Постанова

від 30.01.2024 по справі 756/6068/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

30 січня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/2596/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

за участю секретаря Ратушного А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства "Дослідний експериментально-механічний завод" Науково-технологічного алмазного концерну "АЛКОН" Національної академії наук України та ОСОБА_1

на рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 11 жовтня 2023 року

в складі судді Жука М. В.

у цивільній справі №756/6068/23 Оболонського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства "Дослідний експериментально-механічний завод"

про визнання незаконним наказу про звільнення, зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості по заробітній платі

У С Т А Н О В И В:

15 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Дослідний експериментально-механічний завод" Науково-технологічного алмазного концерну "АЛКОН" Національної академії наук України (далі - ДП «ДЕМЗ», Підприємство) про визнання наказу про звільнення незаконним, зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом ДП «ДЕМЗ» №4 від 09.02.2023 він був призначений на посаду виконуючого обов`язків головного бухгалтера з посадовим окладом у 24 000 грн на місяць. Однак заробітна плата йому нараховувалась не в повному обсязі, у зв`язку з чим 14 та 15.04.2023 він направив роботодавцю заяви про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але у відповідь отримав наказ про звільнення з 17.04.2023 за п. 11 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із встановлення його невідповідності займаній посаді протягом строку випробування.

Позивач, посилаючись на те, що звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог закону, оскільки його не було попереджено про майбутнє вивільнення за три дні, у роботодавця були відсутні об`єктивні підстави для висновку про його професійну невідповідність займаній посаді, на підприємстві відсутній розподіл обов`язків та посадова інструкція, а також роботодавцем не у повному обсязі нараховувалась заробітна плата, збільшив розмір позовних вимог та просив суд визнати незаконним наказ ДП «ДЕМЗ» про звільнення за п. 11 ст. 40 КЗпП України; зобов`язати ДП «ДЕМЗ» звільнити його з 17.04.2023 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати ДП «ДЕМЗ» виплатити йому 232 313 грн заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 10.02.2023 прийнято на посаду виконуючого обов`язки головного бухгалтера з посадовим окладом 24 000 грн на місяць з випробувальним терміном три місяці. Його під підпис ознайомлено з умовами праці та наявністю небезпечних та шкідливих факторів на робочому місці, зокрема, з умовами праці в режимі неповного робочого тижня (робочі дні: вівторок, середа, четвер). Також посилався на те, що наказом №10-К від 10.04.2023 ОСОБА_1 з 11.04.2023 звільнено у зв`язку із встановленою невідповідністю займаній посаді протягом строку випробування, а саме неналежне ведення бухгалтерського обліку підприємства та відсутністю у нього економічної освіти. Але враховуючи перебування ОСОБА_1 на лікарняному в період із 11.04.2023 по 14.04.2023, який йому був врахований та оплачений, наказом №11-К від 14.04.2023 внесено зміни в попередній наказ щодо дати звільнення на 17.04.2023 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України зазначив, що теж відсутні підстави для її задоволення, оскільки заява позивача надійшла після видачі наказу про звільнення на підставі п. 11 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "ДЕМЗ" від 10.04.2023 №10-к про звільнення ОСОБА_1 за п. 11 ст. 40 КЗпП України та наказ ДП "ДЕМЗ" від 14.04.2023 №11-к про внесення змін до наказу ДП "ДЕМЗ" від 10.04.2023 №10-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки головного бухгалтера ДП "ДЕМЗ".

Стягнуто з ДП "ДЕМЗ" на користь ОСОБА_1 87 821,84 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу включно з послідуючим утриманням з цієї суми податків обов`язкових платежів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та вийшов за межі позовних вимог. Зокрема, суд не взяв до уваги, що позивач не пред`являв вимоги про поновлення його на роботі, але ухвалив рішення про поновлення його на посаді.

Суд дійшов помилкового висновку про порушення роботодавцем вимог ч. 1 ст. 28 КЗпП України та передчасність висновку роботодавця про невідповідність займаній посаді, оскільки не врахував, що дана норма як раз встановлює, що розірвання трудового договору допускається на загальних підставах коли строк випробовування закінчився, а працівник продовжує працювати. Але в даному випадку строк випробування не закінчився і роботодавцем було встановлено невідповідність працівника займаній посаді, а відтак звільнення відбулося за результатами випробування.

Судом не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31.05.2023 у справі №947/19630/21 про те, що наявність чи відсутність недотримання триденного строку, визначеного ст. 28 КЗпП України, сама по собі не може бути підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі.

Суд не взяв до уваги, що позивач у судовому засіданні підтвердив, що він подаючи звітність підприємства у період лютого-березня 2023 року неодноразово робив помилки, що також підтверджується письмовими доказами у справі.

Суд першої інстанції не врахував жодного критерію оцінки роботодавцем позивача, як працівника на випробувальному терміні, чи відповідає він посаді на яку його приймали та якості виконуваної роботи за такою посадою.

Вважав, що суд дійшов помилкового висновку щодо передчасності висновку роботодавця про невідповідність позивача займаній посаді з мотивів обізнаності відповідача про вищу освіту позивача з кваліфікацією юрист-економіст при прийнятті на роботу.

Додав, що на законодавчому рівні не встановлено яким чином роботодавець повинен встановити невідповідність працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування, також відсутнє закріплення обов`язкового проведення атестацій чи контрольних перевірок тощо. Таке підтверджується і судовою практикою Верховного Суду в постанові від 22.07.2020 у справі №826/12446/17.

За наведених обставин просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно відхилив його клопотання про виклик свідків, чим позбавив довести свої вимоги.

Суд безпідставно послався на наказ відповідача №4 від 19.03.2020 про встановлення триденного робочого тижня, незважаючи на те, що позивач наголошував на підробленні цього документу, про що заявляв відповідну експертизу, яке судом з незрозумілих причин відхилено.

Суд в порушення вимог ст. 13 ЦПК України з власної ініціативи витребував у відповідача довідку про доходи, яка розрахована невірно, та без з`ясування його думки долучив цей документ до матеріалів справи.

Суд неправильно застосував положення ч. 3 ст. 38 КЗпП України та не прийняв до уваги наведені у відповіді на відзив обрахунки середньоденної заробітної плати.

Вказував, що суд залишив поза увагою своєчасність виплати заробітної плати, а саме більш як через 15 днів після останньої виплати.

Також в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що його розрахунки щодо належних йому виплат у сумі 232 313 грн не заперечувалися відповідачем, а отже підстав не приймати їх у суду не було.

За наведених обставин просив змінити рішення в частині належних до виплати коштів та стягнути з відповідача суму 232 313 грн та ухвалити нове рішення в частині зобов`язання звільнити за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Крім того, в апеляційній скарзі просив визнати незаконними ухвали суду про відхилення його клопотання про виклик свідків та про проведення експертизи.

Позивач, заперечуючи проти апеляційної скарги відповідача, подав відзив, в якому посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги просив скаргу залишити без задоволення.

Позивач в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. В задоволенні апеляційної скарги відповідача просив відмовити.

Представник відповідача - Прилуцька Н. М. в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній. В задоволенні апеляційної скарги позивача просила відмовити.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до диплому спеціаліста ОСОБА_1 закінчив у 1999 році Київський національний економічний університет і отримав спеціальність «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста-економіста.

Наказом ДП «ДЕМЗ» №4 від 19.03.2020 на Підприємстві з 20.03.2020 переведено всіх працівників на неповний робочий тиждень (3 дні). Робочі дні: вівторок, середа, четвер.

09 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до директора ДП «ДЕМЗ» із заявою про прийняття його на роботу на посаду головного бухгалтера. З умовами праці та наявністю небезпечних і шкідливих факторів на робочому місці в режимі неповного робочого тижня (робочі дні: вівторок, середа, четвер) ознайомлений, про що свідчить підпис ОСОБА_1 у відведеній графі (том 1, а. с. 60).

Наказом ДП «ДЕМЗ» №4-К від 09.02.2023 ОСОБА_1 прийнято на посаду виконуючого обов`язки головного бухгалтера з 10.02.2023 з посадовим окладом 24 000 грн на місяць, з випробувальним терміном три місяці.

Як вбачається зі змісту посадової інструкції головного бухгалтера ДП «ДЕМЗ», затвердженої 24.01.2023 директором ОСОБА_2 , кваліфікаційною вимогою є повна вища економічна освіта

Згідно змісту розрахунково-платіжних відомостей ДП «ДЕМЗ» за лютий-квітень 2023 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату, виходячи з розміру його посадового окладу, пропорційно до відпрацьованого часу, згідно табелів обліку робочого часу в цей період (том 1, а. с. 74, 81-88).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що йому не у повному розмірі нараховувалася та виплачувалася заробітна плата є необґрунтованими, оскільки позивач на власний розсуд трактує умови оплати праці, про які зазначено в наказі відповідача №4 від 09.02.2023.

В наказі чітко зазначена умова щодо розміру посадового окладу, а саме 24 000 грн за місяць роботи. А позивач помилково вважає, що розмір цього окладу встановлено за неповний робочий місяць

Крім того, саме позивач, який виконував обов'язки головного бухгалтера здійснював контроль за вірним нарахуванням та виплатою заробітної плати у період своєї роботи.

Наказом ДП «ДЕМЗ» №10-К від 10.04.2023 ОСОБА_1 11.04.2023 звільнено з роботи, у зв`язку з встановленою невідповідністю займаній посаді протягом строку випробування, згідно п. 11 ч. 1 ст. 40 та ст. 28 КЗпП України. Бухгалтерії заводу доручено провести повний розрахунок з ОСОБА_1 , відповідно до чинного законодавства та колективного договору за п`ять календарних днів невикористаної щорічної відпустки. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений, про що свідчить його підпис (том 1, а. с. 62).

Згідно відомостей з електронного листка непрацездатності №7535706-2014214152-1, ОСОБА_1 з 11.04.2023 по 14.04.2023 перебував на лікарняному (том 1, а. с. 63).

Наказом ДП «ДЕМЗ» №11-К від 14.04.2023 внесено зміни в наказ від 10.04.2023 № 10-К шляхом зміни дати звільнення ОСОБА_1 на 17.04.2023 (том 1, а. с. 64).

Згідно скриншоту з месенджера «Viber», 20.04.2023 ОСОБА_1 направлено і ним прочитано повідомлення із вкладенням копії наказу ДП «ДЕМЗ» №11-К від 14.04.2023 про зміну дати звільнення (том 1, а. с. 69).

Судом також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у період перебування ОСОБА_1 на лікарняному з 11 по 14 квітня 2023 року йому нараховано лікарняні в сумі 942,52 грн.

17 квітня 2023 року видано розрахунковий лист на виплату днів відпустки, відповідно до якого ОСОБА_1 належить виплатити компенсацію за невикористані 5 днів відпустки у сумі 2 356,25 грн. Також у квітні 2023 року ОСОБА_1 відпрацював 3 робочі дні, за які нараховано заробітну плату в розмірі 3 600 грн, що підтверджується табелем обліку робочого часу за квітень 2023 року та розрахунково-платіжною відомістю за квітень 2023 року.

Суд першої інстанції, встановивши вищенаведені обставини, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, дійшов правильного висновку про відсутність порушення з боку ДП «ДЕМЗ» щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати, яка нараховувалася та виплачувалася йому пропорційно до відпрацьованого часу, згідно встановленого на підприємстві графіку роботи, про що останній був повідомлений під підпис.

Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ДП "ДЕМЗ" звільнити позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки заява про звільнення на такій підставі ОСОБА_1 подав до відповідача вже після його звільнення на підставі п. 11 ст. 40 КЗпП України.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 3 ст. 38 КЗпП України є власним тлумаченням позивачем цієї норми права та відповідно не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги позивача, що наказ відповідача про встановлення триденного робочого тижня є підробленим колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи є припущеннями позивача та не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги позивача, що заробітна плата виплачувалася несвоєчасно, а саме більш як через 15 днів після останньої виплати, оскільки такі доводи не спростовують висновку суду про здійснення роботодавцем повного розрахунку з позивачем, а відтак і не можуть бути підставою для скасування рішення в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині відмовлення у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та про стягнення заборгованості по заробітній платі є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду в цій частині.

Разом з тим, колегія судів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача ДП "ДЕМЗ", що рішення суду в частині задоволення вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалене за неповного з'ясування обставин справи та без додержання норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, суд виходив з того, що відповідачем було допущено порушення ч. 2 ст. 28 КЗпП України, оскільки не повідомлено позивача за три дні про його наступне вивільнення.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що до такого висновку суд першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 28 КЗпП України, коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Отже, звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України, з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України, має відбуватися зокрема за умови письмового попередження працівника за три дні до звільнення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про порушення вимог частини першої статті 28 КЗпП України та передчасність висновку роботодавця про невідповідність позивача займаній посаді.

Однак, частина перша статті 28 КЗпП України встановлює, що розірвання трудового договору допускається на загальних підставах коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати.

Проте, у даному випадку, строк випробування не закінчився і роботодавцем було встановлено невідповідність працівника займаній посаді. Відповідно звільнення відбулося за результатами випробування.

Як вже вказувалося вище, позивач був ознайомлений з наказом №10-К від 10 квітня 2023 року, яким його - виконуючого обов`язки головного бухгалтера, 11 квітня 2023 року звільнено з роботи, у зв`язку з встановленою невідповідністю займаній посаді протягом строку випробування. Факт ознайомлення з наказом підтверджується особистим підписом позивача на наказі. З 11 по 14 квітня 2023 року позивач перебував на лікарняному, який до того ж був врахований і оплачений відповідачем у повному обсязі.

14 квітня 2023 року відповідачем наказом №11-К від 14 квітня 2023 року внесено зміни в наказ №10-К від 10 квітня 2023 року щодо дати звільнення ОСОБА_1 , якою слід вважати 17 квітня 2023 року.

З наведеного слідує, що відповідачем дотримано вимоги частини другої статті 28 КЗпП України, однак суд першої інстанції не звернув на це увагу, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про порушення даної норми закону.

При цьому, суд першої інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31.05.2023 у справі №947/19630/21 про те, що наявність чи відсутність недотримання триденного строку, визначеного ст. 28 КЗпП України, сама по собі не може бути підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі.

Подібний висновок міститься й у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі №753/4885/18.

Таким чином, навіть за умови якщо відповідачем при звільненні позивача було б не дотримано триденного строку, визначеного частиною другою статті 28 КЗпП України, то це не може бути підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі.

Як вже зазначалося вище, наказом «ДП «ДЕМЗ» від 09 лютого 2023 року № 4-К позивача прийнято на посаду виконуючого обов`язки головного бухгалтера з 10 лютого 2023 року з випробувальним терміном три місяці.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції виснував, що позивача не було ознайомлено з посадовою інструкцією, оскільки на ній відсутній підпис останнього та на підставі цього відхилив доводи відповідача щодо неналежного виконання позивачем посадових обов`язків.

Водночас, колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи відповідача, що з огляду на посаду, яку займав позивач, він у своїй роботі повинен був керуватися, зокрема, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29 грудня 2004 року №336, з метою належного виконання своїх обов`язків та недопущення неналежного їх виконання, в яких зазначено завдання та обов`язки головного бухгалтера.

У Розділі 1 Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29 грудня 2004 року №336 наведено кваліфікаційні характеристики для посади головного бухгалтера, зокрема до освіти та стажу роботи.

Встановлено, що головний бухгалтер повинен знати: закони України; Укази Президента України, постанови, розпорядження, рішення Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації України з питань правових засад регулювання господарської діяльності підприємства, положення (стандарти) бухгалтерського обліку та інші нормативно-правові акти Міністерства фінансів України щодо порядку ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, а також методичні документи міністерства та інших центральних органів виконавчої влади щодо галузевих особливостей застосування положень (стандартів) бухгалтерського обліку; основи технології виробництва продукції, порядок оформлення операцій і організацію документообігу за розділами обліку, форми та порядок розрахунків, порядок приймання, зарахування на баланс, зберігання і витрат коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей; правила проведення інвентаризацій активів та зобов`язань; економіку, організацію виробництва, праці та управління; податкову справу; основи цивільного права; трудове, фінансове, господарське законодавство.

Головний бухгалтер повинен мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та стаж бухгалтерської роботи за професіями керівників нижчого рівня: для магістра - не менше 2 років, спеціаліста - не менше 3 років.

Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов`язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у суді першої інстанції підтвердив, що саме він займався поданням податкової звітності заводу до відповідних органів. Однак, він подаючи звітність підприємства у період лютого - березня 2023 року неодноразово робив помилки, про що свідчать Квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 14 лютого 2023 року, 15 лютого 2023 року, 16 лютого 2023 року та від 18 березня 2023 року, які долучені до матеріалів справи. Відповідно до вказаних квитанцій зазначені видаткові накладні не прийняті податковим органом до реєстрації, у зв`язку із необхідністю його виправити та подати знову.

Крім того, у відповіді на відзив позивач також не заперечив, що робив елементарні, суто технічні помилки, як їх назвав він сам.

Отже, відповідачем доведено, що позивач неналежним чином виконував роботу, яка йому доручалася, що свідчить про невідповідність позивача займаній посаді головного бухгалтера.

Проте, суд першої інстанції наведеному жодної оцінки не надав. Не врахував жодного критерію оцінки роботодавцем (заводом) позивача, як працівника на випробувальному терміні, чи відповідає він посаді на яку його приймали та якості виконуваної роботи за такою посадою. А відтак суд першої інстанцій дійшов безпідставного висновку про передчасність висновку роботодавця про невідповідність позивача займаній посаді, з мотивів обізнаності відповідача про вищу освіту позивача з кваліфікацією юрист-економіст, при прийнятті його на роботу.

Водночас, обізнаність відповідача про вишу освіту позивача при прийнятті його на роботу не може свідчити про передчасність висновку роботодавця про невідповідність позивача займаній посаді, оскільки роботодавцем протягом випробувального терміну позивача встановлено, що останній неналежним чином та недобросовісно виконував роботу, а також не відповідає кваліфікаційним вимогам головного бухгалтера не тільки щодо освіти, а й щодо стажу роботи.

В той же час, законодавчому рівні не встановлено яким чином роботодавець повинен встановити невідповідність працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування, також відсутнє закріплення обов`язкового проведення атестацій чи контрольних перевірок тощо.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі №826/12446/17 зазначено, що у період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі, якщо суб`єкт призначення в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. При цьому, суб`єкт призначення самостійно визначає, чи відповідає працівник посаді на яку його призначено, і, визначаючи у цьому контексті критерії якості виконання роботи за посадою, наділений певною свободою розсуду.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року по справі №202/1441/21, провадження № 61-3837св23.

Отже, саме відповідачем, як роботодавцем, протягом випробувального терміну позивача встановлено його невідповідність займаній посаді, на яку його прийнято, та виконуваній роботі та визнано таким що не пройшов випробування, а отже обґрунтовано та законно звільнено на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України.

Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаного не врахував та як наслідок дійшов помилкового висновку про незаконність наказу про звільнення позивача та наявність підстав для його скасування.

Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Колегія суддів також знаходить обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для поновлення позивача на роботі, оскільки такої вимоги протягом всього розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляв.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Отже, ухвалюючи рішення про поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки головного бухгалтера суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив норми процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушенням норм процесуального права є підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

До того ж, оскільки позивачем не заявлялася вимога про поновлення на роботі, у зв'язку з чим у суду не було правових підстав для ухвалення рішення про поновлення позивача, колегія суддів вважає, що й були відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а тому в силу ст. 376 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні даних позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідний експериментально-механічний завод" Науково-технологічного алмазного концерну "АЛКОН" Національної академії наук України - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства "Дослідний експериментально-механічний завод".

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2024 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська