Ухвала

від 14.11.2024 по справі 910/11121/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

14.11.2024Справа № 910/11121/22Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши заяву фізичної особи - підприємця Орлової Інни Ігорівни від 28 жовтня 2024 року про ухвалення додаткового рішення в справі № 910/11121/22 за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" до фізичної особи - підприємця Орлової Інни Ігорівни про стягнення 95 109,95 грн,

за участю представників:

позивача: Верети А.В.;

відповідача: Кудрицького Р.П.;

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Орлової Інни Ігорівни (далі - Підприємець) 95 109,95 грн заборгованості за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 16 липня 2015 року № 198.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов вищевказаного правочину щодо своєчасної оплати наданих житлово-комунальних послуг за встановленим тарифом за період з січня 2018 року по липень 2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року (суддя Полякова К.В.) відкрито провадження у справі № 910/11121/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

У квітні 2023 року Підприємець звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Підприємства про визнання недійсним договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 16 липня 2015 року № 198.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2023 року (суддя Полякова К.В.) прийнято зустрічний позов Підприємця до розгляду спільно з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання за зустрічним позовом разом із первісним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 7 вересня 2023 року (суддя Полякова К.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 7 лютого 2024 року, позов Підприємства задоволено, стягнуто на користь останнього з Підприємця 95 109,95 грн основного боргу, а також 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 23 травня 2024 року касаційну скаргу Підприємця задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 7 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 7 лютого 2024 року в частині первісного позову скасовано, а справу № 910/11121/22 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Протоколом проведеного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 червня 2024 року вказану справу було передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 червня 2024 року справу № 910/11121/22 прийнято вказаним суддею до свого провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року в задоволенні позову Підприємства відмовлено.

28 жовтня 2024 року через загальний відділ діловодства суду від Підприємця надійшла заява від вказаної дати, у якій останній просив суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з Підприємства понесених Підприємцем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 116 186,42 грн. Разом із вказаною заявою Підприємець подав клопотання про поновлення йому встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року вказану заяву та клопотання Підприємця призначено до розгляду в судовому засіданні на 14 листопада 2024 року.

12 листопада 2024 року через загальний відділ діловодства суду від Підприємства надійшли: заперечення від цієї ж дати № 171-юр на клопотання Підприємця про поновлення процесуальних строків та на заяву про ухвалення додаткового рішення, а також клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Позивач зазначав, що можливість поновлення вищевказаного процесуального строку чинним законодавством взагалі не передбачена. У свою чергу, подані відповідачем докази вже були предметом розгляду в суді, за наслідком якого було постановлено ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 листопада 2023 року, що набрала законної сили. При цьому, на думку Підприємства, заявлена Підприємцем сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою, оскільки включає вартість робіт та послуг з підготовки процесуальних документів, які не були прийняти судом до розгляду. Такі роботи також не відповідають вимогам їх необхідності, співмірності до ціни позову та складністю даної справи. У зв`язку з цим Підприємство просило суд зменшити заявлений до стягнення Підприємцем розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.

У судовому засіданні 14 листопада 2024 року представник Підприємця підтримав подану останнім заяву, просив її задовольнити, а також поновити процесуальний строк на її подання до 28 жовтня 2024 року.

Представник Підприємства в цьому засіданні проти задоволення заяви та клопотання Підприємця заперечував, просив у їх задоволенні відмовити.

Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 240 ГПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Отже, початок п`ятиденного строку для подання доказів на підтвердження понесених судових витрат, визначений у частині 8 статті 129 ГПК України, бере відлік саме з моменту ухвалення рішення - дати проголошення його повного або скороченого тексту.

Судом встановлено, що вступна та резолютивна частина рішення суду в даній справі була проголошена за участі представників обох сторін 17 жовтня 2024 року. Про вказану обставину також зазначав представник Підприємця у своєму клопотанні від 28 жовтня 2024 року.

Відтак, останнім днем для подачі Підприємцем заяви та доказів на підтвердження понесених ним судових витрат було 22 жовтня 2024 року.

Проте з відповідною заявою та доданими до неї доказами відповідач звернувся до суду лише 28 жовтня 2024 року, тобто з пропуском встановленого п`ятиденного строку, передбаченого частиною 8 статті 128 ГПК України.

У своєму клопотанні про поновлення вищевказаного пропущеного процесуального строку Підприємець просив визнати поважною причиною його пропуску, посилаючись на відсутність повного тексту рішення Господарського суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень на день звернення з вказаним клопотанням до суду.

Разом із цим, як вже зазначалося судом, передбачений частиною 8 статті 129 ГПК України строк починає свій перебіг саме з моменту проголошення рішення, а не з дати складання його повного тексту (якщо судом проголошено в судовому засіданні скорочений текст такого рішення).

Згідно з частиною 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому наявність таких обставин має підтверджуватися належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 листопада 2023 року в cправі № 910/2116/21 (№ 910/12050/21).

Разом із цим, у своєму клопотанні позивач не навів жодних поважних причин пропуску вказаного процесуального строку та об`єктивної неможливості вчинити відповідні процесуальні дії у визначений законом строк. Докази наявності таких поважних причин відсутні й у матеріалах даної справи.

Враховуючи викладене, клопотання Підприємця про поновлення вказаного процесуального строку є необґрунтованим, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України, у разі неподання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів, які підтверджують розмір понесених судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, відповідна заява залишається без розгляду.

Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги, те що додані до його заяви від 28 жовтня 2024 року докази на підтвердження понесених судових витрат Підприємця на професійну правничу допомогу під час нового розгляду справи № 910/11121/22 подані відповідачем з пропуском встановленого законом строку, і останній не навів жодних поважних причин пропуску такого строку, суд дійшов висновку про залишення без розгляду заяви Підприємця від 28 жовтня 2024 року про ухвалення додаткового рішення у цій частині судових витрат.

У своїй заяві про ухвалення додаткового рішення Підприємець також просив суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати останнього на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції в розмірі 22 579,69 грн.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із цим, згідно з частинами 1- 3 статті 124 ГПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Зважаючи на положення про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв`язку з переглядом справи, особа зобов`язана подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (зокрема, до суду апеляційної чи касаційної інстанції).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 лютого 2019 року в справі № 916/24/18.

Судом встановлено, що у своїх касаційних скаргах від 12 березня 2024 року та 19 квітня 2024 року відповідно, Підприємець, у порушення приписів статті 124 ГПК України, взагалі не вказав конкретної суми попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи в суді касаційної інстанції. При цьому, уподальшому Підприємець в своїх інших заявах та клопотаннях, поданих під час розгляду даної справи в суді касаційної інстанції, жодного разу не зазначив розрахунку суми його витрат на правову допомогу, у тому числі і в клопотанні від 15 травня 2024 року, до якого відповідачем були долучені докази понесення ним судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд звертає увагу відповідача на те, що передбачене статтею 124 ГПК України положення процесуального законодавства щодо подання стороною справи до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України.

Зокрема, подання такого попереднього (орієнтовного) розрахунку забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а також вирішувати питання про вчинення/не вчинення інших процесуальних дій в межах розгляду справи, у тому числі щодо реалізації відповідних процесуальних прав такого учасника справи.

Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 грудня 2021 року в справі № 922/676/21.

Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги те, що відповідач, у порушення приписів статті 124 ГПК України, ні в касаційних скаргах, ні в інших своїх заявах, поданих до суду касаційної інстанції, взагалі не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, суд, на підставі приписів частини 2 вказаної статті Кодексу, дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Підприємця про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в зв`язку з розглядом даної справи в суді касаційної інстанції у розмірі 22 579,69 грн.

Також Підприємець заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Судом враховано ту обставину, що загальна заявлена до стягнення до стягнення вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідача - 116 186,42 грн, значно перевищує ціну даного позову - 95 109,95 грн (навіть, з вирахуванням витрат Підприємця на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції), що не відповідає вищезазначеним у статті 129 ГПК України критеріям.

Крім того, згідно з частиною 6 статті 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат у частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що у поданому під час первісного розгляду справи відзиві на позовну заяву Підприємець вказав попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат на правову допомогу - 30 000,00 грн. У поданому під час нового розгляду справи відзиві Підприємець зазначив інший попередній (орієнтований) розмір судових витрат на правову допомогу - 35 000,00 грн.

Однак, заявлена до стягнення сума судових витрат Підприємця на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в загальному розмірі 93 606,73 грн (за вирахуванням суми, яка була заявлена як витрати на правову допомогу, понесені під час розгляду справи в суді касаційної інстанції) істотно перевищує попередній (орієнтований) розрахунок цих витрат, зазначений як у відзиві під час первісного розгляду справи, так і в поданому ним відзиві під час нового розгляду.

При цьому, відповідач не навів жодного обґрунтування щодо неможливості передбачити зазначені вище витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку у вищевказаній заяві по суті справи.

Разом із цим, поданим на підтвердження вказаних судових витрат Підприємця під час первісного розгляду справи доказам була надана оцінка на предмет їх належності та допустимості в ухвалі Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2023 року (суддя Полякова К.В.), якою у задоволенні заяви Підприємця про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Вказана ухвала не була оскаржена сторонами та набрала законної сили в установленому законом порядку.

У цій ухвалі зазначено про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат Підприємця у зв`язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову, а також у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи єдиного сформованого розрахунку розміру сум та складових судових витрат Підприємця, понесених ним у зв`язку з розглядом даної справи, оскільки надані відповідачем докази стосуються виконаних адвокатом робіт та послуг як за первісним позовом, так і за зустрічним.

Такий розрахунок понесених Підприємцем судових витрат не було подано відповідачем і під час нового розгляду даної справи, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити зміст, обсяг та вартість наданих адвокатом послуг, безпосередньо пов`язаних з розглядом даної справи в межах первісного позову.

Крім того, у поданій Підприємцем заяві про ухвалення додаткового рішення міститься тільки загальний перелік наданих адвокатом послуг в суді першої інстанції на загальну суму 93 606,73 грн, без конкретизації, які з них були надані саме в межах первісного позову, а також без виключення вартості наданих представником відповідача послуг у межах вимог за зустрічним позовом.

При цьому, у судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити складових заявлених до стягнення з позивача сум в загальному розмірі 93 606,73 грн, зокрема, які з цих витрат були понесені Підприємцем в межах розгляду справи за первісним позовом, а які - за зустрічним позовом.

Разом із цим, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом в межах конкретної справи є підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 5 червня 2018 року в справі № 904/8308/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду заяви Підприємця від 28 жовтня 2024 року про ухвалення додаткового рішення, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні вказаної заяви в зазначеній частині з вищенаведених підстав.

Керуючись статтями 80, 119, 123, 124, 126, 129, 165, 221, 233, 234, 244 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання фізичної особи - підприємця Орлової Інни Ігорівни від 28 жовтня 2024 року про поновлення процесуального строку на подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в справі № 910/11121/22 відмовити.

Заяву фізичної особи - підприємця Орлової Інни Ігорівни від 28 жовтня 2024 року про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" витрат на професійну правничу допомогу під час нового розгляду справи № 910/11121/22 в розмірі 19 023,18 грн залишити без розгляду.

У задоволенні заяви фізичної особи - підприємця Орлової Інни Ігорівни від 28 жовтня 2024 року про ухвалення додаткового рішення в справі № 910/11121/22 в іншій частині відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту ухвали: 19 листопада 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко