Ухвала

від 27.02.2024 по справі 357/10242/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 357/10242/19

провадження №51-434 ск20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

встановив:

Ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року залишено без задоволення клопотання

ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 березня

2021 року у кримінальному провадженню № 12018110030000588 від 22 січня

2018 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 звернувся

з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду, який ухвалою

від 25 грудня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів (далі - Суд), вивчивши доводи касаційної скарги та долучену до неї копію судового рішення, дійшла висновку про таке.

Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій

чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових

і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (п. 25 Рішення у справі «Delcourt v. Belgium» від 17 січня

1970 року та п. 65 Рішення у справі «Hoffmann v. Germany» від 11 жовтня

2001 року).

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не

є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.

Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці законності ухвали слідчого судді лише у випадках, якщо слідчий суддя постановив рішення не передбачене кримінальним процесуальним законом, оскільки право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК (висновок про застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 травня 2018 року в справі № 237/1459/17, провадження № 13-19кс18).

Натомість постановлення слідчим суддею ухвали про залишення без задоволення клопотання про скасування арешту майна, недвозначно врегульоване кримінальними процесуальними нормами, викладеними в статтях 173, 174 КПК. Неможливість оскарження такого рішення в апеляційному порядку безпосередньо виходить з приписів ст. 309 цього Кодексу.

Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, дійшов вірного висновку про те, що ухвала слідчого судді про залишення без задоволення клопотання про скасування арешту майна не підлягає перегляду

в апеляційному порядку, з огляду на що відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Тому, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 399 КПК, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката, як поданою на судове рішення, що не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

При цьому посилання заявника в касаційній скарзі на позицію, висловлену

в ухвалі Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 березня

2023 року по справі № 760/5570/22, є безпідставними, оскільки ухвалою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду

від 25 вересня 2023 року зазначене касаційне провадження було закрито

у зв`язку з відмовою прокурора від касаційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року через відсутність підстав для її задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3