Постанова

від 04.11.2024 по справі 915/1701/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 915/1701/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Філінюк І.Г., судді: Аленін О.Ю., Принцевська Н.М.)

від 07.08.2024

у справі №915/1701/21

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Суаре"

про стягнення частки в статутному капіталі,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та ухвалених судових рішень за результатом розгляду справи по суті спору

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Суаре" (далі - ТОВ фірми «Суаре», відповідач) про стягнення частки в статутному капіталі в сумі 52 430 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 вийшла зі складу учасників ТОВ фірми «Суаре», разом з тим, сплачена відповідачем сума вартості її внеску до статутного капіталу ТОВ фірми «Суаре» не відповідає дійсній вартості відповідної частки у статутному капіталі товариства та є значно меншою, ніж зокрема, частка вартості приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення перукарні), належного відповідачу.

1.2. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2024 у справі №915/1701/21 закрито провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Додатковою ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі № 915/1701/21 задоволено. Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. Стягнуто з ТОВ фірми "Суаре" на користь ОСОБА_1 1 731,30 грн витрат на оплату проведення експертизи. У стягненні з відповідача на користь позивача грошових коштів на оплату послуг адвоката в сумі 10 000,00 грн, а також витрат на оплату проведення експертизи в сумі 10 501,00 грн відмовлено.

1.3. Не погоджуючись з додатковою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просила змінити додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області в частині стягнення судових витрат на проведення судової експертизи і витрат на правничу допомогу адвоката, та відповідно задовольнити заяву про стягнення судових витрат повністю.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 апеляційну скаргу на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у справі №915/1701/21 залишено без руху; встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом надання апеляційному суду доказів сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн та доказів направлення апеляційної скарги учасникам провадження у справі.

Постановляючи дану ухвалу суд апеляційної інстанції, відзначив, що судовий збір за подання апеляційної скарги на додаткове рішення не встановлений, проте в даному випадку скаржником оскаржується додаткова ухвала в частині відмови у стягненні витрат на професійну допомогу адвоката, за перегляд якої в апеляційній інстанції підлягає сплата судового збору. Тобто, на думку суду, зазначена ухвала в оскаржуваній частині за своєю правовою природою є ухвалою про відмову в ухваленні додаткового рішення, а відтак скаржнику за подання апеляційної скарги необхідно сплатити судовий збір.

2. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у справі №915/1701/21 разом з додатками повернуто скаржнику.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем у строк, встановлений ухвалою від 29.07.2024, у повній мірі не усунено недоліки апеляційної скарги, зокрема, не надано суду доказів сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Так, в обґрунтування своєї правової позиції ОСОБА_1 вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною та порушує право позивача на доступ до правосуддя, оскільки в даному випадку останній не повинен сплачувати судовий збір за апеляцію на додаткову ухвалу, якою вирішено питання розподілу судових витрат.

3.2. Відзив на касаційну скаргу до Суду не надходив.

4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

4.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 у справі №915/1701/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 у справі №915/1701/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.

Ухвалою Верховного Суду від 02.10.2024 відкрито касаційне провадження у справі №915/1701/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 у справі №915/1701/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.

4.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Об`єктом касаційного оскарження є ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі №915/1701/21, якою апеляційну скаргу позивача повернуто на підставі статті 174 ГПК України.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, у межах мотивів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає, що фактично причиною звернення до Верховного Суду є питання:

- чи підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги на додаткову ухвалу, якою частково задоволено заяву про розподіл судових витрат.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, Верховний Суд зазначає таке.

5.2. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).

Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та, у визначених законом випадках, касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

За змістом частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 11 ГПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього суду; вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Разом з тим, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, зокрема, норм ГПК України. Тобто таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Так, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Статтею 258 ГПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема, в частині третій передбачено додання до апеляційної скарги доказів сплати судового збору.

5.3. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі №915/17001/21, Господарський суд Миколаївської області 26.06.2024 постановив додаткову ухвалу, якою частково задовольнив заяву позивача.

Не погоджуючись з додатковою ухвалою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви, ОСОБА_1 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення. При цьому позивач відзначала, що судовий збір за подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення не справляється.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи та вимоги апеляційної скарги, дійшов висновку, що позивачем фактично оскаржується ухвала про відмову в ухваленні додаткового рішення, а відтак ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі та порядку.

Несплата судового збору відповідно до вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, стала підставою для повернення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги ОСОБА_1 у відповідності до приписів статті 174 ГПК України.

5.4. Ураховуючи наведене, колегія суддів відзначає, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 123 ГПК України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За змістом частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. Розміри ставок судового збору визначені у статті 4 цього Закону.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.

Тобто, з урахуванням вищенаведеного колегія суддів відзначає, що у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.

Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додаткового рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.

Отже, у порядку статті 244 ГПК України, суд ухвалює одне з двох процесуальних рішень, а саме:

- або додаткову ухвалу / додаткове рішення / додаткову постанову,

- або ухвалу про відмову у прийнятті додаткової ухвали / додаткового рішення / додаткової постанови.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 у питанні застосування пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» дійшов висновку, що при апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень, ухвалених відповідно до пунктів 2 - 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (що кореспондується з пунктами 2-3 частини першої статті 244 ГПК України), судовий збір не сплачується.

Наведена правова позиція є сталою та послівною, що підтверджується низкою постанов Верховного Суду.

Отже, судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення (додаткової ухвали), яким вирішено питання розподілу судових витрат, адже вирішення таких питань не пов`язані із вимогами позову по суті спору, водночас в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

5.5. З урахуванням наведеного, колегія суддів відзначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо правової природи оскаржуваної додаткової ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024, якою вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Зазначена процесуальна дія - вирішення питання щодо розподілу судових витрат, здійснювалася судом за заявою представника позивача про ухвалення додаткового рішення. Результатом розгляду зазначеної заяви у відповідності до норм ГПК України стало ухвалення судом додаткового судового рішення, а саме - додаткової ухвали.

Колегія суддів наголошує, що Господарським судом Миколаївської області постановлено саме «Додаткову ухвалу», яка у розумінні статті 244 ГПК України за своєю суттю (за своїм змістом, мотивуванням, застосуванням норм процесуального права) є додатковим судовим рішенням.

Судом апеляційної інстанції надано неправильну оцінку оскаржуваному судовому рішенню, адже «відмова у задоволенні усіх вимог заяви про розподіл судових витрат» у додатковому рішенні не є тотожною поняттю «відмови у прийнятті додаткового рішення». Вказані процесуальні дії/рішення за своєю правовою суттю є різними та взаємовиключними.

За таких обставин, з огляду на те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 по суті є скаргою на додаткове судове рішення щодо розподілу судових витрат, відтак, підстав для стягнення судового збору немає.

Отже, повертаючи апеляційну скаргу позивача у зв`язку з несплатою судового збору, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому Суд відхиляє посилання суду апеляційної інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.05.2018 у справі №915/955/15, адже правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. У даній справі вирішувалось питання сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що визначено підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, Суд вважає необґрунтованим і посилання суду апеляційної інстанції на інші постанови та ухвали Верховного Суду, зокрема у справах №916/310/16, №922/3503/16, №50/311, №911/4241/15, №161/7783/19, №337/4898/18, №569/11098/18, адже предметом оскарження у наведених справах були ухвали суду першої інстанції, а не додаткові ухвали/рішення/постанови.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а відтак наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд також бере до уваги, що обсяг права на апеляційне оскарження рішення у справі, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції як складової права на судовий захист можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема, дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

5.6. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

5.7. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у розділі 5 цієї постанови.

6.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.3. За таких обставин, Суд вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу, оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

7. Судові витрати.

7.1. З огляду на те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі №915/1701/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець