Ухвала

від 09.05.2024 по справі 2-1038/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 травня 2024 року

м. Київ

справа № 2-1038/11

провадження № 61-6331ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, виселення і стягнення моральної шкоди та об`єднаним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ опіки та піклування Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в місті Києві, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємицею за законом четвертої черги, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним договору дарування об`єкта нерухомості та свідоцтва про право власності на спадщину на це майно,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, виселення та стягнення моральної шкоди.

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ опіки та піклування Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в місті Києві, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємицею за законом четвертої черги, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним договору дарування об`єкта нерухомості та свідоцтва про право власності на спадщину на це майно.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2010 року позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об`єднані в одне провадження.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2011 року зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_3 зі всіма залежними від неї особами (дітьми) з квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року заяву ОСОБА_4 задоволено частково. Замінено сторону виконавчого провадження, стягувача ОСОБА_2 на ОСОБА_4 в частині вимог про виселення ОСОБА_3 з усіма залежними від неї особами (дітьми) з квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні решти заяви відмовлено.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Видано дублікат виконавчого листа № 2?1038/11, виданого 18 січня 2012 року про виселення ОСОБА_3 з усіма залежними від неї особами (дітьми) з квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року поновлено ОСОБА_4 строк пред`явлення до виконання дублікату виконавчого листа № 2-1038/11 про виселення ОСОБА_3 з усіма залежними від неї особами (дітьми) з квартири АДРЕСА_1 , виданого на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року.

Не погодившись з рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2011 року, ОСОБА_1 28 лютого 2024 року подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що на момент ухвалення рішення їй було вісім років, вона не могла бути стороною у справі, однак рішенням зачіпаються її права, оскільки її виселено з квартири. Також ОСОБА_1 подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, посилаючись на те, що після закінчення школи та коледжу вона проживала у Німеччині, повернулася 01 листопада 2023 року, а 15 лютого 2024 року отримала копію оскаржуваного рішення суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року відмовлено

у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2011 року у цій цивільній справі.

25 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права. Заявниця вказує, що апеляційний суд не розглянув питання про поновлення строку. Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 394 Цивільного процесуального кодексу України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Право на апеляційний перегляд справи, яке гарантовано Конституцією України, реалізується у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України

суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження

у справі, якщо: скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву

про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У відповідності до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналіз вказаної процесуальної норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто, законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, є присічним і поновленню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 523/1781/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 493/1858/16-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 613/1166/15-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 171/506/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 754/2141/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 761/30419/19, від 30 січня 2023 року у справі № 761/21976/21, від 15 лютого 2023 року у справі № 208/805/20, від 24 квітня 2023 року у справі № 755/19216/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 465/3861/16-ц.

У разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків передбачених пунктами 1-2 вказаної норми (постанова Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 296/3261/17).

Частиною першою статті 29 ЦПК України (редакція якої діяла на час розгляду справи судом) було передбачено, що особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Частина перша статті 39 ЦПК України (редакція якої діяла на час розгляду справи судом) визначала, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Подібні приписи містить статті 59 чинної редакції ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у рішенні Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2011 року вказано, що ОСОБА_3 підлягає виселенню з квартири АДРЕСА_1 з усіма залежними від неї особами (дітьми). Водночас згідно із свідоцтвом про народження, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ОСОБА_1 на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду була малолітньою та не могла особисто здійснювати цивільні процесуальні права, її інтереси в суді представляла її законний представник - мати ОСОБА_3 , яка оскаржувала рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2011 року, як у апеляційному, так і у касаційному порядку, діючи у своїх інтересах та в інтересах своїх дітей, у тому числі і ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду, яке набрало законної сили 10 листопада 2011 року, тобто через більше, ніж через 12 років, а відтак прийняття її апеляційної скарги і повторний розгляд справи буде порушувати принцип остаточності рішення суду.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову

у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 358 ЦПК України, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга

ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року (не відноситься на переліку ухвал, якими закінчено розгляд справи) є необґрунтованою.

Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, виселення та стягнення моральної шкоди та об`єднаним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ опіки та піклування Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в місті Києві про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємицею за законом четвертої черги, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним договору дарування об`єкта нерухомості та свідоцтва про право власності на спадщину на це майно - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович