Постанова

від 22.04.2024 по справі 452/1674/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 452/1674/22

провадження № 61-18160 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвокат Бобак Оксана Богданівна,

відповідач - Воютицький заклад загальної середньої освіти I-III ступенів імені Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області,

треті особи: Бісковицька сільська рада Самбірського району Львівської області, відділ освіти Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бобак Оксани Богданівни, на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. П., Копняк С. М. від 14 листопада 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Воютицького закладу загальної середньої освіти I-III ступенів імені Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (далі- Воютицький ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського), треті особи: Бісковицька сільська рада Самбірського району Львівської області, відділ освіти Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, в якому, з урахуванням поданих 15 липня 2023 року уточнених позовних вимог, просив суд:

- визнати незаконним і скасувати наказ директора Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського від 30 травня 2022 року № 51/кп про звільнення його з посади сторожа у зв`язку із скороченням ставки;

- поновити його на посаді сторожа Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденного заробітку 362,07 грн за період з 31 травня 2022 року по день постановлення рішення у справі;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки в сумі 5 793,12 грн за період з 31 травня 2022 року

по 15 червня 2022 року;

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 10 тис грн.

Позов мотивований тим, що 01 вересня 2000 року він прийнятий на посаду сторожа в Лютовиську загальноосвітню школу I-III ступенів, яка в подальшому реорганізована та перейменована у Воютицький ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського.

15 червня 2022 року відповідачем вручена йому трудова книжка, з якої йому стало відомо, що 31 травня 2022 року він звільнений з посади сторожа у зв`язку із скороченням ставки за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на підставі наказу № 51/кп від 30 травня 2022 року.

Вважав своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області у складі судді

Кущ Т. М. від 28 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ директора Воютицького ЗЗСО I-III ступенів

ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області від 30 травня 2022 року №51/кп про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа у зв`язку зі скороченням ставки на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді сторожа Воютицького ЗЗСО I-III ступенів

ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області.

Стягнуто з Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 травня 2022 року

по 28 квітня 2023 року у розмірі 86 534,73 грн, за виключенням податків та зборів і загальнообов`язкових платежів.

Стягнуто з Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки з 31 травня 2022 року по 15 червня 2022 року у розмірі 5 793,12 грн.

Стягнуто з Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Стягнуто з Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря ДобровольськогоБісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 984,80 та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 тис грн.

Стягнуто з Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря ДобровольськогоБісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області на користь держави судовий збір в розмірі 2 977,20 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі

ОСОБА_1 на посаді сторожа Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря ДобровольськогоБісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Акт від 31 березня 2022 року, підписаний директором Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Титар Н. Т., ЗДНВР ОСОБА_2 , в. о. зав. філії Лютовиської початкової школи ОСОБА_3 , секретарем ОСОБА_4 , про те, що ОСОБА_1 31 березня

2022 року не з`явився для ознайомлення із попередженням про зміни істотних умов праці у зв`язку із скороченням посади сторожа Лютовиської початкової школи, не підтверджує належне ознайомлення і доведення до відома ОСОБА_1 попередження про наступне його звільнення у зв`язку із скороченням, як і Акт

від 31 травня 2022 року про належне ознайомлення і доведення до відома працівника наказу про звільнення. Інших документів, які б підтверджували належне ознайомлення чи доведення до відома ОСОБА_1 попередження про наступне звільнення з роботи у зв`язку із скороченням посади сторожа та про його ознайомлення з наказом про звільнення з посади сторожа, відповідачем не подано.

Суд першої інстанції вказав, що відповідач не повідомив ОСОБА_1 про скорочення посади сторожа з 31 травня 2022 року і його можливе звільнення

з 31 травня 2022 року, способом, який би виключав будь-які сумніви в обізнаності працівника з його майбутнім звільненням з роботи, а також не вручив йому наказ про звільнення від 30 травня 2022 року № 51/кп, способом, який би виключав будь-які сумніви в обізнаності працівника про його звільнення з роботи, що свідчить про те, що відповідачем не дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України про персональне повідомлення працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Судом враховано, що нормами КЗпП України не передбачено такої підстави як скорочення «ставки», яка вказана в наказі директора Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Титар Н. Т. від 30 травня 2022 року № 51/кп про звільнення ОСОБА_1 . При цьому, штатними розписами на 2021 рік та на

2022 рік підтверджується факт, що скорочення посади сторожа у Лютовиській початковій школі Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського не відбулось.

Обчисливши розмір середньої заробітної плати позивача перед звільненням, суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

а саме за період з 31 травня 2022 року по 28 квітня 2023 року становить

86 534,73 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Крім цього, суд зазначив, що відповідач вручив позивачу трудову книжку серії

НОМЕР_1 не у день звільнення його з роботи 30 травня 2022 року, а 15 червня 2022 року, про що є відмітка у журналі обліку трудових книжок, відтак кількість днів за час затримки у видачі трудової книжки складає 16 днів, а сума середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки за період з 31 травня 2022 року по 15 червня 2022 року становить 5 793,12 грн.

Також, районний суд зазначив, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а має самостійне юридичне значення, тому, врахувавши судову практику,

а також конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10 тис грн є таким, що відповідатиме завданим моральним стражданням позивача та буде достатнім для їх відшкодування.

Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу, районний суд виходив із обґрунтованості доводів позивача та доведеності понесених ним витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області задоволено.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 квітня

2023 року скасовано. Ухвалено у справі нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1

Компенсовано Воютицькому ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 5 954,40 грн, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що скорочення штату Лютовиської початкової школи - філії Воютицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ім. Ігоря Добровольського відбулося із завчасним попередженням позивача (не менше ніж за 2 місяці), зокрема повідомлено, що вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування, відсутні. Позивач відмовився від підпису, про що складено відповідний Акт від 31 березня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 з березня 2022 року по час звільнення ходив на роботу, що підтверджується довідками про доходи, відтак не міг не знати про зміну істотних умов праці та майбутнє його вивільнення у зв`язку із скороченням відповідної посади.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що спосіб повідомлення працівника ОСОБА_1 про скорочення займаної ним посади та майбутнє вивільнення, а саме складання письмового попередження, а у зв`язку із відмовою ознайомитися з таким, складання відповідного акта, вказує на дотримання відповідачем при вивільненні ОСОБА_1 вимог частини другої статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України, а саме його вчасно попереджено про майбутнє вивільнення та повідомлено про відсутність вакантних посад у роботодавця, які можуть бути запропоновані працівнику для подальшого працевлаштування.

Суд апеляційної інстанції вказав, що посилання позивача на судову практику щодо можливості зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин в інший день не є релевантним для спірних правовідносин, оскільки звільнення позивача відбулося відповідно до вимог закону.

Таким чином, не можуть бути задоволені вимоги про стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди, оскільки такі є похідними та можуть бути задоволені у випадку встановлення порушень трудових прав працівників, тобто при поновленні їх на роботі.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що з 15 липня 2021 року редакція частини п`ятої статті 235 КЗпП України не передбачає відповідальності за затримку видачі трудової книжки, натомість передбачено виплату працівникові середнього заробітку у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця, за весь час вимушеного прогулу, що вказує на безпідставність вимоги позивача та висновків суду першої інстанції в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бобак О. Б., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 квітня

2023 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи № 452/1674/22 зі Самбірського міськрайонного суду Львівської області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бобак О. Б., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, належним чином не дослідив фактичні обставини у справі.

Зазначається, при звільненні ОСОБА_1 була порушена процедура звільнення його з роботи, а саме роботодавець не виконав свого обов`язку персонально попередити не пізніше як за 2 місяці про наступне звільнення, способом який би виключав сумніви у достовірному отриманні працівником такої інформації. При цьому, статтею 49-2 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця «про наступне вивільнення працівників персонально попередити не пізніше ніж за два місяці». Законодавство України передбачає необхідність персонального повідомлення, але не визначає форму та зміст персонального повідомлення, а також алгоритм доведення його змісту до працівника.

Зазначає, що КЗпП України чітко встановлює обов`язок роботодавця не намагатись повідомити працівника, а повідомити будь-якими засобами зв`язку.

У даному випадку акт про те, що ОСОБА_1 31 березня 2022 року не з`явився для ознайомлення із попередженням про зміну істотних умов праці у зв`язку із скороченням посади сторожа Лютовиської початкової школи не є доказом, що працівника було персонально повідомлено про відповідне вивільнення за два місяці, як цього вимагає частина перша статті 49-2 КЗпП України та лист Мінсоцполітики від 24 вересня 2019 року № 10/0/36-19. Аналогічно, акт від 31 травня 2022 року про те, що ОСОБА_1 31 травня 2022 року не з`явився для ознайомлення з наказом про звільнення у зв`язку із скороченням посади та для отримання трудової книжки, будучи попередженим в усній формі, також не є доказом ознайомлення і доведення до відома працівника наказу про звільнення.

Вказує, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження №61-1863 св 20) зазначено: «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Водночас у разі виникнення трудових спорів власник повинен мати докази, що працівника було повідомлено про відповідне скорочення за два місяці. У зв`язку з цим попереджати працівника про наступне вивільнення доцільно в письмовій формі. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи в розумінні статті 49-2 КЗпП України є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу».

- у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі справа

№ 686/5292/21 (провадження № 61-721св22) зазначено: «Персональне попередження необхідно не тільки для забезпечення організації вивільнення працівників, а й для освідомлення працівником свого майбутнього становища щодо забезпечення роботою та джерелами для життя і можливого пошуку працівником іншої роботи самостійно. Під персональним попередженням про майбутнє звільнення слід розуміти не лише повідомлення, а достовірне отримання працівником такої інформації. Суд апеляційної інстанції встановивши, що повідомлення, направлене СТ «Домашній хліб» позивачем не отримано, зробив правильний висновок, що відповідач при звільненні позивача не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо його працевлаштування, чим порушив право позивача на працю».

- у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 (провадження №61-10171св21) зазначено: «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

- у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що: «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

- у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61 -2393св21) зазначено, що : «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції».

Вказує, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, взяв до уваги докази, які відповідач без поважних причин не подав до суду першої інстанції, своє рішення обґрунтував письмовими поясненнями особи, які не є належними доказами відповідно до вимог статей 76-81 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу від директора Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими і безпідставними, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною й обґрунтованою, суд апеляційної інстанції належним чином встановив фактичні обставини у справі, ухвалив судове рішення з додержанням норм права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. При цьому, зазначає, що за розгляд касаційної скарги вони очікують понести судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката-Дячука В. В., з яким було укладено договір про надання правничої допомоги, орієнтовно у розмірі 5 тис грн. Докази на підтвердження понесених ними витрат на професійну правничу допомогу адвоката буде подано відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) Апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

(пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бобак О. Б., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 01 вересня 2000 року згідно з наказом № 52

від 08 листопада 2000 року був прийнятий на роботу у Лютовиську загальноосвітню середню школу І-ІІ ступенів на посаду нічного сторожа школи та виконував обов`язки нічного сторожа згідно з посадової інструкції № 4.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 слідує, що на підставі рішення сесії Воютицької сільської ради Самбірського району Львівської області від 27 червня 2018 року

№ 271, рішення Бісковицької сільради від 20 листопада 2020 року № 5, наказу відділу освіти Бісковицької сільради від 12 січня 2021 року № 3 Лютовиська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів була реорганізована та перейменована у Лютовиська початкова школа - філію Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (т. 1, а. с. 13-16).

Наказом директора Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського

від 25 лютого2022 року № 14/од «Про скорочення чисельності та штату працівників Воютицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ім. Ігоря Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області» наказано 31 травня 2022 року скоротити, зокрема, 1 штатну одиницю гардеробника, 1 штатну одиницю сторожа Воютицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ім. Ігоря Добровольського та 1 штатну одиницю сторожа Лютовиської початкової школи - філії Воютицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів

ім. Ігоря Добровольського. Покладено на заступника директора з навчально-виховної роботи до 01 березня 2022 року організувати роботу щодо повідомлення голови зборів трудового колективу про скорочення посад та зобов`язано завідувача філії ОСОБА_5 і виконуючого обов`язки завідувача філії ОСОБА_3 попередити працівників, посади яких скорочуються, про необхідність з`явитись в заклад для ознайомлення із письмовим попередженням про їх скорочення

(т. 1, а. с. 30-31).

Наказом директора Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського

від 30 березня 2022 року № 39/од «Про попередження про скорочення ставок» наказано повідомити працівників закладу про скорочення у закладі, зокрема,

1 штатної одиниці сторожа Лютовиської початкової школи. Зобов`язано виконуючого обов`язки завідувача філії Лютовиської початкової школи

ОСОБА_3 повідомити свого працівника про скорочення 1 штатної одиниці сторожа (т. 1, а. с. 32).

У попередженні про скорочення штату працівників від 31 березня 2022 року

№ 01-25/11 Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського, вказано про скорочення з 31 травня 2023 року посади сторожа та про вивільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України на підставі рішення Бісковицької сільради від 04 лютого2022 року № 2588 «Про внесення змін в рішення від 09 грудня 2021 року № 2254 «Про затвердження структури Народних домів, бібліотек, закладів освіти, ЗДО, місцевої пожежної команди Бісковицької сільради на 2021 рік»

(т. 1, а. с. 33).

У зазначеному попередженні відсутній власноручний підпис ОСОБА_1 .

Відповідно до Акту від 31 березня 2022 року, який підписаний директором Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського Титар Н. Т., ЗДНВР ОСОБА_2 , в. о. зав. філії Лютовиської початкової школи ОСОБА_3 , секретарем ОСОБА_4 , встановлено, що ОСОБА_1 31 березня 2022 року не з`явився для ознайомлення із попередженням про зміни істотних умов праці у зв`язку із скороченням посади сторожа Лютовиської початкової школи (т. 1, а. с. 34).

Наказом директора Воютицького ЗЗСО I-III ступенів ім. Ігоря Добровольського

від 30 травня 2022 року № 51/кп звільнено ОСОБА_1 , сторожа Лютовиської початкової школи - філії Воютицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ім. Ігоря Добровольського, 31 травня 2022 року, у зв`язку із скороченням ставки сторожа, пункт 1

стаття 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 35).

Згідно із Актом від 31 травня 2022 року ОСОБА_1 не з`явився 31 травня 2022 року для ознайомлення з наказом про звільнення у зв`язку із скороченням посади та для отримання трудової книжки, будучи попередженим в усній формі (т. 1, а. с. 36).

15 червня 2022 року відповідачем вручена ОСОБА_1 трудова книжка серії

НОМЕР_1 , в якій міститься запис за № 12 від 31 травня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа у зв`язку із скороченням ставки за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 30 травня 2022 року № 51/кп.

Факт вручення трудової книжки ОСОБА_1 15 червня 2022 року підтверджується фотокопією з журналу обліку трудових книжок, в якому міститься запис за № 6 про видачу ОСОБА_1 трудової книжки 15 червня 2022 року (т. 1, а. с. 39).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із статтею 23 КЗпП Українитрудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП Україниукладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначені статтями 40, 41 КЗпП України (пункт 4 статті 36 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша статті 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) роз`яснив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, для правової кваліфікації порушень роботодавцем прав працівників при вивільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має встановити факт дотримання процедури попередження про такі зміни та пропозиції працівнику іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При цьому, цивільне та трудове законодавство не передбачає право чи обов`язок суду перевіряти доцільності скорочення, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який вірно встановив фактичні обставини у справі, про те, що у Лютовиській початковій школі - філії Воютицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Ігоря Добровольського було проведено скорочення штату, що підтверджується наказом Воютицького ЗЗСО І-ІІІ ст. ім. І. Добровольського

від 25 квітня 2022 року № 14/од «Про скорочення чисельності та штату працівників Воютицького закладу середньої освіти І-ІІІ ст. ім. І. Добровольського Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області», яким вирішено скоротити з 31 травня 2022 року одну штатну одиницю сторожа у Лютовиській початковій школі. При цьому, скорочення штату Лютовиської початкової школи - філії Воютицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ім. Ігоря Добровольського, відбулося із завчасним попередженням позивача (не менше ніж за 2 місяці), зокрема повідомлено, що вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування, відсутні, однак позивач відмовився від підпису, про що складено відповідний Акт від 31 березня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 з березня 2022 року по час звільнення ходив на роботу, що підтверджується довідками про доходи, відтак не міг не знати про зміну істотних умов праці та майбутнє його вивільнення у зв`язку із скороченням відповідної посади.

При цьому суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що спосіб повідомлення працівника ОСОБА_1 про скорочення займаної ним посади та майбутнє вивільнення, а саме складання письмового попередження, а у зв`язку із відмовою ознайомитися з таким, складання відповідного акта, вказує на дотримання відповідачем при вивільненні ОСОБА_1 вимог частини другої статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України, а саме його вчасно попереджено про майбутнє вивільнення та повідомлено про відсутність вакантних посад у роботодавця, які можуть бути запропоновані працівнику для подальшого працевлаштування.

Отже, роботодавець довів суду законність звільнення позивача.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом відповідних правових висновків Верховного Суду є безпідставними, так як висновки суду у наведених справах зроблені за інших фактичних обставин та доказуванні.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд у порушення вимог статті 367 ЦПК України прийняв та дослідив на стадії апеляційного провадження нові докази, так як апеляційний суд виключно перевірив доводи апеляційної скарги з додатками до неї й прийняв постанову не на підставі нових доказів, а з урахуванням дослідження й оцінки доказів, які районний суд належним чином не оцінив.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, в свою чергу, в силу вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бобак О. Б., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бобак Оксани Богданівни, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць