Постанова

від 21.02.2024 по справі 761/35226/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/35226/21 головуючий у суді І інстанції Мерзлий Л.В.

провадження № 22-ц/824/4714/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2023 року та на додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та з урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати положення Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року, а саме пункт 4.6., п. 4.7 Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року в частині утримання ТОВ «Фреш ЛТД» на свою користь 10% від фактично сплачених ОСОБА_1 коштів, недійсними з моменту укладання Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року; стягнути з ТОВ «Фреш ЛТД» 330 493 гривень неповернутої своєчасно суми грошових коштів, 91 687 грн. 18 коп. інфляційних втрат, суму 11 761 грн. 93 коп. нарахованих 3% річних та пеню в розмірі 4 393 653 гривень; стягнути з ТОВ «Фреш ЛТД» 150 000 грн. як відшкодування завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фреш ЛТД» був укладений Договір № 121-P/2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Проте, у встановлений п.2.3. Договору купівлі-продажу термін прийняття цього будинку в експлуатацію не відбулося. Будь-якої інформації про причини того, з яких будинок не введений Відповідачем в експлуатацію у визначені Договором купівлі-продажу строки, Позивачеві не надано. Про конкретні строки та перспективи введення будинку в експлуатацію Відповідачем не повідомлено. Будь-яких змін до Договору купівлі-продажу в частині подовження строків будівництва будинку, а так само в частині зміни строків введення будинку в експлуатацію сторонами цього Договору не внесено. 28 травня 2020 року між позивачем та відповідачем укладено Договір про розірвання Договору № 121-P/2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру. позивачем на умовах Договору купівлі-продажу сплачено загальну суму ціни майнових прав на квартиру в сумі 514 930 гривень. Проте, у встановлений строк Відповідачем грошові кошти позивачеві у повному обсязі повернуті не були, що є порушенням взятих на себе відповідачем зобов`язань за укладеними з Позивачем договорами, що є порушенням прав позивача як споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Станом на день звернення з позовом відповідачем частково погашено зобов`язання із повернення коштів у розмірі 184 437 грн. Позивач вважає, що з відповідача має бути стягнута в судовому порядку сума сплачених і не повернутих відповідачем коштів без врахування положення п.4.6. Договору купівлі-продажу та пункту 3 Договору про розірвання в частині накладення відповідачем штрафу в розмірі 10% від фактично сплачених на його користь сум коштів в разі розірвання цього Договору з ініціативи Покупця. Як випливає із п.4.6. Договору купівлі-продажу стягнення ним 10% від розміру фактично сплачених коштів Покупцем на користь Продавця визначається як «штраф». Таким чином, вказує про те, що п.4.6. Договору купівлі-продажу суперечить статтям 509, 549 ЦК України в частині визначення поняття «штраф» та підставам його застосування, а тому в цій частині п.4.6. Договору купівлі-продажу є недійсним. Позивач вважає допущені з боку відповідача порушення Договору свавільними діями та грубим порушенням умов Договору та положень ЦК України. Внаслідок таких дій відповідача позивач опинився у скрутній життєвій ситуації та оцінює завдану йому такими діями моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано положення Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року, а саме пункт 4.6., п. 4.7 Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року в частині утримання ТОВ «Фреш ЛТД» на свою користь 10% від фактично сплачених ОСОБА_1 коштів, недійсними з моменту укладання Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року. Стягнуто з ТОВ «Фреш ЛТД» на користь ОСОБА_1 330 493 гривень неповернутої своєчасно суми грошових коштів та пеню в розмірі 4 393 653 гривень. В іншій частині позову - відмовлено.

Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 серпня 2023 року стягнуто з ТОВ «Фреш ЛТД» на користь ОСОБА_1 91 687,18 грн. інфляційних втрат та суму в розмірі 11 761,93 грн. нарахованих 3% річних. Стягнуто з ТОВ «Фреш ЛТД» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 23 000 грн. та 1 984,80 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фреш ЛТД» з урахуванням доповнень просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що

мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення про стягнення із ТОВ «Фреш ЛТД» заборгованості із грубим порушенням норм процесуального законодавства, оскільки позовна заява підлягала залишенню без розгляду на підставі п. З ч. 1 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Відповідач також вказує, що до повернення покупцю підлягає сума в розмірі 463 437 грн. ТОВ «ФРЕШ ЛТД» частково виконано зобов`язання з повернення грошових коштів сплативши 215 930 грн. Залишкова сума, що підлягає поверненню становить 299 000 грн. Після розірвання основного договору припинилося право позивача на нарахування пені на підставі ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», тому задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення 4 393 653 грн. є незаконним. 29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії судців Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/56446/20-ц сформував правовий висновок щодо стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» після розірвання договору. Суд першої інстанції, вирішуючи спір у справі, на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивачем пропущено строк спеціальної позовної давності в 1 рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Також, в зв`язку із припиненням Договору купівлі- продажу майнових прав на підставі ст. ст. 598, 604, 653 ЦК України зобов`язання сторін припинилися, тому пункти 4.6., п. 4.7 Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 121 -Р/2 від 23.07.2018 не підлягають визнанню недійсними. При цьому, законом передбачено, що несправедливими умовами Договору можна вважати умови про сплату споживачем компенсації понад 50% відсотків у разі невиконання зобов`язань. У Договорі визначено умови про ] 0% компенсації, що не може вважатися несправедливою умовою та істотним дисбалансом договірних прав і обов`язків на шкоду ОСОБА_1 як споживачу. Щодо п. 4.7. Договору, то його умови застосовуються у випадку розірвання Договору в односторонньому порядку Продавцем через невиконання Покупцем своїх зобов`язань за договором. У даному випадку ТОВ «Фреш ЛТД» не ініційовано розірвання Договору з будь-яких підстав. Договір розірвано з ініціативи ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для визнання п. 4.7. Договору несправедливими.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує про те, що предмет позову у справі № 367/6169/20 є відмінним від предмету позову у справі №761/35226/21, а тому суд правильно дійшов висновку відносно того, що підстави для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду з підстав п. 11 ч. 1 ст. 257 ЦПК України відсутні. Позивач також зазначає, що пеня нарахована саме на день укладення між позивачем та відповідачем Договору про припинення дії Договору купівлі-продажу, датою укладення якого є саме 29 травня 2020 року. Тобто, період нарахування пені закінчено саме у день набуття чинності Договору розірвання споживчого договору (29 травня 2020 року). Відтак, нарахування пені здійснено за період невиконання Відповідачем як надавачем споживчих послуг в час дії споживчого договору. Крім того, після укладення Договору про розірвання відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання ним свого боргу (частина перша статті 264 ЦК України), що свідчить про переривання перебігу позовної давності. Таким чином, посилання відповідача про сплив строку позовної давності за вимогами позивача, в тому числі щодо стягнення неустойки, є хибною, не ґрунтується на вимогах ЦК України. Також, оскільки положення п.п. 4.6., 4.7. Договору купівлі-продажу є несправедливими, вони суперечать статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підлягають визнанню їх недійсними згідно до статей 203, 215 ЦК України. Відтак, оскільки апеляційна скарга не містить належного обґрунтування в чому саме судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення суду було порушено норми матеріального чи процесуального права, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фреш ЛТД» просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує про те, що під час розгляду справи по суті представником позивача не надавалися пояснення щодо стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 91 687 грн. 18 коп. та 3% річних у розмірі 11 761 грн. 93 коп. та не підтримувалися позовні вимоги в цій частині. Представником позивача надавалися лише пояснення з приводу стягнення пені в розмірі 4 393 653 грн. відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів». Крім того, разом з позовною заявою (першою заявою по суті) позивач повинен був надати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Як зазначає позивач, такий розрахунок ним було надано 12 вересня 2022 року, тобто із порушенням ч. 1 ст. 134 ЦПК України, а тому відповідно до ч. 2 ст. 134 ЦПК України вимоги про відшкодування судових витрат не підлягають задоволенню. Також, у судовому засіданні 11 липня 2023 року до закінчення судових дебатів представником позивача не заявлялося про стягнення витрат пов`язаних із розглядом справи, а заяву про ухвалення додаткового рішення подано із пропуском 5-денного строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Таку заяву представником позивача подано до суду першої інстанції 18 липня 2023 року, а строк подання відповідної заяви закінчився 16 липня 2023 року. Відповідач також вказує про те, що позовні вимоги про визнання недійсними окремих положень договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, не потребують за обсягом та часом значного доказового обґрунтування, судова практика у таких спорах є сталою, а тому вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 23 000 грн. є завищеними. При цьому, оскільки позовні вимоги задоволено частково, то відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для покладення витрат на відповідача на правову допомогу у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує про те, що ухвалюючи рішення по суті стосовно певних позовних вимог, а саме щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне повернення суми, сплаченої позивачем на користь відповідача за укладеним договором, судом не розглянуто. Крім того, не вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем при розгляді цієї справи. Позивач звернувся до суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне повернення суми, сплаченої позивачем на користь відповідача за укладеним договором, шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог від 07 грудня 2022 року. Ця заява містить розрахунок суми позивача інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне повернення суми. Ухвалою суду від 14 грудня 2023 року у цій справі прийнято заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог. Відтак, позивач має право на стягнення із відповідача разом із основною частиною грошового зобов`язання також і суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Крім того, судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку із розглядом цієї справи. На виконання вимог статті 175 ЦПК України у позовній заяві, з якою позивач звернувся до суду, було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи , у розмірі 23 000 грн. В подальшому стороною позивача подано до суду розрахунок судових витрат, в якому позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним судові витрати. Відтак, матеріали справи містять докази того, що розрахунок судових витрат включно із витратами позивача, які позивач поніс у зв`язку із оплатою правничої допомоги, до матеріалів справи надані стороною позивача ще на стадії підготовчого засідання. Відтак, твердження відповідача про пропуск позивачем встановленого п`ятиденного строку для звернення із відповідною заявою про ухвалення додаткового рішення не відповідає вимогам статті 270 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 23 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фреш ЛТД» був укладений Договір № 121-Р/2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Як передбачено п.1.1. цього Договору у відповідності зі статтею 656 Цивільного Кодексу України Продавець (Відповідач) взяв на себе зобов`язання передати у власність Покупця (Позивача) майнові права на квартиру, яка буде збудована в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 , а Покупець (Позивач) взяв на себе зобов`язання прийняти майнові права на цю квартиру та оплатити ціну майнових прав відповідно до умов Договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2.3. Договору купівлі-продажу орієнтовний строк завершення будівництва будинку, вказаного в п. 1.1. цього Договору, є IV квартал 2018 року. Орієнтовний строк здачі будинку в експлуатацію є II квартал 2019 року. Цим же пунктом передбачено, що Відповідач (Продавець) має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва будинку, а також термін прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва (будинку) на строк до чотирьох місяців, і це не буде вважатися порушенням умов Договору купівлі-продажу. Таким чином, кінцевим терміном здачі будинку в експлуатацію є 31 жовтня 2019 року.

Згідно із п. 4.3. Договору купівлі-продажу у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань однією із сторін Договір купівлі-продажу може бути розірваний сторонами. Пунктом 4.6. Договору купівлі-продажу встановлено, що Продавець (Відповідач) в разі розірвання цього Договору протягом тримісячного терміну має повернути позивачеві (покупцю) всі фактично отримані від нього кошти, стягнувши при цьому із покупця штраф в розмірі 10% від суми коштів, фактично отриманих від покупця на момент розірвання цього Договору. Пунктом 5.2.4. Договору купівлі-продажу встановлено, що відповідач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов`язання за цим Договором.

Відповідно до п.3.1. Договору купівлі-продажу ціна майнових прав на квартиру складає 694 100 гривень. Підпунктом 3.3.1. Договору купівлі-продажу передбачено, що частина ціни майнових прав на квартиру в сумі 282 340 гривень має бути сплачена Позивачем (Покупцем) на користь Відповідача протягом 10 банківських днів з дати підписання Договору. Решта суми в розмірі 411 760 гривень має бути сплачена Покупцем (Позивачем) на користь Відповідача на його банківський рахунок до 23 липня 2021 року, щомісячно з 20 по 30 число, рівними частинами, але не менш 11 437,78 гривень.

На підставі укладеного Договору купівлі-продажу позивач перерахував на користь відповідача суму коштів за майнові права на квартиру в загальній сумі 514 930 гривень, що підтверджується наданими суду копіями квитанцій.

У встановлений п.2.3. Договору купівлі-продажу термін прийняття цього будинку в експлуатацію не відбулося.

28 травня 2020 року між позивачем та відповідачем укладено Договір про розірвання Договору № 121-Р/2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Пунктом 1 цього Договору розірвання сторони досягли згоди про припинення дії Договору купівлі-продажу з 29 травня 2020 року. Пунктом 2 Договору про розірвання Відповідач підтвердив, що Позивачем на умовах Договору купівлі- продажу сплачено загальну суму ціни майнових прав на квартиру в сумі 514 930 гривень. Пунктом 3 Договору про розірвання Відповідач взяв на себе зобов`язання повернути всі фактично отримані від нього кошти із одночасним стягнення із Позивача штрафу в розмірі 10% від суми коштів, фактично отриманих від Покупця на момент розірвання Договору купівлі-продажу.

Станом на день звернення з позовом Відповідачем частково виконані зобов`язання із повернення коштів, а саме повернуто позивачу 184 437 гривень.

Увалюючи рішення в частині визнання недійсними п. 4.6 та 4.7 договору № 121-Р/2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення 10% від розміру фактично сплачених коштів Покупцем на користь Продавця визначається як «штраф».

Апеляційний суд погоджується з висновком суду в цій частині виходячи з наступного.

Згідно статті 546 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову

від договору.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Тобто, штраф є фіксованою величиною й обчислюється: у відсотках, які рахуються; від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У справі, що переглядається, встановлені обставини, дозволяють зробити висновок, що у оспорюваних пунктах 4.6. та 4.7 договору купівлі- продажу майнових прав на квартиру, з урахуванням його змісту та визначення штрафу, передбаченого в частині другій статті 549 ЦК України, фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору покупцем.

Оспорювані пункти 4.6 та 4.7. договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру в частині встановлення штрафу суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Тобто обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині відсутності підстав до визнання недійсними вказаних пунктів договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру є не обґрунтованими.

Приймаючи рішення про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 393 653 гривень відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів», суд виходив з того, що у відповідності до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Відповідно до п. 3.1. Договору купівлі-продажу ціна майнових прав на квартиру складає 694 100 гривень. Таким чином, позивач має право вимагати від відповідача сплати пені за кожний день затримки пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги).

Апеляційний суд не погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє стверджувати, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Оскільки договір № 121-Р/2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру

не відноситься до договору підряду або про надання послуг, підстав до нарахування та стягнення пені не було.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 686/6910/16.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та безпідставно стягнув з відповідача пеню розмірі 4 393 653 гривень відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів», на що обґрунтовано посилається відповідач в своїй апеляційній скарзі.

В той же час, доводи апеляційної скарги відповідача в частині залишення позовної заяви без розгляду не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Заявляючи клопотання в суді першої інстанції про залишення позову без розгляду з зазначених підстав відповідач вказував, що в провадженні суду перебуває інша справа №761/35226/21 за позовом позивача до відповідача з аналогічними вимогами.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивач, заперечуючи проти вказаних вимог відповідача, вказує, що він подав до суду першої інстанції заяву про залишення позову у справі №761/35226/21 без розгляду, яку суд довгий час не розглядає.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що позовна заява у справі №761/35226/21 залишена без розгляду.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що скасування судового рішення та залишення позову без розгляду на стадії апеляційного перегляду рішення тільки з тих підстав, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції в його провадженні перебувала інша справа з аналогічними вимогами, за умови залишення позову у справі №761/35226/21 без розгляду, буде проявом надмірного формалізму та призведе до неможливості вирішення вимог позивача в жодній зі справ, а, відтак, буде порушенням права останнього на доступ до суду.

Отже, підстав до залишення позовної заяви без розгляду немає і вимоги апеляційної скарги в цій частині задоволені бути не можуть.

Щодо вимог апеляційної скарги в частині скасування додатково рішення, апеляційний суд виходить з наступного.

За змістом ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

У відповідності до резолютивної частини рішення суду від 1 1 липня 2023 року, суд вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фреш ЛТД» про

захист прав споживачів, - задовольнити частково.

Визнати положення Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року, а саме пункт 4.6., п. 4.7 Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року в частині утримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД» на свою користь 10% від фактично сплачених ОСОБА_1 коштів, недійсними з моменту укладання Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №121-Р/2 від 23 серпня 2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД» (ідентифікаційний код юридичної особи 40229265) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) 330 493 гривень неповернутої своєчасно суми грошових коштів та пеню в розмірі 4 393 653 гривень.

В іншій частині позову - відмовити.

Отже, судом першої інстанції вирішено усі вимоги, які заявлялися позивачем. При цьому, суд не розподілив судові витрати, що є підставою до постановлення додаткового рішення виключно в частині судових витрат.

Вказуючи, що судом не вирішено вимоги в частині стягнення з відповідача, інфляційних втрат та 3% річних, позивач не звернув уваги, що суд, задовольнивши вимоги про визнання недійсним пунктів, 4.6, 4.7 договору, стягнувши з відповідача пеню, вирішив в задоволенні іншої частини позову відмовити.

Зазначене, за своєю суттю, свідчить, що суд відмовив в задоволенні усіх без винятку вимог позивача, окрім тих, які були задоволені.

В даному випадку відсутність в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд відмовив в задоволенні решти позовних вимог, свідчить виключно про не дотримання судом норм процесуального права в частині мотивування судового рішення.

За таких обставин, підстав до ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача, інфляційних втрат та 3% річних не було і позивач не був позбавлений можливості оскаржити судове рішення в частині відмови в задоволенні позову, чого не зробив.

Ухвалюючи судове рішення в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 23 000 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що згідно матеріалів справи, 10 вересня 2020 року між адвокатом Коваленко О.Д. та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги № 033/2020. Факт надання правової допомоги стверджується копією меморіального ордеру від 11 вересня 2020 року на суму 15 000 грн., копією меморіального ордеру від 11 вересня 2020 року на суму 8 000 грн.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття ЗО Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що акти виконаних робіт, акти приймання- передачі наданих послугу матеріалах справи відсутні, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу.

При цьому, слід ураховувати, що наведений в договорі про надання правничої допомоги перелік послуг і квитанції про оплату не є доказом щодо обсягу фактично наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 671/1957/20.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 23 000 грн.

Апеляційна скарга на додаткове судове рішення не містить доводів щодо незаконності чи не обґрунтованості рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 984,80 грн. судового збору, який не було стягнуто під час постановлення основного рішення.

За таких обставин, підстав до скасування додаткового рішення в частині

стягнення з відповідача судового збору немає.

Отже, висновки суду першої інстанції в рішенні та додатковому рішенні частково не відповідають фактичним обставина справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до часткового скасування судових рішень та ухвалення нового рішення в зазначених частинах.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено 17 025 грн. судового збору. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до часткового задоволення апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача пропорційно до відхилених позовних вимог (93%), а саме у розмірі 15 833 грн. 25 коп.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

В С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2023 року задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 1 1 липня 2023 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД» на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 4 393 653 гривень скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення пені відмовити.

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2023 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД» на додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 1 1 серпня 2023 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 серпня 2023 року в частині стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в цій частині відмовити.

В іншій частині додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 серпня 2023 року залишити без змін.

Компенсувати за рахунок держави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш ЛТД», місце знаходження: вул. Університетська, 2/1, секція 2, приміщення 123А, м. Ірпінь, Київської області, ідентифікаційний код - 40229265, судовий збір у розмірі 15 833 (п`ятнадцять тисяч вісімсот тридцять три) гривні 25 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.