Рішення

від 08.02.2024 по справі 906/949/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. м. Житомир Справа № 906/949/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіена Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Колісник Б.О. - адвокат, ордер серії СЕ №1065413 від 10.07.2023 (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів);

від відповідача: не прибув;

від третьої особи: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-315"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Едем-СК"

про стягнення 205740,54 грн.

В судовому засіданні 07.02.2024 оголошувалась перерва до 08.02.2024 о 10:30 год.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 9859,81 грн. пені, 14180,97 грн. 48% річних, 181366,05 грн. штрафів, 333,71 грн. інфляційних.

В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань щодо умов договору поставки № 844 від 11.03.2019.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

25.09.2023 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяв, згідно якого останній відзначив, що всі копії документів, доданих до позову, є підробленими з наміром отримати неправомірну вигоду.

26.09.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій звертав увагу суду на те, що доводи відповідача є безпідставними.

02.11.2023 до суду надійшло клопотання відповідача (вх. № 01-44/3619/23) про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання:

- чи належать підписи, виконані на наданому позивачем оригіналі третьої сторінки Договору поставки №844 від 11.03.2019р., директору ТОВ "Едем-СК" ОСОБА_1 та директору ТОВ "Агрозахист Донбас" ОСОБА_2;

- яка орієнтовно дата розміщення на наданому позивачем оригіналі третьої сторінки Договору поставки №844 від 11.03.2019р. підписів від імені директора ТОВ "Едем-СК" ОСОБА_1 та директора ТОВ "Агрозахист Донбас" ОСОБА_2;

- яка орієнтовно дата розміщення на наданому позивачем оригіналі третьої сторінки Договору поставки №844 від 11.03.2019р. мокрих печаток від імені ТОВ "Едем-СК" та ТОВ "Агрозахист Донбас"?

Проведення експертизи відповідач просить доручити судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Також в ході розгляду справи, ухвалою від 02.11.2023 залучено до участі у справі № 906/949/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (код ЄДРПОУ 30048570, Україна, 85302, Донецька обл., Покровський р-н, місто Покровськ, вул. Прокоф`єва, буд. 115).

04.12.2023 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли пояснення третьої особи, відповідно до яких останній звертав увагу суду, що посилання відповідача на те, що договір поставки № 844 від 11.03.2019 був підписаний без положень про пеню, штраф, відсотки річні необґрунтовані.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.12.2023 в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи відмовлено та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

12.01.2024 до суду від позивача надійшла заяв про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 45287,02 грн.

В ході розгляду справи, судом в судовому засіданні 25.01.2024 відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи за вх. № 01-44/301/24.

В послідуючому ухвалою суду від 05.02.2024 відмовлено в задоволенні заяви представника ТОВ "Едем-СК" - адвоката Слівінського А.О. про відвід судді Кудряшової Ю.В.

06.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду від позивача надійшли заперечення про зменшення пені, відсотків річних та інфляційних.

08.02.2024 на електронну пошту сулу від представника позивача надійшли:

- повідомлення про неможливість прибуття в судове засідання у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі;

- заява про зменшення неустойки, а саме: штрафу та пені на 80%, відсотків річних з 48% до 3%, законодавчо передбачених.

- клопотання про зменшення розміру судових витрат, оскільки такі є неспівмірними зі складністю справи, часом та обсягом наданих послуг;

- заява про застосування строку позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув.

Як зазначалося раніше, 08.02.2024 надіслав на електронну пошту суду повідомлення про неможливість прибуття в судове засідання у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, не заперечував проти розгляду справи у його відсутність.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов`язковою, тому суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Третя особа в судове засідання уповноваженого представника не направила, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Едем-СК" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №844 (а.с. 17-22), відповідно до п. 1.1 якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Згідно з п. 2.1 за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США та Євро.

Згідно з п. 2.3 договору загальна сума договору визначається сукупністю Додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1, та які є невід`ємною частиною цього договору.

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору (п. 3.1 договору).

За порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору (п. 7.1. договору).

Крім відповідальності, встановленої п. 7.1 даного договору покупець, зокрема, за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (абз. 1 пп. 7.1.1 п.7.1 договору).

За умовами п. 7.7 договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Відповідно до п. 7.8 договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше, ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Згідно з п. 7.10 договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

11.03.2019 між ТОВ "Агрозахист Донбас" та відповідачем укладено Додаток №1 до Договору, згідно якого ТОВ "Агрозахист Донбас" зобов`язалося поставити товари загальною вартістю 381 212,20 грн., в т.ч. ПДВ.

Водночас, відповідач зобов`язався зобов`язався оплатити товар (п.3 Додатку) в наступному порядку:

20% вартості товару (76 242,44 грн.) до 15.03.19р.

80% вартості товару (304 969,76 грн.) до 20.09.19р.

На виконання Додатку №1 ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено відповідачу товари загальною вартістю 381 212,20 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 525 від 14.03.2019.

24.07.2019 між ТОВ "Агрозахист Донбас" та відповідачем укладено Додаток №2 до Договору, згідно якого ТОВ "Агрозахист Донбас" зобов`язалося поставити товари загальною вартістю 822 975,29 грн., в т.ч. ПДВ.

Водночас, відповідач зобов`язався зобов`язався оплатити 100% вартості товару до 31.07.19р. (п. 3 Додатку №2).

На виконання Додатку №2 постачальником поставлено відповідачу товари загальною вартістю 822 975,29 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 6291 від 01.08.2019, № 6408 від 05.08.219, № 6697 від 13.08.2019.

Крім цього, 06.11.219 ТОВ "Агрозахист Донбас" надано відповідачу знижку щодо вартості товарів, поставлених по Додатку №2 в розмірі 68 183,42 грн. згідно розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до видаткових накладних №6291 від 01.08.2019, №6408 від 05.08.2019, №6697 від 13.08.219. На підтвердження чого в матеріалах справи містяться розрахунки коригування від 06.11.2019 №1788, №1789, № 1790, № 1791, № 1792, № 1793, № 1794, № 1795.

Таким чином, з врахуванням наданої знижки, вартість поставлених по Додатку №2 товарів склала 754 791,87 грн.

Отже, в сукупності на виконання умов договору ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 136 004,07 грн.

Отже, відповідач мав сплатити ТОВ "Агрозахист Донбас":

- 76 242,44 грн. в строк до 15.03.2019 за Додатком №1 від 11.03.2019;

- 754 791,87 грн. в строк до 31.07.2019 за Додатком №2 від 24.07.2019;

- 304 969,76 грн. в строк до 20.09.2019 за Додатком №1 від 11.03.2019.

Проте, відповідачем сплачено вартість поставлених товарів частково з порушенням наведених вище строків, а саме:

- 76 242,44 грн. - 11.03.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (20%), що є повною оплатою;

- 50 000,00 грн. - 24.07.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 100 000,00 грн. - 01.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 100 000,00 грн. - 02.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 05.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 06.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 07.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 08.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 09.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 100 000,00 грн. - 13.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 15.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 21.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 28.08.2019 згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 29.08.2019, з яких 4 791,87 грн. згідно Додатку №2 від 24.07.2019, що є повною оплатою;

та 45 208,13 грн. згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 30 000,00 грн. - 30.08.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 30 000,00 грн. - 04.09.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 50 000,00 грн. - 25.09.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 20 000,00 грн. - 26.09.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 20 000,00 грн. - 30.09.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 20 000,00 грн. - 07.10.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 10 000,00 грн. - 22.10.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 30 000,00 грн. - 25.10.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 30 000,00 грн. - 06.11.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 15 000,00 грн. - 25.11.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є частковою оплатою;

- 4 761, 63 грн. - 26.11.2019 згідно Додатку №1 від 11.03.2019 (80%), що є повною оплатою.

Укладений між сторонами Договір, за своєю правовою природою є договором поставки, положення якого врегульовано главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

25.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма-315" (новий кредитор, позивач) був укладений договір №11 про відступлення прав вимоги за договором поставки №844 від 11.03.2019 (а.с. 36-38), відповідно до пп. 1.1.3 якого право вимоги - це усі права вимоги, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас", як постачальнику, по договору поставки №844 від 11.03.2019, в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій по договору №844 від 11.03.2019 (штраф, пеня, 48% річних, інфляційні втрати).

За умовами п. 2.1 договору кредитор передає (відступає) новому кредитору право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує кредитору за відступлення права вимоги ціну договору у розмірі та строки, визначені між новим кредитором та кредитором в окремій угоді, укладеній між ними.

Згідно з п. 3.1 договору оформлення відступлення права вимоги відбувається в наступному порядку:

Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання кредитором та новим кредитором акту приймання-передачі права вимоги. Після підписання даного акту новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно відступленого права вимоги.

В день підписання цього договору між кредитором та новим кредитором складається акт приймання-передачі права вимоги. Разом з правом вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ним права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

25.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма-315" підписано акт приймання-передачі права вимоги (додаток до договору) (а.с. 39).

Листом від 05.07.2023 №б/н позивач повідомив відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні на підставі укладеного договору №11 від 25.04.2022 про відступлення прав вимоги за договором поставки №844 від 11.03.2019 (а.с. 40).

У зв`язку з порушенням відповідачем, визначених договором поставки №844 від 11.03.2019 та додатками до нього, строків оплати товарів, позивач звернувся з вказаним позовом до суду про стягнення з відповідача 9859,81 грн. пені, 14180,97 грн. 48% річних, 181366,05 грн. штрафів, 333,71 грн. інфляційних.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли за договором поставки №844 від 11.03.2019 на підставі укладеного між позивачем та ТОВ "Агрозахист Донбас" договору №11 від 25.04.2022 про відступлення прав вимоги за договором поставки №844 від 11.03.2019.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як зазначалося раніше, матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем оплати за поставлені товари на підставі Додатків №1 від 11.03.2019, №2 від 24.07.2019 з порушенням строків оплати, визначених у вказаних додатках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що згідно з укладеним між ТОВ "Агрозахист Донбас" та позивачем договором №11 від 25.04.2022, ТОВ "Агрозахист Донбас" відступило позивачу права вимоги по договору поставки №844 від 11.03.2019, в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій по договору №844 від 11.03.2019 (штраф, пеня, 48% річних, інфляційні втрати).

Перевіривши, здійснені позивачем розрахунки пені, 48% річних, штрафу (а.с. 9-14), суд встановив, що заявлені суми обраховано арифметично вірно.

Водночас щодо вимог в частині стягнення 48% річних господарський суд звертає увагу на наступне.

Відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду в справі № 902/417/18 вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Господарський суд, дослідивши постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, дійшов висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Слід зазначити, що у межах справи №902/417/18 судами було встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору поставки було встановлено сплату боржником 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Зменшуючи розмір річних Велика Палата Верховного Суду в даній постанові не робила розмір річних меншим від розміру, встановленого статтею 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В той же час в даній справі позивачем застосовується 48% річних, поряд із застосуванням інших санкцій штрафу та пені.

Господарський суд вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Цивільного кодексу України та зменшення відсотків річних з урахуванням зазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду в справі № 902/417/18.

З огляду на викладене вище, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір заявлених процентів річних на 50 % до суми 7 090,49 грн.

Отже господарський суд задовольняє частково позовні вимоги в частині стягнення 48% річних в сумі 7 090,49 грн. В стягненні 7 090, 49 грн. 48% річних суд відмовляє.

Що ж до позовних вимог про стягнення 9 859,81 грн. пені та 11 366,05 грн. штрафу та розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій (пені та штрафу), суд зазначає слідуюче.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України визначені загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання саме позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, сплата відповідачем основного боргу, належність підприємства до критичної інфраструктури міста в умовах воєнного стану, колегія суду на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50%.

Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на все описане вище в сукупності господарський суд, користуючись правом, наданим йому статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, зменшує розмір пені на 50 % з 9 859,81 грн. - пені до 4 929,91 грн., штрафу з 181 366,05 грн. до 90 683,03 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 4 929,91 грн. та 90 683,03 грн. штрафу в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із зменшенням їхнього розміру.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 333,71 грн. інфляційних слід відзначити слідуюче.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, тому ст. 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 296/10217/15-ц від 07.07.2020, постанові Касаційного господарського суду у справі № 905/192/18 від 11.10.2018, постанові Верховний Суд України у справі № 6-284цс17 від 01.03.2017).

Виходячи із умов договору, судом встановлено, що відповідний механізм відновлення втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції еквівалентом іноземної валюти сторони погодили у п. 3.2. договору, згідно з яким у тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів), є вищим за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної оплати використовують формулу С=А1/А2*В, де С- сума, належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1- (курс МВР доларів США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс МВР доларів США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов ч. 1 цього пункту.

Таким чином, сторонами у договорі погоджену формулу перерахунку вартості поставленої продукції у випадку збільшення курсу іноземної валюти (формули перерахунку при зменшенні курсу іноземної валюти сторони не врегулювали), тобто фактично розрахунки прив`язані до іноземної валюти, а відтак до спірних правовідносин норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції не поширюється, оскільки виконання грошового зобов`язання визначене договором в еквіваленті до іноземної валюти, а тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Враховуючи наведене вище, суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення 333,71 грн. інфляційних.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд відзначає наступне.

З даного приводу суд зазначає, що згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Через військову агресію Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022). Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який неодноразово продовжувався та триває на даний час.

Отже, на час дії на території України воєнного стану (діє і дотепер) строки, визначені статтями 257 Цивільного кодексу України, були продовжені та не спливли.

З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії воєнного стану та зважаючи на зміст п. 7.10. договору поставки, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності за пред`явленими позовними вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 929,91 грн. - пені, 7090,49 - 48 % річних, 90683,03 грн. - штрафу підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє

З урахуванням зазначеного та приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається судом на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог - у сумі 3 086,11 грн. При цьому, суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає слідуюче.

Згідно із частинами 1 - 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

ТОВ "Оптіма 315" у позовній заяві зазначило орієнтовну суму витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, яка складає 35 000,00 гривень, виходячи із погодженого між позивачем та адвокатом Колісником Б. О. фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з відповідача у даній справі, та "гонорару успіху" (плата за досягнення позитивного результату) 5 % від стягнутої суми заборгованості відповідно до укладеного Договору про надання правової допомоги № 03/07 від 03.07.2023 та Додаткової угоди від 10.07.2023 до нього.

Надалі 12.01.2024 ТОВ "Оптіма 315" подало заяву щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у загальній сумі 45 287,02 грн., яка складається із гонорару 35 000, 00 грн. за договором, укладеним із адвокатом Колісником Б. О., та гонорару успіху 5 % від заявленої до стягнення суми в розмірі 10 287,02 грн.

08.02.2024 на електронну пошту суду надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому відповідач просить суд у випадку задоволення чи часткового задоволення позову зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 15 000 грн.

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що розмір витрат, заявлених позивачем є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, часом та обсягом наданих послуг, ціною позову. Також відповідач відзначив, що участь в судових засіданнях адвокат Колесніков Б.О. приймав в режимі відео конференції, тому не потребували витрачання додаткового часу та тривали відносно недовго.

Відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":

- договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1);

- гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30).

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частинами 4 - 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як зазначалося раніше, у позовній заяві позивачем повідомлено, що орієнтовна сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції становить 35 000 грн., а також гонорар успіху у розмірі 5 % від суми заборгованості. Також, позивачем вказано, що в порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України буде надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання позивачу правничої допомоги. Для встановлення судом розміру витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, відповідні докази будуть надані до закінчення судових дебатів у справі, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Позивач подав до суду докази підтвердження витрат на професійну (правничу) допомогу, а саме:

- ордер на надання правової допомоги позивачу;

- договір про надання правової допомоги № 03/07 від 03.07.2023, який укладений між Адвокатом Колісником Богданом Олеговичем та Клієнтом: Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма-315", та згідно з яким Адвокат зобов`язується надати Клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів Клієнта в усіх органах державної влади, в т.ч., але не виключно, в органах Державної податкової служби України, органах Державної казначейської служби України, органах місцевого самоврядування, в правоохоронних органах, у відносинах з усіма підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та підпорядкування, у всіх судах України у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта.

Відповідно до п. 3.1. договору Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), вартість яких визначається в додаткових угодах, що є невід`ємною частиною цього Договору;

- додаткову угоду від 10.07.2023 до Договору про надання правової допомоги № 03/07 від 03.07.2023, у п. 1. якої сторони погодили, що сума (розмір) витрат Клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 35 000 грн., виходячи із погодженого між Клієнтом та Адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ТОВ «Едем-СК» за Договором поставки № 844 від 11.03.2019.

Відповідно до п. 2. Додаткової угоди окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1. цієї Додаткової угоди, Клієнт також зобов`язується сплатити Адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості ("гонорар успіху") в розмірі 5 % від стягнутої суми з боржника.

В п. 4. Додаткової угоди сторони погодили, що оплата послуг Адвоката здійснюється Клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили про стягнення заборгованості з ТОВ «Едем-СК».

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 05.01.2024, який підписаний сторонами, та згідно з яким Адвокатом надано Клієнту у справі № 909/949/23, яка розглядається Господарським судом Житомирської області, наступні послуги:

10.07.2023р. 9.00 - 10.00 (1 година) - ознайомлення з наявними документами; попередня консультація Клієнта з приводу заборгованості з ТОВ "Едем-СК" за Договором поставки № 844 від 11.03.2019; підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва Клієнта в суді;

11.07.2023р. 10.00 - 16.00 (6 годин) - складання (написання) позовної заяви з додатками; формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до господарського суду;

26.09.2023р. 09.00 - 11.00 (2 годин) - ознайомлення з відзивом відповідача на позовну заяву; підготовка відповіді на відзив, направлення її відповідачу та до суду;

02.11.2023р. 15.00 - 16.00 (1 година) - участь в судовому засіданні та представництво позивача;

01.12.2023р. 10.00 - 12.00 (2 години) - підготовка додаткових пояснень у справі, направлення їх відповідачу, третій особі та суду;

06.12.2023р. 14.30 - 15.30 (1 година) - участь в судовому засіданні та представництво позивача;

05.01.2024р. 12.00 - 14.00 (2 години) - підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі, направлення даної заяви відповідачу, третій особі та до суду;

25.01.2024р. 11.00 - 12.00 - участь в судовому засіданні та представництво позивача.

Крім того, згідно п. 2. Додаткової угоди до Договору, окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1. Додаткової угоди, Клієнт також зобов`язується сплатити Адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості ("гонорар успіху") в розмірі 5 % від стягнутої суми, що складає у даній справі 10 287,02 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 45 287302 грн.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 № 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21тощо.

Отже, господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій - сьомій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони. Аналогічні за своїм змістом правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 908/270/21.

Також, господарським судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та у постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, згідно з яким суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 02.06.2014), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані позивачем докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, господарський суд вважає, що такі витрати є неспівмірними зі складністю справи, а дійсний обсяг витраченого Адвокатом часу є суттєво меншим.

Щодо гонорару успіху в розмірі 10 287,02 грн., то господарським судом на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховується правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 910/3547/21, в якому зазначено, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672, 90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000, 00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72). З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, враховуючи заперечення відповідача, господарський суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності, розумності судових витрат та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку про зменшення розміру понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу до 20 000,00 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Едем-СК" (13221, Житомирська область, Чуднівський район, с. Малі Коровинці, вул. Чуднівська, 32, ід. код 33518747)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-315" (07302, Київська обл., м. Вишгород, вул. Грушевського, 3 кв. 31 код ЄДРПОУ 43082778) 4929,91 грн. - пені, 7090,49 - 48 % річних, 90683,03 грн. - штрафу, а також 3086,11 грн. витрат по сплаті судового збору та 20000,00 грн. витрат по оплаті професійної правничої допомоги.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.02.24

Суддя Кудряшова Ю.В.

Список розсилки:

1 - позивачу в Електронний кабінет

+ представнику позивача - адвокату Коліснику Б.О. в Електронний кабінет

2 - відповідачу в Електронний кабінет

+ представнику відповідача - адвокату Слівінському А.О. на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1

3- третій особі - ТОВ "Агрозахист Донбас" в Електронний кабінет

+ представнику - адвокату Василюку Є.В. в Електронний кабінет