Ухвала

від 09.10.2024 по справі 156/712/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 156/712/23 Провадження №11-кп/802/565/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

потерпілої - ОСОБА_9 ,

представника потерпілої - ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030520000464 від 29.09.2022 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_9 на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 17 червня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Іваничі Волинської області, є громадянином України, українцем за національністю, здобув повну загальну середню освіту, не є працевлаштованим, є одруженим, не має на утриманні неповнолітніх дітей або інших близьких осіб, котрі за віком чи станом здоров`я потребують постійного догляду, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, судимості не має, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не застосовувався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні, заявлений потерпілою ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 , задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду, заподіяну внаслідок кримінального правопорушення, в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов у кримінальному провадженні, заявлений прокурором ОСОБА_11 до ОСОБА_7 , задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь КНП «Іваничівська багатопрофільна лікарня» (рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, отримувач КНП «Іваничівська багатопрофільна лікарня», ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 01982904) для подальшого перерахування до державного бюджету України кошти, витрачені на лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_9 , в сумі 37457 (тридцять сім тисяч чотириста п`ятдесят сім) гривень 25 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати, пов`язані із залученням експертів під час досудового розслідування, в розмірі 14018 (чотирнадцять тисяч вісімнадцять) гривень 12 копійок.

Вироком суду вирішено долю речових доказів та арештованого майна.

Згідно вироку суду, обвинувачений 28.09.2022 року близько 17 години 03 хвилин керував технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, здійснював рух по проїзній частині АДРЕСА_2 з певною швидкістю.

При цьому водій був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху, перетнувши розмітку 1.1 (вузьку суцільну лінію), яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, не надав перевагу в русі автомобілю марки «ЗАЗ 110307-42», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_9 , котра здійснювала рух по своїй смузі руху проїзної частини вулиці Заводській в селищі ОСОБА_12 , не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, почав виїзд на зустрічну смугу руху, чим створив небезпеку для руху транспорту. Внаслідок таких дій обвинуваченого ОСОБА_9 , помітивши небезпеку для руху, зупинила керований нею автомобіль, однак ОСОБА_7 продовжив рух по зустрічній смузі руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «ЗАЗ 110307-42», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 .

Такими своїми діями водій ОСОБА_7 порушив вимоги Правил дорожнього руху, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (зі змінами), згідно з якими:

- для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі, не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху (п.2.3. б), п.2.3. д) Правил);

- водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п.2.9. а) Правил);

- перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напряму руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху (п.10.1. Правил);

- на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу (п.11.3 Правил).

З причини порушень Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_7 та зіткнення вказаних транспортних засобів, які зазнали механічних пошкоджень, водій ОСОБА_9 отримала травми голови, грудної клітини, живота, ноги, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 160 від 15.11.2022 року належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (травми голови, живота), та до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я (травми шийного відділу хребта, грудної клітки та правої ноги).

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані сп`яніння, що спричинило потерпілій особі середньої тяжкості тілесні ушкодження. Діяння обвинуваченого кваліфіковане за ч.1 ст.286-1 КК України (Том 2 а.с.167-174).

В поданій апеляційній скарзі потерпіла вказує на те, що не оспорюючи обставин вчинення кримінального правопорушення та правильність кваліфікацій дій обвинуваченого, вважає вирок в частині призначеного покарання ОСОБА_7 надто м`яким, а тому, на її думку, таким, що підлягає зміні.

Вказує на те, що обираючи мірупокарання судвзяв доуваги обставини,що пом`якшуютьпокарання ОСОБА_7 ,а самещире каяттяобвинуваченого,добровільне частковевідшкодування потерпілійзаподіяних збитків.Вважає,що щирогокаяття у ОСОБА_7 не було.На протязідосудового розслідуваннявказаної справи,а цеодин рік,та розглядусправи усуді першоїінстанції (майжерік) ОСОБА_7 своєї винине визнавав, пізніше в ході дослідження судом письмових доказів частково визнавав вину і лише на судових дебатах він попросив пробачення у неї. Таке вибачення від обвинуваченого вона трактує не як щире каяття, а як можливість пом`якшити собі покарання.

Крім цього, ОСОБА_7 на протязі двох років після ДТП не вчинив жодних дій аби залагодити ситуацію (попросити пробачення) та відшкодувати завдані збитки. Розписки про отримання коштів ОСОБА_13 котрі наявні у матеріалах справи, були написані ОСОБА_13 оскільки він також отримав легкі тілесні ушкодження та здійснював лікування. Єдине,що вонаотримала від ОСОБА_7 в якостівідшкодування шкодице 3000гривень,і це тільки в перші дні після ДТП. Після цього, ОСОБА_7 не цікавив стан її здоров`я, де вона бере гроші на лікування. Вказує на те, що нею витрачено на лікування, яке триває до сьогоднішнього дня, щонайменше 80000 гривень.

Просить вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 17.06.2024 року змінити у зв`язку із м`якістю призначеного покарання та призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.286-1 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років (Том 2 а.с.185-187).

Не погоджуючись із вироком суду обвинуваченим та в його інтересах захисником подана апеляційна скарга, в якій вважає, що вирок постановлений з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом безпідставно відмовлено у задоволенні ряду клопотань сторони захисту, які були спрямовані на встановлення важливих обставин кримінального правопорушення, суд не звернув уваги на порушення вимог КПК України органами досудового слідства.

Вказує на те, що перебування особи у стані алкогольного сп`яніння має бути доведений відповідними доказами, а саме судово-медичною експертизою, різновидом якої є токсикологічна експертиза. Однак прокурором надано як доказ, який оглянутий в судовому засіданні, копію з журналу реєстрації медичного огляду осіб та стан сп`яніння, де під номером 27 зазначений ОСОБА_7 . Разом з тим, з копії слідує, що огляд проводився 28.08.2022 року, в той час, коли ДТП мало місце 28.09.2022 року.

Що стосується заявленого клопотання сторони захисту про визнання недопустими доказами схеми та фото таблиці до протоколу огляду місця події, то у вироку суд визнав, що обвинуваченням дійсно допущено порушення вимог КПК України щодо складання додатків до протоколу огляду місця події, тобто схеми та фото таблиці до протоколу, однак, це не призвело до істотного порушення вимог КПК України. А тому, на їх думку, відсутність в матеріалах кримінального провадження джерела походження доказів та його процесуального оформлення якраз і ставить під сумнів походження доказів.

Відносно слідчого експерименту від 25.05.2023 року, то він проведений без участі велосипедиста, який в такому разі мав би обов`язково бути залучений до проведення такої слідчої дії, адже сама потерпіла зазначала, що вона здійснювала обгін велосипедиста. Тому для повноти та об`єктивності даної слідчої дії слідчий зобов`язаний був залучити велосипедиста, тим більше, що даний свідок відомий був, в іншому разі такий експеримент не несе доказової бази.

Що стосується відео, яке долучене до провадження потерпілою стороною за запитом представника потерпілої, то, на їх думку, з нього неможливо зробити висновок, яким технічним засобом здійснювався запис. Інструкцією не передбачено застосування власних мобільних засобів зв`язку як приладів для здійснення відеозапису. Ця інструкція передбачає застосуванні лише відео реєстраторі на яких перед застосуванням повинен бути зафіксований час та дата, чого не було на відеозаписі. Ухвалою суду даний доказ за заявою потерпілої був долучений до справи та оглянутий в судовому засіданні. Хоча сторона захисту заперечувала проти цього. Разом з тим, у вироку відсутні обґрунтування про невизнання даного відео як доказу, як і посилання на відео як на доказ.

Що стосується позову потерпілої, то звертає увагу на те, що позов про стягнення моральної шкоди обвинувачений визнає частково (на суму 65000 гривень). Вважає, що задоволення судом позову на суму 100000 гривень є явно завищеним та не відповідає матеріалам справи. Оскільки з матеріалів кримінального провадження слідує, що на час ДТП потерпіла працювала продавцем. Згідно висновку експерта №160 потерпіла 10.10.2022 року була виписана на амбулаторне лікування і в той же день вона зверталася до травматолога. Однак експертом зазначено, що потерпіла від медичного висновку по тимчасовій непрацездатності відмовляється, тобто вона продовжувала працювати.

Крім цього до справи не залучена страхова компанія, в якій застрахований ОСОБА_7 . Даний факт підтверджується полісом №АТ 1849347, який на час скоєння ДТП був дійсним. Відповідно до страхового полісу страхове відшкодування за шкоду завдану життю та здоров`ю на одного потерпілого складає 260000 гривень, що відповідно повністю покриває суму моральної шкоди, зазначеної у позові.

Також звертають увагу на ту обставину, що в даній ДТП є вина і самої потерпілої, яка сіла за кермо без відповідних документів, що заборонено ПДР. З цього приводу є рішення Іваничівського районного суду Волинської області, яким скасовано постанову про притягнення потерпілої ОСОБА_14 до відповідальності і справу закрито за строками. Тобто її визнано винною, а значить її протиправні дії також сприяли настанню негативних наслідків. При вирішенні питання з позовом суд врахував зазначену обставину, але вважають недостатньо принципово оцінив такі протиправні дії потерпілої.

Щодо призначення покарання обвинуваченому то суд не в повній мірі взяв до уваги пом`якшуючі обставини, та не взяв до уваги те, що у справі взагалі відсутні обтяжуючі вину обставини. Суд не в повній мірі врахував те, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності; відповідно до ст.12 КК України злочин відносить до середньої тяжкості; злочин відноситься до злочинів з необережності, що суттєво знижує його суспільну небезпеку; після скоєння ДТП, під час досудового слідства та судового розгляду до адміністративно відповідальності не притягувався; по місцю проживання характеризується позитивно; частково відшкодував заподіяну ним майнову шкоду; приймав активну участь у волонтерській діяльності, де зарекомендував себе з позитивної сторони. Більше того, суд врахував як пом`якшуючу обставину щире каяття обвинуваченого.

Особливо звертаютьувагу тату обставину,що судзовсім неврахував станздоров`я Чури,який останнімчасом суттєвопогіршився,що підтверджуєтьсявідповідними медичними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Вважають, що виключення судом першої інстанції з обвинувачення двох пунктів Правил дорожнього руху суттєво знижує суспільну небезпеку правопорушення та повинно було бути враховано судом при призначенні міри покарання. Тому обрання судом такої міри покарання є невиправданим та надмірним.

Просять врахувати, що позбавлення водійського посвідчення негативно вплине на матеріальний стан обвинуваченого, оскільки є основним джерелом його доходу, а також суттєво затруднить виплату відшкодування потерпілій стороні.

Просить змінити вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 17.06.2024 року відносно ОСОБА_7 , яким його визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України через його суворість (Том 2 а.с.188-190).

На адресу Волинського апеляційного суду 12.08.2024 року від захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 надійшли заперечення на апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 в яких вважає апеляцію безпідставною, необгрунтованою, та такою, яка повинна бути залишена без задоволення.

Вказує на те, що як вбачається з апеляційної скарги потерпілої, основний наголос вона робить на тому, що справа розглядалася на протязі двох років і за цей час вона витратила гроші на лікування, які обвинувачений їй не відшкодував в повному об`ємі, однак потерпіла в ході судового розгляду сама відмовилася від завданої їй майнової шкоди, з причин які відомі тільки їй.

Довгий час розгляду справи ніяким чином не свідчить про намагання обвинуваченого уникнути покарання, а навпаки, сторона захисту намагалася в ході судового розгляду усунути численні порушення з боку обвинувачення під час досудового розслідування та довести свою точку зору з приводу незгоди з пред`явленим обвинувачення, оскільки тільки в суді можливо було це зробити. Як видно з вироку суду, завдяки цьому суд виключив з обвинувачення такий пункт порушення ПДР Чурою як перевищення швидкості. І хоча це не впливає на кваліфікацію діяння, проте впливає на призначення міри покарання в сторону зменшення.

Звертає увагу на те, що апеляційна скарга потерпілої не містить доводів того, в чому саме полягає невідповідність призначеного судом покарання саме особі обвинуваченого, тобто яким чином, особа ОСОБА_7 впливає на призначення саме максимального покарання. Крім цього позиції потерпілих не є обов`язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65КК, і не має над ними пріоритету (Том 2 а.с.195-196).

На адресу Волинського апеляційного суду 15.08.2024 року від представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 надійшли заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого та в його інтересах захисника, в яких вважає апеляцію безпідставною.

Вказує на те, що в апеляційній скарзі обвинувачений звертає увагу на порушення процедури огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки в ході досудового розслідування не було проведено судово-токсикологічну експертизу. В даному випадку слід звернути увагу, що в матеріалах справи наявний висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 28.09.2022 року, який підтверджує, що ОСОБА_7 перебував у стані алкогольною сп`яніння. З даним висновком ОСОБА_7 був ознайомлений під підпис, жодних зауважень щодо порушення процедури на стан алкогольного сп`яніння ним не було подано, результати ним не оспорювались, він не ініціював питання щодо відібрання у нього зразків крові, щоб оспорити результат огляду. На досудовому слідстві він визнавав свою вину у вчиненні ДТП так і перебування в стані алкогольного сп`яніння.

Щодо недопустимості на думку обвинуваченого схеми ДТП, то дане клопотання було розглянуто судом першої інстанції та відмовлено у його задоволенні, так, як не надено жодних даних та доказів, які б свідчили про суперечність одних доказів над іншими.

Щодо цивільного позову потерпілої, то він є належним чином обгрунтованим та мотивованим. Просить апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 задовольнити (Том 2 а.с.198-200).

На адресу Волинського апеляційного суду 07.10.2024 року від прокурора у кримінальному провадженні начальника Нововолинського відділу Володимирської окружної прокуратури ОСОБА_11 надійшли заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого, в яких вважає вирок суду законним та обгрунтованим, таким, що постановлений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та необгрунтованими, а тому, апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення (Том 2 а.с.206-207)

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційних скарг; думку обвинуваченого та його захисника, які свою апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги потерпілої відмовити за безпідставністю; потерпілу та її представника, які свою апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника відмовити за безпідставністю; прокурора, який заперечив вимоги апеляційний скарг, просив вирок залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.

У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.

За положеннямист.91КПК Україниу кримінальномупровадженні підлягаютьдоказуванню:1)подія кримінальногоправопорушення (час,місце,спосіб таінші обставинивчинення кримінальногоправопорушення); 2)винуватість обвинуваченогоу вчиненнікримінального правопорушення,форма вини,мотив імета вчиненнякримінального правопорушення; 3)вид ірозмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,а такожрозмір процесуальнихвитрат; 4)обставини,які впливаютьна ступіньтяжкості вчиненогокримінального правопорушення,характеризують особуобвинуваченого,обтяжують чипом`якшують покарання,які виключаютькримінальну відповідальністьабо єпідставою закриттякримінального провадження; 5)обставини,що єпідставою длязвільнення відкримінальної відповідальностіабо покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення .

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно зі ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку дотримано.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані сп`яніння, що спричинило потерпілій особі середньої тяжкості тілесні ушкодження, за вчинення якого його визнано винним, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження й ґрунтується на зібраних у провадженні і перевірених у суді доказах, які судом всебічно й повно досліджені та правильно оцінені і докладно викладені у вироку, як того вимагає ст.370 КПК України.

У судовому засіданні у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні визнав, щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, попросив пробачення за спричинену шкоду у потерпілої та дав суду наступні показання.

28.09.2022 року зранку випив близько 1 літри пива, від того не почував себе нетверезим, напередодні взагалі не вживав алкоголю, впродовж дня на автомобілі не їздив, лише на велосипеді по господарських справах, у межах району «цукрового заводу», де він мешкає. Ввечері того дня обвинувачений згадав, що треба купити підшипники, сів за кермо власного автомобіля марки «Volkswagen Golf» та поїхав до центру селища ОСОБА_12 , їхав по вулиці Заводській, якою була швидкість керованого ним автомобіля, точно не пам`ятає, по дорозі сталось ДТП за участю його автомобіля та автомобіля червоного кольору марки «ЗАЗ Славута», за кермом котрого була потерпіла ОСОБА_9 .

Самої події зіткнення транспортних засобів ОСОБА_7 не пам`ятає, бо на теперішній час частково втратив пам`ять з причини отриманої в ДТП травми голови. Якою була причина ДТП, чому сталось зіткнення транспортних засобів, як керований ним автомобіль опинився на смузі зустрічного руху, обвинувачений не пам`ятає. ОСОБА_7 почав приходити до тями лише в лікарні, де йому надавали медичну допомогу, згадав, як продував там алкотестер, як до нього підходили поліцейські, давали прочитати та підписати якість документи. Хто винен у скоєнні ДТП, обвинувачений достеменно сказати не може. Також ОСОБА_7 пояснив, що автомобіль марки «Volkswagen Golf» був придбаний ним на власні кошти, зареєстрований на його ім`я, хоча він і перебуває в шлюбі з ОСОБА_15 , цивільно-правова відповідальність обвинуваченого як власника транспортного засобу на час скоєння ДТП (28.09.2022 року) була застрахована в АТ «Страхова група «ТАС». ОСОБА_7 висловив жаль з приводу того, що завдав тілесні ушкодження ОСОБА_9 та її цивільному чоловікові, повідомив, що він відвідував потерпілу та її чоловіка в лікарні, давав чоловікові кошти в розмірі 12000 гривень для лікування його та ОСОБА_16 .

Також у суді першої інстанції була допитана потерпіла ОСОБА_9 , яка заявила, що не приймає вибачень обвинуваченого, вважає їх нещирими, здійсненими лише під тиском доказів як намагання пом`якшити належне йому покарання. Зазначила, що, на її думку, ОСОБА_7 заслуговує реального покарання у виді позбавлення волі на строк, установлений законом.

Під час допиту в суді першої інстанції з приводу обставин кримінального правопорушення ОСОБА_9 повідомила, що 28.09.2022 року вона разом з ОСОБА_17 на автомобілі марки «ЗАЗ Славута» їхала до своїх батьків з селища ОСОБА_12 до села Менчичі, вона була за кермом автомобіля, хоча тоді ще не мала посвідчення водія, лише навчалась в автошколі, але бажала отримати трохи більше практики, ОСОБА_18 перебував на передньому пасажирському сидінні. Перед переїздом до району цукрового заводу потерпіла зменшила швидкість керованого нею автомобіля, їхала на 2-й передачі, раптово помітила, як з мосту на великій швидкості з`їхав легковий автомобіль синього кольору, його занесло на повороті, потерпіла спитала у ОСОБА_18 , що їй робити, той порадив їй гальмувати й триматись міцніше, ОСОБА_9 загальмувала, її автомобіль був притиснутий до правого боку дороги, відбувся удар внаслідок зіткнення з зустрічним транспортним засобом. Чи робив спробу загальмувати свій автомобіль інший водій-учасник ДТП, потерпіла не знає, принаймні звуків гальмування вона не чула. ОСОБА_9 внаслідок ДТП не була непритомною, але подальші події пам`ятає не чітко, її ударило кермом в грудну клітину, а у ОСОБА_18 була в крові голова, до неї підбігли люди, якась жінка намагалась відстебнути її пасок безпеки, допомогти вийти з автомобіля, ОСОБА_7 до неї в той час не підходив. Після ДТП обвинувачений приходив до потерпілої в лікарню, вони намагались домовитись, щоб ОСОБА_7 сплатив витрати на лікування та моральну шкоду, але обвинувачений домовленостей не дотримується, він дав потерпілій лише 5000 гривень, коли ОСОБА_9 треба було пройти комп`ютерну томографію. Загалом обвинувачений відшкодував потерпілій лише 12000 гривень, цю суму ОСОБА_9 не вважає достатньою для відшкодування шкоди з огляду на її тривале лікування від отриманих травм і порушення звичного способу її життя.

Також у суді першої інстанції були допитані свідки, зокрема:

- свідок ОСОБА_19 , яка пояснила, що вона мешкає у селищі ОСОБА_12 , в один із днів у кінці вересня 2022 року близько 17-ої години вона відвозила дитину з дитячого дошкільного закладу додому, їхала від центру селища ОСОБА_12 до району цукрового заводу, дізналась, що за мостом (як їхати з селища ОСОБА_12 до села Мишів) сталась аварія, самої події свідок не бачила, бачила лише наслідки зіткнулись автомобілі марки «Volkswagen» та «ЗАЗ Славута», біля останньої машини була ОСОБА_20 людей, вони намагались допомогти потерпілим, хтось викликав на місце події швидку медичну допомогу та поліцейських, після приїзду поліції свідок поїхала далі у власних справах. ОСОБА_19 на місці події бачила, що водій автомобіля марки «Volkswagen» був живий, притомний, він сидів у салоні авто один, там не було жодних інших осіб, водій спочатку був зляканий, намагався пересунутись в салоні автомобіля на пасажирське місце, від водія було чути сильний запах алкоголю;

- свідок ОСОБА_21 , який повідомив, що він мешкає у селищі ОСОБА_12 , 28.09.2022 року близько 17-ої год їхав додому на велосипеді, не доїжджаючи до мосту, біля повороту з району цукрового заводу, почув, як попереду на великій швидкості рухається автомобіль, машина їхала прямо на свідка, ОСОБА_21 вже думав з`їхати з дороги в кущі, коли водій вивернув кермо і дивом об`їхав велосипедиста, свідок поїхав далі, через хвилину почув тупий звук удару, повернувся назад, побачив, що сталось ДТП з участю «Volkswagen» та червоної машини. Свідок телефоном викликав швидку медичну допомогу. За кермом «Volkswagen» був ОСОБА_22 , а в червоному автомобілі була ОСОБА_23 , обох цих осіб свідок давно знає як мешканців селища ОСОБА_12 . В салоні «Volkswagen» спрацювали подушки безпеки, ОСОБА_24 після ДТП переліз на сусіднє пасажирське сидіння, а потім сидів на задньому сидінні, від нього було чути різкий запах алкоголю, на думку свідка, водій був нетверезим. Потерпіла в червоній машині сиділа на місці водія, вона була бліда, пристебнута паском безпеки, поруч із нею сидів чоловік на ім`я ОСОБА_18 , у нього голова була в крові. ОСОБА_21 зауважив, що швидкість автомобіля «Volkswagen» була чималою, двигун працював на великих оборотах, машина ревла.

- свідок ОСОБА_13 , який вказав, що він мешкає у селищі ОСОБА_12 , перебуває у фактичних шлюбних відносинах з потерпілою ОСОБА_25 28.09.2022 він з ОСОБА_16 на автомобілі ЗАЗ ОСОБА_26 їхав з НОМЕР_4 ОСОБА_12 до села Менчичі, за кермом автомобіля сиділа потерпіла, перед переїздом до району цукрового заводу свідок помітив легковий автомобіль темного кольору, котрий їхав на великій швидкості, вихляв по дорозі, свідок крикнув ОСОБА_16 , щоб вона гальмувала, але уникнути зіткнення не вдалось, за кермом того автомобіля був ОСОБА_27 . На місце ДТП очевидці викликали швидку медичну допомогу, медики надавали допомогу постраждалим, перев`язали ОСОБА_13 голову, а ОСОБА_16 забрали до реанімації. Свідок підходив до іншого автомобіля, близько бачив ОСОБА_28 , останній був нетверезий, на це вказувала погана координація рухів та різкий запах алкоголю, сам ОСОБА_24 казав, що випив літр пива, шкодував, що так сталось, казав, що все буде добре, машину відремонтуємо, головне - люди живі. Свідок пізніше з ОСОБА_24 були разом в лікарні, обидва продували алкотестер, тест показав у ОСОБА_13 0,00 проміле алкоголю в організмі, у ОСОБА_7 1,74 проміле. ОСОБА_24 того дня ставав перед свідком на коліна, каявся, просив написати заяву про відмову від претензій, пропонував гроші для відшкодування збитків, але в подальшому домовленості не дотримався, дав лише приблизно 10000 гривень на лікування ОСОБА_16 .

- свідок ОСОБА_29 повідомила, що в один із днів восени 2022 року вона їхала на велосипеді до району цукрового заводу по вулиці Заводській в селищі ОСОБА_12 , самої події аварії транспортних засобів не бачила, бо через власну необережність неподалік від місця ДТП впала з велосипеда. Свідок бачила лише наслідки зіткнулись два автомобілі (темний та червоного кольору), в червоному автомобілі була ОСОБА_23 , за кермом темного автомобіля ОСОБА_22 . ДТП сталась по напрямку руху велосипедистки, перед нею, чи обганяли її велосипед незадовго до того якісь автомобілі, свідок достеменно сказати не може. Свідок не підходила до ОСОБА_24 , бачила, які він ходив біля свого транспортного засобу, в якому стані тоді був водій, свідок не знає. Поліцейські не допитували ОСОБА_29 як свідка на стадії досудового розслідування, ні обвинувачений, ні потерпіла не обговорювали зі свідком обставин ДТП, не спілкувались з нею на тему цієї події.

Взяті показання свідків судом першої інстанції належним чином обґрунтовані.

Вина обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується такими письмовими доказами у справі:

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12022030520000464 від 29.09.2022 року (том 1 а.с.184);

- протоколом огляду місця події від 28.09.2022 року (том 1 а.с.186-189);

- висновком від 28.09.2022 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції щодо ОСОБА_7 (том 1 а.с.190);

- висновком від 28.09.2022 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції щодо ОСОБА_9 (том 1 а.с.191);

- протоколом огляду предмету від 29.09.2022 року (автомобіля марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_5 ) (том 1 а.с.205-209);

- висновком судово - медичної експертизи № 160 щодо ОСОБА_9 (том 1, а.с.212-213);

- висновком судово - медичної експертизи № 161 щодо ОСОБА_13 (том 1 а.с.216-217);

- додатковим висновком судово-медичної експертизи від 15.11.2022 року № 75 щодо ОСОБА_9 (том 1 а.с.214-215);

- висновком № СЕ-19/103-22/9356-ІТ від 19.12.2022 року судової інженерно - транспортної експертизи (том 1 а.с.234-236);

- висновком № СЕ-19/103-22/8684-ІТ від 20.12.2022 року судової інженерно - транспортної експертизи (том 1 а.с.222-226);

- висновком № СЕ-19/103-22/8685-ІТ від 22.12.2022 року судової інженерно - транспортної експертизи (том 1 а.с.228-231);

- висновком № СЕ-19/103-22/9357-ІТ від 26.12.2022 року судової інженерно - транспортної експертизи (том 1 а.с.238-246);

- висновком № СЕ-19/103-22/601-ІТ від 19.04.2023 року судової інженерно - транспортної експертизи (том 2 а.с.1-5);

- протокол слідчого експерименту від 22.05.2023 року (том 1 а.с.201-203).

Також судом першої інстанції були допитані експерти ОСОБА_30 та ОСОБА_31 щодо роз`яснення змісту висновків, наданих ними на досудовому розслідуванні.

Суд першої інстанції навів у вироку підстави з яких він відхилив доводи захисника обвинуваченого з посиланням на докази, здобуті органами досудового слідства у порядок і спосіб, визначений чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Будь яких підстав, визначених ст.ст.412, 415 КПК України, для призначення нового судового розгляду провадження обвинуваченим ні його захисником ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні не наведено. Їх твердження жодним чином не впливають на висновок суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і не дають колегії суддів з цих підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Щодо призначеного обвинуваченому покарання апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

В той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Тобто, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом`якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України належить до категорії нетяжких кримінальних правопорушень, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, та обставини, котрі обтяжують покарання.

Враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не притувався до кримінальної відповідальності, не судимий (том 2, а.с.16-17), є громадянин України (том 2, а.с.15), не працевлаштований, займається волонтерською діяльністю у БО «Благодійний Фонд «Воля Безцінна», має зареєстроване місце проживання, є одруженим (том 2, а.с.20, 22), виконує обов`язок щодо утримання двох повнолітніх дітей, котрі продовжують навчання (том 2, а.с.21, 23, 24-25, 27-29). ОСОБА_7 з його слів у судовому засіданні має певні хронічні захворювання ендокринної системи, є психічно здоровою особою, не перебуває на диспансерному чи профілактичному обліку у лікарів - психіатра та нарколога за місцем проживання, що підтверджено довідкою КНП "Іваничівська багатопрофільна лікарня" від 04.10.2022 року № 1437/09.09-2.22 (том 2, а.с.19).

До обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.66 КК України, суд першої інстанції відніс щире каяття обвинуваченого та добровільне часткове відшкодування потерпілій заподіяних збитків.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції не вбачав.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції підставно відносено до пом`якшуючих обставин - щире каяття. Факт щирого каяття знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи як судом першої, так і апеляційної інстанцій, оскільки характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого кримінального правопорушення, яке полягає не лише у визнанні ним провини, а й у висловленні жалю з приводу вчиненого і бажанні виправити ситуацію, яка склалася, готовності нести кримінальну відповідальність за вчинене. Обвинувачений неодноразово попросив вибачення у потерпілої, а отже цей факт свідчить про наявність щирого каяття.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року (справа № 166/1065/18, провадження №51-3392 км19) щире каяття, розкаяння, передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого, у тому числі шляхом справедливої і достатньої сатисфакції потерпілому. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

На переконання апеляційного суду враховуючи всі обставини в кримінальному провадженні в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилаються у своїх апеляційних скаргах апелянти, яким судом першої інстанції була надана вірна оцінка, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому покарання ОСОБА_7 призначив у виді позбавлення волі на строк у межах санкції частини статті закону, за яким він притягується до кримінальної відповідальності, а саме на строк 2 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Призначене покарання буде необхідним та достатнім для виправлення і перевиховання ОСОБА_7 , а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, і відповідатиме вимогам ст.65 КК України.

Апеляційний суд зазначає, що позиція потерпілої сторони у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів, щодо обрання заходу примусу не є обов`язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до досудової доповіді, складеної 21.07.2023 року за дорученням суду уповноваженим органом з питань пробації, щодо ОСОБА_7 , яка міститься в матеріалах справи, оцінено ризик вчинення повторного кримінального правопорушення як середній. Взявши до уваги інформацію, що характеризує особу за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносини у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства (том 1 а.с.86-89).

Однак, місцевим судом вірно зазначено та не взято до уваги висновку уповноваженого органу з питань пробації щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, оскільки санкція ч.1 ст.286-1 КК України не передбачає можливості застосування до винної особи іншого основного покарання, ніж позбавлення волі на певний строк.

Апеляційний суд вважає, що позитивна характеристика, а також те, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, займається волонтерством, часткове відшкодування заподіяної ним майнової шкоди, не можуть бути визнані достатніми підставами для пом`якшення покарання обвинуваченому, як цього просить обвинувачений та захисник в апеляційній скарзі.

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника про те, що судом першої інстанції не враховано стан здоров`я ОСОБА_7 , який погіршився, апеляційний суд зазначає наступне, що апелянтами ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, не надано жодних медичних документів, які підтверджували б неможливість відбувати ОСОБА_7 реальну міру покарання.

Місцевим судом вірно не взято до уваги твердження сторони захисту щодо можливості на підставі ст.69 КК України призначити ОСОБА_7 більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, з огляду на той ступінь суспільної небезпеки, котрий становлять порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння. За змістом ч.1 ст.69 КК України призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є правом, а не обов`язком суду і застосовується у виняткових випадках. У розглядуваному випадку обрання у межах відносно визначеної санкції ч.1 ст.286-1 КК України (з максимумом покарання) для ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі цілком здатне забезпечити індивідуалізацію покарання для цієї особи.

Таким чином підстав для зміни вироку та пом`якшення обвинуваченому призначеного покарання із застосуванням положень ст.69 КК України з мотивів, наведених в апеляційній скарзі обвинуваченим та його захисником, апеляційний суд не знаходить, оскільки покарання не буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде недостатнім для досягнення мети такого покарання, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Підстав для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання, з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі потерпілої, апеляційний суд також не вбачає.

Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Усі доводи апелянтів, які викладені в апеляційних скаргах, і були надані ними під час апеляційного розгляду провадження щодо невідповідності призначеного покарання, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку в цій частині, як про це вони просить.

Щодо доводів обвинуваченого та його захисника про підстави для зменшення розміру стягнення моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_9 на суму до 65000 гривень, то вони на думку апеляційного суду є безпідставними та необгрунтованими.

Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст.16 Цивільного Кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно п.9 Постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд вважає, що вирішуючи цивільний позов про відшкодування моральної шкоди потерпілій у сумі 100000 гривень, суд першої інстанції в повному обсязі врахував, що глибину моральних страждань ОСОБА_9 , перенесених нею в результаті отриманих тілесних ушкоджень, у скоєнні яких встановлена вина ОСОБА_7 . Також враховано, що внаслідок події потерпіла пережила сильний стрес, під час лікування була змушена терпіти біль та страждання, вимушену суттєву зміну її звичного способу життя у зв`язку з цим, вимушений неестетичний зовнішній вигляд впродовж певного часу внаслідок отриманих травм зовнішньої поверхні тіла.

Водночас судом першої інстанції враховано, що потерпіла і сама у день ДТП певною мірою знехтувала вимогами Правил дорожнього руху, зокрема, керувала автомобілем марки «ЗАЗ 110307-42», р.н.з. НОМЕР_3 , не маючи посвідчення водія відповідної категорії, на той час будучи лише особою, котра проходить навчання водінню автомобіля.

Таким чином, цивільний позов судом першої інстанції був розглянутий з дотриманням вимог ст.ст.128, 129 КПК України, ст.1167 ЦК України, а тому підстав для зміни судового рішення в цій частині, як просить у апеляційній скарзі обвинувачений та захисник, апеляційний суд не вбачає

Щодо доводів апелянтів про те, що судом першої інстанції безпідставно не залучено до участі в провадженні страхову компанію, в якій застрахований автомобіль ОСОБА_7 , то вони також не є спроможними з наступних підстав.

Як стверджується матеріалами кримінального провадження потерпіла ОСОБА_9 звернулася із цивільним позовом до ОСОБА_7 у межах даного кримінального провадження. При цьому у своїй позовній заяві не зазначила як цивільного відповідача - страхову компанію, клопотання про залучення страхової компанії як цивільного співвідповідача у ході судового розгляду не заявляла. Тому судом першої інстанції було прийнято рішення про стягнення заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди з обвинуваченого. Таке рішення не суперечить вимогам статей 128129КПК України та ст.1187ЦК України і не позбавляє обвинуваченого можливості та права звернутися у цивільно-правовому порядку до страхової компанії із заявою про повернення суми відшкодування завданої шкоди у межах розміру страхового ліміту.

Інші доводи апеляційних скарг не впливають на правильність прийнятого судом рішення, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для скасування вироку, колегією суддів не встановлено, тому апеляційну скаргу захисника належить залишити без задоволення, а вирок - без зміни.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 17 червня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: