Постанова

від 30.04.2024 по справі 344/12588/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/12588/22

Провадження № 22-ц/4808/619/24

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Мальцевої Є.Є., Максюти І.О.,

секретаря Кочубей І.Ю.,

з участю: позивача ОСОБА_1 та її представників, представників відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Мелещнко Л.В. 22 лютого 2024 року, повний текст якого складено 07 березня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення безстрокового трудового договору, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про припинення безстрокового трудового договору із директором Косівської школи мистецтв ОСОБА_1 » від 31 серпня 2022 року № 14-к; поновити її на роботі в Косівській школі мистецтв Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на посаді директора з дати звільнення; стягнути з Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Позовні вимогиобгрутувала тим,що 28серпня 2002року наказомВідділу культуриКосівської районноїдержавної адміністраціївід 27серпня 2002року №45вона булапризначена напосаду директорашколи мистецтвм.Косова.12жовтня 2005року їїбуло призначенодиректором Косівськоїдитячої школимистецтв.Відповідно дорішення Косівськоїміської радивід 21грудня 2020року №25-2/2020Косівську дитячушколу мистецтвпередано ізспільної власностітериторіальних громадсіл,селищ таміста Косівськогорайону увласність тав управлінняКосівської територіальноїгромади вособі Косівськоїміської радизі статусомюридичної особи.Рішенням Косівськоїміської радиКосівського районуІвано-Франківськоїобласті від28січня 2022року №1896-16/2022Статут Косівськоїшколи мистецтвКосівської міськоїради Косівськогорайону Івано-Франківськоїобласті затвердженийв новійредакції.Згідно ізпунктами 1.4.,3.4.нової редакціїСтатуту,засновником тавласником закладує Косівськатериторіальна громада,від іменіякої виступаютьКосівська міськарада Косівськогорайону Івано-Франківськоїобласті тауповноважені неюоргани. Директор звільняється з посади рішенням засновника або уповноваженого ним органу.

На підставі вказаного відповідно до п. 2 наказу Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області від 31 серпня 2022 року № 14-к із ОСОБА_1 як з директором Косівської школи мистецтв припинено безстроковий трудовий договір на підставі п. 9 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважаєтаке припиненнябезстрокового трудовогодоговору незаконним,таким щоне відповідаєвимогам чинногозаконодавства України.Вказує,що Косівськашкола мистецтвКосівської міськоїради Косівськогорайону Івано-Франківськоїобласті невідноситься дозакладів культури, а єзакладом позашкільноїосвіти (закладомосвіти сферикультури), посада директора вказаної школи не відноситься до посад керівників закладів культури, а відноситься до посад педагогічних працівників. Тому звільнення відповідачем її з роботи на підставі п.9 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України є незаконним.

Зважаючи на викладене, просила позовні вимоги задовольнити.

02 лютого 2023 ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмету позову, у якій вказала, що незаконне звільнення з роботи завдало їй моральних страждань, які полягали у переживаннях, нервовому напруженні, витраті особистого часу і додаткових зусиль для організації свого життя. Звільнення з роботи відбулося з посади, якій позивач присвятила третину свого життя 1 вересня, тобто у день знань та за півроку до досягнення позивачем пенсійного віку. Тому позивачка просила суд стягнути відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 10000 грн (т. 1 а.с. 197-201).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення безстрокового трудового договору, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржене рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим внаслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права. Апелянт вважає, що Косівська школа мистецтв не є комунальним закладом культури, а є закладом освіти сфери культури та входить до базової мережі закладів у сфері культури. Позивач зауважує, що редакція ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про культуру» зазнала змін з 04.12.2021, тобто на момент прийняття оскарженого наказу та ухвалення судового рішення в законі було розмежовано поняття «заклад культури» та «заклад освіти сфери культури». Закон, на який послався відповідач як на підставу звільнення позивача, стосується виключно закладів культури і не стосується закладів освіти сфери культури, вважає ОСОБА_1 . Тому вважає, що її звільнено з посади директора навчального закладу безпідставно.

На думку апелянта, судом не враховано позицію Верховного Суду у спірних правовідносинах, викладну зокрема, у постановах: від 07 листопада 2023 року у справі №344/11960/22, від 07 листопада 2019 у справі №676/5649/17 та від 12 січня 2022 року у справі №369/11775/20. Крім того, місцевим судом не досліджено, що займана позивачем посада директора школи мистецтв не відноситься до посад керівників комунальних закладів культури, а відноситься до посад педагогічних працівників.

Скаржник зазначає, що безстроковий трудовий договір припинено з нею саме уповноваженим органом Наказом Відділу культури та туризму Косівської міської ради, а тому позов подано до того органу, який її звільнив. Крім того, зауважує, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників днем звільнення вважається останній день роботи. Оскільки позивача звільнили з 02.09.2022, то останнім днем роботи має бути цей день, а не 01.09.2022.

ОСОБА_1 наголошує, що незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, оскільки відповідачем порушеної право на працю, оплату праці, внаслідок чого було порушено її звичний уклад життя, позиціонування в професійному товаристві, серед учнівського та батьківського колективу.

Враховуючи викладене, просить оскаржене рішення скасувати, позовні вимоги задольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представники доводи апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити з наведених мотивів. Додатково позивачка зазначила, що отримувала основний посадовий оклад за виконання роботи на посаді директора Косівської школи мистецтв і оплату понад посадовий оклад за викладацьку роботу на посаді викладача фортепіанного відділу. Після припинення з нею безстрокового трудового договору на посаді директора Косівської школи мистецтв вона продовжує по даний час працювати на посаді викладача фортепіанного відділу.

Представники Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області проти задоволення апеляційної скарги заперечили з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зазначили, що Косівська школа мистецтв підпорядковується Відділу культури та туризму Косівської міської ради, а не відділу освіти, а тому, на їх думку, є закладом сфери культури. При цьому визнали, що для зайняття посади директора школи мистецтв необхідна педагогічна освіта, і робота на цій посаді зараховується у педагогічний стаж. Зазначили, що згідно Статуту Косівської школи мистецтв директор є педагогічним працівником закладу, на нього поширюються передбачені чинним законодавством умови оплати праці педагогічних працівників.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представників, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури, який набрав чинності 24 лютого 2016 року (надалі Закон № 955-VIIІ), внесені зміни до частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, яку доповнено пунктом 9. Згідно пункту 9 вказаної статті підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами. Статтею 21Закону України«Про культуру» передбачено, що керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу. З урахуванням наведеного, а також п. 4.1. Положення про Відділ культури та туризму Косівської міської ради, місцевий суд дійшов висновку, що дитяча школа мистецтв Косівської міської ради є закладом сфери культури, а тому на спірні правовідносини поширюється дія вищевказаного закону. Відтак суд вважав, що відповідач, приймаючи наказ №41-к від 31.08.2022 «Про припинення безстрокового трудового договору із директором Косівської школи мистецтв ОСОБА_1 », діяв у відповідності до вимог законодавства про працю і в межах своєї компетенції.

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду не відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам закону, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, і це право включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судом встановлено, що наказом Відділу культури Косівської районної державної адміністрації від 27 серпня 2002 року № 45-к ОСОБА_1 позивачку на підставі її заяви призначено на посаду директора школи мистецтв м. Косова з 28 серпня 2002 року в порядку переводу з посади заступника директора школи мистецтв (т. 1 а.с. 18). Отже, з ОСОБА_1 було укладено безстроковий трудовий договір на виконання обов`язків директора школи.

24 грудня 2020 року Косівською міською радою Косівського району Івано-Франківської області прийнято рішення № 67-2/2020 «Про затвердження Статуту Косівської школи мистецтв Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області» (т.1 а.с. 19-43). Пізніше, 28 січня 2022 року Косівською міською радою рішенням № 1896-16/2022 затверджено статут Косівської школи мистецтв Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області в новій редакції (т. 1 а.с. 44-62).

Розпорядженням міського голови Косівської міської ради № 278 від 31 серпня 2022 року доручено начальнику відділу культури та туризму Косівської міської ради Печижак Р.М. доручено видати наказ щодо припинення безстрокового трудового договору із директором Косівської школи мистецтв ОСОБА_1 на підставі п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України із 02 вересня 2022 року (т.1 а.с. 133-134).

На виконання вищевказаного розпорядження міського голови Відділом культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області 31 серпня 2022 року прийнято наказ № 14-к «Про припинення безстрокового трудового договору із директором Косівської школи мистецтв ОСОБА_1 ». Цим наказом безстроковий трудовий договір із директором Косівської школи мистецтв Косівської міської ради Косівського району ОСОБА_1 припинено на підставі пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, із 02 вересня 2022 року. В наказі зазначено, що останнім днем роботи ОСОБА_1 є 01 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 65).

Колегією суддів встановлено, що відповідно до Статуту Косівської школи мистецтв (нова редакція), затвердженого рішенням Косівської міської ради № 1896-16/2022 від 28 січня 2022 року, Косівська школа мистецтв є закладом позашкільної освіти сфери культури, початковою ланкою професійної мистецької освіти і здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, ЗУ «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про культуру», інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства культури України, рішень засновників мистецьких шкіл, у тому числі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, визначених законами України, а також цього Положення про мистецьку школу, затвердженого наказом Міністерства культури України від 09 серпня 2018 року №686, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 вересня 2018 року за 31004/32456 (далі - Положення) і власного статуту. Засновником та власником закладу є Косівська територіальна громада, від імені якої виступають Косівська міська рада та уповноважені нею органи (п.п. 1.2, 1.3; 2.2 Статуту).

Косівська школа мистецтв утворена і діє на підставі згаданого вище Положення. Це Положення визначає порядок організації діяльності мистецьких шкіл сфери культури, що є закладами спеціалізованої мистецької освіти (музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо), які надають початкову мистецьку освіту.

Пунктом 2 Розділу ІІІ Положення визначено, що Права та обов`язки засновника мистецької школи визначаються статтею 25 Закону України «Про освіту», частиною шостою статті 10 Закону України «Про позашкільну освіту», цим Положенням та статутом мистецької школи.

Засновник мистецької школи: затверджує статут мистецької школи та зміни до нього, здійснює контроль за його дотриманням; укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником мистецької школи, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та статутом мистецької школи, та розриває його з підстав та у порядку, що визначені законодавством та статутом мистецької школи.

Згідно з пунктом 3 Розділу ІІІ Положення безпосереднє управління мистецькою школою здійснює її керівник - директор. Директор забезпечує освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність мистецької школи.

Директор призначається засновником мистецької школи відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» та статуту з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою та мають вищу освіту. Додаткові кваліфікаційні вимоги до директора та порядок його обрання (призначення) визначаються Законом України «Про позашкільну освіту» та статутом мистецької школи.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти призначається засновником у порядку, визначеному законами та установчими документами, з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту.

Додаткові кваліфікаційні вимоги до керівника та порядок його обрання (призначення) визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

Частиною 2 ст.23 Закону України «Про позашкільну освіту» керівник закладу позашкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений орган.

Згідно ч.2 статті 25Закону України«Про освіту» засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа), зокрема: укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти; розриває строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством та установчими документами закладу освіти.

Державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні засади врегульовано Законом України «Про позашкільну освіту».

Відповідно до статті 1 даного закону: заклад позашкільної освіти складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров`я вихованців, учнів і слухачів;

заклад спеціалізованої позашкільної освіти - заклад позашкільної освіти, що надає спеціалізовану освіту мистецького, спортивного, військового або наукового спрямування;

мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту.

Частинами 1, 2 статті 23Закону України«Про позашкільнуосвіту» визначено, що трудові відносини в системі позашкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Керівника закладу позашкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган.

В статті 1 Закону України «Про культуру» визначено терміни: заклад культури - юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури;

заклад освіти сфери культури - юридична особа, що забезпечує здобуття мистецької освіти та/або підготовку кадрів у сферах культури та мистецтв.

Відповідно до п.1 ст. 23 Закону України «Про культуру» до базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня належать державні, у тому числі національні, заклади культури (бібліотеки, музеї, архіви, галереї, заповідники, цирки, театри, філармонії, музичні колективи і ансамблі, культурно-інформаційні та культурно-просвітницькі центри, кіностудії, художні галереї, виставки національного (загальнодержавного) значення тощо), заклади освіти сфери культури (мистецькі школи, мистецькі ліцеї, фахові мистецькі коледжі, заклади вищої мистецької освіти).

В ст. 21 вказаного Закону передбачено, що керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу.

Згідно статуту Косівська школа мистецтв є позашкільним закладом початкової спеціалізованої мистецької освіти і діє як початкова ланка професійної мистецької освіти. Тобто, школа не є закладом культури, а є закладом позашкільної освіти сфери культури.

З вищенаведеного випливає, що відповідними нормами Закону України «Про освіту», Закону України «Про позашкільну освіту», Положенням про мистецьку школу, затвердженого Наказом Міністерствакультури Українивід 09серпня 2018року №686 не передбачено в обов`язковому порядку призначення керівника закладу освіти (в тому числі, позашкільного), яким є Косівська школа мистецтв, на посаду директора закладу шляхом укладення з ними контракту за результатами конкурсу.

Вказане також зазначено в Листі Міністерства культури України №288/7/15-16 від 17.03.2016, надісланого керівникам структурних підрозділів у сфері культури обласних, Київської міської державних адміністрацій. Листом роз`яснено, що норми статей 21, 21-1-21-5 ЗУ «про культуру» в частині порядку призначення на посаду керівників закладів культури, а також трудових відносин з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури не поширюються на керівників, заступників керівників, педагогічних та інших працівників початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (т.1 а.с. 66-67).

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що Косівська школа мистецтв є закладом сфери культури і тому на спірні правовідносини поширюється дія пунтку 2 розділу ІІ Прикінцевих положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28.01.2016 №955-VІІІ.

Апеляційний суд зауважує, що Закон України«Про позашкільнуосвіту» є спеціальним законом для позашкільних закладів освіти.

Заклади позашкільної освіти можуть створюватися у всіх сферах (освіти, культури, спорту).

Визначення типу Косівської школи мистецтв як закладу позашкільної освіти сфери культури унеможливлює застосування до спірних правовідносин статей 21,21-1,21-5 Закону України «Про культуру», згідно з якими передбачено проведення конкурсу на посаду керівника мистецької школи. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 344/11960/22.

На вказану правову позицію також посилався позивач, на що не звернув увагу суд першої інстанції.

Колегія суддів також звертає увагу, що підстави припинення трудового договору зазначені у статті 36 КЗпП України.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 36КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що звільнення працівника на підставі пункту 9 частини першої статті 36КЗпП України можливе лише у тому випадку, якщо у конкретно визначеному законі міститься положення про можливість звільнення саме згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, у випадку такого звільнення, роботодавець зобов`язаний зазначити норму закону, яка визначає можливість такого звільнення працівника.

Ця правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 12 січня 2022 року у справі №369/11775/20.

Водночас,апеляційний суддійшов висновку,що наспірні правовідносинине поширюютьсядія пунтку2розділу ІІПрикінцевих положеньдо ЗаконуУкраїни «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодозапровадження контрактноїформи роботиу сферікультури таконкурсної процедурипризначення керівниківдержавних такомунальних закладівкультури» від28.01.2016№955-VІІІ. Отже,у відповідачабули відсутніправові підставидля припиненняз ОСОБА_1 трудового договоруна підставіп.9ч.1ст.36КЗпП України. Таким чином, місцевий суд дійшов до помилкового висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Згідно ч. 1 ст.235КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 статті 235КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період. Тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

При цьому простій - це час протягом якого працівник не працює. Оплата простою не з вини працівника є платою за невідпрацьований час і входить до фонду додаткової заробітної плати.

Як зазначено в пункті 2 розділу ІІ Порядку № 100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Також при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (абзац другий пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).

Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці час простою не враховується, навіть у разі збереження під час простою за працівником середнього заробітку.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 27 березня 2024 року у справі №507/1435/22.

Частиною четвертою статті 263ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установлено, що дію безстрокового трудового договору з позивачем було припинено з 02 вересня 2022 року.

Тобто, розрахунковим періодом є липень та серпень 2022 року.

Разом з тим до призупинення дії трудового договору, у період з 21 березня 2022 року по 02 серпня 2022 року позивач перебував у простої.

З 01 липня 2022 року по 15 серпня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці.

Кількість фактично відпрацьованих робочих днів протягом липня-серпня 2022 року на посаді директора Косівської школи мистецтв 14 днів (з 16 серпня 2022 по 31 серпня 2022 року).

Отже, у розрахунковому періоді в позивача є відпрацьовані дні, виплати за які підлягають врахуванню при обчисленні середнього заробітку.

Згідно довідки №77 від 24.04.2024, виданої головним бухгалтером Косівської школи мистецтв заробітна плата позивачки за фактично відпрацьовані робочі дні склала 7498,54грн, а середньоденна заробітна плата за липень, серпень 2022 року 535,61 грн.

Виплати за час відпустки при обчисленні середнього заробітку не враховується (абзац перший пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).

Час простою виключається з розрахункового періоду. В Косівський школі мистецтв встановлений шестиденний робочий тиждень.

Вимушений прогул ОСОБА_1 тривав з 02.09.2022 по 30.04.2024, тобто 520 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 278517,20 грн (520 х 535,61).

Згідно зі ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» негайне виконання рішення суду означає обов`язок, а не право власника не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов`язків.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Статтею 237-1КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від31березня 1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» роз`яснив, що відповідно до статті 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням її гарантованого конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди.

Обгрунтовуючи вимогу про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалася на те, що її звільненя відбулося в особливо зневажливій та ганебній для неї формі, що завдало особливиї моральних страждань, оскільки звільнення з посади директора позашкільного закладу освіти відбулося 1 вересня в День знань та за пів року до досягнення нею пенсійного віку.

Колегія суддів враховує вказані аргументи апеляційної скарги і погоджується, що позивачці було завдано моральної шкоди, яка полягає у її душевних стражданнях, у зв`язку з необхідністю докладання нею значних зусиль протягом тривалого часу для відновлення своїх прав на працю, що потягло за собою зміну звичного укладу життя позивачки.

Погоджується колегія суддів і з розміром морального відшкодування, який визначений апелянтом в сумі 10000 грн, що з урахуванням конкретних обставин справи відповідає принципам розумності та справедливості і є достатнім для відновлення попереднього стану.

Враховуючи те, що судом неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19 спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Відповідно до ст.5Закону України«Про судовийзбір» позивачку звільнено від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі, тому з відповідача з урахуванням вимог п.1 ч.2 та п.6 ч.2 ст.4 (розміри ставок судового збору) Закону України«Про судовийзбір» підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 9443,92 грн.

Як вбачається із матеріалів справи за подачу позовної заяви в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору з ОСОБА_1 позивачкою сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн (т.1 а.с. 17), за вимогу про стягнення моральної шкоди 1073,60 грн (т.1 а.с. 226), за подання апеляційної скарги позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 3099 грн (т.с.2 а. с.173).

З відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 5165 грн (992,4 грн + 1073,6 грн + 3099 грн).

Відповідно до ч.1 ст.430ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі ч.1 ст.430ЦПК України постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі заробітної плати за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Керуючись статтями 268, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Визнати незаконним наказ Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області «Про припинення безстрокового трудового договору із директором Косівської школи мистецтв ОСОБА_1 » від 31.08.2022 №14-к.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Косівської школи мистецтв Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області з 02 вересня 2022 року.

Стягнути з Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області (ЄДРПОУ 44069810, майдан Незалежності, 11, м. Косів Івано-Франківської області, 78601) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 вересня 2022 року по 30 квітня 2024 року в розмірі 278517,20 грн (двістісімдесятвісімтисяч п`ятсотсімнадцять) грн 20 коп., визначений без утримання податків, зборів інших обов`язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 10000, 00 грн (десять тисяч), судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5165 (п`ятьстошістдесятп`ять) грн.

Стягнути з Відділу культури та туризму Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області (ЄДРПОУ44069810,майданНезалежності,11м.КосівІвано-Франківськоїобласті,78601) на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 9443,92 грн (дев`ятьтисяччотиристасорок три) 92 коп.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах одного місяця.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: Є.Є. Мальцева

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 07 травня 2024 року.