Ухвала

від 25.07.2024 по справі 733/1304/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/4823/302/24 Слідчий суддя ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2024 рокум. Чернігів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5

з участю: прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СВ ВП №2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_9 та накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 7421183200:07:000:0138, площею 2 га (реєстраційний номер нерухомого майна 510698974211), що на праві приватної власності належить підозрюваній ОСОБА_8 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ), із забороною державним органам та органам нотаріату здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників.

Слідчий суддя вказав, що матеріалами справи доведено, що існує необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна та з метою відшкодування шкоди.

Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна. Зазначив, що клопотання подане та розглянуто слідчим суддею з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки відповідно до загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області є м. Прилуки, тобто, цей слідчий відділ, як орган досудового розслідування, перебуває в межах територіальної юрисдикції Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області. Вказав, що санкція ч.4 ст.190 КК України не передбачає покарання у виді конфіскації майна, тому в цьому випадку посилання на п.3 ч.2 ст.170 КПК України є безпідставним. Відповідно до п.4 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою подальшого відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), проте в кримінальному провадженні цивільний позивач відсутній. Також у кримінальному провадженні не проведено оцінку арештованої ділянки з метою встановлення співмірності накладення арешту на неї із спричиненими збитками. Крім того, слідчим суддею не в повній мірі враховано, що до клопотання не додано постанов про створення групи слідчих та прокурорів з метою перевірки їх повноважень, які не може замінити витяг з ЄРДР.

Заслухавши доповідь судді; захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; думку прокурора, котрий просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ ВП №2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12022270330000841 від 20.09.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.362, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358 КК України.

27.06.2024 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.362, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358 КК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

За змістом п.3, п.4 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається, серед іншого, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та з метою відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Згідно ч.5 ст.170 КПК України, у випадку передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, тобто з метою конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадку, передбаченому Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Частиною 10 ст.170 КПК України встановлено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно з п.5 ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, земельна ділянка з кадастровим номером 7421183200:07:000:0138, площею 2 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_8 .

Санкцією ч.4 ст.190 КК України (в редакції Закону №2617-VIII від 22.11.2018) передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (в редакції Закону №2617-VIII від 22.11.2018), санкція якої передбачає покарання у виді конфіскації майна, то колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді місцевого суду, що в даному випадку накладення арешту на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_8 , відповідає інтересам та потребам досудового розслідування, оскільки такий вид втручання у права та законні інтереси підозрюваної спрямований на забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання в разі доведення вини ОСОБА_8 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (в редакції Закону №2617-VIII від 22.11.2018).

Також є правильним висновок слідчого судді про наявність підстави для накладення арешту на майно, яке належить підозрюваній ОСОБА_8 , з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінальних правопорушень, оскільки органом досудового розслідування встановлено, що злочинними діями організованої групи у складі, серед іншого ОСОБА_8 , спричинено збитки інтересам державі в особі Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району на суму 394000 грн. Повідомлена ОСОБА_8 підозра у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.362, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358 КК України у сукупності з наданими висновками експерта за результатами проведення оціночно-земельної експертизи, якими встановлена дійсна (ринкова) вартість земельних ділянок, які незаконно вибули з власності держави, підтверджують факт завданої шкоди і розмір цієї шкоди.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, зважаючи на обставини вчинення кримінальних правопорушень, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що санкція ч.4 ст.190 КК України не передбачає покарання у виді конфіскації майна, є безпідставними, оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190 КК України (у редакції №2617-VIIIвід 22.11.2018), за що передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Частинами 2, 3 статті 4 КК України встановлено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Законом № 3233-IX від 13.07.2023 було внесено зміни до ст.190 КК України та доповнено її зміст частиною 5, на яку захисник посилається в своїй апеляційній скарзі, оскільки вона відповідає складу інкримінованого підозрюваній ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (на момент його вчинення, в редакції №2617-VIII від 22.11.2018), проте відповідальність за вчинення вказаного кримінального правопорушення не змінилась та не пом`якшилась.

Також під час апеляційного розгляду не знайшло свого підтвердження посилання апелянта на те, що клопотання про арешт майна подане та розглянуто слідчим суддею місцевого суду з порушенням правил територіальної підсудності.

Постановою прокурора від 13.06.2024 доручено здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні слідчому відділенню ВП №2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУ НП в Чернігівській області.

Відповідно до ст.132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Відтак, територіальна юрисдикція суду визначається територією, в межах якої знаходиться орган досудового розслідування, незалежно від зареєстрованого місцезнаходження органу досудового розслідування як юридичної особи.

Враховуючи, що СВ ВП №2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області знаходиться у м. Ічня Чернігівської області, то клопотання слідчого про накладення арешту на майно подано до Ічнянського районного суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Не заслуговують на увагу твердження захисника про відсутність в матеріалах судового провадження постанов про створення групи слідчих та прокурорів, що є джерелом повноважень останніх, оскільки такі процесуальні документи надані апеляційному суду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків слідчого судді про наявність підстав для задоволення клопотання слідчого, оскільки такі висновки слідчого судді ґрунтуються на матеріалах, доданих до клопотання слідчого.

Відтак, доводи апелянта про незаконність ухвали слідчого судді не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, в зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість постановленого у справі слідчим суддею рішення, не вбачається.

Керуючись ч.3 ст.407, ст.422 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2024 року про арешт майна - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4