознайомлення з матеріалами справи 18.08.2023 року 1 год. вартість 1000.00 грн.

Відповідно до квитанцій від 02.08.2023 року № 86КК-Т8ММ-5Х11-1904, від 22.08.2023 року № СР9В-МВ5Е-В3Т4-0Р48 позивачем було сплачено адвокату Євстигнеєву Андрію Олександровичу гонорар у розмірі 16000.00 грн.

Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 16000.00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи в суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг, на переконання колегії суддів, становить 3000.00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів виходить з приписів ст. 139 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.09.2023 року в адміністративній справі №199/6332/23 скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАС № 7385313 від 23.07.2023 року.

Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 536.80 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 805.20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3000.0 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 805.20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.

Головуючий - суддяС.М. Іванов

суддяВ.Є. Чередниченко

суддяВ.А. Шальєва