Постанова

від 15.10.2024 по справі 556/634/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 556/634/19

провадження № 61-320св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Рафалівська селищна рада Володимирецького району Рівненської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 03 березня 2022 року у складі судді Котик Л. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів Боймиструк С. В., Вейтас І. В., Гордійчук С. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень селищної ради, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Рафалівської селищної ради Володимирецького району Рівненської області (далі - Рафалівська селищна рада), ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень селищної ради, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ОСОБА_1 успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_3 житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,15 га, яка розташована на території смт Рафалівка Володимирецького району Рівненської області, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (кадастровий номер земельної ділянки 5620855400010100009), що знаходиться на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Рафалівської селищної ради від 13 березня 2009 року № 607 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згодом, рішенням Рафалівської селищної ради від 09 червня 2009 року № 632, внесено зміни до рішення сесії селищної ради від 13 березня 2009 року № 607, змінено площу земельної ділянки ОСОБА_2 з 0,0500 га на 0,0611 га та присвоєно кадастровий номер земельної ділянки - 5620855400:01:003:0019.

Земельна ділянка позивача межує із земельною ділянкою відповідача, яка накладається на ділянку ОСОБА_1 , тобто сформована з порушенням вимог законодавства, її межі не погоджені у встановленому порядку.

Передача ОСОБА_2 у власність земельної ділянки відбулася після надання її у власність ОСОБА_1 , без вилучення (викупу) її у передбаченому законом порядку, що порушує права позивача.

Позивач просила суд:

- визнати незаконним рішення Рафалівської селищної ради від 13 березня 2009 року № 607 та від 09 червня 2009 року № 632 щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , площею 0,611 га, кадастровий номер 5620855400:01:003:0019, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та скасувати його реєстрацію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Володимирецький районний суд Рівненської області рішенням від 03 березня 2022 року, яке Рівненський апеляційний суд постановою від 08 грудня 2022 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо накладення меж земельних ділянок внаслідок передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі рішень Рафалівської селищної ради від 13 березня 2009 року № 607 та від 09 червня 2009 року № 632. Невідповідність меж земельних ділянок сторін фактичному розташуванню та геодезичним координатам на публічній кадастровій карті не дає підстав для такого висновку.

Позивач не надала жодних доказів, які б свідчили про порушення органом місцевого самоврядування будь-яких норм земельного законодавства України, яке було чинним на час прийняття оскаржуваного ним рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Володимирецького районного суду Рівненської області.

03 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги те, що передача ОСОБА_2 у власність земельної ділянки відбулася після надання її у власність ОСОБА_1 без вилучення (викупу) її у передбаченому законодавством порядку у неї, що є грубим порушенням земельного законодавства. З рішення селищної ради від 09 червня 2009 року № 632 відомо, що воно прийняте за результатами розгляду технічної документації державних актів на право власності на землю жителям смт Рафалівка, технічна документація повинна була містити відомості про те, що частина земельної ділянки, яка передається у власність ОСОБА_2 , перебуває у власності ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 став власником як частки у будинку, так і земельної ділянки, на якій вона знаходиться, набагато пізніше, ніж ОСОБА_1 набула у власність свою земельну ділянку.

Із технічної документації відповідача ОСОБА_2 відомо, що надання йому земельної ділянки відбулося без вилучення її у передбаченому законодавством порядку у ОСОБА_1 .

Затвердження оспорюваним рішенням технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_2 стало підставою для передачі йому земельної ділянки у власність та присвоєння їй кадастрового номеру.

Не відповідає обставинам справи також висновок судів, що у справі немає належних та допустимих доказів про те, що накладення меж земельних ділянок сталося внаслідок передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі оскаржуваних рішень Рафалівської селищної ради. Вказує, що з висновку експерта, складеного 18 серпня 2020 року, вбачається, що будівлі та споруди, які належать на праві власності чи користування ОСОБА_2 , відповідно до даних реєстрації на публічній кадастровій карті знаходяться на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , з кадастровим номером 5620855400010100009. Також в описовій частині висновку експертизи зазначається, що відповідно до даних реєстрації на публічній кадастровій карті є накладення земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_2 з кадастровим номером 5620855400010100019, на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_1 з кадастровим номером 5620855400010100009.

Стверджує, що її права порушені тим, що накладення частини земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку позивача призвело до того, що на земельній ділянці позивача відповідач незаконно здійснює будівництво господарських споруд.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 25 грудня 2007 року державним нотаріусом Володимирецької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_4 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану на території смт Рафалівка Володимирецького району Рівненської області, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки 5620855400010100009. Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 079506 виданий ОСОБА_3 на підставі рішення Рафалівської селищної ради від 17 травня 2002 року № 7. На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок, який позивач також успадкувала після смерті своєї матері (свідоцтво про право на спадщину від 13 серпня 2008 року № 3178).

Згідно із рішенням Рафалівської селищної ради від 13 березня 2009 року № 607, відповідачу ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, площею 0,0500 га, в АДРЕСА_2 .

В подальшому, рішенням Рафалівської селищної ради від 09 червня 2009 року № 632, внесено зміни до рішення від 13 березня 2009 року № 607, яким змінено площу земельної ділянки ОСОБА_2 з 0,0500 га на 0,0611 га з них для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,0611 га. На підставі вказаних рішень відповідачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серіїЯЛ № 754805, кадастровий номер земельної ділянки - 5620855400010030019.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із статтями 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Усунення будь-яких порушень прав особи на землю може бути застосовано судом у разі встановлення, що таке порушення мало місце, в чому саме полягає таке порушення та якими доказами це підтверджується.

Встановлено, що предметом доказування у цій справі є фактичне місце розташування земельних ділянок сторін, їх межі, розміри, координати розташування.

Із висновку судового експерта від 18 серпня 2020 року № 200224/3-4_30 відомо, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 5620855400010100009 не відповідають її фактичному розташуванню у геодезичних координатах. У дослідницькій частині експерт зазначив, що координати, вказані в технічній документації, не збігаються з фактичним положенням земельної ділянки № НОМЕР_1 (належної позивачу). Ця невідповідність була також відображена графічно, що вказує на те, що земельна ділянка позивача, згідно з технічною документацією, знаходиться на значній відстані від земельної ділянки відповідача (т. 1 а. с. 221).

У свою чергу, при дослідженні меж та розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5620855400010030019 (належної відповідачу), експерт у дослідницькій частині встановив, що реєстрація цієї земельної ділянки на публічній кадастровій карті відповідає координатам, зазначеним у технічній документації із землеустрою. Однак, фактичні дані свідчать про зміщення меж земельної ділянки у північно-західному напрямку. З аналізу меж ділянки ОСОБА_2 випливає, що з північно-західного боку (по лінії В-А) суміжною територією є дорога (землі загального користування) (т. 1 а. с. 225, 226).

Крім того, експертом було встановлено, що розташування будівель і споруд ОСОБА_2 не відповідає технічній документації із землеустрою, на підставі якої було складено державний акт на право власності на земельну ділянку. Зокрема, ці будівлі не знаходяться на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 (кадастровий номер 5620855400010100009), як це передбачено у відповідній документації.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у цій справі склались обставини за яких земельна ділянка відповідача зареєстрована на публічній кадастровій карті відповідно до координат в технічній документації із землеустрою на цю ділянку і фактично зміщена в протилежному напрямку від земельної ділянки позивача. При цьому розташування земельної ділянки позивача відображене на публічній кадастровій карті не відповідає технічній документації, а фактичні межі встановити не вдається можливим (т. 1 а. с. 225).

Крім того, з матеріалів справи відомо, що Державна інспекція сільського господарства в Рівненській області (лист від 31 січня 2013 року № 08/Ко-108/58) встановила, що саме ОСОБА_1 порушувала використання земельних ділянок ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , що підтверджується схемою земельних ділянок, виготовленою Кузнецовським міським бюро технічної інвентаризації станом на 19 вересня 2012 року (т. 1 а. с. 138-140).

Також, згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Згідно із частиною першою статтею 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З урахуванням заявлених вимог, позивач повинна була надати докази того, що рішення Рафалівської селищної ради від 13 березня 2009 року № 607 та від 09 червня 2009 року № 632, якими було передано земельні ділянки у приватну власність ОСОБА_2 , порушують її права та інтереси, а також не відповідають вимогам чинного цивільного законодавства.

Однак позивач не надала доказів, які б підтверджували факт порушення органом місцевого самоврядування норм земельного законодавства України, що діяли на момент прийняття оскаржуваних рішень про передачу земельної ділянки. Відсутність таких доказів свідчить про те, що позивач не змогла належним чином обґрунтувати свої позовні вимоги щодо незаконності рішень ради або довести порушення своїх земельних прав.

Таким чином, без відповідних доказів порушення норм законодавства чи прав позивача суд позбавлений підстав задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19 та іншихє безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 03 березня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров